Справа № 640/1556/20
17 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бужак Н.П.
Суддів: Кобаля М.І., Мельничука В.П.
За участю секретаря: Мірошниченко С.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року, суддя Лисенко В.І., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про поновлення на роботі,-
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 19.12.2019 №8 Кадрової комісії №4 Генеральної прокуратури України про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації;
- визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 №2082ц про звільнення ОСОБА_1 з 24.12.2019 з посади начальника другого слідчого відділу Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та з органів прокуратури;
- поновити ОСОБА_1 на роботі в Офісі Генерального прокурора на посаді начальника відділу або на рівнозначній посаді;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.12.2019.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що звільнення позивача є незаконним та таким, що не узгоджується із чинним законодавством, з огляду на обставини незаконності та неправомірності прийнятого суб'єктом владних повноважень наказу про звільнення позивача з займаної посади. Крім того, позивач наголошує, що ані Законами України «Про прокуратуру» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», ані будь-якими іншими нормативно-правовими актами не встановлено спеціального порядку та підстав звільнення з органів прокуратури слідчих та керівників органів досудового розслідування прокуратури. Також, позивач наполягає, що висновок кадрової комісії не є обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.05.2021 позов задоволено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2021 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.05.2021 змінено мотивувальну та резолютивну частину (у частині посади, на яку підлягає поновленню позивач та розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу).
Постановою Верховного Суду від 18.05.2023 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.05.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2021 скасовано, а справу № 640/1556/20 направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 №2825-ІХ ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва; утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; визначено територіальну юрисдикцію Київського міського окружного адміністративного суду, яка поширюється на місто Київ.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ установлено, що з дня набрання чинності цим Законом: до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, справа надіслана до Київського окружного адміністративного суду за належністю.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16.01.2024, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.07.2024, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 31.01.2025 рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.07.2024 скасовано, справу № 640/1556/20 направлено на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді начальника другого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.
Позивачем 08.10.2019 подано за встановленою формою Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.
Позивач успішно пройшов перші два етапи атестації: іспит у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, у зв'язку з чим допущений до наступного етапу атестації проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетенції, професійної етики та доброчесності.
Кадровою комісією №4 прийнято рішення від 19.12.2019 №8 про неуспішне проходження прокурором атестації.
Наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2082ц, на підставі рішення Кадрової комісії №4, керуючись статтею 9, пунктом 2 частини другої статті 41 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «;Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», позивача звільнено з посади начальника другого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24.12.2019.
Вважаючи рішення кадрової комісії та наказ Генерального прокурора протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14 жовтня 2014 року (далі - Закон №1697-VII).
Відповідно до статті 4 Закону № 1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Законом № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв'язку із чим до Закону № 1697-VII були внесені зміни.
Статтею 14 Закону № 1697-VII, у зв'язку із внесенням до неї змін Законом № 113-ІХ, передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури. Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб. Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону України «Про прокуратуру» кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону № 113-ІХ.
Згідно з пунктом 21 № 113-IX у тексті Закону № 1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».
Абзацом 1 та 2 пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ установлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
Пунктами 4-6 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ передбачено, що день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України». Офіс Генерального прокурора є правонаступником Генеральної прокуратури України у міжвідомчих міжнародних договорах, укладених Генеральною прокуратурою України. З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
Пунктом 7 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX установлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Згідно з пунктом 9 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
Пунктом 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ передбачено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Так, на виконання норм розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ з метою проведення атестації прокурорів наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації, який визначає процедуру надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур (далі - Порядок № 221).
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Атестація слідчих органів прокуратури відбувається за процедурою, передбаченою для прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур відповідно до цього Порядку.
Пунктом 5 розділу І Порядку № 221 визначено, що предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.
Відповідно до пунктів 9, 10 розділу І Порядку № 221 атестація проводиться на підставі письмової заяви, зокрема, прокурора Генеральної прокуратури України про переведення на посаду в Офісі Генерального прокурора, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Така заява подається у строк до 15 жовтня 2019 року (включно) та підписується прокурором особисто. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку, в редакції, що діяла на час спірних правовідносин.
За приписами підпункту 1 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII за умови неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію.
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2082ц, на підставі рішення Кадрової комісії №4, керуючись статтею 9, пунктом 2 частини другої статті 41 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «;Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», позивача звільнено з посади начальника другого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24.12.2019.
Разом з тим, як зазначалося вище, відповідно до пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ХІ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII за умови настання однієї із наступних підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Аналіз пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ (у редакції, чинній на час звільнення позивача) свідчить про те, що на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII можуть бути звільнені лише прокурори у визначених цим пунктом випадках, які на день набрання чинності Законом № 113-ІХ займали посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах.
Законом № 113-ІХ, у редакції на час звільнення позивача, не передбачено підстав за яких може бути звільнено слідчих органів прокуратури. У подальшому це питання було врегульовано законодавцем шляхом внесення відповідних змін до розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ Законом України від 15.06.2021 № 1554-IX.
Так, Верховним Судом у постанові від 21.07.2022 у справі № 640/22657/19 сформовано правовий висновок щодо застосування приписів Закону № 113-ІХ і Закону № 1697-VII до слідчих органів прокуратури.
У вказаній справі Верховний Суд зазначив, що приписи пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що визначали порядок звільнення прокурорів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII під час проведення їхньої атестації, стосувалися виключно прокурорів. При цьому системний аналіз положень Закону № 113-ІХ у взаємозв'язку з положеннями Закону № 1697-VII не дає підстав для висновку про ототожнення законодавцем у тексті Закону № 113-ІХ понять прокурора і слідчого прокуратури в єдиному терміні «прокурори».
Норма пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, яка була єдиною в цьому Законі станом на час виникнення спірних правовідносин, що стосувалася слідчих органів прокуратури і передбачала можливість їх переведення на посаду прокурора у реформованих органах прокуратури за умови успішного проходження ними атестації, не означала застосування до таких осіб усіх професійних процедур, обов'язкових для посади прокурора, а також можливість звільнення їх з посад слідчих в разі непроходження або неуспішного проходження атестації для зайняття посади прокурора.
Подібна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 21.07.2022 у справі № 640/22657/19, від 31.08.2022 у справі № 640/25387/19, від 31.01.2023 у справі №640/23690/19, від 11 квітня 2024 року у справі №640/22750/19.
Матеріали справи свідчать, що на момент прийняття оскаржуваного наказу ОСОБА_1 займав посаду начальника другого слідчого відділу Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та з органів прокуратури.
Так, аналізуючи доводи апеляційної скарги у сукупності із доводами Офісу Генерального прокурора щодо наявності/відсутності у позивача статусу слідчого органу прокуратури, колегія суддів виходить з наступного.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон №1697-VII.
Відповідно до статті 1 Закону №1697-VII прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
За приписами статті 131-1 Конституції України прокуратура в Україні здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Водночас пунктом 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України (у редакції Закону України від 02.06.2016 №1401-VIII) обумовлено, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування до початку функціонування органів, яким законом будуть передані відповідні функції, а також функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, - до набрання чинності законом про створення подвійної системи регулярних пенітенціарних інспекцій.
Зазначені перехідні положення Конституції України в частині виконання прокуратурою функції досудового розслідування знайшли своє продовження у пункті 1 розділу X «Прикінцеві положення» і пункті 1 розділу XI «Перехідні положення» КПК України, якими закріплені повноваження слідчих органів прокуратури щодо здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях, які відповідно до частин четвертої і п'ятої статті 216 цього Кодексу підслідні слідчим органів державного бюро розслідувань і детективам Національного антикорупційного бюро України, - до дня початку діяльності Державного бюро розслідувань України, але не пізніше п'яти років з дня набрання чинності цим Кодексом, та до дня початку діяльності Національного антикорупційного бюро України, але не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Кодексом відповідно.
Аналогічна норма щодо здійснення слідчими органів прокуратури досудового розслідування у визначеному КПК України порядку до початку діяльності державного бюро розслідувань, але не пізніше п'яти років після набрання чинності цим Кодексом закріплена в пункті 4 розділу XIII «Перехідні положення» Закону №1697-VII.
При цьому відповідно до пункту 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону №1697-VII положення цього Закону, в тому числі статті 86, що регулює пенсійне забезпечення працівників органів прокуратури, поширюється на слідчих органів прокуратури до початку діяльності державного бюро розслідувань.
Державне бюро розслідувань розпочало свою діяльність з 27 листопада 2018 року, про що офіційно повідомлено в газеті «Урядовий кур'єр» від 23.11.2018 №221 (6337).
