Справа № 320/1193/25 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.
18 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року в справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просило:
- визнати протиправними дії відповідача, оформлені листом №126446/150797-33-24/20.1 від 12.09.2021 щодо неоформлення на рахунок позивача №IBAN НОМЕР_1 , відкритого в головному управлінні ПАТ «Ощадбанк», безпідставно стягнутого виконавчого збору та витрат виконавчого провадження в рамках виконавчого провадження ВП НОМЕР_2;
- зобов'язати відповідача вчинити дії щодо повернення на рахунок позивача №IBAN НОМЕР_1 , відкритого в головному управлінні ПАТ «Ощадбанк», безпідставно стягнутого виконавчого збору у розмірі 5 083 793,40 грн та витрат виконавчого провадження в рамках виконавчого провадження ВП НОМЕР_2 у розмірі 401,85 грн, зокрема, але не виключно, звернутися з поданням до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві щодо повернення позивачу стягнутого виконавчого збору та витрат виконавчого провадження в рамках виконавчого провадження ВП НОМЕР_2.
Заявлені вимоги обґрунтовано тим, що в силу положень законодавства у зв'язку з визнанням виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, а також враховуючи закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, тому зазначене є підставою для повернення стягнутих сум виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року у задоволенні адміністративного позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що сам факт завершення виконавчого провадження в період дії ухвали Господарського суду міста Києва від 24.02.2022 № 910/23042/16 про призначення заяви про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, до розгляду та про зупинення виконання за наказом, а також сам факт визнання протиправними дій та бездіяльності державного виконавця і не оскарження постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2, на підставі пункту 3 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII, не змінює правовий режим стягнутих коштів як таких, що підлягають поверненню.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено про те, що всі дії державного виконавця щодо повернення виконавчого збору вчинені у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Зважаючи на вказане, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 17.02.2022 ВП НОМЕР_2 відкрито виконавче провадження з виконання наказу №910/23042/16, виданого 10.02.2022 Господарським судом м. Києва про стягнення з АТ «Укрзалізниця» на користь ТОВ «Профінанс Груп» 192 805,68 доларів США, 3% річних за несвоєчасне повернення кредитів, 84 472,50 доларів США 3% річних за несвоєчасну сплату процентів, 47 656 150,80 грн пені за порушення строків повернення кредитів, 3 026 758,17 грн пені за порушення строків сплати процентів, 155 025,00 грн витрат по сплаті судового збору.
Постановою від 17.02.2022 у ВП НОМЕР_2 з боржника (позивача) стягнуто мінімальні витрати виконавчого провадження у сумі 401,85 грн.
Постановою від 17.02.2022 у ВП НОМЕР_2 з боржника (позивача) стягнуто виконавчий збір у розмірі 27 727,82 доларів США та 5 083 793,40 грн.
Платіжною вимогою від 21.02.2022 НОМЕР_2/1 державним виконавцем з рахунку позивача в АТ «Ощадбанк» НОМЕР_1 стягнуто кошти згідно наказу Господарського суду м. Києва від 10.02.2022 №910/23042/16, виконавчий збір згідно постанови від 17.02.2022 ВП НОМЕР_2, витрати виконавчого провадження згідно постанови від 17.02.2022 ВП НОМЕР_2.
Постановою від 15.11.2022 у ВП НОМЕР_2 закінчено виконавче провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
У подальшому, ухвалою Господарського суду міста Києва 03.09.2024 визнано наказ Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 у справі №910/23046/16 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення з АТ «Укрзалізниця» на користь ТОВ «Профінанс Груп» 47 656 150,80 грн пені за порушення строків повернення кредитів, 3 026 758,17 грн пені за порушення строків сплати процентів, 135 657,21 грн судового збору.
06 вересня 2024 року позивач звернувся із заявою до відповідача про повернення стягнутого виконавчого збору у ВП НОМЕР_2 на рахунки, з яких були списані ці кошти, або на рахунок, вказаний у цій заяві.
Листом відповідач від 12.09.2024 за результатами розгляду заяви позивача повідомлено про відсутність правових підстав для повернення виконавчого збору у зв'язку з тим, що виконавче провадження було закінчено на підставі пункту 3 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», у той час як вимоги Закону №1404-VIII допускають повернення виконавчого збору лише у випадку, якщо виконавче провадження було закінчено у зв'язку з визнанням виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження скасування постанови про закінчення виконавчого провадження чи про зміну підстав закінчення виконавчого провадження НОМЕР_2 з пункту 3 на пункт 5 першої статті 39 Закону №1404-VIII, що, в свою чергу, має наслідком відсутність підстав для повернення стягнутого виконавчого збору та, відповідно для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
У відповідності до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За правилами частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Як наслідок, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (частина п'ята статті 26 Закону №1404-VIII).
Отже, виходячи з аналізу викладеного вище, можна прийти до висновку, що державний виконавець зобов'язаний відповідно до вимог чинного законодавства не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа винести постанову про відкриття виконавчого провадження.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 42 вказаного Закону № 1404-VІІІ кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця.
Відповідно до частин першої, другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Згідно із частиною п'ятою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується:
1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню (крім спеціальної виписки з Реєстру аграрних нот);
2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;
4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» та Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами.
Положеннями частини сьомої статті 27 Закону №1404-VIII визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Підстави для закінчення виконавчого провадження, перелічені у статті 39 Закону № 1404-VIII, серед яких наявні, зокрема: скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.
Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.
У відповідності до пункту 5 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що єдиним законодавчо закріпленим випадком повернення виконавчого збору боржнику визначено закінчення виконавчого провадження у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, тобто закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII.
Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 26.03.2020 у справі №814/1506/17 та від 11.06.2020 у справі №160/10713/19.
Як свідчать матеріали справи, постановою від 15.11.2022 у ВП НОМЕР_2 закінчено виконавче провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
При цьому, як вірно відзначено судом першої інстанції, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження скасування постанови про закінчення виконавчого провадження чи про зміну підстав закінчення виконавчого провадження НОМЕР_2 з пункту 3 на пункт 5 першої статті 39 Закону №1404-VIII, що, в свою чергу, має наслідком відсутність підстав для повернення стягнутого виконавчого збору.
Посилання відповідача на необхідність закриття провадження у справі колегія суддів не приймає до уваги, враховуючи, що підставами позову в межах адміністративної справи №320/1193/25 позивачем зазначено визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, що вказує на відмінності підстав позову у справах №320/1193/25 та №320/15977/23, що, в свою чергу, унеможливлює закриття провадження у справі №320/1193/25 на підставі пункту 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необгрунтованість позовних вимог.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 229, 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко