18 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 520/9032/25
адміністративне провадження № К/990/50004/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року (колегія у складі суддів: Спаскін О.А., Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В.)
у справі № 520/9032/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про скасування податкового повідомлення-рішення,-
15 квітня 2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , платник податків, позивач у справі, скаржник у справі) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просила суд скасувати податкове повідомлення-рішення № 0/25486/24-19 від 09 травня 2024 року про донарахування єдиного податку у розмірі 205 969,83 гривень, (з яких 187 245,30 гривень - єдиний податок; 18 724,53 гривень - штрафні санкції).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення, винесене Головним управлінням ДПС у Харківській області № 0/25486/24-19 від 09 травня 2024 року.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, податковий орган оскаржив його до суду апеляційної інстанції.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року в адміністративній справі № 520/9032/25 скасовано. Позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що позивачкою пропущено строк звернення до суду з цим позовом. Підстав, які б дозволяли поновити строк звернення до суду з цим позовом судом не встановлено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивачка звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року у справі №520/9032/25 та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу ОСОБА_1 не заперечує факт пропуску строку звернення до суду з цим адміністративним позовом, проте звертає увагу на те, що через повномасштабне вторгнення та постійні бомбардування, у травні 2022 року, ОСОБА_1 прийшлось виїхати із міста Харків. На теперішній день вона проживає у місті Києві за адресою: АДРЕСА_1 , та відповідно зареєстрована за вказаною адресою, як внутрішньо-переміщена особа.
Саме із цих причин, як вказує позивачка, вона фізично не могла отримати листи від Головного управління ДПС у Харківській області.
При цьому ОСОБА_1 зазначила, що у зв'язку із тим, що адреса її місця реєстрації не змінювалась ( АДРЕСА_2 ), зміни до ЄДР щодо місцезнаходження ФОП вона не вносила. Проте, у відповідності до вимог Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 09 грудня 2011 року № 1588, ОСОБА_1 повідомила податковий орган (шляхом подачі 20-ОПП) про неосновні місця обліку, а саме: АДРЕСА_1 .
Відтак позивачка, просила вважати поважними причини неотримання нею конвертів від Головного управління ДПС у Харківській області, які надсилались за її адресою реєстрації.
15 грудня 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив від податкового органу на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому відповідач цитує норми Кодексу адміністративного судочинства України, Податкового кодексу України, які регулюють питання строків звернення до суду з адміністративним позовом, посилається на відповідну практику Верховного Суду та зазначає про те, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми процесуального права, що регулюють строки звернення з позовом до адміністративного суду та правомірно залишив без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0/25486/24-19 від 09 травня 2024 року про донарахування єдиного податку у розмірі 205 969,83 гривень.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у статті 55 Конституція України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Разом з тим право на доступ до правосуддя в Україні, як і в більшості держав світу, не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.
Питання додержання строку звернення до суду з позовом в частині оскарження податкових повідомлень-рішень (як у випадку використання процедури адміністративного оскарження спірного рішення, так і у випадку її не використання) було предметом неодноразового розгляду Верховним Судом і станом на сьогодні практика Верховного Суду з цього питання є сформованою і усталеною.
26 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі №580/3469/19, у якій сформулював висновок про те, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження - з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації такого права необхідно враховувати строки давності, установлені статтею 102 Податкового кодексу України.
Виходячи з наведених вище мотивів, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював такий правовий висновок: «Норма пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті» .
Колегія суддів зазначає, що, незважаючи на те, що правовий висновок, викладений у вищевказаній постанові безпосередньо стосується застосування пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду з позовом про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень після проведення процедури адміністративного оскарження, Верховний Суд у складі судової палати також більш широко виклав і новий підхід у тлумаченні пунктів 56.18 статті 56 і 102.1 статті 102 Податкового кодексу України як норм, які не визначають процесуального строку звернення до суду в податкових правовідносинах, що мало бути враховано у подальшому правозастосуванні при вирішенні аналогічних питань. Цей висновок фактично мав універсальний характер.
У розвиток зазначеного правового підходу у постанові від 27 січня 2022 року у справі №160/11673/20 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював наступний правовий висновок: «Процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 КАС України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Судова палата вважає, що такий висновок не суперечить пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, який закріплює право на звернення до суду з позовом у будь-який момент після отримання такого рішення, але при реалізації цього права має враховуватися строк давності».
Таким чином, строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення без використання процедури досудового вирішення спору становить шість місяців, тоді як строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення з використанням процедури досудового вирішення спору становить один місяць. Вказаний строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд наголошує на тому, що позивачкою не заперечується наявність у неї шестимісячного строку для звернення до суду з цим позовом, у зв'язку з не використанням досудового вирішення спору (адміністративного оскарження). В той же час, позивач вважає, що судом апеляційної інстанції не враховано поважність причин пропуску строку звернення до суду з цим адміністративним позовом.
Перш за все, Суд вважає за необхідне звернути увагу суду апеляційної інстанції на тому, що відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Стаття 123 Кодексу адміністративного судочинства України регулює питання наслідків пропущення строків звернення до адміністративного суду, а саме відповідно до цієї статті:
У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Ця норма регулює правила поведінки суду першої інстанції у випадку, коли суд після відкриття провадження виявить факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду. Частина третя статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України не поширює свою дію на суд апеляційної інстанції, однак може бути застосована у зв'язку з вимогами частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).
Суд звертає увагу на те, що у випадку застосування вказаних норм, суд апеляційної інстанції не позбавлений можливості залишити позов без розгляду, однак зобов'язаний перевірити наявність інших підстав для поновлення строку звернення до суду.
З оскаржуваної постанови не вбачається, що судом апеляційної інстанції було перевірено наявність підстав для поновлення строку звернення до суду, зокрема не надано можливість позивачці надати доводи щодо поновлення строку звернення до суду, після виявлення факту пропоску строку звернення до суду з цим адміністративним позовом.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки, виявивши, на його думку, факт пропуску позивачем строку звернення до суду, не вчинив дій щодо надання позивачу можливості спростувати такий факт або ж подати відповідну заяву із наведенням поважних причин такого пропуску. Відтак, суд апеляційної інстанції діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом, залишив адміністративний позов без розгляду, не з'ясувавши причини пропуску, чим обмежив право позивача на оскарження спірного у цій справі податкового повідомлення-рішення.
Також Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строки воєнного стану продовжувались Законами України на підставі відповідних Указів Президента України. Станом на час розгляду справи воєнний стан триває.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Частинами першою та четвертою статті 26 Закону № 389-VIII встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (частина перша статті 10 Закону № 389-VIII).
Тобто, введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22, зазначила, зокрема, що:
- питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку;
- сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду в розумні строки, у зв'язку із запровадженням такого, не може вважатись поважною причиною пропуску цих строків.
Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Суд касаційної інстанції зазначає, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У разі неподання особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
За правилами частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
У питанні наявності підстав для поновлення строку звернення до суду з позовом, усталеним є підхід Верховного Суду про те, що поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням фактичних обставин кожної справи.
Тобто, оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умова: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Усталеною також є і практика Верховного Суду, що в межах кожної конкретної справи під час вирішення питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Відповідно до пункту 38 постанови Верховного Суду від 23 лютого 2023 року у справі № 640/7095/22 при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об'єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та час, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску) та інші доречні обставини.
Як зазначалося вище, суд апеляційної інстанції, залишаючи позовну заяву без розгляду, звернув увагу на те, що позивачкою пропущено строк звернення до суду з цим позовом, проте підстав, які б дозволяли поновити строк звернення до суду з цим позовом судом не встановлено.
Водночас, судом апеляційної інстанції не було надано оцінки доводам зазначеним в адміністративному позові щодо того, що через повномасштабне вторгнення та постійні бомбардування, у травні 2022 року, ОСОБА_1 прийшлось виїхати із міста Харків. На теперішній день вона проживає у місті Києві за адресою: АДРЕСА_1, та відповідно зареєстрована за вказаною адресою, як внутрішньо-переміщена особа. Саме із цих причин вона фізично не могла отримати листи від Головного управління ДПС у Харківській області.
Тобто, судом не були враховані сукупність обставин, які об'єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право на звернення до суду у межах визначеного процесуального строку.
При цьому, суд не надав оцінку певним подіям (зокрема, введення в країні воєнного стану), чи завадили ці події вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду, не врахували тривалість строку, який пропущений тощо.
Суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З огляду на недослідження судом апеляційної інстанції всіх обставин, незалежних від сторони, які унеможливили звернення до суду з вказаним адміністративним позовом, колегія суддів указує на передчасність висновків суду апеляційної інстанції про залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду з цим позовом.
Таким чином, судом апеляційної інстанції допущено порушення процесуального закону, які призвели до постановлення незаконної постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Відтак, доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права знайшли своє підтвердження.
Також, слід зазначити, що при обмеженні, зокрема, права звернення до суду порушується принцип справедливого та публічного суду, що суперечить Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення". У справі Bellet v. Fгапсе Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Відповідно до частин першої і четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Ураховуючи, що порушення норм процесуального права допущено судом апеляційної інстанції, справа підлягає направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 341, 345, 353, 355, 356 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року у справі № 520/9032/25 скасувати.
Справу № 520/9032/25 направити до Другого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Р. Ф. Ханова
Л. І. Бившева
В.В. Хохуляк