17 грудня 2025 р.Справа № 320/7554/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: П'янової Я.В. , Бегунца А.О. ,
за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2025 (головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В.) у справі №320/7554/25
за позовом Державної судової адміністрації України
до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
про скасування постанови,
Державна судова адміністрація України (далі по тексту - ДСА України, позивач) звернулася з позовом, в якому просила :
- скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладання штрафу, винесену у виконавчому провадженні від 21.01.2025 ВП №76325347.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.07.2025 адміністративну справу №320/7554/25 передано за підсудністю до Харківського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2025 відкрито провадження в адміністративній справі.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2025 задоволено позов.
Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даної справи, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог скарги зазначає про неврахування судом першої інстанції висновку Верховного суду, викладеного у постанові від 09.06.2022 у справі №280/136/21 щодо безпосередньої участі ДСА у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, не надання оцінки тому, що ДСА України не має бажання виконувати судове рішення у ВП №76325347.
Також зазначає про невірне вирішення судом питання відшкодування судових витрат, оскільки приписами КАС України ДСА України віднесена до суб'єкта владних повноважень, отже стягнення судового збору не передбачено даним Кодексом.
Позивач не подав відзив на апеляційну скаргу.
Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ч.4 ст.229, ч.1 ст.308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 у справі №520/9689/24 визнано протиправними дії Господарського суду Донецької області щодо обмеження нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в редакції Закону України від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.
Зобов'язано Господарський суд Донецької області нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у розмірі 260294,69 грн.
Визнано протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи із приписів статті 135 Закону №1402-ІІІ.
Зобов'язано ДСА України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди у з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи із приписів статті 135 Закону №1402-ІІІ.
Зазначене рішення пред'явлено до примусового виконання, у зв'язку з чим 18.10.2024 постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження ВП №76325347.
В подальшому, вимогою державного виконавця від 07.11.2024 №76325347/20.1/3, зобов'язано ДСА України повідомити про стан виконання рішення суду.
Листом ДСА України від 12.11.2024 №10-21807/24 повідомила Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про те, що виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 у справі № 520/9689/24 у спосіб визначений у рішенні є об'єктивно неможливим. Також у листі висловлено прохання утриматися від накладення штрафів на ДСА України. ДСА України наголосила, що рішення суду від 13.05.2024 у справі № 520/9689/24 можливо виконати лише шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України визначеної (перерахованої) суми коштів з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя" (а.с.62-64).
Державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанови про накладання на боржника штрафу за невиконання рішення суду без поважних причин:
20.11.2024 на суму 5 100,00 грн. та 21.01.2025 на суму 10 200,00 грн.
Позивач, не погодившись з вищевказаною постановою державного виконавця, звернувся з позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для прийняття оспорюваної постанови про накладення штрафу.
Крім того, суд першої інстанції вважав за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений судовий збір.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає, зокрема, Закон України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 (далі по тексту - Закон України №1404-VIII).
Засади виконавчого провадження визначені ч.1 ст.2 Закону України №1404, зокрема, виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад:
1) верховенства права;
2) обов'язковості виконання рішень;
3) законності;
5) справедливості, неупередженості та об'єктивності;
8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.
За визначеннями, наведеними у ч.2 ст.15 Закону України №1404, стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ, а боржником - визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Отже, враховуючи наведені вище норми, боржником у виконавчому провадженні щодо виконання судового рішення зобов'язального характеру є особа, визначена у такому судовому рішенні, на яку покладено обов'язок особисто вчинити таку дію чи утриматися від її виконання.
Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України №1404 виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 1 ч.2 ст.18 Закону України №1404 передбачено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Частиною 1 ст.63 Закону №1404-VIII встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність (ч.2 ст.63 Закону №1404).
Статтею 75 Закону України №1404-VIII встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Отже, гарантії щодо обов'язковості виконання судових рішень, встановлені Конституцією України, реалізуються як у добровільному порядку так і через механізм застосування примусу, який забезпечують органи виконавчої служби.
Норми Закону України №1404-VIII спрямовані саме на забезпечення безумовного виконання судового рішення і винятки з цього правила також регламентовані цим законом.
Це означає, що у кожному конкретному випадку суди мають надати оцінку діям державного виконавця щодо застосування до боржника заходів впливу, виходячи із оцінки наявності або відсутності обставин, які об'єктивно перешкоджали або унеможливлювали виконання ним судового рішення.
Зміст наведених вище норм вказує, що правовий підхід щодо застосування приписів ч.2 ст.15 Закону України №1404-VIII у взаємозв'язку зі ст.63 Закону України №1404-VIII у правовідносинах, що стосуються застосування до боржника заходів впливу у вигляді штрафу необхідно формувати через призму оцінки змісту зобов'язальної частини виконавчого документа, яка повинна відповідати резолютивній частині судового рішення, та аналізу причин, з якими боржник пов'язує неможливість виконати судове рішення.
Наведений вище висновок узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04.04.2024 у справі №560/17588/23.
В свою чергу, колегія суддів зазначає, що постанова про накладення штрафу повторно за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення повторно не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.
Предметом спору у даній справі є постанова державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 21.01.2025 ВП №76325347 про накладання на штрафу.
