про залишення касаційної скарги без руху
17 грудня 2025 року
м. Київ
справа №280/4284/22
адміністративне провадження №К/990/43732/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Кравчука В.М. та Стародуба О.П., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року
у справі №280/4284/22
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду в Полтавській області
про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,
У липні 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду в Тернопільській області (далі - відповідач-2), Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області (далі - відповідач-3), Головного управління Пенсійного фонду в Полтавській області (далі - відповідач-4), в якому просила:
- визнати протиправними відмови відповідача-2, відповідача-3 та відповідача-4 у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів з 01 лютого 2005 року по 30 листопада 2005 року та з 01 травня 2006 року по 31 грудня 2009 року, а також часу догляду за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду з 01 вересня 2017 року по 31 грудня 2021 року, і часу навчання у вищому навчальному закладі з 31 липня 1979 року по 31 серпня 1979 року та з 07 червня 1984 року по 26 червня 1984 року;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача-1, відповідача-2, відповідача-3, відповідача-4 щодо рішень про відмову позивачеві у призначенні пенсії за віком через недостатність у неї страхового стажу;
- зобов'язати відповідача-4 та відповідача-1 зарахувати додатково до страхового стажу позивача періоди з 01 лютого 2005 року по 30 листопада 2005 року та з 01 травня 2006 року по 31 грудня 2009 року, а також час догляду за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, з 01 вересня 2017 року по 31 грудня 2021 року і час навчання у вищому навчальному закладі з 31 липня 1979 року по 31 серпня 1979 року та з 07 червня 1984 року по 26 червня 1984 року;
- зобов'язати відповідача-1 скласти акт фактичних обставин здійснення догляду за наданими позивачем документами;
- зобов'язати відповідача-4 та відповідача-1 призначити пенсію за віком з дня звернення позивача за її призначенням, а саме з 11 жовтня 2021 року.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2022 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 22 лютого 2022 року №084050009870 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 15 квітня 2022 року №084050009870 про відмову позивачеві у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з 01 лютого 2005 року по 30 листопада 2005 року, період роботи у Кооперативі «Фантазія» (травень 2006 року; лютий-березень, травень-червень, серпень-грудень 2007 року; січень-лютий, квітень-травень, липень, вересень-жовтень 2008 року; грудень 2009 року), час навчання у Запорізькому машинобудівельному інституті ім. В.Я. Чубаря з 07 червня 1984 року по 26 червня 1984 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області скласти акт фактичних обставин здійснення догляду за інвалідом ІІ групи внаслідок психічного розладу ОСОБА_3 на підставі наданих ОСОБА_1 документів.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08 квітня 2022 року про призначення пенсії після зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з 01 лютого 2005 року по 30 листопада 2005 року, періоду роботи у Кооперативі «Фантазія» (травень 2006 року; лютий-березень, травень-червень, серпень-грудень 2007 року; січень-лютий, квітень-травень, липень, вересень-жовтень 2008 року; грудень 2009 року), часу навчання у Запорізькому машинобудівельному інституті ім. В.Я. Чубаря з 07 червня 1984 року по 26 червня 1984 року та складення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області акта фактичних обставин здійснення ОСОБА_1 догляду за інвалідом ІІ групи внаслідок психічного розладу ОСОБА_3 .
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2023 року скасовано рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2022 року в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області скласти акт фактичних обставин здійснення догляду за інвалідом ІІ групи внаслідок психічного розладу ОСОБА_3 на підставі наданих ОСОБА_1 документів та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08 квітня 2022 року про призначення пенсії після складення такого акта та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Абзац п'ятий резолютивної частини рішення доповнено словами «а також з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції».
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
03 травня 2024 року судом у справі №280/4284/22 видано два виконавчих листа.
21 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції із заявою у порядку статті 383 КАС України про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2022 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2023 року у справі №280/4284/22, а також вжиття заходів щодо усунення причин і умов, які спричинили виконання вказаного судового рішення.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2022 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2023 року у справі №280/4284/22.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою та заявою про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, а апеляційну скаргу на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі №280/4284/22 повернуто особі, яка її подала.
Не погодившись з ухвалою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 22 жовтня 2025 року звернулася з касаційною скаргою, заявою про поновлення строку на касаційне оскарження, клопотанням про звільнення від сплати судового збору до Верховного Суду.
На обґрунтування поважності підстав пропуску строку позивач зазначає, що копія ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року надійшла на її адресу 20 вересня 2025 року.
Інших обґрунтованих доводів, які б підтверджували поважність підстав пропуску строку касаційного оскарження скаржником не наведено.
Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з мотивів її невідповідності вимогам статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) оскільки наведені у касаційній скарзі підстави пропуску строку визнані судом неповажними та встановлено заявнику десятиденний строк з дня отримання копії ухвали, протягом якого особа має право надати суду обґрунтовану заяву про поновлення строку на касаційне оскарження.
У межах строку для усунення недоліків касаційної скарги ОСОБА_1 звернулася до Суду із заявою про поновлення строку на касаційне оскарження.
Позивач стверджує, що процесуальний строк не був пропущений, оскільки фактична дата подання касаційної скарги - 20 жовтня 2025 року (дата прийняття відділенням поштового зв'язку, що підтверджується поштовими документами), і ця дата входить до 30-денного строку, який сплив 20 жовтня 2025 року. Висновок Суду про подання касаційної скарги 22 жовтня 2025 року є опискою.
