Справа № 740/1980/24
Провадження № 2/740/48/25
11 грудня 2025 року м. Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі
головуючого судді Шевченко І. М.,
за участі секретаря судового засідання Хомінець Т. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс») до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі - ТОВ «Мілоан»), про стягнення заборгованості за кредитним договором,
установив:
У березні 2024 року позивач звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором про споживчий кредит № 4216250 від 23.05.2021 у розмірі 63 750,00 грн, а також судового збору в розмірі 2422,40 грн та 6000,00 грн витрат на правничу допомогу.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 23 травня 2021 року в особистому кабінеті на офіційному вебсайті ТОВ «Мілоан» ОСОБА_1 подано заявку на отримання кредиту № 4216250. ТОВ "Мілоан" направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введені якого ОСОБА_1 підтвердив прийняття умов договору про споживчий кредит № 4216250 від 23.05.2021, який знаходиться у кабінеті відповідача на офіційному вебсайті товариства. Таким чином, між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 4216250. На підставі платіжного доручення відповідачу перераховано кредитні кошти на картковий рахунок у сумі 15 000,00 грн. Проте відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість. 13 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи фінанс» укладено договір факторингу № 07Т, відповідно до якого ТОВ «Діджи фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідача у розмірі 63 750,00 грн, з яких: 15 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 47 250,00 грн - заборгованість за процентами; 1500,00 грн - заборгованість за комісійними винагородами, яку позивач просив стягнути на свою користь.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 09 квітня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 30 травня 2024 року 10-00 год.
У подальшому судові засідання у справі неодноразово відклалися з незалежних від суду причин.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27 березня 2025 року зупинено провадження у вказаній цивільній справі до набрання законної сили рішенням суду в справі № 740/369/25 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілоан" про визнання недійсним договору про споживчий кредит.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 23 вересня 2025 року поновлено провадження у вказаній цивільній справі, судове засідання призначено на 03 листопада 2025 року 11-00 год.
У подальшому судове засідання відкладено на 11 грудня 2025 року 09-30 год.
У судове засідання учасники справи не з'явилися.
У матеріалах справи міститься заява представника позивача - Романенка М. Е. про розгляд справи без його участі, проти заочного розгляду справи не заперечував.
Відповідач та його представник - адвокат Павленко О. В. у судове засідання не з'явилися, при цьому належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Відзиву на позов, жодних заяв/клопотань - не подавали до суду.
З урахуванням положень ст. 128, 223, 280 ЦПК України суд визнав за можливе проводити розгляд справи за відсутності відповідача та ухвалити у справі заочне рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази кожного окремо та в сукупності, суд дійшов таких висновків.
Судом установлено, що 23 травня 2021 року ОСОБА_1 в електронній формі уклав з ТОВ «Мілоан» договір про споживчий кредит № 4216250 (а. с. 17-20).
Згідно з умовами договору кредитодавець зобов'язується на строк, визначений умовами договору, надати позичальнику кошти у сумі 15 000,00 грн, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений договором термін.
Відповідно до п. 1.3, 1.4 договору кредит надається строком на 15 днів із 23.05.2021; термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 07.06.2021.
За умовами договору тип процентної ставки за цим договором - фіксована. За надання кредиту позичальник має сплатити комісію у розмірі 1500,00 грн, яка нараховується за ставкою 10,00 % від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом становлять 2250,00 грн, що нараховуються за ставкою 1,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 3750,00 грн у грошовому виразі та 21,076 % річних у процентному значенні. Орієнтована загальна вартість кредиту для позичальника складає 18 750,00 грн.
У пункті 2.3 вказаного договору сторони погодили умови пролонгації строку кредитування. Зокрема, продовження строку кредитування може відбуватися на пільгових або стандартних умовах. Пролонгація на пільгових умовах передбачена за умови, що кредитодавцем надана така можливість. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії, наприклад, сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості за кредитом. Пролонгація на стандартних (базових) умовах здійснюється таким чином: позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням пролонгації). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у вказаний спосіб, загальний період пролонгації на стандартних умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилася до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).
У п. 2.4.2 договору у випадку, якщо станом на дату закінчення строку кредитування (настання дати повернення кредиту) будуть існувати будь-які боргові зобов'язання позичальника за цим договором, у тому числі, але не виключно, плата за кредит, пеня та/або інші платежі на користь кредитодавця встановлені умовами цього договору, то така заборгованість повинна бути сплачена позичальником одночасно з повернення кредиту в термін, передбачений п. 1.4 договору або в дату завершення періоду пролонгації. Якщо заборгованість не буде погашена після завершення строку кредитування, визначеного згідно з п. 1.3 та 2.3 цього договору, то виконання зобов'язання зі сплати платежів вважається простроченим позичальником та передбачає настання наслідків, обумовлених розділом 4 та п. 3.2.5 договору.
