Дата документу 19.12.2025 Справа № 333/1567/25
ЄУН № 333/1567/25 Головуючий у І інстанції: Стоматов Е.Г.
Провадження № 22-ц/807/1758/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
19 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
Головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кухаря С.В.,
Подліянової Г.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Косякової Зої Миколаївни на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення понесених витрат з оплати комунальних послуг,-
У лютому 2025 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Ярошенка О.О., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення понесених витрат з оплати комунальних послуг.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 21.06.2012, яку зареєстровано на ім'я ОСОБА_2 .
10.08.2021 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано на підставі рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя у справі №333/2191/24.
У зв'язку з погіршенням стосунків між сторонами, позивач тимчасово переїхав до іншого місця проживання.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17.05.2024 задоволено позов Концерну «МТМ» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, та стягнуто з ОСОБА_2 на користь Концерну «МТМ» заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 01.11.2018 до 31.12.2023 в розмірі 14352,56 грн та судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн.
29.01.2025 ОСОБА_2 добровільно погасив суму заборгованості за житлово-комунальні послуги в розмірі 14352,56 грн та сплатив суму судового збору в розмірі 2422,40 грн.
З огляду на рівність часток сторін у право власності на вищезазначену квартиру (по ), на думку позивача, з ОСОБА_1 слід стягнути половину сплачених ним витрат.
Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Ярошенка О.О. просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму сплачених житлово-комунальних послуг за рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17.05.2024 у справі № 333/2191/24 на користь Концерну МТМ за період з 01.11.2018 до 31.12.2023 за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно частки (1/2), яка належить ОСОБА_1 , в розмірі 7176,28 грн та судовий збір сплачений ним на користь Концерну МТМ, відповідно до частки (1/2), що належить відповідачу, в розмірі 1211,20 грн, а всього: 8387,48 грн. Також просив стягнути судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 1600 грн, а також та витрати, пов'язані з відправкою цінного листа ОСОБА_1 .
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 липня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму сплачених житлово-комунальних послуг, згідно з рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17.05.2024 у справі № 333/2191/24 у розмірі 8387,48 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн, витрати на правову допомогу в розмірі 1600 грн та витрати, пов'язані з відправкою поштової кореспонденції в розмірі 100 грн.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Косякової З.М. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 липня 2025 року, ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову. Також просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі: судовий збір та витрати на правничу допомогу.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції помилково не взяв до уваги доказів сплати відповідачем комунальних послуг, оскільки ці вимоги виходять за межі заочного рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2024 року у справі № 333/2191/24, та можуть бути пред'явлені ОСОБА_1 окремим позовом про стягнення з ОСОБА_2 суми боргу в регресному порядку.
За твердженням ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Косякової З.М., відповідно до розрахунку суми позову, наданого Концерном МТМ, сума нарахувань за період з 01.11.2018 до 31.12.2023 склала 63292,77 грн, з яких ОСОБА_1 сплатила 48940,21 грн, а залишок заборгованості, заявленої до стягнення, склав 14352,56 грн, які було стягнуто з ОСОБА_2 за судовим рішенням.
Від загальної суми солідарного богу за період з 01.11.2018 до 31.12.2023 відповідач сплатила 48940,21 грн, а позивач на виконання судового рішення сплатив 14352,56 грн.
Оскільки частки в спільному майні подружжя є рівними, нарахована Концерном «МТМ», вартість послуг за період з 01.11.2018 до 31.12.2024 в сумі 63292,77 грн за солідарним зобов'язанням для кожного зі співвласників складає 31646,39 грн (63292,77 грн:2=31646,39 грн).
Зважаючи на те, що ОСОБА_2 в рахунок оплати послуг з опалення та гарячого водопостачання сплатив на користь Концерну «МТМ» в сумі 14352,56 грн, в той час як ОСОБА_1 сплатила за цей період послуги на суму 48940,21 грн, у позивача відсутнє право регресу до ОСОБА_1 .
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, цей спір за визначеними статтею 274 ЦПК України критеріями відноситься до категорії малозначних, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи. Надано учасникам справи строк для надання відзиву на апеляційну скаргу.
Однак, в строк визначений судом на адресу апеляційного суду відзивів від осіб, які беруть участь у справі, на вищезазначену апеляційну скаргу не надійшло, що в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що на підставі договору купівлі-продажу від 21 червня 2012 року перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали квартиру АДРЕСА_1 (а.с.7-8).
10 серпня 2021 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя у справі № 333/3442/21 (а.с.6).
Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17.05.2024 задоволено позов Концерну «МТМ» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, та стягнуто з ОСОБА_2 на користь Концерну «МТМ» заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 01.11.2018 до 31.12.2023 в розмірі 14352,56 грн та судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн (а.с.18-20).
29.01.2025 позивач добровільно погасив суму заборгованості за житлово-комунальні послуги в розмірі 14352,56 грн та сплатив суму судового збору в розмірі 2422,40 грн (а.с.9).
У статті 15 ЦК України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 1 ст. 322 ЦК України власник майна зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому, згідно з вимогами статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач житлово-комунальних послуг - індивідуальний або колективний споживач.
За положеннями ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга (послуга з управління багатоквартирним будинком); комунальні послуги (послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.)
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Частиною 1 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Частиною 3 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Згідно з ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 543 ЦК України виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
Частиною 1 ст. 544 ЦК України визначено, що боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.
Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).
Якщо хтось зі співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц та від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з долученим позивачем до позовної заяви розрахунком заборгованості, загальна сума сплачених ним витрат за спожиті комунальні послуги та утримання спільного майна за період з 01.11.2018 до 31.12.2023 складає 14352,56 грн.
У цій категорії справ розмір заборгованості за комунальні послуги має визначатись відповідно до наданих доказів, вимог закону та умов договорів. При цьому суд не позбавлений права і зобов'язаний при наявності заборгованості стягнути ту суму, яка є для суду доведеною.
Подібний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц (провадження 61-47244св18).
Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 сплатила 48940,21 грн заборгованості за житлово-комунальні послуги, оскільки вони не підтверджені належними доказами. Так, у переважній більшості доданих відповідачем до справи платіжних інструкцій платником зазначено ОСОБА_2 , у той час як ОСОБА_1 є платником за платіжними інструкціями, що не стосуються періоду стягнення заборгованості за заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2024 року у справі № 333/2191/24.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що стягнення витрат на комунальні платежі за визначеними платіжними інструкціями можуть бути предметом окремого позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування їй витрат на комунальні послуги в порядку регресу.
З огляду на вищевикладене, правильним є висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню саме у спосіб, визначений позивачем, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат з оплати комунальних послуг в розмірі половини суми сплачених ним послуг.
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З урахуванням того, що доводи, зазначені в апеляційній скарзі, були предметом розгляду в суді першої інстанції, суд надав їм належну оцінку, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням, не підтверджені жодними доказами.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Косякової З.М. слід залишити без задоволення, а рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 липня 2025 року - без змін.
Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Косякової Зої Миколаївни - залишити без задоволення.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 19 грудня 2025 року.
Головуючий:
Судді: