Провадження № 1-кп/742/59/25
Єдиний унікальний № 742/6630/23
18 грудня 2025 року місто Прилуки
Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретарки судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , його захисника - адвокатки ОСОБА_5 , провівши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Прилуки, розгляд кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12023270330000422 від 03.04.2023, за обвинуваченням
ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, 2 ст.307 КК України, -
У провадженні Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області перебуває кримінальне провадження внесеного до ЄРДР за №12023270330000422 від 03.04.2023, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, 2 ст.307 КК України.
У судовому засіданні прокурор підтримав письмове клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, який спливає 22.12.2025, оскільки на даний час не зменшився реальний ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України.
Оскільки на даний час вказаний вище ризик не зменшився та продовжує існувати, тому прокурор і просить суд продовжити ОСОБА_4 дію запобіжного заходу у виді саме тримання під вартою до 60 днів, без визначення розміру застави.
Обвинувачений та його захисник у судовому засіданні заперечили проти задоволення даного клопотання, просили такий змінити на інший, більш м'який, а саме на цілодобовий домашній арешт, або заставу в більшому розмірі.
Вирішуючи заявлене клопотання суд дійшов наступного висновку.
За змістом ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Продовжуючи строк тримання під вартою, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинувачених, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Тримання під вартою та продовження строку такого тримання може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Також, слід зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Ухвалою слідчого судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 25.10.2024 відносно підозрюваного ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб без визначення розміру застави. Строк дії ухвали закінчується 21.12.2025.
Заслухавши думку учасників судового провадження, та враховуючи, що на даний час строк тримання під вартою ОСОБА_4 закінчується 21.12.2025, однак розгляд кримінального провадження не закінчився, суд вважають за доцільне продовжити строк тримання обвинуваченого під вартою.
Продовжуючи такий вид запобіжного заходу, суд виходить з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, які обґрунтовують тримання обвинуваченого під вартою та наведені в попередній ухвалі суду про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_4 , які продовжують існувати і на даний час та не зменшилися.
Тому, з урахуванням тяжкості обвинувачення, обставин вчинення кримінального правопорушення, об'єктивних обставин, та даних про особу, яка обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, зокрема, що ОСОБА_4 офіційно ніде не працює, не має постійного джерела прибутку, міцних соціальних зв'язків, які б забезпечували його перебування за місцем проживання, під час допиту в якості підозрюваного та обвинуваченого відмовився від дачі показань, що в свою чергу дає підстави вважати, що ОСОБА_4 ухиляється від відповідальності за вчинені діяння, розуміючи, що санкція інкримінованого йому правопорушення передбачає безальтернативне покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 6 до 10 років з конфіскацією майна, може без дозволу слідчого та прокурора залишити місце свого проживання та переховуватися від органів досудового розслідування. Крім того, з 30 липня 2025 року перебував у розшуку у зв'язку з ухиленням та неявкою до суду. Наявний ризики є дійсними та триваючим, і він виключає на даний час можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
У судовому засіданні протилежного не встановлено та стороною захисту не надано, тому зважаючи на вище викладене суд враховуючи вищенаведені обставини у їх сукупності, вважає, що обраний запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою, повинен мати місце і надалі через відсутність правових підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'який, враховуючи при цьому наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які не зникли, не зменшилися та продовжують існувати на даний час.
Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що зазначені ризики зменшились, або ж відпали, на даний час не встановлено, тому підстави для зміни запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_4 на більш м'який - відсутні.
З огляду на викладене, клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 діб щодо обвинуваченого ОСОБА_4 підлягає задоволенню, а тому в задоволенні клопотання сторони захисту слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 177-178, 183 КПК України, -
Обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, 2 ст.307 КК України, продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави на строк 60 діб тобто, до 15 лютого 2026 року.
Копію ухвали вручити учасникам судового провадження та направити начальнику ДУ "Чернігівський слідчий ізолятор».
Повний текст ухвали буде проголошено 23 грудня 2025 року о 16 год 30 хв.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту проголошення даної ухвали.
Суддя ОСОБА_6