Справа № 240/15138/25
Головуючий у 1-й інстанції: Семенюк Микола Миколайович
Суддя-доповідач: Капустинський М.М.
18 грудня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Шидловського В.Б. Сапальової Т.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 117 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії,
у червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 117, в якому просив:
- визнати протиправними та скасувати накази начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №117 від 25.04.2025 року "Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час загальної мобілізації в особливий період" щодо ОСОБА_1 та наказ командира військової частини за №119 від 25.04.2025 року про зарахування ОСОБА_1 курсантом до особового складу військової частини НОМЕР_1 ;
- зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 звільнити з військової служби курсанта ОСОБА_1 з військової служби як незаконно мобілізованого на військову службу під час загальної мобілізації.
В обґрунтування позову зазначив, що на момент проведення мобілізаційних дій був заброньований.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними та скасовано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 25.04.2025 №117 "Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час загальної мобілізації в особливий період" в частині щодо ОСОБА_1 .
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в сумі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Аргументами скарги зазначає, що згідно ст.55 Конституції України судова практика повинна забезпечувати відновлення порушеного права. Визнання лише наказу №117 від 25.04.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 протиправним без звільнення, не відновлює право позивача.
Висновок суду першої інстанції про неможливість втручання у правовідносини військової частини НОМЕР_1 є помилковими, оскільки військова частина стала учасником спірних правовідносин внаслідок незаконного наказу ТЦК та СП. Хоча суд визнав наказ №119 від 25.04.2025 року формально правомірним, виданий він був на підставі протиправного наказу №117 від 25.04.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 , який скасовано. Отже наказ військової частини НОМЕР_1 №119 від 25.04.2025 року про зарахування позивача курсантом також підлягає скасуванню як похідний від незаконного акту.
Вказує, що відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, суд може прийняти інше рішення, яке б гарантувало відновлення порушених прав. Якщо суд визнав протиправним призов, єдиним способом відновлення порушеного права є зобов'язання військової частини вчинити дії щодо звільнення позивача з військової служби як незаконно мобілізованого.
Вважає, що протиправні дії не можуть спричинити правомірних наслідків, а обов'язок доведення законної мобілізації особи до військової служби лежить на суб'єкті владних повноважень. Інший підхід суперечив би принципам, які відрізняють суди адміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикції.
Згідно з положеннями ч.3 ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Виходячи з приписів ст.ст.311,263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що військовозобов'язаний ОСОБА_1 з 09.08.2024 перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_4 ), що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 від 14.09.2005 (а.с.16-20);
ОСОБА_1 з 02.02.2021 працював на посаді головного спеціаліста УСЗН Шепетівської РДА і його за поданням ІНФОРМАЦІЯ_4 заброньовано на строк проведення мобілізації (а.с.12);
Військовозобов'язаному ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 27.02.2025 видано посвідчення №68 про відстрочку від призову на військову службу на період проведення мобілізації та на воєнний час на строк проведення мобілізації (а.с.13);
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 полковника ОСОБА_2 від 25.04.2025 №117 "Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час загальної мобілізації в особливий період" солдата запасу ОСОБА_1 призвано та направлення для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період до Військової частини НОМЕР_1 (а.с.9-11);
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 25.04.2025 №119 рядового ОСОБА_1 зараховано у списки особового складу Військової частини НОМЕР_1 на посаду курсант (а.с.14,18).
Вважаючи дії та накази відповідачів протравними, позивач звернувся з позовом до суду.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог частково.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до абз.1,2 ч.1 ст.39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"; на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.
Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) встановлено правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.23 "Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації" Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.
З 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 (далі Порядок №560), який визначає алгоритм отримання військовозобов'язаними особами відстрочки.
Відповідно до п.п.56,57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Як встановлено судом, на момент мобілізації позивача (25.04.2025), йому, як заброньованому, була надана відстрочка від призову на період мобілізації та на воєнний час, що ІНФОРМАЦІЯ_4 не заперечується.
З огляду на зазначене вище, позивач, відповідно до п.1 ч.1 ст.23 Закону №3543-XII не міг бути призваним 25.04.2025 на військову службу під час мобілізації в силу наявного правового статусу заброньованого на період мобілізації та на воєнний час за органами місцевого самоврядування.
Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 25.04.2025 №117 в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації та направлення для її проходження до військової частини НОМЕР_1 є протиправним, а тому правомірно скасований.
Переглядаючи правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №119 від 25.04.2025 (а.с.18) та зобов'язання командира військової частини НОМЕР_1 звільнити з військової служби курсанта ОСОБА_1 з військової служби як незаконно мобілізованого на військову службу під час загальної мобілізації, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вони не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Колегія суддів зауважує, що відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині звільнення з військової служб суд першої інстанції із посиланням на правову позицію викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 помилково вважав, що процедура призову на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Разом з тим, у справі на яку посилається суд першої інстанції, основний акцент позивача-військовослужбовця був на тому, що він не проходив ВЛК, у вищезазначеній справі позивач оскаржував не акт індивідуальної дії (наказ начальника районного ТЦК та СП про мобілізацію позивача), а дії ТЦК та СП щодо порушення, допущені під час процедури проведення ВЛК. Позивач оскаржував саме акт індивідуальної дії в частині, яка безпосередньо його стосується, предметом судового розгляду у даній справі не було дослідження процедури проведення ВЛК та/або інших дій (бездіяльності) районного ТЦК та СП, тобто справи не є тотожними.
При цьому, постанова Верховного Суду про визнання процедури призову незворотною, не є зразковою, а стосується конкретного випадку військовослужбовця, який майже через рік звернувся до суду з позовом про не проходження ВЛК, а тому колегія суддів не погоджується із таким обґрунтуванням суду першої інстанції.
Право на оскарження індивідуального акта суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб'єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.
Подібний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 6 жовтня 2021 року у справі №9901/26/21, від 03 листопада 2021 року у справі №9901/226/21, від 02 лютого 2022 року у справі № 9901/256/21, від 16 березня 2023 року у справі № 9901/494/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 990/152/22, від 14 вересня 2023 року у справі №990/73/23.
Колегія суддів зазначає, що звільнення з військової служби позивача як військовослужбовця, яке відповідно до вимог чинного законодавства повинне проводитися відповідним командиром чи посадовою особою, яка відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняна до нього.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Враховуючи те, що судом встановлено протиправність та скасовано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 25.04.2025 №117 "Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час загальної мобілізації в особливий період" в частині щодо ОСОБА_1 , то суд апеляційної інстанції дійшов висновку, щодо наявності правових підстав для зобов'язання командира військової частини НОМЕР_1 звільнити з військової служби курсанта ОСОБА_1 з військової служби.
Відповідно до вимог ч.1 та ч.2 ст.317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому, керуючись ст.315 КАС України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні частини позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що за результатами даного апеляційного перегляду рішення прийнято на користь позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, то з відповідачів, які є суб'єктами владних повноважень, на користь позивача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати у вигляді сплати судового збору за подачу позовної заяви в розмірі 1211,20 грн. та апеляційної скарги в розмірі 1816,80 грн. (1211,00 грн.+606,00грн).
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року скасувати частині незадоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) звільнити з військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (ід.н-р НОМЕР_5 ).
В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 у справі №240/15138/25 - залишити без змін.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в сумі 3028,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст. 328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Шидловський В.Б. Сапальова Т.В.