09 грудня 2025 року м. Дніпросправа № 280/3726/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01.10.2025 ( суддя Кисіль Р.В.) в адміністративній справі №280/3726/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Габуєва Георгія Юрійовича, до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), в якій позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача від 08.02.2025 року №0251553-2411-0829-UA23060070000082704 та №0251555-2411-0829-UA23060070000082704.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в розумінні положень підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України Запорізькій міській раді делеговано право встановлення ставок податку для об'єктів житлової нерухомості, отже квартири, що знаходяться у місті Запоріжжя та перебувають у власності фізичних осіб загальною площею до 120 кв.м, згідно з Положенням про податок на майно, затвердженого 28.01.2015 рішенням Запорізької міської ради №5, оподатковуються за ставкою у розмірі 0 (нуль) відсотків.
Оскільки у власності позивача перебувають квартири, загальна площа яких не перевищує 120 кв.м., ставка податку для такого об'єкту житлової нерухомості у 2023 році дорівнює нулю, а тому підстави для визначення грошового (податкового) зобов'язання з податку, щодо таких об'єктів нерухомості у 2023 році відсутні, а відповідач, приймаючи спірні ППР, діяв всупереч Закону та нормативно-правовому акту органу місцевого самоврядування.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року вимоги позову задоволено.
З апеляційною скаргою звернувся відповідач, в якій посилається на те, що при прийнятті рішень, з питань місцевих податків та зборів, у тому числі податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки органам місцевого самоврядування слід керуватись правилами, встановленими Податковим кодексом України.
Це стосується невідповідності підпункту 2.4.1 пункту 2.4 «Положення про податок на майно в частині податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки» рішення Запорізької міської ради №5 від 28.01.2015 вимогам Податкового кодексу України.
Відповідач вважає, що Запорізька міська рада Рішенням №5 від 28.01.2015 про затвердження «Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки)», мала право зменшити ставку податку відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу, але не збільшувати пільгову базу оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку. Тому рішення №5 від 28.01.2015 Запорізької міської ради є протиправним відповідно до податкового законодавства.
Враховуючи вищевикладене, податкові повідомлення рішення по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023 рік від 08.02.2025 №0251553-2411-0829-UA23060070000082704 та №0251555-2411-0829-UA23060070000082704 сформовані з дотриманням вимог статті 266 Податкового кодексу України та підлягає сплаті.
У відзиві позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
Колегією суддів з'ясовано, ГУ ДПС у Запорізькій області направило позивачу податкові повідомлення - рішення:
- від 08.02.2025 №0251553-2411-0829-UA23060070000082704, яким з посиланням на підпункт 54.3.3, пункту 54.3 статті 54 та підпункт 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, за податковий період 2023 рік, позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами які є власниками об'єктів житлової нерухомості 18010200 у розмірі 922,13 грн.
Об'єктом оподаткування є квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 50,27 кв.м, яка належить позивачу на праві приватної власності, відповідно договору купівлі-продажу №1854 від 23.09.2005, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сенченко В.М. та зареєстрованого 29.09.2005 в Орендному підприємстві Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації, реєстраційний №11630585.
- від 08.02.2025 №0251555-2411-0829-UA23060070000082704, яким з посиланням на підпункт 54.3.3, пункту 54.3 статті 54 та підпункт 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, за податковий період 2323 рік, позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами які є власниками об'єктів житлової нерухомості 18010200 у розмірі 593,41 грн.
Об'єктом оподаткування є квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 32,35 кв.м, яка належить позивачу на праві приватної власності, відповідно договору купівлі-продажу №1959 від 20.08.2003, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Тарасовою А.П. та зареєстрованого 21.08.2003 року в Орендному підприємстві Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації, реєстраційний №2269251.
Отже, база оподаткування цих двох квартир становить 82,62 кв.м. (50,27 кв.м. + 32,35 кв.м.).
ГУ ДПС у Запорізькій області, при розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023, застосовано пільгу у вигляді зменшення бази оподаткування на 60 кв.м.
Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 7 ПК України встановлено, що під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи: платники податку; об'єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.
Під час встановлення податку можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування.
Будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
Елементи податку, визначені в пункті 7.1 цієї статті, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування визначаються виключно цим Кодексом.
Підпунктом 17.1.4 пункту 17.1 визначено, що платник податків має право користуватися податковими пільгами за наявності підстав у порядку, встановленому цим Кодексом
Стаття 37 ПК України передбачає, що підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов'язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи.
Тобто саме ПК України визначає підстави виникнення податкового обов'язку, а також відповідні пільги щодо його виконання.
Аналогічний правовий підхід продемонстровано в постанові Верховного Суду від 15 квітня 2025 року №520/28375/23 в якій було сформовано наступний правовий висновок: «У питанні визначення платників орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, бази оподаткування, а так само пільг з її сплати, ПК України є спеціальним нормативно-правовим актом вищої юридичної сили у сфері справляння податків і зборів.
Відповідно, у випадку, якщо ПК України не встановив пільги зі сплати орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності для ветеранів праці, це означає, що відповідною пільгою така особа не наділена. Ієрархічний метод подолання юридичної колізії дає підстави для висновку про неможливість застосування у спірних правовідносинах пункту 11 статті 7 Закону № 3721-ХІІ, у зв'язку з чим підстави для звільнення позивача від сплати податкових зобов'язань, визначених податковим повідомленням-рішенням відсутні.»
