28 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 580/1284/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Лукманової О.М., Божко Л.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 року (головуючий суддя Сагун А.В.)
в адміністративній справі №580/1284/25 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Черкаського окружного адміністративного суду про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
Позивачка, ОСОБА_1 , звернулася 06.02.2025 до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Черкаського окружного адміністративного суду, в якому просила:
- визнати протиправними дії відповідача-1 щодо нарахування та виплати їй суддівської винагороди за період з 1 січня 2021 року до дати вирішення спору, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні;
- зобов'язати відповідача-1 перерахувати та виплатити з урахуванням вже виплачених коштів її суддівську винагороду за період з 1 січня 2021 року до дати вирішення спору, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі, що встановлений законами України про Державний бюджет на 2021-2025роки, із проведенням відрахувань загальнообов'язкових платежів, які були чинними у відповідних бюджетних роках.
10.02.2025 Черкаський окружний адміністративний суд ухвалив адміністративну справу №580/1284/25 (провадження №2-іс/340/14/25) передати її до Шостого апеляційного адміністративного суду для визначення її підсудності.
03.03.2025 Шостим апеляційним адміністративним судом визначено територіальну підсудність адміністративної справи №580/1284/25 за Кіровоградським окружним адміністративним судом. Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 позовну заяву залишено без руху.
Позивачем надана до суду заява про уточнення позовних вимог, в якій просить:
- відкрити провадження в частині заявлених позовних вимог щодо виплати суддівської винагороди за період з 01.01.2021-19.07.2022, 01.09.2024-до дати вирішення спору, які заявлені без порушення порушення строку звернення до суду;
- відкрити провадження та розглянути спір в частині заявлених позовних вимог щодо виплати суддівської винагороди, урахувавши обґрунтування її періоду виплати суддівської винагороди 19.07.2022-01.09.2024 - як завдану їй шкоду, до якої застосовується річний строк звернення до суду.
Ухвалою суду від 31.03.2025 позовну заяву в частині вимог, в яких позивач просить визнати протиправними дії відповідача-1 щодо нарахування та виплати їй суддівської винагороди за період з 20.07.2022 по 05.11.2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні; зобов'язати відповідача-1 перерахувати та виплатити з урахуванням вже виплачених коштів її суддівську винагороду за період з 20.07.2022 по 05.11.2024 року, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі, що встановлений законами України про Державний бюджет на 2023 рік, із проведенням відрахувань загальнообов'язкових платежів, які були чинними у відповідних бюджетних роках, повернуто позивачу.
Ухвалою суду від 31.03.2025 відкрито провадження в адміністративній справі.
В обґрунтування позову позивач вказала на протиправність дій відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період 1 січня 2021 року, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні. На переконання позивача, нарахування та виплати суддівської винагороди у зазначений період виходячи із спеціального розміру прожиткового мінімуму, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, є протиправним, оскільки положеннями частини другої, третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII передбачено інший порядок для визначення розміру прожиткового мінімуму, що застосовується під час розрахунку суддівської винагороди. Наголошує, що ці норми мають пріоритет і не можуть бути обмежені іншими законодавчими актами. Посилаючись на те, що під час прийняття нових законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та Законом №1402-VIII гарантій незалежності судді, а законами про державний бюджет визначено іншу розрахункову величину, через що розмір його суддівської винагороди безпідставно зменшено, позивач просив позов задовольнити.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді на відповідний рік, яка у 2021-2025 роках складала 2102 гривні. Законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина у грошовому виразі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який повинен застосовуватися для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Вказує, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що Указом Президента України від 19.12.2018 року №278/2020 ОСОБА_1 (позивач) призначено на посаду судді Черкаського окружного адміністративного суду.
Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/сум нарахованого доходу, нарахованого ( перерахованого) податку та військового збору від 05.02.2025 ( а.с.5-10) позивачу починаючи з січня 2021 року розмір суддівської винагороди обчислено, виходячи із спеціального розміру прожиткового мінімуму, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, установленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік». Позивачка вважає протиправними дії відповідача-1 щодо нарахування та виплати їй суддівської винагороди за період з 1 січня 2021 року до дати вирішення спору, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні.
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII визначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Статтею 4 Закону №1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною 2 статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду №4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено з 1 січня відповідного року прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн.;
Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» - 2481,00 грн.;
Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» - 2684,00 грн.,
Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» - 3028,00 грн.
Зазначеними Законами на 2021-2024 роки встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції, надаючи оцінку зазначеним правовідносинам бере до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 у справі №240/9028/24, в яких зазначено, що Велика Палата Верховного Суду щодо питання наявності підстав для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня календарного року відповідно до абзацу 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та абзацу 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», для розрахунку посадового окладу судді дійшла висновку про правомірність нараховування та виплати суддівської винагороди у період з 27.12.2023 року до 8.02.2024 року, із застосуванням положень Закону № 2453-VI.
Так, стаття 130 Конституції України визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
При цьому на час виникнення спірних правовідносин пункт 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачав, що суддівська винагорода для суддів Вищого адміністративного суду України визначається Законом № 2453-VI.
Так, згідно із частиною 2 статті 133 Закону № 2453-VI суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
За змістом частини 3 статті 133 Закону №2453-VI з урахуванням Рішення Конституційного Суду від 4.12.2018 року № 11-р/2018 посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом.
Частиною 4 статті 133 Закону № 2453-VI визначено, що посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом, зокрема, судді вищого спеціалізованого суду - 1,2 (пункт 2).
Водночас пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 6.12.2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 1 січня 2017 року, встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Закон № 966-XIV дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Згідно зі статтею 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Частиною 3 статті 4 Закону № 966-XIV визначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Так, за змістом:
Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з 1 січня 2021 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб було встановлено у розмірі 2270 грн.,
Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 1 січня 2022 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб було встановлено у розмірі 2481 грн,
Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб було встановлено у розмірі 2684 грн.,
Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» -з 1 січня 2024 та 1 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб було встановлено у розмірі 3028 грн.
Водночас згідно з абзацом 5 цієї статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, було встановлено у розмірі 2102 гривні.
Отже, окремими приписами Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік», «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 1 січня 2021 року, з 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року, з 1 січня 2024 року та з 1 січня 2025 року відповідно встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
У цьому аспекті Велика Палата Верховного Суду зауважила, що наведені приписи абзацу 5 статті 7 перелічених вище Законів є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому підлягають застосуванню для визначення посадового окладу судді.
Водночас викладений у цій справі висновок Великої Палати Верховного Суду відрізняється від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13.07.2023 року у справі №280/1233/22, від 21.03.2024 року у справі № 620/4971/23 та ін.
Спори у цих справах стосувалися застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року.
У наведених справах Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі №966-XIV, і в цьому ж Законі закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Ураховуючи те, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» і за приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
За позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цій категорії спорів закон про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Велика Палата Верховного Суду не погодилася з наведеними висновками з таких міркувань.
Безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV.
Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.
І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи.
Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон.
Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
Згідно з пунктом 4 частини 4 статті 17 Закону № 1402-VIII єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), зміни суспільного контексту.
Отже, Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду чи конкретизувати їх за наявності для цього належної підстави.
Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.
З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13.07.2023 року у справі № 280/1233/22 та 21.03.2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначає про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (2102 гривні).
Велика Палата Верховного Суду нагадує, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.
Згідно із ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача та норми законодавства України, що регулюють дані правовідносини спростовують доводи позивача.
Доводи апеляційної скарги щодо суті спору не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задовлення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 28.11.2025 в силу ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя О.М. Лукманова
суддя Л.А. Божко