18 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 340/2809/24
адміністративне провадження № К/990/43986/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Желєзного І.В., Мацедонської В.Е.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року (головуючий суддя - Кармазина Т.М.)
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року (головуючий суддя - Головко О.В., судді: Ясенова Т.І., Суховаров А.В.)
у справі № 340/2809/24
за позовом ОСОБА_1
до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 Військова частина НОМЕР_1 )
про визнання протиправної бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
I. РУХ СПРАВИ
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 Військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні при виплаті заборгованості з індексації;
- зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити середній заробіток за 1204 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 08 грудня 2020 року по 25 березня 2024 року включно, обчислений шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення за весь час затримки виплати індексації;
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 Військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати індексації;
- зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої індексації за весь час затримки виплати, за період з 01 грудня 2015 року по 26 березня 2024 року.
2. В обґрунтування позову зазначив, що за період з 01 січня 2016 року по 07 грудня 2020 року йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення. 26 березня 2024 року на розрахунковий рахунок позивача нарахована індексація грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 березня 2023 року у справі № 200/11329/21 у розмірі 63 649,31 грн. Позивач вважає ненарахування та невиплату йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми індексації протиправними. Крім того, позивач вважає за необхідне стягнути з відповідача на його користь компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати за період з 01 грудня 2015 року по 26 березня 2024 року.
3. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 Військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 123 830,64 грн.
Зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 25 березня 2024 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
4. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Військова частина НОМЕР_1 звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
5. Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
6. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 грудня 2025 року справу № 340/2809/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: суддя-доповідач Білак М.В., судді: Желєзний І.В., Мацедонська В.Е.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 у період з 02 квітня 2015 року по 07 грудня 2020 року проходив військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 Військова частина НОМЕР_1 ).
8. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 березня 2023 року у справі №200/11329/21, яке набрало законної сили 20 квітня 2023 року, визнано протиправною бездіяльність військової частини № НОМЕР_1 щодо невиплати в повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 07 грудня 2020 року включно з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01 грудня 2015 року по 01 березня 2018 року - січень 2008 року, а за період з 01 березня 2018 року по 07 грудня 2020 року - березень 2018 року. Зобов'язано військову частину № НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 07 грудня 2020 року включно з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01 грудня 2015 року по 01 березня 2018 року - січень 2008 року, а за період з 01 березня 2018 року по 07 грудня 2020 року - березень 2018 року. В задоволенні іншої частини адміністративного позову відмовлено.
9. На виконання вказаного судового рішення військовою частиною № НОМЕР_1 здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення в розмірі 63 649,31 грн, вказані кошти зараховані на картковий рахунок позивача 26 березня 2024 року.
10. ОСОБА_1 вважає, що дії відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні є незаконними та такими, що суперечать вимогам трудового законодавства України, а відтак у нього виникає право звернення до суду з вимогами, пов'язаними з нарахуванням та стягненням заборгованості по виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів.
IІI. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби, а тому до таких правовідносин необхідно застосовувати положення статей 116-117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), як таких, що є загальними та поширюються на всіх працівників. Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: з 08 грудня 2020 року до 18 липня 2022 року та з 19 липня 2022 року по 26 березня 2024 року (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц). Таким чином, з урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
12. Окрім того, суд першої інстанції зазначив, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії, індексації); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата, індексація). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем індексації, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим, виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Суд першої інстанцій вказав, що підприємство, установа, організація (в даному випадку військова частинна), з вини якого не було вчасно нараховано та виплачено дохід (в даному випадку індексація), повинен здійснити виплату такого доходу (в даному випадку індексації) з одночасною виплатою суми компенсації. Невиплата особі суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата заборгованості, є порушенням її прав на отримання такої компенсації.
ІV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
13. Підставою перегляду оскаржуваних судових рішень представник відповідача указує пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував статей 116, 117 Кодексу законів про працю України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 20 червня 2024 року у справі № 120/10686/22.
14. В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції хибно не дослідив та не врахував ті обставини, що з початку введення на території України воєнного стану, персонал ІНФОРМАЦІЯ_2 залучений до виконання першочергових завдань з відбиття вторгнення та нападу на територію України збройних сил Російської Федерації, а також виконання заходів, спрямованих на додержання правового режиму воєнного стану. Зазначені заходи з відбиття вторгнення та нападу збройних сил Російської Федерації, Військова частина НОМЕР_1 виконувала безпосередньо в АДРЕСА_1 та його прилеглих територіях, перебуваючи в оточенні. При цьому в ході бойових дій було захоплено або знищено службові приміщення НОМЕР_2 прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_1 ). В подальшому, під час ведення бойових дій загинуло ряд військовослужбовців загону, потрапило в полон керівництво загону, посадові особи групи юридичного забезпечення, інші військовослужбовці та частина військовослужбовців вважаються безвісно відсутніми. Фактично з березня 2022 року Військова частина НОМЕР_1 , як повноцінний прикордонний загін, не функціонував. Згідно директиви Адміністрації Державної прикордонної служби України (з грифом «ДСК») з серпня 2022 року розпочалось формування в новому складі Військової частини НОМЕР_1 . Відповідно, в грудні 2022 року, окрім іншого, Військова частина НОМЕР_1 була забезпечена оргтехнікою з можливістю під'єднання в 2023 році до підсистеми «Електронний суд». Відповідно розрахунок судом апеляційної інстанції періодів можливої затримки не є об'єктивним та включає в себе періоди, коли відповідач фактично не міг здійснювати ніяких розрахунків з позивачем в зазначених вище умовах, які не залежали від його дій чи волі.
15. Окрім того відповідач посилається на те, що позивач тривалий час не звертався до суду для вирішення спору щодо належних йому при звільненні сум. На думку відповідача, розмір середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, який заявлено позивачем до стягнення, також перевищує розмір виплат, які були йому несвоєчасно виплачені. Відповідно суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали належної правової оцінки зазначеним причинами та обставинам можливої затримки остаточного розрахунку з позивачем.
16. Позивач правом надіслати відзив на касаційну скаргу не скористався.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
17. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
18. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
19. Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати індексації.
20. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
21. За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
22. Таким чином, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
23. Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
24. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
25. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
26. Колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
27. Розвиваючи цю тезу, Велика Палата Верховного Суду провела аналогію між відшкодуванням за статтею 117 КЗпП України та такими цивільно-правовими інститутами, як збитки та неустойка. Суд зазначив, що дійсний розмір збитків працівника від затримки розрахунку довести складно або неможливо. Тому законодавець з метою захисту інтересів постраждалої сторони встановлює правила, що дозволяють стягнути компенсацію у заздалегідь визначеному розмірі (середній заробіток) у спрощеному порядку, без необхідності доведення працівником точного розміру його втрат (пункти 83, 84, 86 постанови).
28. Таке правове регулювання подібне до інституту неустойки (статті 549-552 Цивільного кодексу України), яка також є способом забезпечення виконання зобов'язання та компенсації втрат кредитора без доведення їх розміру. Водночас аби неустойка не набула ознак каральної санкції, цивільне законодавство надає суду право зменшити її розмір, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України). Це право суду є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (пункт 85 постанови).
29. Отже, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципи права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
30. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».
31. При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов'язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
32. Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
33. Як зазначено вище, Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».
34. Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
35. Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
36. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
37. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року.
38. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу, адже Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв'язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
39. При цьому відступаючи від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок:
«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».
40. Вказаний висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, містився зокрема й у постановах касаційного суду, наведених скаржником на обґрунтування наявності передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження.
41. В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що спираючись на критерії, наведені у згаданій Великою Палатою Верховного Суду постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
42. Зокрема, у пунктах 58- 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
43. Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
44. Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
45. Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом апеляційної інстанції зокрема й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23).
46. Отже, для цілей обчислення середнього заробітку у цій справі з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.
47. Установивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій мали присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
48. Також у справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум.
49. У справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що стягнута судом сума може не відображати дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
50. Вирішуючи спір, суди обох попередніх інстанцій загалом слушно вказали на наявність підстав для зменшення середнього заробітку позивача пропорційно до розміру невиплачених сум, однак, по-перше, цей висновок судами зроблений лише щодо періоду з 08 грудня 2020 року до 18 липня 2022 року (розрахунок за період з 19 липня 2022 року по 31 травня 2023 року судами здійснений без урахування принципу співмірності), а, по-друге, сам розрахунок, здійснений судами попередніх інстанцій, не відповідає формулі, визначеній у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, яка є орієнтиром для адміністративних судів у питанні розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку у відносинах, пов'язаних з проходженням публічної служби.
51. Зокрема, суди попередніх інстанцій визначили істотність частки недоотриманого грошового забезпечення за період з 08 грудня 2020 року до 18 липня 2022 року як співвідношення виплаченої (з порушенням термінів) на виконання рішення суду індексації грошового забезпечення (63 649,31 грн) та середнього заробітку за весь зазначений період затримки розрахунку (193 387,32 грн), що, вочевидь, не може становити частку несвоєчасно виплачених сум з огляду на хибність визначених судом складових відповідного розрахунку та в підсумку призвело до спотворення обчислення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку в цілому.
52. Наявні у справі матеріали не надають змоги встановити загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат (в тому числі згідно розрахункового листа та на виконання рішення судів).
53. Суди попередніх інстанцій не досліджували та не встановлювали розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частку коштів, яка не була виплачена йому при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних при звільненні виплат, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін, тощо та, відповідно, не з'ясували суму середнього заробітку за весь час затримки виплати, яка була б співмірною з сумою, що належала позивачу при звільненні.
54. Отже, висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування статті 117 КЗпП України в аспекті визначення розміру компенсації, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за несвоєчасний розрахунок при звільненні не відповідає висновкам Верховного Суду з питання застосування цієї норми права у подібних правовідносинах.
55. За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
56. У зв'язку із цим обсяг встановлених у цій справі обставин не дає можливості колегії суддів самостійно здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в контексті доводів касаційної скарги позивача.
57. У постанові від 16 березня 2023 року у справі № 600/747/22-а Верховний Суд наголошував, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи під час розгляду адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого статтею 2 та частиною четвертою статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд уживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
58. Виходячи зі змісту принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві, саме на суд покладається обов'язок визначити характер спірних правовідносин і зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
59. Оскільки суди попередніх інстанцій не вжили усіх визначених законом заходів та не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, Верховний Суд уважає їх висновки передчасними.
60. Щодо компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати індексації слід зазначити, що в силу імперативних приписів статті 341 КАС України повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги. Водночас касаційна скарга військової частини НОМЕР_1 не містить жодного обґрунтування в частині порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права щодо компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати індексації, що виключає перевірку Верховним Судом оскаржуваних судових рішень у відповідній частині вимог.
61. За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
62. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).
63. Таким чином, відповідно до положень частини другої статті 353 КАС України касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
64. Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови, установити наведені в ній обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, надати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
65. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 353, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року скасувати, а справу № 340/2809/24 направити на новий судовий розгляд до Кіровоградського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
І.В. Желєзний
В.Е. Мацедонська,
Судді Верховного Суду