18 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 140/5414/24
адміністративне провадження № К/990/7087/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желєзного І. В.,
суддів: Білак М. В., Мельник-Томенко Ж. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року (суддя О. О. Андрусенко) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2025 року (головуючий суддя І. І. Запотічний, судді: І. В. Глушко, О. І. Довга) у справі № 140/5414/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Пенсійного фонду України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У травні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник) звернувся в суд з позовом до Пенсійного фонду України (далі - відповідач 1, ПФУ), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ у Волинській області) про: визнання протиправним та скасування наказу ПФУ від 22 квітня 2024 року № 126-О про звільнення позивача з посади начальника ГУ ПФУ у Волинській області у зв'язку з досягненням ним 65-річного віку; поновлення на посаді начальника ГУ ПФУ у Волинській області; стягнення з ГУ ПФУ у Волинській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом ПФУ № 126-О від 22 квітня 2024 року його 22 квітня 2024 року звільнено з посади начальника ГУ ПФУ у Волинській області у зв'язку із досягненням ним 65-річного віку на підставі пункту 7 частини першої та частини четвертої статті 83 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII).
3. Вказаний наказ вважає незаконним та зазначає, що досягнення ним 65-річного віку не є безумовною підставою для припинення його державної служби, оскільки законодавцем передбачено наявність можливості її продовження до досягнення особою 70 років за рішенням суб'єкта призначення.
4. Зазначає, що 12 квітня 2024 року він подав до ПФУ заяву з проханням продовжити йому строк перебування на державній службі до 20 квітня 2025 року, відповідно до частини четвертої статті 83 Закону № 889-VIII, однак вона залишена без розгляду. 16 квітня 2024 року він повторно подав заяву аналогічного змісту та додав до неї інформацію про результати роботи за 2023 рік та за І квартал 2024 року, біографічну довідку, проте відповідач-1 прийняв спірний наказ про звільнення з державної служби.
5. Зважаючи на встановлену Законом № 889-VIII можливість продовження державної служби після досягнення 65-річного віку та на подання ним заяви про намір подальшого її проходження, відсутність доказів щодо її розгляду, оцінки результатів роботи в ГУ ПФУ у Волинській області станом на час прийняття спірного наказу, вважає, що відповідач-1 позбавив його права доступу до державної служби.
6. Позивач також зазначив, що відповідач-1 звільнив його з державної служби без погодження з Міністром соціальної політики України, чим порушив вимоги пункту 8 частини другої статті 18, пункту 16 частини четвертої статті 18 Закону України від 17 березня 2011 року № 3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» (далі - Закон № 3166-VI), підпункту 13 пункту 10 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2017 року № 423, підпункту 7 пункту 11 Положення про Пенсійний фонд України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
7. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2025 року, в задоволенні позову відмовлено повністю.
8. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що продовження граничного віку перебування на державній службі є правом суб'єкта призначення, а не його обов'язком. Відповідне рішення приймається з урахуванням принципу доцільності та необхідності продовження роботи особою, що досягла 65- річного віку, виключно у зв'язку із потребами служби.
9. Така обставина як бажання особи продовжити службу після досягнення нею 65-річного не є достатньою самостійною підставою для продовження державної служби після досягнення особою граничного віку перебування на службі.
10. ПФУ прийняв наказ про звільнення позивача без належного розгляду його заяви про продовження строку перебування на державній службі, оскільки Законом № 889-VIII не передбачено необхідності приймати окреме рішення щодо заяви про намір продовжити державну службу, на переконання суду, сам наказ про звільнення і є результатом розгляду вищевказаної заяви позивача.
11. Суди попередніх інстанцій вказали, що положення пункту 7 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII щодо припинення державної служби у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку є імперативним та у разі неприйняття суб'єктом призначення рішення про продовження строку перебування на державній службі є безумовною підставою для звільнення такої особи у визначену дату.
12. Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відсутність на дату звільнення позивача погодження Міністра соціальної політики України не може бути підставою для невиконання вимог Закону № 889-VIII суб'єктом призначення, який прийняв відповідне рішення щодо позивача в межах своїх повноважень, та вчинив необхідні дії для отримання відповідного погодження від Міністра соціальної політики України.
