Справа № 640/38600/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Басова Н.М., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
17 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної митної служби України на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України про стягнення коштів, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної митної служби України (далі по тексту - відповідач, ДМС України) в якому просив стягнути з ДМС України середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.11.2021 у справі №640/24032/21, за період з 19.11.2021 по 13.12.2021 включно, в розмірі 39 113,09 грн.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року значений позов задоволено частково.
Стягнуто з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.11.2021 у справі №640/24032/21, за період з 19.11.2021 по 03.12.2021 включно, в розмірі 25 308, 47 грн., з відрахуванням всіх належних податків та зборів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2021 у справі №640/24023/21 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано наказ Державної митної служби України від 26.07.2021 № 909-0 «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту інфраструктури, держмайна та господарської діяльності, з 28.07.2021.
Стягнуто з Державної митної служби України середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 , з 28.07.2021 по 18.11.2021 (день винесення судом рішення про поновлення на роботі), у розмірі 181 760,83 грн.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді в Державній митній службі України та стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
З довідки Державної митної служби України від 05.08.2021 №152 про середньомісячну заробітну ОСОБА_1 вбачається, що середньоденна заробітна плата складає 2300,77 грн, розмір середньомісячної заробітної плати складає 43 714,72 грн. (а.с.9).
03.12.2021 ДМС України винесено наказ №1580-о, яким наказано скасувати наказ Державної митної служби України від 26.07.2021 № 909-о «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту інфраструктури, держмайна та господарської діяльності Державної митної служби України з 28 липня 2021 року. Відновлено дію контракту про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-COV-2, від 08.07.2020.
Листом ДМС України від 03.12.2021 №12-1/12-01/10/559 повідомлено ОСОБА_1 , що на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2021 у справі № 640/24023/21, наказом ДМС України від 03.12.2021 №1580-о «Про виконання рішення суду» поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту інфраструктури, держмайна та господарської діяльності Державної митної служби України з 28.07.2021, з відновленням дії контракту про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARSСоV-2, від 08.07.2020. Повідомлено про необхідність прибуття ОСОБА_1 у найкоротший термін до Департаменту по роботі з персоналом Державної митної служби України для вирішення кадрових питань.
Вищевказаний лист направлено на адресу позивача 06.12.2021 та отримано ОСОБА_1 13.12.2021, що підтверджується витягом трекінга Укрпошта (0405046211758)(а.с.11).
Відповідно до платіжного доручення №677 від 07.12.2021 на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2021 у справі № 640/24023/21 ОСОБА_1 виплачено 35 190,35 грн. у межах суми стягнення за один місяць. Вказані кошти перераховані 08.12.2021.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненарахування середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.11.2021 у справі №640/24032/21, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.
Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має законне право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення в розмірі 25 308,47 грн.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів апеляційної інстанції надає правову оцінку спірним правовідносинам та переглядає рішення суду першої інстанції тільки в частині задоволених позовних вимог, оскільки позивач не є апелянтом по справі.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з частиною другою статті 129 Конституції України обов'язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Відповідно до частин другої та третьої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Правові положення аналогічного змісту містяться також в статті 235 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно статті 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що законодавством передбачено обов'язок роботодавця негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника у разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду.
Негайне виконання судового рішення полягає у тому, що таке рішення підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, а негайно з моменту його прийняття.
Рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків. При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов'язків.
Аналогічні висновки викладено Верховним Суд у постановах від 17.03.2021 у справі №820/2193/18, від 26.02.2020 у справі № 702/725/17, від 17.06.2020 у справі № 521/1892/18, від 06.12.2018 у справі № 465/4679/16.
Згідно частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже з дня, наступного за днем ухвалення Окружним адміністративним судом міста Києва рішення від 18.11.2021 у справі № 640/24023/21 у ДМС України виник обов'язок негайно виконати рішення суду та поновлення на посаді ОСОБА_1 .
Як вже зазначалося вище, наказом ДМС України від 03.12.2021 №1580-о «Про виконання рішення суду» поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту інфраструктури, держмайна та господарської діяльності Державної митної служби України з 28.07.2021, з відновленням дії контракту про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARSСоV-2, від 08.07.2020.
Матеріалами справи підтверджено, що про наявність вказаного наказу ОСОБА_1 стало відомо 13.12.2021, з отриманого листа ДМС України.
Аналіз матеріалів справи свідчить про наявність обставин затримки виконання рішення суду в адміністративній справі № 640/24023/21 щодо поновлення позивача на посаді, який обчислюється з 19.11.2021 до 03.12.2021, тобто видачі відповідачем наказу про поновлення на посаді ОСОБА_1 .
Отже, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що рішення суду по справі №640/24023/21 щодо поновлення позивача на посаді не було виконано негайно відповідачем, а тому позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, за період з 19.11.2021 по 03.12.2021, що становить 11 робочих днів.
Щодо доводів апелянта про те, що позивач не звертався за виконанням судового рішення до виконавчої служби є безпідставними та не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки зазначені умови не передбачені нормами чинного законодавства як обов'язкові, на відміну від обов'язку відповідача виконати рішення суду негайно в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді в ДМС України.
Щодо розміру суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, за період з 19.11.2021 по 03.12.2021, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Порядок №100).
Абзацами першим, другим пункту 3 Порядку № 100, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Під час розгляду справи, сторонами не заперечувалося, що середньоденна заробітна плата позивача становить 2300,77 грн, що підтверджується довідкою №152 від 05.08.2021 відповідача про середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 (а.с.9).
Таким чином, середній заробіток позивача за час затримки виконання рішення суду, за період з 19.11.2021 по 03.12.2021, становить 25 308,47 грн (2300,77 грн х 11 днів), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Отже, судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення позивача н посаді, відповідно, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому доводи апеляційної скарги є безпідставними та не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.
Аналіз наведених правових положень та обставин справи дає підстави для висновку, що вимоги апеляційної скарги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.01.2006 року №3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України»(№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства («Stretch - United Kingdom» № 44277/98).
Отже, позивач у спірних правовідносинах мав законні сподівання (виправдані очікування) на виплату заробітної плати, у зв'язку з незаконним звільненням, який передбачений нормами чинного законодавства.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, відповідно до вищевикладених висновків суду.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010 року).
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної митної служби України - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Ю.К. Черпак
Повний текст виготовлено 17.12.2025 року