18 грудня 2025 року
м. Київ
справа №280/5892/25
адміністративне провадження № К/990/42269/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Олендера І.Я.,
суддів: Бившевої Л.І., Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року (судді: Чабаненко С.В. (головуючий), Білак С.В., Юрко І.В.) у справі № 280/5892/25 за позовом Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дім Олії», ОСОБА_1 про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України,
І. Суть спору
Короткий зміст позовних вимог
1. 08 липня 2025 року Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області (далі - позивач, контролюючий орган, ГУ ДПС у Запорізькій області) звернулося до суду з позовом (у порядку визначеному статтею 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дім Олії» (далі - відповідач-1, Товариство, ТОВ «Дім Олії»), ОСОБА_1 (далі - відповідач-2, ОСОБА_1 ) про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України керівника ТОВ «Дім Олії» - ОСОБА_1 до погашення податкового боргу ТОВ «Дім Олії».
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року у справі № 280/5892/25 позовну заяву ГУ ДПС у Запорізькій області задоволено повністю. Встановлено тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника ТОВ «Дім Олії» ОСОБА_2 до погашення податкового боргу в розмірі 1 696 216,74 грн або настання інших обставин, передбачених пунктом 87.14 статті 87 Податкового кодексу України.
3. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2025 у справі № 280/5892/25 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року та прийнято нове рішення, яким позовну заяву ГУ ДПС у Запорізькій області до ТОВ «Дім Олії», ОСОБА_1 про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі території України залишено без розгляду. Суд апеляційної інстанції, залишаючи позовну заяву контролюючого органу без розгляду, виходив з того, що питання строку звернення контролюючого органу до суду з позовною заявою щодо обмеження права керівника платника податків на виїзд за кордон регламентується приписами абзацу другого частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України і, відповідно, становить три місяці з дня виникнення підстав, що дають контролюючому органу право на пред'явлення визначених законом позовних вимог, а оскільки з позовною заявою позивач звернувся до суду лише 08.07.2025, тоді як граничний 240-денний строк, визначений пунктом 87.13 статті 87 Податкового кодексу України та частиною першою статті 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України, завершився 28.10.2024, то строк, визначений абзацом другим частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, є пропущеним. При цьому жодних поважних причин такого пропуску позивачем не наведено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи учасників справи
4. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року у справі № 280/5892/25 та залишити в силі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року.
5. Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення суду першої інстанції та залишено позов без розгляду, тобто, ухвалена за наслідками вирішення судом процесуального питання, підстави для касаційного оскарження такого судового рішення визначені абзацом 6 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
6. У касаційній скарзі контролюючий орган вказує, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення було неправильно застосовано (не застосовано) положення частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням положень пункту 87.13 статті 87 Податкового кодексу України. Так, контролюючий орган зазначає, що судом апеляційної інстанції зазначено про пропуск позивачем строку встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України на звернення до суду із позовною заявою.
Контролюючий орган зазначає, що частина друга статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень. Такі інші строки в даному випадку чітко визначені статтею 102 Податкового кодексу України. Так, з урахуванням положень пункту 102.4 статті 102 Податкового кодексу України, на податковий борг, що стягується за рішенням суду не розповсюджуються строки позовної давності. У другому реченні пункту 102.4 статті 102 Податкового кодексу України законодавець сформулював виключення із загального правила застосування строку давності для стягнення податкового боргу, а саме: вказав, що якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним. Таким чином, при наявності рішення суду про стягнення боргу вимога про заборону виїзду керівника за межі України має більш подовжені терміни позовної давності аніж тримісячний термін передбачений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
7. Відповідач-2 надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Крім того, відповідач-2 зазначив, що 03.11.2025 рішенням Господарським судом Запорізької області у справі № 908/2530/25 було визнано припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дім Олії» у зв'язку зі звільненням з посади генерального директора, за власним бажанням в порядку ст. 36 КЗпП з 16.05.2023 та зобов'язано Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради внести зміни до відомостей про керівника (директора) ТОВ «Дім Олії», що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: включити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про ОСОБА_1 як керівника Товариства. Так, оскільки ОСОБА_1 не є керівником ТОВ «Дім Олії» з 16.05.2023 - відсутні підстави для застосування до ОСОБА_1 встановлення тимчасового обмеження у праві виїду за межі України як заходу забезпечення виконання зобов'язань.
8. Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
9. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
10. Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.
11. Так, згідно з положеннями пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
12. У разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається) (пункт 59.5 статті 59 Податкового кодексу України).
13. Відповідно до пункту 87.13 статті 87 Податкового кодексу України у разі несплати протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги суми податкового боргу, що перевищує 1 мільйон гривень, контролюючий орган може звернутися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України - до погашення такого податкового боргу.
14. Вимоги абзацу першого цього пункту не застосовується у разі наявності зобов'язання держави щодо повернення юридичній особі або постійному представництву нерезидента-боржника помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов'язань, бюджетного відшкодування податку на додану вартість, якщо загальна сума непогашеної заборгованості держави перед боржником дорівнює або перевищує суму податкового боргу такого боржника.
15. Тимчасове обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України встановлюється як забезпечувальний захід виконання судового рішення або рішення керівника контролюючого органу про стягнення суми податкового боргу.
16. Позивач звернувся до суду з цим позовом саме на підставі положень вказаної статті, а також статті 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України.
17. Відповідно до частини першої статті 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невиконання у встановлені Податковим кодексом України строки обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань юридичною особою або постійним представництвом нерезидента, що призвело до виникнення податкового боргу (заборгованості) у сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, податковим органом подається до суду за основним місцем реєстрації юридичної особи або постійного представництва нерезидента позовна заява про застосування судом тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі території України.
18. Згідно з положеннями частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
19. Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що наведена норма чітко встановлює момент початку перебігу строку для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень: саме з дня виникнення підстав, які наділяють його правом на подання визначених законом позовних вимог. Такими підставами слід вважати об'єктивно визначені обставини, за наявності яких суб'єкт владних повноважень усвідомлює або повинен усвідомлювати факт порушення публічного інтересу, на захист якого спрямований відповідний адміністративний позов. При цьому слід виходити з того, що строк звернення до суду не може визначатися на розсуд суб'єкта владних повноважень чи пов'язуватися з будь-якими суб'єктивними чинниками, такими як момент прийняття внутрішніх рішень чи отримання додаткових роз'яснень.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. При цьому, вжите законодавцем формулювання «на підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним. «У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. «У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби. А тому контролюючий орган чи інші суб'єкти владних повноважень не можуть самостійно «розтягувати» строки, визначені законом. Це прямо пов'язано з принципом, що суб'єкт владних повноважень «зв'язаний законом» і діє лише у межах строків, які встановив законодавець.
Встановлення строків звернення до суду з позовом законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (заява № 28249/95) зазначено, що «право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов'язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таким чином, законодавець передбачив об'єктивний критерій для обчислення строку звернення до адміністративного суду, який забезпечує належну реалізацію принципів юридичної визначеності, стабільності правовідносин та оперативності у вирішенні публічно-правових спорів. Недотримання цього строку позбавляє суб'єкта владних повноважень можливості реалізувати своє право на судовий захист, якщо не буде встановлено наявності поважних причин для його поновлення. Вказане забезпечує рівність інтересів суб'єктів владних повноважень та інших учасників адміністративного процесу, сприяє дисциплінованості та прогнозованості діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, унеможливлює зловживання процесуальними правами та гарантує ефективний судовий захист прав і законних інтересів усіх учасників правовідносин.
20. Суд зазначає, що норми статті 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України не встановлюють окремих строків звернення до суду, не визначають інших вимог до позовної заяви, відмінних від тих, які передбачені загальними нормами Кодексу адміністративного судочинства України, як і не встановлюють іншої, особливої процедури розгляду таких заяв, що свідчить про те, що звернення в порядку статті 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України з позовною заявою про обмеження виїзду керівника платника податків за кордон відбувається в загальному порядку, в тому числі і за загальними строками звернення до суду.