Таким чином, до 27 листопада 2018 року прокуратура продовжувала виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування у підслідних їй кримінальних провадженнях, а на її слідчих поширювалися положення Закону №1697-VII.
Наказом Генеральної прокуратури України від 23.08.2018 №168 затверджено Положення про Головне слідче управління Генеральної прокуратури України (далі - Положення).
За змістом пунктів 1.1 і 3.1 цього Положення Головне слідче управління Генеральної прокуратури України (далі - Головне управління) є самостійним структурним підрозділом Генеральної прокуратури України (на правах Департаменту), одним із основних завдань якого є організація та проведення відповідно до вимог пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» КПК України та пункту 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Згідно з пунктом 2.1 Положення до складу Головного управління, зокрема, входять: управління з розслідування особливо важливих справ, управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, управління з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки, управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, кожне з яких діє у складі відповідних відділів. До складу управління з розслідування особливо важливих справ входить третій відділ з розслідування кримінальних проваджень.
Згідно з пунктом 2.5 Положення до штату структурних підрозділів Головного управління входять прокурори, старші слідчі та слідчі в особливо важливих справах, а також головні, провідні спеціалісти, спеціалісти, старший інспектор.
Пунктом 3.1 Положення серед основним завдань Головного управління визначена організація та проведення відповідно до вимог пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України та пункту 9 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України досудового розслідування кримінальних правопорушень.
За пунктом 4.1 Положення №168, управління з розслідування особливо важливих справ; управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю; управління з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки; управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями (далі - слідчі управління), та їхні структурні підрозділи (далі - слідчі відділи), крім організаційно-методичних відділів та відділів документального забезпечення, як органи досудового розслідування відповідно до Кримінального процесуального кодексу України здійснюють: організацію та проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях про кримінальні правопорушення визначеної законодавством та цим Положенням категорії, прийняття у них законних та обґрунтованих процесуальних рішень.
Відповідно до підпункту 4.1.2 пункту 4.1 Положення №168, управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, забезпечує організацію та проведення досудового розслідування за фактами резонансних кримінальних правопорушень, скоєних працівниками Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Служби безпеки України, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань та інших органів правопорядку.
За приписами п.п. 5.5 п. 5 Положення №168, заступники начальників управлінь - начальник відділу, начальники відділів (у межах компетенції відділу), виконують такі повноваження: здійснюють загальне керівництво діяльністю відділів, організовують, спрямовують і контролюють роботу підпорядкованих працівників; забезпечують взаємодію зі структурними підрозділами Генеральної прокуратури України, прокуратурами всіх рівнів, Національною академією прокуратури України, правоохоронними органами України, органами державної влади, експертними та іншими установами у вирішенні питань, що належать до компетенції відділів; забезпечують виконання підпорядкованими працівниками наказів та інших організаційно-розпорядчих документів Генеральної прокуратури України; вносять пропозиції до планових заходів Генеральної прокуратури України, забезпечують контроль за своєчасним і якісним їх виконанням; організовують та забезпечують підготовку матеріалів до нарад у керівництва Генеральної прокуратури України, Головного управління, управління, здійснюють безпосередній контроль за виконанням ухвалених рішень, а також завдань і доручень керівництва Генеральної прокуратури України, Головного управління та управлінь; беруть участь у розробці проектів наказів та інших організаційно-розпорядчих документів Генеральної прокуратури України; розглядають документи, які надходять до відділів, контролюють їх розгляд та вирішення, у межах компетенції підписують, затверджують та візують службову документацію; здійснюють особистий прийом, забезпечують розгляд і вирішення звернень громадян, запитів та звернень народних депутатів України, представників державних і громадських організацій, інших осіб, а також скарг учасників кримінального провадження на рішення, дії чи бездіяльність слідчих (крім начальників режимносекретної частини та відділів документального забезпечення); проводять оперативні наради з питань, що належать до компетенції відділів; організовують роботу з оприлюднення публічної інформації, розгляд запитів на інформацію з питань, що належать до компетенції відділів; організовують роботу з підвищення кваліфікації працівників відділів; вносять на розгляд керівництва пропозиції щодо призначення, переміщення, звільнення з посад працівників відділів, заохочення чи накладення на них дисциплінарних стягнень, присвоєння класних чинів (рангів), а також щодо змін в оплаті їхньої праці, надання відпусток; забезпечують підготовку матеріалів для засобів масової інформації та для розміщення на веб-сайті Генеральної прокуратури України; організовують та контролюють стан ведення діловодства і режиму секретності (крім відділів документального забезпечення) у відділах; забезпечують додержання трудової та виконавської дисципліни працівниками відділів; забезпечують своєчасне, повне й об'єктивне внесення відомостей про результати роботи відділів до інформаційно-аналітичної системи «Облік та статистика органів прокуратури» (крім начальників режимно-секретної частини та відділів документального забезпечення); виконують інші завдання та службові доручення керівництва Генеральної прокуратури України, Головного управління та управлінь.
Згідно з пунктом 5.6.1 Положення начальники слідчих відділів виконують повноваження керівника органу досудового розслідування та інші повноваження, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України та, серед іншого, здійснюють безпосередній контроль за станом розслідування кримінальних правопорушень підпорядкованими слідчими, виконанням наданих у провадженнях вказівок, рішень оперативних нарад з питань досудового розслідування кримінальних проваджень; за дорученням керівництва Генеральної прокуратури України, Головного управління та управлінь особисто здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні чи очолюють групу слідчих; забезпечують своєчасне, повне й об'єктивне внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Окремо Положенням визначені повноваження прокурорів організаційно-методичних відділів (пункт 5.10) та головних, провідних спеціалістів, спеціалістів, старших інспекторів (пункт 5.11).
Таким чином, ОСОБА_1 як начальник другого слідчого відділу Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України у розумінні пункту 8 частини першої статті 3 КПК України, виконував обов'язки керівника структурного підрозділу органу досудового розслідування, до функціональних обов'язків якого згідно із затвердженим розподілом віднесено здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що службове становище і процесуальний статус позивача з огляду на приписи статей 36 і 39 КПК України статей 22-26 Закону №1697-VII, є відмінними від правового статусу прокурора.
Посилання відповідача на пункт 6 частини першої статті 15 Закону №1697-VII (в редакції, чинній до внесення змін згідно із Законом України від 19.09.2019 №113-IX), згідно з яким прокурором органу прокуратури є заступник керівника підрозділу Генеральної прокуратури України є помилковим. Так, в даному випадку такою посадовою особою був заступник начальника Головного слідчого управління як структурного підрозділу Генеральної прокуратури України, а не позивач, який обіймав посаду начальника відділу у складі управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.
Наявність у позивача як у начальника другого слідчого відділу Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України статусу керівника органу досудового розслідування, виключає можливість застосування до нього станом на день звільнення (22 жовтня 2019 року) положень Закону №1697-VII, в тому числі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону щодо звільнення прокурора з посади з підстави ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Таким чином питання подальшого перебування на посаді начальника другого слідчого відділу Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, яке не було вирішено до 27.11.2018, після цієї дати мало вирішуватися в інший спосіб, аніж звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.
Зазначена позиція відповідає позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 21.07.2022 у справі №640/22657/19.
Враховуючи викладене, зважаючи на непоширення на позивача як керівника структурного підрозділу органу досудового розслідування (слідчого) на момент прийняття оскаржуваного наказу положень пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, колегія суддів зазначає про помилковість висновку суду першої інстанції щодо правомірності звільнення позивача з посади на підставі підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ (неподання заяви про переведення та про намір пройти атестацію) із посиланням на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.
Отже, оскаржуваний наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2082ц про звільнення ОСОБА_1 з 24 грудня 2019 року з посади начальника другого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та з органів прокуратур є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо рішення кадрової комісії № 4 Генеральної прокуратури України від 19.12.2019 № 8 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, то колегія суддів зазначає наступне.
Наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 № 233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій (далі - Порядок №233).
Відповідно до пункту 12 Порядку №233 рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати «за» чи «проти» рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії.
Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
У рішенні кадрової комісії №4 від 19.12.2019 зазначено, що комісія з'ясувала обставини, які свідчать про невідповідність позивача вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
На підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії виникли сумніви щодо відповідності майна (об'єкти нерухомості), що знаходяться (знаходилися) у власності чи користуванні прокурора та членів його сім'ї, їхнім законним доходам відповідно до відомостей, вказаних у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також щодо достовірності відомостей про отримані подарунки.
Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначено у Законі України 14.10.2014 № 1700-VII «Про запобігання корупції» (із змінами і доповненнями) (далі - Закон №1700).
Пунктом 8 частини першої статті 11 Закону №1700 встановлено, що до повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції належить здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій суб'єктів декларування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя суб'єктів декларування.
Відповідно до статті 51 Закону №1700 Національне агентство здійснює вибірковий моніторинг способу життя суб'єктів декларування з метою встановлення відповідності їх рівня життя наявним у них та членів їх сім'ї майну і одержаним ними доходам згідно з декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що подається відповідно до цього Закону.
Моніторинг способу життя суб'єктів декларування здійснюється Національним агентством на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, а також із засобів масової інформації та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб'єктів декларування задекларованим ними майну і доходам.
Порядок здійснення моніторингу способу життя суб'єктів декларування визначається Національним агентством.
Моніторинг способу життя здійснюється із додержанням законодавства про захист персональних даних та не повинен передбачати надмірного втручання у право на недоторканність особистого і сімейного життя особи.
Встановлення невідповідності рівня життя суб'єкта декларування задекларованим ним майну і доходам є підставою для здійснення повної перевірки його декларації. У разі встановлення невідповідності рівня життя Національним агентством надається можливість суб'єкту декларування протягом десяти робочих днів надати письмове пояснення за таким фактом.
У разі виявлення за результатами моніторингу способу життя ознак корупційного правопорушення або правопорушення, пов'язаного з корупцією, Національне агентство інформує про них спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції.
Таким чином, саме Національне агентство з питань запобігання корупції є уповноваженим органом на здійснення моніторингу, зокрема, способу життя суб'єктів декларування, водночас, таких висновків Національним агентством під час розгляду справи суду не надано, як і не надано доказів звернення відповідача безпосередньо до Національного агентства з метою підтвердження або спростування сумнівів кадрової комісії щодо відповідності майна, яке знаходиться у власності та користуванні прокурора й членів його сім'ї, їхнім законним доходам.
Оскаржуване рішення кадрової комісії стосовно позивача не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачем не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, достовірність даних, які були взяті кадровою комісією до уваги, а зміст оскаржуваного рішення фактично є констатацією сумніву у доброчесності прокурора, без наведеного обґрунтування та підтвердження такого висновку.
Підсумовуючи викладене, виходячи з положень пункту 12 Порядку №233, колегія суддів зазначає, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
Згідно пункту 49 рішення Європейського Суду з прав людини від 02.11.2006 у справі «Волохи проти України» (заява №23543/02) зазначено, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку.
Формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення Європейського Суду з прав людини від 24.04.2008 року у справі «C.G. та інші проти Болгарії», заява № 1365/07, п. 39).
Разом з тим, визначення поняття «доброчесність прокурора» у законодавстві України відсутнє, з огляду на що, суд критично сприймає висновок кадрової комісії щодо невідповідності позивача вимогам доброчесності, оскільки останній не ґрунтується на положеннях законодавства.
Водночас, оскаржуване рішення кадрової комісії таким вимогам не відповідає, оскільки не містить ні мотивів, ні обставин. Без деталізації підстав прийнятого рішення стосовно позивача позбавляє суд можливості дослідити, співставити та проаналізувати правильність її висновків.
Окрім того, оскаржуване рішення не містить посилань на перелік документів, які підтверджують викладене у рішенні.
Таким чином, оскаржуване рішення кадрової комісії не відповідає критеріям обґрунтованості, оскільки відповідач не надав доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, а зміст оскаржуваного рішення фактично ґрунтується на сумніві у доброчесності прокурора, без наведеного обґрунтування такого висновку, а тому наявні підстави для скасування рішення від 19.12.2019 № 8 кадрової комісії № 4 Генеральної прокуратури України про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що незаконність наказу Генерального прокурора України від 21.12.2019 №2082ц є достатньою підставою для поновлення позивача на попередній роботі.
Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Виключенням із цього правила є норма статті 240-1 КЗпП України, яка передбачає, що в разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, то орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язує ліквідаційну комісію або власника виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу та одночасно визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 частини першої статті 40 цього Кодексу.
Таким чином, у разі незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право підлягає захисту шляхом поновлення на попередній роботі, тобто на посаді, з якої його було незаконно звільнено, крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №П/9901/101/18, постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №826/12916/15, від 06.03.2019 у справі №824/424/16-а, від 13.03.2019 у справі №826/751/16, від 27.06.2019 у справі №826/5732/16, від 26.07.2019 у справі №826/8797/15, від 09.10.2019 у справі №П/811/1672/15, від 12.09.2019 у справі №821/3736/15-а, від 22.10.2019 у справі №816/584/17, від 07.07.2020 у справі №811/952/15.
Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.07.2022 у справі №640/22657/19 перейменування Генеральної прокуратури України в Офіс Генерального прокурора, що не пов'язано із її припиненням (ліквідацією) як юридичної особи, не є обставиною, з якою стаття 240-1 КЗпП України пов'язує неможливість поновлення працівника на попередній роботі.
У разі зміни внутрішньої (організаційної) структури установи (ліквідації одного структурного підрозділу із створенням або без створення іншого структурного підрозділу, змін в найменуванні установи, підрозділу або посади тощо) незаконно звільнений працівник підлягає поновленню на тій посаді, яку він обіймав на момент звільнення, після чого роботодавець зобов'язаний вчинити дії щодо працевлаштування такого працівника з урахуванням змін, що відбулися.
Так, відповідно до статті 241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця. Строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.
Згідно з пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 днем звільнення вважається останній день роботи.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 звільнений з посади наказом Генерального прокурора №2082ц від 21 грудня 2019 року з 24 грудня 2019 року.
Колегія суддів зазначає, що 24 грудня 2019 року є останнім робочим днем ОСОБА_1 , а отже, такий підлягає поновленню з наступного робочого дня, тобто з 26 грудня 2019 року, оскільки 25 грудня 2019 є вихідним днем з урахуванням постанови КМ України.
За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника другого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 26 грудня 2019 року.
Окрім того, відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з абзацом 3 пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів, що минули починаючи з дня незаконного звільнення, по день прийняття судом рішення про поновлення на роботі.
Враховуючи, що позивача звільнено у грудні 2019 року, середньоденна заробітна плата обчислюється судом виходячи з розміру заробітної плати, нарахованої позивачеві за жовтень-листопад 2019 року.
Як встановлено з довідки Генеральної прокуратури України від 13.02.2020 №21-258зп середньоденна заробітна плата позивача складає 2235,93 грн (ас. 161, том 1).
Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, у спірному випадку - з 26.12.2019 по 17.12.2025, та становить 1534 робочих дні у відповідності до листів Міністерства праці та соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу».
Таким чином сума середньої заробітної плати позивача за весь час вимушеного прогулу становить 3 429 916,62 грн (2235,93*1534).
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що з вказаної суми підлягають відрахуванню при виплаті податки та збори, а також всі суми заробітної плати, які були виплаченні на підставі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2021 року у справі №640/1556/20.
Щодо наявності підстав для застосування коефіцієнту підвищення окладу при розрахунку середнього заробітку згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів», колегія суддів не вбачає підстав для його застосування, оскільки вказаною постановою нові посадові оклади застосовуються для прокурорів, які обіймають відповідні посади в Офісі Генерального прокурора.
Так, середня заробітна плата слідчих органів прокурори не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів встановлених Постановою №1155 за відсутності факту успішного проходження ними атестації та переведення на посади прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур.
Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.08.2022 у справі №640/1504/20 та у постанові від 13.09.2022 у справі №640/1219/20.
Окрім того, згідно з пунктами 2 та 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Таким чином, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць 48 072,49 (відповідно до довідки Генеральної прокуратури України від 13.02.2020 №21-258зп) підлягає негайному виконанню.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону (ч. 2 ст. 317 КАС України).
Враховуючи вищевикладене, зважаючи на помилковість висновку суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового, про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 287, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, наступного змісту.
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення від 19.12.2019 № 8 кадрової комісії № 4 Генеральної прокуратури України про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.
Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2082ц про звільнення ОСОБА_1 з 24 грудня 2019 року з посади начальника другого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та з органів прокуратури.
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника другого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 26 грудня 2019 року.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 грудня 2019 року по 17 грудня 2025 року в розмірі 3 429 916,62 грн (три мільйони чотириста двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот шістнадцять гривень 62 копійки) з вирахуванням при виплаті встановлених податків та зборів, а також з вирахуванням виплачених всіх сум заробітної плати на підставі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2021 року у справі №640/1556/20.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 48072,49 грн (сорок вісім тисяч сімдесят дві гривні 49 копійок).
В задоволенні позову в іншій частині - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк, визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Кобаль М.І.
Мельничук В.П.
Повний текст виготовлено: 18 грудня 2025 року.