13. Не погоджуючись із такими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), надіславши її 17 лютого 2025 року засобами поштового зв'язку.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в касаційній скарзі вимог
14. На обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права.
15. Зазначає, що нормами статті 83 Закону № 889-VІІІ передбачено продовження проходження служби державного службовця за його згодою після досягнення 65-річного віку, але не більше як до досягнення ним 70-річного віку без звільнення такого державного службовця за рішенням керівника. Тобто законодавчо визначений граничний термін перебування на державній службі - 70 років.
16. На думку скаржника, досягнення ним 65-річного віку не є безумовною підставою для припинення державної служби, оскільки законодавець передбачив наявність можливості її продовження до досягнення особою 70 років за рішенням суб'єкта призначення.
17. Скаржник вважає, що він мав право на продовження строку перебування на державній службі, але протиправно був обмежений у реалізації такого права, що виявилось у відмові йому в продовженні терміну проходження державної служби.
18. Звертає увагу на те, що звільнення керівника територіального органу ПФУ відбувається з обов'язковим погодженням з Міністерством соціальної політики України (Мінсоцполітики). Позивача звільнено із займаної посади 22 квітня 2024 року, в той час як Міністерство соціальної політики України погодило його звільнення лише 25 квітня 2024 року, тобто після видання оскаржуваного рішення ПФУ.
19. Посилається на постанову Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі №263/14242/17, в якій зазначено, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та 'її органів.
20. Зазначає, що ПФУ звільнив його з державної служби без погодження з Міністерством соціальної політики України (Мінсоцполітики), порушивши чітко визначений порядок звільнення, а саме: вимоги пункту 8 частини другої статті 18, пункту 16 частини четвертої статті 18 Закону № 3166-VI, підпункту 13 пункту 10 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2017 року № 423, підпункту 7 пункту 11 Положення про Пенсійний фонд України, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 № 280.
21. Посилається на висновки Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 400/249/19, що звільнення державного службовця з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення і тягне за собою поновлення порушених прав державного службовця.
22. На думку скаржника, вказані вище обставини свідчать про протиправність, передчасність та незаконність оскаржуваного наказу про його звільнення з публічної служби.
23. Зазначає, що відсутній висновок щодо застосування пункту 7 частини першої статті 83 та пункту 4 частини другої статті 34 Закону № 889-VІІІ, а також відсутній висновок щодо застосування пункту 8 частини другої статті 18 Закону № 3166-VI.
24. Враховуючи наведене, позивач просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2025 року і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.
Позиція інших учасників справи
25. У відзиві на касаційну скаргу представник відповідача 1 зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що продовження граничного віку перебування на державній службі є правом суб'єкта призначення, а не його обов'язком. Відповідне рішення приймається з урахуванням принципу доцільності та необхідності продовження роботи особою, що досягла 65-річного віку, виключно у зв'язку з потребами служби. Водночас, такий фактор як бажання особи продовжити службу після досягнення нею 65-річного не є достатньою самостійною підставою для продовження державної служби після досягнення особою граничного віку перебування на службі.
26. На думку представника відповідача 1, безпідставними є твердження скаржника про порушення ПФУ процедури звільнення з державної служби у зв'язку з недолученням до листа № 2800-1001-5/23808 про погодження звільнення з посади інших документів, зокрема інформації про результати роботи ГУ ПФУ у Волинській області за 2023 рік та за І квартал 2024 року.
27. Суди першої та апеляційної інстанцій погодилися з доводами ПФУ, що відсутність на дату звільнення позивача погодження Міністра соціальної політики України не може бути підставою для невиконання вимог Закону № 889 пенсійним фондом, який прийняв рішення щодо позивача в межах своїх повноважень, наданих Законом № 889, та вчинив необхідні дії щодо отримання відповідного погодження від Міністерства соціальної політики України.
28. У зв'язку з викладеним представник відповідача 1 просить відмовити в задоволенні касаційної скарги позивача, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
29. У відзиві на касаційну скаргу представник відповідача 2 зазначив, що у спірних правовідносинах суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права (Закону № 889-VIII), які регулюють спірні правовідносини, що відповідає принципу законності судового рішення.
30. Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що продовження граничного віку перебування на державній службі є правом суб'єкта призначення, а не його обов'язком. Відповідне рішення приймається з урахуванням принципу доцільності та необхідності продовження роботи особою, що досягла 65-річного віку, виключно у зв'язку із потребами служби. Бажання особи продовжити службу після досягнення нею 65-річного віку не є достатньою самостійною підставою для продовження державної служби після досягнення особою граничного віку перебування на службі.
31. Відсутність на дату звільнення позивача погодження Міністра соціальної політики України не може бути підставою для невиконання вимог Закону № 889-VIII суб'єктом призначення, який прийняв відповідне рішення щодо позивача в межах своїх повноважень, та вчинив необхідні дії для отримання відповідного погодження від Міністра соціальної політики України.
32. Отже, оскаржуване рішення ПФУ є правомірним та виданим відповідно до вимог Закону № 889-VIII, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
33. У зв'язку з викладеним представник відповідача 2 просить відмовити в задоволенні касаційної скарги позивача, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Рух касаційної скарги
34. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10 березня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2025 року у справі № 140/5414/24.
35. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 вересня 2025 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, головуючий суддя Желєзний І. В., судді: Білак М. В., Мельник-Томенко Ж. М.
36. Ухвалою від 17 грудня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою призначив справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
37. Як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 01 серпня 2002 року по 22 квітня 2024 року працював на посаді начальника ГУ ПФУ у Волинській області.
38. Ця обставина підтверджується записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , біографічною довідкою ОСОБА_1 , наказом голови правління ПФУ від 22 квітня 2024 року № 126-О.
39. ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачу виповнилося 65 років та наказом голови правління ПФУ від 19 квітня 2023 року № 145-О відповідно до частини четвертої статті 83 Закону № 889-VIII продовжено строк перебування на державній службі ОСОБА_1 , начальнику ГУ ПФУ у Волинській області, до 20 квітня 2024 року.
40. 12 квітня 2024 року позивач подав заяву про продовження строку перебування на державній службі до 20 квітня 2025 року, яку листом ГУ ПФУ у Волинській області від 15 квітня 2024 року № 0300-08-5/22724 направлено голові правління ПФУ.
41. 16 квітня 2024 року ОСОБА_1 повторно подав заяву про продовження строку перебування на державній службі до 20 квітня 2025 року. Вказану заяву листом ГУ ПФУ у Волинській області від 17 квітня 2024 року № 0300-08-5/23356 разом з інформацією про результати роботи ГУ ПФУ у Волинській області за 2023 рік та за І квартал 2024 року та біографічною довідкою ОСОБА_1 направлено голові правління ПФУ.
42. Головою правління ПФУ 22 квітня 2024 року прийнято наказ № 126-О «Про звільнення ОСОБА_1 », яким позивача звільнено 22 квітня 2024 року з посади начальника ГУ ПФУ у Волинській області у зв'язку з досягненням ним 65-річного віку. Підстава: пункт 7 частини першої та частина четверта статті 83 Закону № 889-VIII, стаття 241-1 Кодексу Законів про Працю України (далі - КЗпП України), лист ПФУ від 18 квітня 2024 року № 2800-1001-5/23808.
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів першої та апеляційної інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
43. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
44. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
45. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).
46. У справі, що розглядається, ОСОБА_1 звільнений з посади начальника ГУ ПФУ у Волинській області у зв'язку з досягненням ним 65-річного віку та просить поновити його на цій посаді.
47. Касаційне провадження у справі відкрито з огляду на потребу перевірити доводи скаржника щодо наявності підстав для оскарження рішення суду першої та апеляційної інстанцій, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
48. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
49. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон № 889-VIII (у редакції, чинній станом на момент виникнення правовідносин), який є спеціальним законом з питань вступу, проходження та припинення державної служби.
50. Cтаттею 5 Закону № 889-VIII передбачено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
51. Державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (частина 1 статті 1 Закону № 889-VIII).
52. Підпунктом 7 частини першої статті 2 Закону № 889-VIII передбачено, що суб'єкт призначення -- державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.
53. Пунктом 4 частини 2 статті 34 Закону № 889-VIII визначено, що строкове призначення на посаду здійснюється у разі, зокрема призначення особи, яка досягла 65-річного віку, на посаду державної служби - на один рік з правом повторного призначення без обов'язкового проведення конкурсу щорічно.
54. Згідно пунктом 7 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII встановлено, що державна служба припиняється, зокрема, у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом.
55. Отже, вказаним положенням установлено граничний термін перебування на державній службі.
56. Припинення державної служби в контексті пункту 7 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII слід розуміти як закінчення строку перебування на державній службі.
57. Верховний Суд виклав такий висновок у постанові від 06 жовтня 2021 року у справі № 160/3884/20.
58. Колегія суддів звертає увагу, що положення пункту 7 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII щодо припинення державної служби у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку є імперативним та у разі неприйняття суб'єктом призначення рішення про продовження строку перебування на державній службі є безумовною підставою для звільнення такої особи у визначену дату.
59. Частиною четвертою статті 83 Закону № 889-VIII визначено, що у зв'язку з потребами служби державний службовець за рішенням суб'єкта призначення може бути залишений на державній службі після досягнення 65-річного віку за його згодою. Рішення про продовження строку перебування на державній службі приймається суб'єктом призначення щороку, але не більш як до досягнення державним службовцем 70-річного віку.
60. Отже, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що продовження граничного віку перебування на державній службі є правом суб'єкта призначення, а не його обов'язком. Потребу державної служби у конкретному державному службовцеві, який досяг 65-річного віку, визначає суб'єкт призначення. При цьому, бажання особи продовжити службу після досягнення нею 65-річного віку не є достатньою підставою для продовження державної служби після досягнення особою граничного віку перебування на службі.
61. Конституційний Суд України в Рішенні від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 (справа про граничний вік перебування на державній службі та на службі в органах місцевого самоврядування) дійшов висновків про те, що граничний вік перебування на державній службі та на службі в органах місцевого самоврядування фактично є пенсійним віком для цієї категорії працівників; встановлення законодавцем граничного віку перебування на відповідній службі є питанням соціальної або економічної доцільності. Особливі правила та умови, засновані на специфічних вимогах до праці, не обмежують право на працю і гарантію рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності.
62. Відповідно до роз'яснення Національного агентства України з питань державної служби від 15 березня 2021 року № 131-р/з Щодо призначення на посаду державної служби та продовження строку перебування на державній службі особи, яка досягла 65-річного віку Законами України від 15 грудня 2020 року № 1081-IX «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» та від 23 лютого 2021 року № 1285-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» внесено зміни до Закону України «Про державну службу», згідно з якими виключено обмеження щодо вступу на державну службу особи, яка досягла 65-річного віку, передбачено умови вступу на державну службу, а також проходження державної служби особами після досягнення 65 років.
63. Як установлено судами попередніх інстанцій, позивачу ІНФОРМАЦІЯ_2 виповнилося 65 років. Наказом голови правління ПФУ від 19 квітня 2023 року № 145-О відповідно до частини четвертої статті 83 Закону № 889-VIII продовжено строк перебування на державній службі ОСОБА_1 , начальнику ГУ ПФУ у Волинській області, до 20 квітня 2024 року.
64. У 2024 році відповідач 1 не ухвалив рішення щодо продовження строку перебування позивача на державній службі та, як наслідок, наказом голови правління ПФУ від 22 квітня 2024 року № 126-О його звільнено з 22 квітня 2024 року з посади начальника ГУ ПФУ у Волинській області у зв'язку зі досягненням ним 65-річного віку на підставі пункту 7 частини першої та частини четвертої статті 83 Закону № 889-VIII.
65. Статтею 2411 КЗпП України встановлено, що коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.
66. Оскільки 20 квітня 2024 року припадало на вихідний день (субота), тому суб'єкт призначення 22 квітня 2024 року (перший робочий день після вихідних) зобов'язаний був прийняти одне з таких рішень: про продовження строку перебування на державній службі або звільнення (припинення) з державної служби.
67. Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що Законом 889-VIII не передбачена необхідність приймати окреме рішення щодо заяви позивача про намір продовжити державну службу, а тому доводи позивача про прийняття ПФУ оскаржуваного наказу без врахування його заяви про продовження строку перебування на державній службі є безпідставними.
68. Правильно зазначили суди попередніх інстанцій і про наявність дискреційних повноважень у суб'єкта призначення щодо прийняття рішення про продовження строку перебування на державній службі позивачу, який досяг 65-річного віку, оскільки він має можливість обирати одне з допустимих рішень, а визначальною підставою для цього в такому випадку є саме потреба державної служби.
69. Пунктом 8 частини другої статті 18 Закону № 3166-VI встановлено, що міністр погоджує призначення на посади та звільнення з посад керівників і заступників керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади.
70. Керівник центрального органу виконавчої влади призначає на посади за погодженням із відповідним міністром та головами відповідних місцевих державних адміністрацій, звільняє з посад керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади (пункт 16 частини четвертої статті 19 Закону № 3166-VI.
71. Підпунктом 7 пункту 11 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280 визначено, що голова правління ПФУ призначає на посади та звільняє з посад за погодженням з Міністром соціальної політики керівників та заступників керівників територіальних органів Пенсійного фонду України відповідно до законодавства про державну службу.
72. Як установлено судами попередніх інстанцій, 16 квітня 2024 року позивач подав заяву про продовження строку перебування на державній службі до 20 квітня 2025 року, яку ГУ ПФУ у Волинській області листом від 17 квітня 2024 року № 0300-08-5/23356 разом з інформацією про результати роботи ГУ ПФУ у Волинській області за 2023 рік та за І квартал 2024 року та біографічною довідкою позивача направлено голові правління ПФУ.
73. 18 квітня 2024 року ПФУ направив Міністру соціальної політики України лист № 2800-1001-5/23808 Про погодження звільнення з посади, в якому просив погодити звільнення позивача з посади начальника ГУ ПФУ у Волинській області у зв'язку зі досягненням ним 65-річного віку відповідно до пункту 7 частини першої та частини четвертої статті 83 Закону № 889-VIII.
74. Міністр соціальної політики України 25 квітня 2024 року листом № 10228/0/2-24/54 (Про погодження звільнення) погодив звільнення позивача з посади у зв'язку зі досягненням ним 65-річного віку.
75. Отже, оскаржуваний у цій справі наказ ПФУ від 22 квітня 2024 року № 126-О про звільнення позивача з посади начальника ГУ ПФУ у Волинській області прийнято до погодження Міністром соціальної політики України (25 квітня 2024 року).
76. Колегія суддів ураховує висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 06 жовтня 2021 року у справі № 160/3884/20, що припинення державної служби в контексті пункту 7 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII слід розуміти як закінчення строку перебування на державній службі, а тому строк проходження державної служби припиняється у зв'язку зі досягненням особою граничного віку перебування на службі. Подальше перебування позивача на службі на підставі контракту, не зобов'язує відповідача погоджувати з Міністром соціальної політики звільнення позивача. У правовідносинах, які виникли у цій справі, позивач помилково вважає, що на них розповсюджуються вимоги статей 18 та 19 Закону № 3166-VI.
77. Крім того, як установлено судами попередніх інстанцій, Міністр соціальної політики України 25 квітня 2024 року погодив звільнення позивача з посади у зв'язку із досягненням ним 65-річного віку.
78. Отже, правильними є висновки судів попередніх інстанцій, що відсутність на дату звільнення позивача погодження Міністра соціальної політики України не може бути підставою для невиконання імперативних вимог Закону № 889-VIII суб'єктом призначення, який прийняв відповідне рішення щодо позивача в межах своїх повноважень.
79. Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої та апеляційної інстанцій і не можуть бути підставою для скасування правильно винесених оскаржуваних рішень.
80. З огляду на встановлені обставини справи та правове регулювання спірних правовідносин висновки суду першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 є правильними.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
81. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
82. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд не встановив порушень норм матеріального чи процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення.
Висновки щодо розподілу судових витрат
83. З огляду на результат касаційного розгляду суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 139, 327, 341, 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2025 року у справі № 140/5414/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Желєзний
Судді М. В. Білак
Ж. М. Мельник-Томенко
Відповідно до частини третьої статті 355 Кодексу адміністративного судочинства України постанову оформила суддя Ж. М. Мельник-Томенко.
У цій справі висловлено окрему думку.