Вказаною постановою накладено на позивача штраф за невиконання рішення суду без поважних причин на суму 10 200,00 грн. (а.с.96).
Судом встановлено, що ДСА України листом від 12.11.2024 №10-21807/24 повідомляла державного виконавця про те, що виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 у справі №520/9689/24 можливо лише за рахунок коштів бюджетних програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя». Також повідомлено, що ДСА України листами неодноразово зверталося у частині збільшення бюджетних призначень за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя», однак Міністерством фінансів України зазначені пропозиції не підтримані. Вказані листи додані до матеріалів справи (а.с.63-77).
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що ДСА України вчинено всі залежні від неї дії для виконання вищевказаного судового рішення.
Аналіз норми ст.63 Закону України №1404-VIII дає підстави для висновку, що на боржника може бути накладений штраф, якщо він не виконав рішення з поважних причин.
Поважність причин залежить від низки обставин, але спільним має бути те, що вони об'єктивно перешкоджали боржнику виконати покладене на нього зобов'язання (згідно з рішенням, яке підлягає примусовому виконанню) у визначений спосіб та встановлений для цього строк.
Не менш важливо у цьому зв'язку пам'ятати також і про засади виконавчого провадження, зокрема - у контексті цієї справи - про такі з них, як справедливість, неупередженість та об'єктивність, які мали б теж слугувати своєрідним орієнтиром під час примусового виконання рішень зобов'язального характеру, надто коли йдеться про поважність причин його невиконання та пов'язану з цим юридичну відповідальності боржника.
Отже, лише невиконання боржником рішення суду без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України №1404-VIII.
Тобто, на час прийняття рішення про накладення штрафу державним виконавцем має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення саме без поважних причин.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07.07.2019 у справі №420/70/19, від 23.05.2018 у справі №537/3986/16-а, від 21.01.2020 у справі №640/9234/19, притягаючи боржника до відповідальності за невиконання судового рішення у виконавчому провадженні і накладаючи на нього штраф, виконавець повинен ретельно дослідити всі обставини справи та, зокрема, встановити який обов'язок покладено на боржника судовим рішення, та належним чином перевірити факт невиконання боржником його обов'язків і встановити причини їх невиконання або неналежного виконання.
Водночас, колегія суддів зазначає, що виконання судових рішень здійснюється органами Казначейства виключно за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя» і в даному випадку ДСА України за відсутності бюджетних асигнувань в межах своїх повноважень вжито всі належні заходи, спрямовані на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 у справі №520/9689/24.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не дав належному оцінки тому, що ДСА України не має бажання виконувати судове рішення у ВП №76325347, є необґрунтованими та такими, що не узгоджуються із висновками суду.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд не надав оцінки документам (додаткам) доданим до листа позивача від 12.11.2024 №10-21807/24, які направлені не в межах повноважень, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та «Положення про Державну судову адміністрацію України», затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя 17.01.2019 №141/0/15-19, колегія суддів відхиляє такі доводи, як такі, що не спростовують того, що позивачем вчинялися всі залежні від нього дії направлені виконання рішення суду.
Стосовно посилання в апеляційній скарзі на правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 09.06.2022 у справі №280/136/21, колегія суддів зазначає, що обставини спірних правовідносин у даній справі та у справі, що розглядалася судом касаційної інстанції є відмінними, відтак висновки останнього не впливають на вирішення даної справи.
Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для скасування оспорюваної постанови.
Щодо судового збору стягнутого судом першої інстанції.
Так, судом першої інстанції стягнуто з Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за рахунок бюджетних асигнувань на користь Державної судової адміністрації України сплачений судовий збір в сумі 2422,40 грн.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.2 ст.139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Так, ані КАС України, ані Законом України «Про судовий збір» не передбачено стягнення з відповідача на користь позивача - суб'єкта владних повноважень (в разі задоволення позову), сплаченого ним судового збору при поданні позову до суду.
Згідно з п.7 ч.1 ст.4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
В даному випадку позивач є боржником у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 року у справі №520/9689/24, в якому останній, як суб'єкт владних повноважень, зобов'язаний вчинити дії щодо нарахування та сплати невиплаченої суддівської винагороди.
Позивачем у даній справі виступає - ДСА України, який є суб'єктом владних повноважень згідно п.7 ч.1 ст.4 КАС України і факт подання ним адміністративного позову у даному випадку не змінює статус останнього.
Отже, наведене вище вказує на те, що суд першої інстанції, стягуючи з відповідача на користь ДСА України сплачений судовий збір, помилково застосував приписи ч.1 ст.139 КАС України, оскільки вказаною нормою врегульоване питання стягнення судового збору на користь позивача, який не є суб'єктом владних повноважень.
Відтак, обґрунтованими є доводи скаржника щодо помилковості стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого судового збору в сумі 2422 грн. 40 коп.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.
Згідно з ч.1 ст.317 КАС України підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч.4 ст.317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись ст.ст. 287, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2025 у справі №320/7554/25 змінити, виключивши третій абзац його резолютивної частини щодо стягнення з Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Городецького архітектора, 13,м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ00015622) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Державної судової адміністрації України (вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ26255795) сплачений судовий збір в сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2025 у справі №320/7554/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді Я.В. П'янова А.О. Бегунц