У разі прострочення позичальником зобов'язання зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець, починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгації та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов'язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою у п. 1.6 договору, як проценти за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору. Обов'язок позичальника зі сплати таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця (п. 4.2 договору).
Розділом 6 указаного договору про споживчий кредит урегульовано порядок укладення договору.
Так, згідно з п. 6.1 договору цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний, зокрема, через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається товариством електронним повідомленням (смс) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність комбінацію цифр і літер або тільки цифр, або тільки літер) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепт). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене позичальником через сайт товариства, мобільний додаток, месенджер або у смс-повідомленні з мобільного телефонного номеру позичальника на номер 2277. Після укладення кредитний договір надається (надсилається) позичальнику шляхом розміщення в особистому кабінеті позичальника. Додатково укладений електронний кредитний договір та/або повідомлення про його укладення може бути на розсуд товариства направлено позичальнику на електронну пошту або іншими каналами (засобами) зв'язку, наданими позичальником товариству (п. 6.2 договору).
Відповідно до п. 6.3 договору, приймаючи пропозицію товариства про укладення цього кредитного договору, позичальник також погоджується з усіма додатками та невід'ємними частинами (у т.ч. правилами, паспортом споживчого кредиту та графіком платежів) договору в цілому та підтверджує, що: він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє і зобов'язується неухильно дотримуватися умов кредитного договору та правил надання фінансових кредитів (послуг) товариством, що розміщені на сайті товариства та є невід'ємною частиною цього договору; він не перебуває під впливом алкогольних, наркотичних, психотропних, токсичних речовин, здатний усвідомлювати значення своїх дій та управляти своїми вчинками; на момент підписання кредитного договору не існує ніяких обставин, які могли б негативно вплинути на платоспроможність позичальника та/або які створюють загрозу належному виконанню цього договору, про які він не повідомив товариство (судові справи, майнові вимоги третіх осіб тощо), зокрема, позичальник підтверджує, що він не подавав до суду заяву про відкриття провадження справі про неплатоспроможність, стосовно нього відсутнє відкрите провадження у справі про неплатоспроможність (банкрутство) та, що на момент укладення цього договору підстав, передбачених Кодексом України з питань банкрутства для відкриття такого провадження не існує; уся інформація надана товариству, у т. ч. під час заповнення та відправлення заяви про надання кредиту, є повною, актуальною та достовірною; він відповідає вимогам заявника, що встановлені розділом 2 правил надання фінансових кредитів (послуг) товариством, що розміщені на сайті товариства та є невід'ємною частиною цього договору; він не є військовослужбовцем та не проходить один з видів військової служби, визначених ч. 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у момент укладення цього договору.
За змістом п. 6.4, 6.5 договору, укладення товариством кредитного договору з позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню товариством ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки. Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.
Згідно з п. 3.4.5 (а) договору позичальник має право відмовитися від цього договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів, у випадку виконання наступних умов: письмово повідомити про це кредитодавця не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту підписання цього договору. Якщо позичальник подає повідомлення не особисто, то воно має бути засвідчене нотаріально або подане і підписане представником за наявності довіреності на вчинення таких дій.
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 липня 2025 року, яке набрало законної сили 05 серпня 2025 року, у цивільній справі № 740/369/25 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Діджи фінанс», ТОВ «Мілоан» про визнання недійсним договору про споживчий кредит № 4216250 від 23 травня 2021 року (а. с. 146-153).
Отже, встановлено, що 23 травня 2021 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Мілоан» договір про споживчий кредит № 4216250 на вищевказаних умовах, отримав суму кредиту, і рішенням суду, яке набрало законної сили, не встановлено підстав для визнання недійсним указаного договору.
Зокрема, згідно з копією платіжного доручення № 46919387 від 23.05.2021 ТОВ «Мілоан» (платник) перерахувало на кредитний рахунок № 414962*52 грошові кошти в сумі 15 000,00 грн; отримувачем зазначено ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) (а. с. 79 - зворот).
На виконання ухвали Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 19 лютого 2025 року АТ КБ "Приватбанк" надало виписку по рахунку ОСОБА_1 , зі змісту якої вбачається, що 23.05.2021 на його банківський рахунок НОМЕР_2 зараховано кошти в розмірі 15 000,00 грн, у коментарі до операції якої зазначено «Виплата займу Мілоан» (а. с. 132).
13 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи фінанс» підписано договір факторингу № 07Т, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» зобов'язувалося відступити ТОВ «Діджи фінанс» права вимоги, зазначені у відповідному реєстрі прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Мілоан» за плату на умовах, визначених цим договором (а. с. 22-24).