Податкова пільга згідно із пунктами 30.1, 30.2 статті 30 ПК України - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Пунктом 30.9 статті 30 ПК України встановлено, що податкова пільга надається шляхом: а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору; б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору; в) встановлення зниженої ставки податку та збору; г) звільнення від сплати податку та збору.
Платниками податків за приписами пункту 15.1 статті 15 ПК України визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Отже, податкові пільги асоціюються з встановленням для певної групи платників податків переваг, які виражаються в зниженні податкового навантаження і є результатом реалізації стимулюючої підфункції регулюючої функції держави з питань оподаткування. Критеріями визначення групи платників податків, на яких поширюється пільга, є певні особливості, що обумовлені видом їх діяльності, об'єктом оподаткування або характером та суспільним значенням здійснюваних ними витрат (пункту 30.1 статті 30 ПК України).
Приписами пункту 4.4 статті 4 ПК України встановлено, що установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Пунктом 12.3 статті 12 ПК України встановлено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.
Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 ПК України до повноважень сільських, селищних, міських рад, щодо податків та зборів належать прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.
Пунктом 12.5 статті 12 ПК України встановлено, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг або про внесення змін до таких рішень є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Відповідно до положень підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10, пункту 265.1 статті 265, пунктів 266.1.1 пункту 266.1 та підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки належить до місцевих податків.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктом 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України встановлено, що сільські, селищні, міські ради встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів. Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів нежитлової нерухомості, встановлюються залежно від майна, яке є об'єктом оподаткування.
З матеріалів справи встановлено, що рішенням Запорізької міської ради від 28 січня 2015 року №5 не встановлено пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
З урахуванням подальших змін до підпункту 2.5.2 пункту 2.5 «Ставка податку» Положення останнім визначено, що ставка податку для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, починаючи з 1 січня 2017 року становить 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування за винятком об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, для яких встановлюється нульова ставка податку, а саме:
- квартири/квартир, загальна площа яких не перевищує 120 кв. метрів;
- будинку/будинків, загальна площа яких не перевищує 250 кв. метрів;
- різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), загальна площа яких не перевищує 370 кв. метрів.
При цьому підпункт 2.4.1 пункту 2.4 Положення (в редакції рішення Запорізької міської ради від 26 лютого 2016 року № 30) передбачає, що база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується:
а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;
б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;
в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.
Отже, Запорізька міська рада, використавши повноваження, визначені підпунктом 266.4.2 пункту 266.4, підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України, встановила як ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, так і визначила пільги із сплати означеного податку. Зокрема, для фізичних осіб, у власності яких перебувають квартира/квартири, загальна площа яких не перевищує 120 кв. метрів, передбачено нульову ставку. Такі повноваження міської ради передбачені приписами підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України і спосіб їх реалізації у спірному випадку не суперечить наведеним вище судом касаційної інстанції висновкам.
Таким чином, рішення Запорізької міської ради від 28 січня 2015 року № 5 (з урахуванням рішень про внесення змін до нього) є нормативно-правовим актом, приписи якого зокрема змінюють для позивача права та обов'язки, є способом реалізації владних управлінських функцій радою як суб'єктом владних повноважень відповідно до комплексного правового регулювання в межах розсуду цього органу, з урахуванням інтересів членів територіальної громади та кожного члена цієї громади, а також згідно з приписами підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України. Дане рішення не визнано протиправним, не скасовано в судовому або іншому порядку, внаслідок чого є обов'язковим як для позивача, так і для відповідача у справі.
Верховний Суд неодноразово вказував (зокрема, але не виключно постанови від 15 травня 2019 року у справі № 825/1496/17, від 30 травня 2022 року у справі №807/1293/17, від 12 жовтня 2023 року у справі № 580/4020/21), що встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, яким є відповідач у справі, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та обов'язковими.
Таким чином, за умови чинності рішення Запорізької міської ради від 28 січня 2015 року № 5 та інших рішень, якими до нього вносилися зміни, у відповідача не було правових підстав для їх незастосування під час визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Доводи апелянта, про невідповідність означених вище рішень органу місцевого самоврядування вимогам Податкового кодексу України, не можуть бути взяті до уваги, оскільки предметом оскарження у цій справі є виключно прийняті ГУ ДПС як суб'єктом владних повноважень податкові повідомлення-рішення.
В силу вимог пункту 1 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративний суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Натомість, правомірність рішення органу місцевого самоврядування, яким визначено пільгу із сплати податку, не є предметом оскарження в цій справі, повноваження міських (селищних, сільських) рад в частині встановлення місцевих податків і зборів хоча і визначені в тому числі Податковим кодексом України, проте є виключною «правовстановлюючою» компетенцією цих органів, правомірність реалізації якої не має перевірятися в межах цієї справи, навіть якщо колегія суддів вбачає в позиції апелянта обґрунтованість його доводів.
За таких обставин, неправомірним є неврахування податковим органом під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлених чинними рішеннями органу місцевого самоврядування (ГУ ДПС обставини такого неврахування визнаються).
Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга, в межах її доводів, задоволенню не підлягає.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01.10.2025 в адміністративній справі №280/3726/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 09 грудня 2025 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 12 грудня 2025 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя Л.А. Божко
суддя Ю. В. Дурасова