Справа № 620/2621/25 Головуючий у 1-й інстанції: Клопот С.Л.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
17 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Кобаля М.І., Штульман І.В.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року, ухвалене в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження без повідомлення та виклику сторін, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
05 березня 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач/апелянт 2/ГУ ПФУ в Чернігівській області) про:
- визнання протиправною відмову ГУ ПФУ в Чернігівській області у перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ та відповідно до рішення Першого сенату Конституційного Суду України від 03 квітня 2024 року у справі № 3-18/2023(39/23, 95/23), починаючи з 03 квітня 2024 року;
- зобов'язання ГУ ПФУ в Чернігівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ та відповідно до рішення Першого сенату Конституційного Суду України від 03 квітня 2024 року у справі № 3-18/2023(39/23, 95/23), починаючи з 03 квітня 2024 року.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив про протиправність бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати основної пенсії по інвалідності в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком, на яку вона має право на підставі Рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07 квітня 2021 року, від 03 квітня 2024 року у справі № 3-18/2023(39/23, 95/23) та положеннь статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо не проведення з 03 квітня 2024 року перерахунку пенсії ОСОБА_1 у розмірі шести мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р (ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язано ГУ ПФУ в Чернігівській області здійснити з 03 квітня 2024 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 у розмірі шести мінімальних пенсій за віком відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р (ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 230/96-ВР, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивач, як особа з інвалідністю ІІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, має право на пенсію у розмірі шести мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР. Суд виходив із рішень Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 та від 03 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024, якими визнано неконституційним зменшення гарантованих пенсій. Суд наголосив, що навіть після внесення змін Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» від 29 червня 2021 року № 1584-IX, нові суми пенсій є нижчими за ті, що гарантувались у попередній редакції, а тому не забезпечують збереження досягнутого рівня соціального захисту. Держава зобов'язана гарантувати стабільність і незменшуваність соціальних виплат для постраждалих від Чорнобильської катастрофи. Держава не може погіршувати рівень соціального захисту, а Пенсійний фонд - ігнорувати обов'язкові норми та судові рішення. В той же час, позовна вимога стосовно зобов'язання відповідача виплачувати позивачу основну пенсію у розмірі не менше шести мінімальних пенсій за віком, задоволенню не підлягає, оскільки заявлена на майбутнє та є передчасною.
В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Чернігівській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити у їх задоволенні. Зазначає, що пенсія позивача нарахована та виплачується відповідно до чинного законодавства, а норми статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» від 29 червня 2021 року № 1584-IX, якою передбачені фіксовані суми пенсій, нижчі за ті, що вказані у редакції Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР. Крім того, рішення Конституційного Суду не має ретроспективної дії, тому не може бути підставою для перерахунку пенсії з порушенням встановленого порядку. Також посилається на положення Бюджетного кодексу України, які дозволяють Кабінету Міністрів України визначати порядок і розміри соціальних виплат виходячи з наявних фінансових ресурсів.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Апеляційний розгляд справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних доказів.
Згідно з частинами першою та другою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд.
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справ та їх правову оцінку, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що ОСОБА_1 з 09 грудня 2019 року має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 1), є особою з інвалідністю ІІІ групи та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області як отримувач пенсії відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII.
21 січня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ в Чернігівській області із заявою, в якій просила здійснити перерахунок розміру основної пенсії, яка має становити 6 мінімальних пенсій за віком.
Листом від 17 лютого 2025 року № 2004-1131/С-02/8-2500/25 ГУ ПФУ в Чернігівській області повідомило про відсутність законних підстав для проведення перерахунку пенсійної виплати, оскільки чинним законодавством не передбачено виплату пенсій для осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII, зокрема по 3 групі інвалідності у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком.
Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За змістом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Відповідно до статті 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді:
а) державної пенсії;
б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Частиною четвертою статті 54 Закону № 796-XII (в редакції від 09 липня 2007 року згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008) встановлено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:
- по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;
- по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;
- по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;
- дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.
Надалі мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи було визначено в Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року № 1210 (далі - Порядок № 1210).
Згідно з пунктом 11 Порядку № 1210 мінімальний розмір пенсії становив:
1) для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї:
- осіб з інвалідністю I групи - 180 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
- осіб з інвалідністю II групи - 160 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
- осіб з інвалідністю III групи - 145 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Тобто, раніше визначений статтею 54 Закону № 796-XII розмір пенсій було знижено.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII (далі - Закон № 76-VIII), яким текст статті 54 Закону № 796-XII, викладено в такій редакції:
«Пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.