До позовної заяви додано копії платіжних інструкцій про сплату ТОВ «Діджи фінанс» на користь ТОВ «Мілоан» коштів за договором факторингу № 07Т від 13.09.2021 (а. с. 33-39).
Відповідно до витягу з додатку до договору факторингу № 07Т від 13.09.2021 ТОВ «Діджи фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідача за договором про споживчий кредит № 4216250 від 23.05.2021 в сумі 63 750,00 грн, з яких: 15 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 47 250,00 грн - заборгованість за процентами; 1500,00 грн - заборгованість за комісією (а. с. 8 - зворот).
Також до позовної заяви додано розрахунок заборгованості за договором про споживчий кредит № 4216250 від 23.05.2021 за період з 13.09.2021 по 20.02.2024, зі змісту якого вбачається, що позивач після отримання права вимоги (13.09.2021) до відповідача не здійснював жодних нарахувань за цим договором (а. с. 9).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
У силу ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
За змістом ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Згідно зі ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 цього Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За положеннями п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право кредитора встановлювати у кредитному договорі комісію за надання, обслуговування кредиту.
Відповідно до ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Положеннями ст. 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За положеннями ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності, суд вважає позов доведеним, обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Суд ураховує, що відповідач та його представник не надали суду відзиву на позов чи заперечення, не спростували обставини, наведені в позовній заяві, а також розмір заборгованості, заявлений стороною позивача, у зв'язку з чим сторона відповідача несе ризик настання наслідків, пов'язаних з невчиненням процесуальних дій - ухвалення рішення на підставі наявних доказів у справі.
Надані позивачем на обґрунтування своїх вимог докази суд вважає належними та допустимими і такими, що підтверджують укладення відповідачем вищевказаного кредитного договору, який є правомірним (дійсним), що встановлено рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 липня 2025 року, яке в апеляційному порядку не оскаржувалося.
Укладаючи вищевказаний кредитний договір, відповідач погодився з умовами кредитування, у тому числі на розмір процентів за користування кредитними коштами та сплату комісії за надання кредитних коштів.
Відповідачем та його представником не спростовано обставин, викладених у позовній заяві, зокрема, не надано платіжних документів, або їх копій, що могли б спростувати розрахунок боргу, наданий позивачем.
Таким чином, унаслідок невиконання відповідачем взятих за кредитним договором зобов'язань утворилася заборгованість у вказаному позивачем розмірі, яка не спростована відповідачем та його представником, і така заборгованість підлягає стягненню з нього на користь позивача, який є новим кредитором на підставі відповідного договору факторингу.
За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Щодо витрат на правничу допомогу суд зазначає таке.
Згідно із ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких віднесено і витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктами 1, 2, 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, у ч. 3 ст. 141 ЦПК України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24 січня 2019 року в справі № 910/15944/17, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Позивачем на підтвердження надання правничої допомоги на суму 6000,00 грн надано такі документи: акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 20.02.2024, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатським бюро «Анастасії Міньковської», необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «Діджи фінанс» щодо стягнення кредитної заборгованості від 20.02.2024, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, договір № 42649746 про надання правової допомоги від 11.12.2023, додаткова угода № 003078219498 до договору № 42649746 про надання правової допомоги від 11.12.2023, відповідно до яких вартість обсягу наданих послуг становить 6000,00 грн.
Суд вважає, що визначений позивачем розмір витрат на правничу допомогу в сумі 6000,00 грн є завищеним з урахуванням категорії справи та наданих адвокатом послуг. Так, суд вважає, що витрати на правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн відповідатимуть критеріям реальності таких витрат, розумності їхнього розміру з урахуванням конкретних обставин цієї справи, що є співмірним зі складністю справи, а також обсягом наданих адвокатом послуг, які зводилися до надання усної консультації з вивченням документів та складення позовної заяви. При цьому суд також ураховує фінансовий стан обох сторін, де позивачем є юридична особа, яка займається питаннями фінансового характеру, і на користь якого стягнуто грошові кошти, як заборгованість за договором, а відповідачем - фізична особа, з якої стягнуто заборгованість за кредитним договором у зв'язку з невиконанням умов договору.
Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в загальному розмірі 6422,40 грн.
Керуючись ст. 2, 12, 13, 76 - 81, 89, 128, 141, 223, 263 - 265, 268, 272 - 274, 280-283 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» (ЄДРПОУ 42649746; вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м. Київ, 04112) заборгованість у загальному розмірі 63 750 (шістдесят три тисячі сімсот п'ятдесят) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» (ЄДРПОУ 42649746; вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м. Київ, 04112) судові витрати в загальному розмірі 6422 (шість тисяч чотириста двадцять дві) гривень 40 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено без змін за результатами апеляційного розгляду справи. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І. М. Шевченко