17 грудня 2025 р. Справа № 520/19589/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Садова М.І., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 30.09.25 по справі № 520/19589/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області , Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області
про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 19.06.2025 № 203950010729 про відмову в перерахунку пенсії із врахуванням періоду роботи, ОСОБА_1 (вимога-1);
- зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області з 02.06.2024 зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 01.04.1993 по 01.02.1994, з 01.03.2022 по 31.07.2022 (вимога-2);
- зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області з 02.06.2024 здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії із врахуванням періодів роботи з 01.04.1993 по 01.02.1994, з 01.03.2022 по 31.07.2022 (вимога-3);
- визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 203950010729 від 16.06.2025, яким відмовлено в перерахунку пенсії за віком ОСОБА_1 із урахуванням абз.3 ч.1 ст.40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (вимога-4);
- зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 із урахуванням абз.3 ч.1 ст.40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключивши з розрахунку заробітної плати невигідні місяці за період з 1 липня 2000 року до 1 січня 2005 року додатковою оптимізацією (івимога-5);
- вирішити питання розподілу судових витрат.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 19.06.2025 № 203950010729 про відмову в перерахунку пенсії із врахуванням періоду роботи, ОСОБА_1 .
Зобов'язано головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.06.2024 про перерахунок пенсії, зарахувавши до страхового стажу позивача періоди роботи, а саме: з 01.04.1993 до 01.02.1994, з 01.03.2022 до 31.07.2022, з урахуванням висновків суду.
Визнано протиправним та скасовано рішення головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 203950010729 від 16.06.2025 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву про перерахунок пенсії ОСОБА_1 із урахуванням абз. 3 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виключивши з розрахунку заробітної плати невигідні місяці за період з 1 липня 2000 року до 1 січня 2005 року додатковою оптимізацією.
В решті позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 986,96 грн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 986,96 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просили скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Позивачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якому наполягав на законності судового рішення та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційних скарг не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 знаходиться на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та з 02.06.2024 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
Після ознайомлення з електронною пенсійною справою на веб-порталі Пенсійного фонду України (далі - ПФУ), позивач подала заяви про перерахунок пенсії: 09.06.2025 - про перерахунок з урахуванням додаткової оптимізації за період з 01.07.2000 по 01.01.2005; 11.06.2025 - про зарахування періодів роботи з 01.04.1993 по 01.02.1994 та з 01.03.2022 по 31.07.2022.
Заява від 09.06.2025 розглянута головним управлінням ПФУ в Кіровоградській області, яке рішенням від 16.06.2025 № 203950010729 відмовило в перерахунку.
Заява від 11.06.2025 розглянута головним управлінням ПФУ у Львівській області, яке рішенням від 19.06.2025 № 203950010729 відмовило в перерахунку, посилаючись на порушення в трудовій книжці (помилка в даті звільнення) та відсутність сплати страхових внесків за період з 01.03.2022 по 31.07.2022.
Позивач вважає такі рішення пенсійних органів протиправними, у зв'язку із чим звернулась до суду за захистом свого порушеного права.
Задовольняючі частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірні рішення пенсійного органу є необґрунтованими та підлягать скасуванню, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.06.2024 про перерахунок пенсії, зарахувавши до страхового стажу позивача періоди роботи, а саме: з 01.04.1993 до 01.02.1994, з 01.03.2022 до 31.07.2022, з урахуванням висновків суду та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву про перерахунок пенсії ОСОБА_1 із урахуванням абз. 3 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виключивши з розрахунку заробітної плати невигідні місяці за період з 1 липня 2000 року до 1 січня 2005 року додатковою оптимізацією.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови, порядок нарахування та розмір пенсій визначаються, зокрема, законами України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV), які є чинними на час виникнення спірних відносин.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст. 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-ІV).
До набрання чинності Закону №1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом №1788-XII.
Відповідно до ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1-2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Приписами абз.1 п.3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Судовим розглядом встановлено, що в трудовій книжці НОМЕР_1 від 09.11.1981 (далі трудова книжка) зазначено, шо:
- 01.04.1993 прийнята на посаду головного бухгалтера, фірма Санмар ПВТ ЛТД (запис 8 трудової книжки);
- 01.02.1994 звільнена за своїм бажанням (запис 9 трудової книжки).
Як, вбачається із трудової книжки, посадова особа відділу кадрів при звільненні (запис 9) не правильно внесла рік про звільнення. Однак, запис по звільнення (запис 9) засвідчений підписом посадової особи та печаткою.
Судом встановлено, що відповідач відмовив у зарахуванні через помилку в даті наказу (01.02.1993 замість 01.02.1994), посилаючись на порушення Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58.
Дані обставини установлено із копії трудової книжки позивача НОМЕР_1 .
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено №Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній».
Абз. 2 п. 1 розділу І Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 розділу ІІ Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку №637 визначено, що уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників приймаються для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років.
З аналізу вищенаведеного вбачається, що надання уточнюючої довідки підприємством, установою або організацією необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Відповідно до частини третьою статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з пп. 2 п. 6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.0.12015 за №40/26485, головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.
Отже, законодавець не тільки наділив відповідачів правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, а й зобов'язав витребовувати в установленому законодавством порядку відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань та сприяти особам, що звернулись за призначенням пенсії, в одержанні відсутніх у них документів для призначення пенсії.
Орган Пенсійного фонду, відмовляючи у зарахуванні стажу з підстав відсутності додаткових довідок на його підтвердження, жодних дій по самостійному отриманню додаткових документів та перевірки достовірності поданих документів не вчиняв.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем спірні періоди роботи, підтверджено належними, допустимими доказами, а саме записами трудової книжки позивача, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Такий стаж підтверджено іншими доказами наявними у справі.