При цьому, правові підстави для звернення до суду згідно зі статтею 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо встановлення тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі України виникають через 240 днів від дня вручення платнику податків податкової вимоги, а відповідні повноваження повинні бути реалізовані контролюючим органом в межах тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
21. Зазначене узгоджується з правовими висновками викладеними Верховним Судом у постановах від 12 вересня 2024 року у справі № 120/2322/24, від 12 вересня 2024 року у справі № 140/26462/23, від 01 липня 2025 року у справі № 120/2450/24, від 24 липня 2025 року у справі № 580/11507/24, від 11 вересня 2025 року у справі № 460/1354/25.
22. Так, у справі, що розглядається судом апеляційної інстанції встановлено, що контролюючим органом за місцем обліку ТОВ «Дім Олії» було сформовано податкову вимогу форми «Ю» від 22.06.2023 № 0001564-134-0801 на суму 640 319,65 грн, яку в подальшому направлено Товариству рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Однак, конверт з вмістом поштового відправлення повернувся 24.07.2023 на адресу контролюючого органу з відміткою відділення поштового зв'язку - «за закінченням терміну зберігання».
Як зазначалося вище, відповідно до пункту 59.5 статті 59 Податкового кодексу України, у разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що наявність у ТОВ «Дім Олії» податкового боргу (заборгованості) у сумі, що перевищує 1 мільйон гривень (з урахуванням рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року у справі № 280/10128/23 (рішення суду набрало законної сили 01.03.2024), яким стягнуто за рахунок коштів на рахунках платника податків у банках, обслуговуючих ТОВ «Дім Олії», а також за рахунок готівки, що належить такому платнику податків податковий борг у розмірі 1 048 756,80 грн з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)), виникла у ТОВ «Дім Олії» - з 01.03.2024.
З урахуванням встановлених обставин, а також вказаних положень пункту 87.13 статті 87 Податкового кодексу України та частини першої статті 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України (щодо 240-денного граничного строку), суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що 28.10.2024 є днем, з якого у контролюючого органу виникло право на пред'явлення відповідних позовних вимог, а відтак з цього моменту почав свій перебіг тримісячний строк звернення до адміністративного суду, передбачений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Натомість, контролюючий орган звернувся з цим позовом до суду лише 08.07.2025, що свідчить про те, що позивач скористався своїм правом звернення до суду значно пізніше визначеного законом тримісячного строку, при цьому жодних поважних причин такого пропуску ним не наведено.
23. Суд зазначає, що аргументи касаційної скарги про неправильність зроблених судом апеляційної інстанції висновків є безпідставними, адже касаційна скарга не містить відомостей про обставини, які б свідчили про неправильне застосування норм матеріального права чи порушення судами норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, а тому колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам процесуального права, а підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
24. Крім того, Суд зазначає, про необґрунтованість посилань контролюючого органу на приписи пункту 102.4 статті 102 Податкового кодексу України, оскільки зазначений у вказаних положеннях податкового законодавства строк (у 1095 днів) не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а саме - щодо застосування тимчасових обмежень у праві виїзду за межі України керівника платника податків-боржника, з урахуванням того, що такі забезпечувальні заходи, хоча й мають певний зв'язок із погашенням податкового боргу, але вони не можуть ототожнюватися з вимогами про безпосереднє стягнення податкового боргу з відповідного платника податків. Про що також обґрунтовано зазначив суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні.
25. Крім того, колегія судів зазначає, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм «м'якого права», наголосила, що якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а насамперед слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених ЄСПЛ. При цьому навіть «проміжні» процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод. Належне мотивування судового рішення - це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.
26. По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув, а не проігнорував їхні позиції. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.
27. Суд звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов'язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23). Тому за наведених вище підстав, якими Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
28. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення, а тому касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року у справі № 280/5892/25 слід залишити без задоволення.
29. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
30. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,
Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України залишити без задоволення, а постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року у справі № 280/5892/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіІ.Я.Олендер Л.І. Бившева В.П. Юрченко