Справа № 320/11733/24 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Жук Р.В.
Іменем України
18 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області (далі - ЦМУ ДМС України у місті Києві та Київській області, відповідач), у якому просив суд:
- визнати протиправними та скасувати протиправними та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області від 30.10.2024 про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві від 07.09.2016 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року №2235-ІІІ (далі - Закон № 2235-ІІІ) ОСОБА_1 ;
- зобов'язати відповідача видалити (виключити) з інформаційної підсистеми «Недійсні документи» Єдиної інформаційної аналітичної системи управління міграційними процесами Державної міграційної служби України інформацію (відомості) про недійсність паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Голосїївським РВ ГУ ДМС України в м. Києві 14.09.2016.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 позов задоволено.
При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що жодних доказів на підтвердження обставин, які могли б бути розцінені судом як свідоме подання позивачем для набуття громадянства України свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів відповідачем не надано. Для ефективного захисту прав позивача у межах спірних правовідносин необхідно зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області видалити (виключити) з інформаційної підсистеми «Недійсні документи» Єдиної інформаційної аналітичної системи управління міграційними процесами Державної міграційної служби України інформацію (відомості) про недійсність паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Голосіївським РВ ГУ ДМС України в м. Києві 14.09.2016.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Київського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що оскаржуваним рішенням правомірно скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві від 07.09.2016 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону № 2235-ІІІ ОСОБА_1 , у зв'язку з тим, що громадянство України було набуто шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей, що підтверджується листами Державного бюро розслідувань від 27.09.2023 №10-3-04-03-23098 та Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 18.10.2023 № 15899/17025-3-23/35.
Шостим апеляційним адміністративним судом ухвалою від 31.12.2024 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2025 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Встановлено, що 16.07.2016 ОСОБА_1 звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням.
Разом із заявою про оформлення набуття громадянства України, позивачем подано зобов'язання припинити громадянство Республіки Азербайджан протягом двох років з моменту набуття громадянства України та подати до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства Республіки Азербайджан, або ж у разі неотримання з незалежних від нього причин документа про припинення громадянства Республіки Азербайджан - подати декларацію про відмову від громадянства цієї держави та повернути національний паспорт громадянина Республіки Азербайджан до уповноваженого органу цієї держави.
07.09.2016 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про оформлення позивачу набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону № 2235-ІІІ.
13.09.2016 позивач подав до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області декларацію про відмову від іноземного громадянства.
14.09.2016 позивач був документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , а також 30.09.2016 - паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , орган що видав 8037.
Листом Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України від 27.10.2023 № 6.4/14218/6-23 до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області надіслано копію листа Державного бюро розслідувань від 27.09.2023 №10-3-04-03-23098 з додатками та лист Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 18.10.2023 № 15899/17025-3-23/35 з додатками, щодо позивача для вжиття заходів відповідно до статті 21 Закону № 2235-ІІІ.
Відповідно до вищевказаних листів в ході проведення комплексу оперативно-розшукових заходів встановлено, що громадянин рф ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з використанням паспорту громадянина Азербайджанської Республіки на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , незаконно набув громадянство України та документований паспортами громадянина України.
Відповідно до листа КНДІСЕ від 18.10.2023 № 15899/17025-3-23/35 з додатками, на основі проведених досліджень з ідентифікації особи за ознаками зовнішності визнано, що можна стверджувати, що особа зафіксована у копіях заяви про видачу паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 на ім'я ОСОБА_1 , заяви про оформлення набуття громадянства за територіальним походженням від імені ОСОБА_1 , заяви про оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_1 , у додатку до листа ДБР від 29.09.2023 № 10-3-04-03-23437, є однією і тією ж особою.
Позивачем при оформленні набуття громадянства України було долучено копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , виданого 10.06.1954 Новомосковським бюро ЗАГС на ім'я діда ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до якого місцем народження є м. Новомосковськ, Дніпропетровська обл.
Однак, уповноваженим працівником ДБР було26.09.2023 прийнято пояснення від громадянки ОСОБА_4 , в якому повідомлено наступне: «...мій батько, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , народився в м. Новомосковськ Дніпропетровської обл., навчався в м. Новомосковськ в школі, після в музичному училищі в м. Дніпропетровськ. Весь час проживав на території УРСР. По професії ОСОБА_3 був музикантом, у відрядження на територію інших країн колишнього радянського союзу не виїжджав.
До 1996 року мій батько проживав в м. Новомосковськ Дніпропетровської обл., де познайомився з моєю мамою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 07.07.1966 мої батьки одружилися, після чого переїхали за призначенням мого батька, як молодого спеціаліста, по закінченню музичного училища м. Дніпропетровська, ум. Сміла Черкаської обл. З 1967 року мої батька переїхали до м. Вишневого Київської обл., де народилася я.
Крім того, мені не відомі жодні рідні близькі по лінії батька, які проживали/перебували на території інших країн колишнього радянського союзу. Зокрема мені не відомі: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ».
ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області 30.10.2023 на підставі листів та копій документів ДБР та КНДІСЕ, прийняло рішення відносно позивача про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням згідно до статті 21 Закону № 2235-ІІІ у зв'язку з тим, що громадянство України було набуто шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей.
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження обставин, які могли б бути розцінені судом як свідоме подання позивачем для набуття громадянства України свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.
Згідно із пунктом 2 статті 6 Закону №2235-ІІІ передбачено, що громадянство України набувається, серед іншого, за територіальним походженням.
Частиною 1 статті 8 Закону №2235-ІІІ визначено, що особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.
Указом Президента України від 27.03.2001 №215 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок № 215), яким визначено перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.
Згідно з пунктом 26 Порядку № 215 (в редакції, чинній на момент подачі позивачем заяви про набуття громадянства України за територіальним походженням), для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, батько чи мати якої народилися до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент їх народження до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України,
Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону, подає документи, передбачені підпунктами "а" - "в" пункту 24 цього Порядку, а також:
а) документ, який підтверджує факт народження відповідно батька чи матері заявника на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту;
б) копію свідоцтва про народження заявника або інші документи, що засвідчують родинні стосунки заявника відповідно з батьком чи матір'ю, які народилися на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту.
Відповідно до пункту 88 Порядку № 215 (в редакції, чинній на момент скасування рішення про набуття позивачем громадянства України) для скасування рішень про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону територіальними органами Державної міграційної служби України, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України готуються такі документи:
а) подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України;
б) документи, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням (стаття 8 Закону) або була поновлена у громадянстві України (стаття 10 Закону) шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України (довідка територіального органу Державної міграційної служби України, дипломатичного представництва чи консульської установи про те, що іноземець, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, не подав документ про припинення цього громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації його громадянином України, а незалежні від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства не існують (частина п'ята статті 8 та частина друга статті 10 Закону); інформація територіального органу Державної міграційної служби України про те, що іноземець, який подав декларацію про відмову від іноземного громадянства, не повернув паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави (частина восьма статті 8 та частина сьома статті 10); інформація про те, що на момент реєстрації громадянином України існували підстави, за наявності яких особа не поновлюється у громадянстві України (частини перша та друга статті 10 з урахуванням частини п'ятої статті 9 Закону; частина п'ята статті 10 Закону); інформація про інші неправдиві відомості та фальшиві документи, які були подані для набуття громадянства України відповідно до статей 8 та 10 Закону, або інформація про приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України відповідно до статей 8 та 10 Закону.
Відповідно до статті 21 Закону №2235-III рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 цього Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
За приписами статті 15 Загальної декларації прав людини заборонено безпідставне позбавлення особи громадянства або права змінити своє громадянство.
Пункт c) статті 4 Європейської конвенції про громадянство 1997 р. (ратифіковано із застереженням та заявою Законом N163-V від 20.09.2006) закріплює, що жодна особа не може бути безпідставно позбавлена громадянства.
Таким чином, скасування рішення про оформлення набуття громадянства відбувається на підставі подання органів міграційної служби, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України та на підставі документів, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
У постанові від 16.09.2021 у справі №360/4754/19 Верховний Суд зазначив, що необхідною і обов'язковою умовою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону №2235-III є встановлення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, факту набуття особою громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Вказані обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, які свідчать, зокрема, про факт подання особою свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів. Окрім того, встановленню підлягають також факти, підтверджуючі провину або злочинний намір, подачу завідомо неправдивих або фальшивих відомостей, обман заявника при отриманні ним паспорта громадянина України.
Аналогічний підхід висловлений Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2020 року та від 27 січня 2021 року у справах № 520/2915/19, № 826/15657/16 відповідно.
Встановлено, що листом від 27.09.2023 № 10-3-04-03-23098 ДБР повідомило ДМС України, що у межах кримінального провадження здійснює документування протиправної діяльності злочинного угрупування. Під час оперативно-розшукових заходів встановили, що позивач є громадянином РФ та з використанням паспорту громадянина Азербайджанської Республіки незаконно набув громадянство України.
До листа на підтвердження викладеного додано, пояснення громадянки ОСОБА_4 та картка з бази «АС «Российский паспорт», що на думку ДБР підтверджують незаконне набуття громадянства України.
Однак, у вказаному листі ДБР не вказано в межах якого саме кримінального провадження встановлені дані обставини, не зазначається про протиправну діяльність вчинену позивачем. Підтверджуючих документів про те, що гр. ОСОБА_4 є донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 до пояснень не долучено. Відповідно, лише за наслідком оцінки судом відповідних пояснень громадянки ОСОБА_4 у межах відповідного кримінального провадження, що буде відображено у кінцевому судовому рішенні за наслідком його здійснення, можливо буде стверджувати про дійсність вказаних такою громадянкою обставин.