Колегія суддів зазначає, що формальні неточності в трудовій книжці не можуть бути підставою для неврахування стажу, якщо факт роботи підтверджений. Верховний Суд у постанові від 17.07.2018 у справі № 220/989/17 зазначив: «Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки». Аналогічні висновки в постановах від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а.
Уточнююча довідка потрібна лише за відсутності трудової книжки або необхідних записів (постанова Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17). Запис № 9 засвідчено підписом і печаткою, посилання на первинні документи наявне, виправлень немає. Відповідач не спростував достовірність печатки та не провів перевірку відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV.
Враховуючи вищевикладене, період з 01.04.1993 по 01.02.1994 підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Стосовно періоду з 01.03.2022 по 31.07.2022 відповідач відмовив через відсутність сплати страхових внесків.
Так, відповідно до статті 1 Закону №1058-ІV, страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону №1058-ІV, сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у частині 1 статті 20 Закону №1058-ІV, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Відповідно до частини 12 статті 20 цього Закону страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Таким чином, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 10 статті 20 Закону №1058-ІV якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до положень статті 106 Закону № 1058-XV, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
З аналізу наведених вище норм вбачається, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Так, що обов'язок сплати внесків покладено на роботодавця (ч. 6 ст. 20 Закону № 1058-IV, ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI).
Несплата внесків роботодавцем не позбавляє працівника права на зарахування стажу (постанова Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 284/289/16-а, від 02.08.2022 у справі № 560/4616/20, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а).
Судом встановлено, що факт роботи підтверджено трудовою книжкою. Відповідач не провів перевірку та не сприяв позивачу в отриманні відомостей (ст. 101 Закону № 1788-XII, ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV).
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що період з 01.03.2022 по 31.07.2022 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано до суду доказів вчинення ним дій щодо перевірки записів у трудовій книжці та інших документах позивача для призначення пенсії.
Враховуючи наведене вище, а також відсутність суттєвості недоліків в трудовій книжці позивача суд прийшов висновку, що відповідачем допущено бездіяльність у не врахуванні спірних періодів до страхового стажу позивача у зв'язку із недоліками зроблених у записах трудової книжки, а відтак таку суд визнає протиправною.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Процедура прийняття, оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок 22-1).
Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву позивача від 11.06.2025 про перерахунок пенсії, зарахувавши до страхового стажу позивача періоди роботи, а саме: з 01.04.1993 до 01.02.1994, з 01.03.2022 до 31.07.2022, з урахуванням висновків суду.
Щодо позовних вимог-4 та -5, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 40 Закону № 1058-IV за вибором особи виключаються періоди до 60 місяців страхового стажу, але не більше 10% тривалості стажу.
Судом встановлено, що відповідач відмовив, посилаючись на відсутність заробітної плати за частину періоду та відсутність довідки (рішенням про відмову від 16.06.2025 № 203950010729).
Відповідно до ч.1 ст.40 Закону №1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
За вибором особи, яка звернулася за призначенням пенсії, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключаються періоди до 60 календарних місяців страхового стажу, з урахуванням будь-яких періодів незалежно від перерв, що включаються до страхового стажу згідно з абзацом третім частини першої статті 24 цього Закону, та будь-якого періоду страхового стажу підряд за умови, що зазначені періоди в сумі складають не більш як 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі.
Так, якщо у своїй заяві про перерахунок призначеної пенсії позивач вказує на необхідність врахування, окрім стажу, набутого ним при призначенні пенсії, зарплати (доходу) за періоди страхового стажу, що зазначені в ст. 40 цього Закону, то і орган ПФУ зобов'язаний змінити періоди страхового стажу, за які взято заробітну плату для обчислення розміру пенсії при її призначенні, з урахуванням "механізму оптимізації", невигідних місяців (коефіцієнтів), та додатково виключених періодів стаже, що не суперечить вимогам ч. 1 ст. 40 Закону №1058.
Колегія суддів зазначає, що в даному випадку відповідач наведених положень Закону не врахував і самостійно змінив періоди страхового стажу, з яких обчислювалась заробітна плата при призначенні пенсії, що призвело до зменшення коефіцієнту заробітної плати, а відтак це вилинуло на зменшення розміру пенсії в цілому.
Закон № 1058 не наділяє орган ПФУ правом самостійно змінювати періоди страхового стажу для обчислення розміру пенсії при її призначенні, якщо заявник вказує на це.
Колегія суддів звертає увагу, що при перерахунку пенсії позивача, періоди нарахування заробітку для визначення розміру пенсії повинен бути визначений за вибором особи, яка звернулася за пенсією. Проте, відповідач здійснив розрахунок призначеної пенсії без врахування усіх матеріалів пенсійної справи, внаслідок чого зробив розрахунок пенсії позивача, включивши невигідні для пенсіонера страхові періоди, чим порушив права та охоронювані законом інтереси.
Відповідач не обґрунтував, чому оптимізація неможлива, та не врахував дані реєстру застрахованих осіб.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.06.2022 №160/1052/19 чинне законодавство не наділяє орган ПФУ правом самостійно змінювати періоди страхового стажу для обчислення розміру пенсії при останньому перерахунку.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФ України у кіровоградській області від 16.06.2025 № 203950010729, а належним способом захисту прав позивача буде зобов'язання головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву позивача про перерахунок пенсії ОСОБА_1 від 09.06.2025 із урахуванням абз. 3 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключивши з розрахунку заробітної плати невигідні місяці за період з 1 липня 2000 року до 1 січня 2005 року додатковою оптимізацією, з урахуванням висновків суду.
Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційних скарг отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 по справі № 520/19589/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич