про відмову у відкритті касаційного провадження
18 грудня 2025 року
м. Київ
справа №560/5201/25
адміністративне провадження № К/990/51836/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єзерова А.А., суддів Кравчука В.М., Стародуба О.П.,
перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.06.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2025 у справі № 560/5201/25 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Кот Марина Олександрівна, про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Мін'юст), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Кот Марина Олександрівна, в якому просив:
визнати протиправним та скасувати наказ Мін'юсту від 05.03.2025 №430/7 «Про залишення скарги без розгляду по суті»;
зобов'язати Мін'юст повторно розглянути скаргу позивача від 20.12.2024, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 23.12.2024 за № СК-6127-24.
Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 17.06.2025, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2025, позов задовольнив.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх у касаційному порядку, просив скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Верховний Суд ухвалою від 01.12.2025 вже повертав касаційну скаргу позивачу на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.06.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2025 у справі № 560/5201/25 згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України з підстав того, що у касаційних скаргах не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
11.12.2025 позивач повторно звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.06.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2025 у справі № 560/5201/25 з тих самих підстав, не врахувавши недоліки, зазначені в ухвалі Верховного Суду від 29.10.2025 про повернення касаційної скарги, тим самим проігнорувавши вимоги Верховного Суду, передбачені пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Дослідивши зміст касаційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
Спір у цій справі виник через визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України №430/7 від 05.03.2025 «Про залишення скарги без розгляду по суті». Ця справа є справою незначної складності згідно до вимог пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на підпункт «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої та пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень цієї статті, є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, у тому числі якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд установив, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв'язку передбачає, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Доведення обставин, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що випадком для відкриття касаційного провадження відповідач зазначає підпункт «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та вказує, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Твердження скаржника про те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника якимись особливими ознаками, завдяки чому їх можна було б виокремити в окрему групу, та не свідчать про наявність заінтересованості суспільства в результатах розгляду саме цієї справи, а має суб'єктивний характер.
Отже, наведені посилання скаржника на підпункт «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України мають загальний характер і не можуть вважатися винятковими.
Скаржник, посилаючись на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, як на підставу для відкриття касаційного провадження, вказує, що касаційна скарга становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Отже, наведені посилання скаржника на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України мають загальний характер і не можуть вважатися винятковими.
Скаржник лише формально покликається на пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, однак не зазначає конкретних підстав касаційного оскарження, та в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування випадків, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Скаржник в касаційній скарзі посилається на положення пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування питання норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Однак, скаржник не вказує, щодо застосування якої норми права відсутній висновок Верховного Суду. Скаржник не зазначає, які норми матеріального права застосовано судами не правильно і яким чином ці норми слід застосовувати.
Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржником не зазначено: 1) які саме норми матеріального та/або процесуального права необхідно застосувати для формування вказаного вище висновку; 2) за результатами розгляду касаційної скарги, який саме висновок має бути сформований Верховним Судом з урахуванням зазначених нею норм матеріального та/або процесуального права.
Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Тобто, скаржник не навів обов'язкових умов у їх сукупності, передбачених для оскарження судових рішень в касаційному порядку відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Відповідач не вказав на конкретні норми матеріального та/або процесуального права, які були застосовані судом апеляційної інстанції неправильно. Натомість виклав фактичні обставини, процитував положення законодавства.
Отже, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити випадки, вказані у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України у взаємозв'язку із підставами визначеними пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з підставами касаційного оскарження судових рішень - пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд звертає увагу, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, так само, як і визначити норму права, яку на думку скаржника, застосовано судами без врахування висновків Верховного Суду, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи скаржника у касаційній скарзі зводяться до незгоди з рішенням суду першої та апеляційної інстанції щодо зобов'язання відповідача повторно розглянути по суті скаргу позивача від 20.12.2024, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23.12.2024 за № СК-6127-24 з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі.
Оцінивши доводи касаційної скарги та правове значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики, колегія суддів вважає, що ухвалені у цій справі судові рішення не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її. Також колегія суддів відхиляє посилання скаржника на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, як на підставу для відкриття касаційного провадження, оскільки такі не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів або свідчили про наявність заінтересованості необмеженої кількості осіб в результатах розгляду саме цієї справи.
Колегія суддів зауважує, що посилання скаржника є загальними, скаржником не наведено мотивованих аргументів неправильного застосування вказаних норм права, необхідності формування правових висновків щодо їх застосування, що не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд звертає увагу, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15.01.2020 №460-IX і які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Також Верховний Суд встановив, що в касаційній скарзі скаржником не зазначено та не доведено існування обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, за яких допускається касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладені вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 347, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.06.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2025 у справі № 560/5201/25.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати скаржникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя В.М. Кравчук
Суддя О.П. Стародуб