Тому, суд вважає передчасним врахування відповідачем листа ДБР від 27.09.2023 № 10-3-04-03-23098, який фактично ґрунтується на вказаних поясненнях ОСОБА_4 .
Встановлено, що ДМС України звернулося до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України із листом, у якому поставлено питання про те чи одна і та сама особа зафіксована на фотозображеннях, які містяться на копіях документів наданих ДБР та поданих ДМС України ОСОБА_1 .
Відповідно до листа КНДІСЕ від 18.10.2023 № 15899/17025-3-23/35 з додатками, на основі проведених досліджень з ідентифікації особи за ознаками зовнішності визнано, що можна стверджувати, що особа зафіксована у копіях заяви про видачу паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 на ім'я ОСОБА_1 , заяви про оформлення набуття громадянства за територіальним походженням від імені ОСОБА_1 , заяви про оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_1 , у додатку до листа ДБР від 29.09.2023 № 10-3-04-03-23437, є однією і тією ж особою.
Разом з цим, за змістом Закону України «Про судову експертизу» належним документом, що засвідчує проведення відповідної експертизи є саме письмовий висновок, оформлений за наслідком проведення експертного дослідження.
Однак, вказаний лист КНДІСЕ від 18.10.2023 № 15899/17025-3-23/35 ні за формою, ні за змістом не є висновком експерта. Також відповідачем не надано експертного висновку або інших письмових доказів, які б підтверджували обставини, вказані у листі КНДІСЕ від 18.10.2023 №15899/17025-3-23/35.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивачем не надано доказів оскарження вказаного листа КНДІСЕ колегія суддів вважає помилковими, адже відповідач не зазначає яким чином позивач міг оскаржити вказаний лист. При цьому, такий лист не є рішенням яке підлягає оскарженню до суду.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вказані листи ДБР та КНДІСЕ на підставі яких винесено оскаржуване рішення, не є належними та достовірними доказами, оскільки не підтверджують факт підроблення документів чи надання неправдивих відомостей позивачем, що надало йому право набути громадянства України за територіальним походженням.
Жодних доказів на підтвердження обставин, які об'єктивно могли б бути розцінені як свідоме подання позивачем свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів відповідачем також не надано.
Згідно із частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «Рисовський проти України» (п.70-71) ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії», заява №32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії», заява №35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ зауважує, що однією з вимог, яка постає з вислову "передбачений законом", є передбачуваність відповідних заходів. Та чи інша норма не може вважатися "законом", якщо її не сформульовано з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку: він повинен мати можливість (за необхідності й за належної правової допомоги) передбачити наслідки, до яких може призвести певна дія.
Так, відповідачем в порушення принципу пропорційності прийнято оскаржуване рішення, яке не містить в собі легітимну мету, яка необхідна в демократичному суспільстві як про це наголошує ЄСПЛ у справі "Бартік проти росії" (Bartik v. Russia).
Згідно вказаної правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Бартік проти росії" (Bartik v. Russia), п. 46, "необхідності в демократичному суспільстві" вимагає, щоб застосований засіб обмеження переслідував легітимну мету та щоб втручання в право не було більше тієї міри, яка необхідна для її досягнення. Іншими словами, цей тест, що, як правило, називається тестом пропорційності, вимагає, щоб обмежувальний засіб був належним (відповідним) для виконання передбачених захисних функцій.
З урахуванням наведеного апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що рішенням від 30.10.2024 відповідач протиправно скасував своє рішення про оформлення набуття громадянства України позивачем.
До того ж, як окремо зауважив суд першої інстанції, відповідачем не дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію «необхідності у демократичному суспільстві». Так, за практикою Суду при визначенні питання «необхідності у демократичному суспільстві» держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.
Європейський суд з прав людини оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень. А тому будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право передбачене статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві.
Відповідачем не було враховано, що для позивача скасування рішення про набуття громадянства України має наслідком повну зміну способу життя позивача. Відтак, оскаржуване рішення відповідача також не відповідає принципу пропорційності.
Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
З урахуванням наведеного апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що для належного та ефективного захисту та відновлення прав позивача, порушених відповідачем у межах спірних правовідносин, необхідно зобов'язати відповідача видалити (виключити) з інформаційної підсистеми «Недійсні документи» Єдиної інформаційної аналітичної системи управління міграційними процесами Державної міграційної служби України інформацію (відомості) про недійсність паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Голосїївським РВ ГУ ДМС України в м. Києві 14.09.2016.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя О.М. Ганечко
Суддя В.В. Кузьменко