В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.
Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань».
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, пунктом 63 якого розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення ст. 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру державної пенсії, передбаченої Законом № 796-ХІІ.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Вказаним рішенням Конституційний Суд України визначив, що частина 3 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Тобто, рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 не набуває ретроспективної дії у часі.
У пункті 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 приписано Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
Окремо Конституційний Суд України зауважив, що у разі неприведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР:
«В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком».
Таким чином, з 07 липня 2021 року у разі неприведення нормативного регулювання, частина четверта статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР підлягала застосуванню у раніше вказаній редакції.
На виконання Рішення Конституційного Суду України Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» від 29 червня 2021 року № 1584-ІХ (далі - Закон № 1584-ІХ).
Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 1584-ІХ передбачено, що цей Закон набирає чинності з 01 січня 2022 року, крім пункту 2 розділу І цього Закону та пункту 2 цього розділу, які набирають чинності з 01 січня 2021 року.
У пункті 2 Закону № 1584-ІХ статтю 54 викладено в такій редакції: «В усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими:
- для І групи інвалідності - 6 000 гривень;
- для II групи інвалідності - 4 800 гривень;
- для III групи інвалідності - 3 700 гривень;
- для дітей з інвалідністю - 3700 гривень».
Отже, на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 Верховною Радою України прийнято Закон № 1584-ІХ, який вносить зміни до Закону № 796-XII та визначає новий розмір пенсії по інвалідності осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Як вбачається зі змісту статті 54 Закону № 796-XII в редакції Закону № 1584-IX, визначені розміри пенсій є нижчими, аніж були в редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону № 230/96-ВР».
Метою Закону № 796-XII, що її визначено в частині першій статті 1 Закону № 796-XII, є, зокрема, захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних із нею проблем медичного й соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території. Згідно з частиною другою статті 1 Закону № 796-XII державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи базується, зокрема, на принципах пріоритету життя та здоров'я осіб, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, їх соціального захисту, повного відшкодування їм шкоди.
Аналізуючи норми статті 54 Закону № 796-XII в редакції Закону № 230/96-ВР, Суд дійшов висновку, що законодавець, ураховуючи спеціальний юридичний статус осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, на реалізацію статті 16 Конституції України установив у Законі № 796-XII саме мінімальні розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою як гарантію їх соціального захисту.
У рішенні від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз частини четвертої статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР та пунктів 11, 12 Порядку № 1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-XII, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною четвертою цієї статті Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР. Водночас приписи статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв'язку зобов'язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров'ю.
Конституційний Суд України виходив із того, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 03 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами.
Конституційний Суд України у Рішенні від 03 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров'я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьою статті 54 Закону № 796-XII вчергове порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.
У цьому Рішенні Конституційний Суд України за результатом посутнього аналізу статей 3, 16, 50 Конституції України, Рішення від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 констатує, що Верховна Рада України Законом № 1584-IX повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у частині третій статті 54 Закону № 796-XII мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР.
Змінюючи законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.
Така позиція була висловлена у Рішенні Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18 та від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
Беручи до уваги зазначені висновки Конституційного Суду України в подібних правовідносинах та здійснюючи аналіз норми статті 54 Закону № 796-XII в редакції Закону № 1584-IX, суд апеляційної інстанції зазначає, що законодавець виконав рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 (щодо повноваження уряду право визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені нові розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантовано Законом № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.
Таким чином, всупереч рішенню Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 № 1-р(ІІ)/2021 прийняттям Закону № 1584-IX не досягаються мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Крім того, у рішенні від 03 квітня 2024 року у справі № 4-р(І)/2024 Конституційний Суд України зазначив, що на виконання імперативних вимог статей 3, 16, 50 Конституції України парламент у частині четвертій статті 54 Закону № 796 у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР зазначив наступне:
«В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:
по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;
по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;
по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;
дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком».
Враховуючи наведені вище висновки, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що до спірних правовідносин слід застосувати норми Закону № 796-XII в редакції Закону № 230/96-ВР.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 460/20412/23, від 12 травня 2024 року у справі № 400/12117/21, від 10 вересня 2024 року у справі № 240/34675/23, від 11 вересня 2024 року у справах № 240/590/24, № 240/739/24, від 12 вересня 2024 року у справі № 240/1024/24, від 02 жовтня 2024 року у справах від № 400/5534/23, № 240/955/24, № 240/1092/24, № 240/1067/24, № 240/34883/23, від 10 грудня 2024 року у справі № 240/1121/24, яка відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України підлягає застосуванню у цій справі.
Отже, в цій правовій ситуації наявні підстави для застосування норми статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції, яка передбачала виплату позивачу пенсії у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком, що свідчить про протиправність дій ГУ ПФУ в Чернігівській області.
Твердження відповідача про необхідність застосування положень статті 54 Закону № 796-XII в редакції Закону № 1584-ІХ, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки така редакція не забезпечує реалізацію досягнутого рівня соціального захисту, гарантованого частиною четвертою статті 54 Закону № 796-XII в редакції Закону № 230/96-ВР, яка згідно з рішеннями Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 № 1-р(ІІ)/2021 та від 03 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024 відповідає Конституції України.
Стосовно доводів апеляційної скарги пенсійного органу про необхідність врахування фінансових ресурсів державного бюджету, то соціальні гарантії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи мають конституційний пріоритет. Згідно з статтями 3, 16, 46 Конституції України захист життя і здоров'я, повне відшкодування шкоди, заподіяної державою, не може обмежуватись лише міркуваннями бюджетної доцільності.
Щодо вимог зобов'язального характеру про здійснення перерахунку основної пенсії та виплату її у розмірі шести мінімальних пенсій за віком, слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захисту шляхом визначеним цим Кодексом (частина перша статті 5 КАС України).
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. (частина друга статті 5 КАС України)
Згідно з частиною першою, пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації.
У даному випадку судами встановлено факт порушення прав та законних інтересів позивача з боку відповідача, з огляду на висновки, викладені в даній постанові.
Таким чином, враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, колегія суддів вважає необхідним задовольнити позовні вимоги в частині зобов'язання ГУ ПФУ в Чернігівській області виплачувати ОСОБА_1 основну пенсію у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком, оскільки це є ефективним засобом захисту законних прав та інтересів позивача і не призведе до нового звернення з відповідним позовом.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 460/20412/23.
Разом з тим, розглядаючи спір по суті за весь період заявлених позовних вимог, слід зауважити про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка звернулась до суду 05 березня 2025 року, про що свідчить відмітка на позовній заяві, поданій за допомогою підсистеми «Електронний суд».
Відповідно до частин першої-другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З наведених норм вбачається, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 340/1019/19).
Слід наголосити, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії, звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Колегія суддів зазначає, що питання строку звернення до суду із цим позовом не порушено позивачем у позовній заяві. Будь-якої оцінки питанню дотримання позивачем строку звернення до суду із вказаним позовом судом першої інстанції не надано.
Право позивача на перерахунок пенсії у кратному розмірі мінімальних пенсій за віком виникло через три місяці з дня прийняття Конституційним Судом України рішення від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021.
Отже, при зверненні 05 березня 2025 року до суду з позовом, зокрема, про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії з 03 квітня 2024 року, позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, передбачений частиною другою статті 122 КАС України, а тому позовні вимоги за період з 03 квітня 2024 року по 04 вересня 2024 року підлягають залишенню без розгляду.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2024 року у справі № 240/9795/24.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що дії ГУ ПФ в Чернігівській області щодо непроведення позивачу перерахунку пенсії у розмірі шести мінімальних пенсій за віком є протиправними, однак такий перерахунок має бути проведений з 05 вересня 2024 року.
Отже, позовна заява в частині вимог, за якими пропущено встановлений законом строк звернення до адміністративного суду, підлягає залишенню без розгляду згідно з частиною першою статті 319 КАС України.
Суд апеляційної інстанції не розподіляє судові витрати відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, так як позивач їх не поніс (звільнений від сплати судового збору).
Керуючись статтями 308, 311, 315, 319, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року скасувати в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про зобов'язання до вчинення певних дій за період з 03 квітня 2024 року по 04 вересня 2024 року.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про зобов'язання до вчинення певних дій за період з 03 квітня 2024 року по 04 вересня 2024 року залишити без розгляду.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Кобаль М.І.
Штульман І.В.