Всебічно проаналізувавши наведені позивачем доводи, Суд дійшов висновку, що дані доводи є належними для задоволення заяви про поновлення строку виходячи з наступного.
Скаржник у своїй заяві про усунення недоліків оспорює висновки Суду про пропуск строку, заявляючи про описку в даті подання скарги, оскільки Верховний Суд помилково зазначив дату подання касаційної скарги як 22 жовтня 2025 року, і це, на його думку, є опискою.
Водночас, позивач доводить, що касаційна скарга була подана засобами поштового зв'язку 20 жовтня 2025 року, на підтвердження чого надає копію накладної та фіскального чеку.
Згідно з електронним пошуком АТ «Укрпошта» (трек-код 6912600186990), відправлення було прийнято 20 жовтня 2025 року у місті Запоріжжі.
У такому випадку тридцятиденний строк, передбачений положеннями статті 329 КАС України, спливав 20 жовтня 2025 року, оскільки ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року отримано позивачем 20 вересня 2025 року.
Враховуючи викладене, а також положення вимог частини другої статті 329 КАС України, згідно з якими учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення, Суд вважає, що підстави пропуску скаржником строку на касаційне оскарження є поважними, у зв'язку з чим такий строк підлягає поновленню.
Відповідно до частини четвертої статті 330 КАС України до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору.
Всупереч зазначеній вище законодавчій нормі ОСОБА_1 не додала до касаційної скарги документ про сплату судового збору у розмірі, визначеному Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI
Натомість скаржником у тексті касаційної скарги, з посиланням на висновки із постанов Верховного Суду від 05 травня 2022 року у справі №520/9769/19, зазначено про наявність підстав для звільнення її від сплати судового збору за подання цієї касаційної скарги.
Надаючи правову оцінку наведеним доводам позивача, Суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Сплата судового збору також відповідає пункту 1 частини другої статті 129 Основного Закону України, згідно з яким до основних засад (принципів) судочинства віднесено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Суд зазначає, що за змістом частин першої, другої статті 132 КАС України судовий збір входить до складу судових витрат, а його розмір та порядок сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
За приписами частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону №3674-VI, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Частиною другою цієї ж статті закріплено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
У даному ж випадку скаржник не покликався на норми статті 8 Закону №3674-VI, а виходив з того, що оскільки положеннями статті 4 цього ж Закону не встановлено окремо ставки судового збору за звернення особи до адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в порядку статті 383 КАС України, то позивача звільнено як від сплати судового збору за подання вказаної заяви до суду першої інстанції, так і від сплати судового збору при зверненні до апеляційного суду із апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції, прийняту за результатами розгляду відповідної заяви, а також, - відповідно, й з цією касаційною скаргою.
Відповідно до статті 1 Закону №3674-VI судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Таким чином, судовий збір - це обов'язковий грошовий платіж на користь суду за розгляд справи в суді або за окремі процесуальні дії, вчинені судом. Метою запровадження судового збору є, зокрема, встановлення законодавчого обмежувального заходу для регулювання доступу до суду, а також захист суду від перенавантаження у зв'язку із поданням необґрунтованих або безпідставних позовів та апеляційних і касаційних скарг.
Об'єктами справляння судового збору є процесуальні дії, за які справляється судовий збір, встановлені у статті 3 Закону №3674-VI. Так само ця норма визначає процесуальні документи, за подання яких судовий збір не справляється (частина друга статті 3 цього Закону).
При цьому, як вже було зазначено вище по тексту цієї ухвали, відповідно до частини другої статті 4 Закону №3674-VI визначено розмір ставки судового збору за відповідними об'єктами справляння судового збору, зокрема, за подання до адміністративного суду апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У контексті викладеного Суд зазначає, що вищевказані положення Закону стосується подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали адміністративного суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено Законом №3674-VI справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких постановляються відповідні ухвали.
Зазначені висновки Суду узгоджуються із позицією щодо застосування статті 132 КАС України та статті 4 Закону №3674-VI, висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 травня 2018 року у справі №915/955/15 та у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі №320/5719/19, від 24 листопада 2021 року у справі №826/17526/18 та від 13 квітня 2022 року у справі №204/827/17, від 09 лютого 2023 року у справі №120/3532/21-а, від 09 лютого 2023 року у справі №380/22710/21.
Що ж до посилань скаржника в обґрунтування касаційної скарги на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05 травня 2022 року у справі №520/9769/19, то Суд відхиляє їх як безпідставні, виходячи із такого.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому в силу приписів пункту першого частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» Велика Палата Верховного Суду здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
Суд звертає увагу скаржника на те, що Великою Палатою Верховного Суду вже вирішувалося питання сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції. Зокрема, у пунктах 5.1, 5.2 постанови від 28 травня 2018 року у справі №915/955/15 вказано, що підпунктом 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону №3674-VI визначено ставку судового збору з апеляційної і касаційної скарг на ухвалу господарського суду у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Зазначене положення стосується подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали господарського суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено Законом №3674-VI справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали.
Оскільки застосування положень Закону №3674-VI у питанні сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу вже вирішено Великою Палатою Верховного Суду, а відтак під час розгляду справи №280/4284/22 підлягають врахуванню висновки Верховного Суду, висловлені саме у складі Великої Палати. Такі висновки Велика Палата хоч і зробила під час розгляду господарської справи, однак норми Закону №3674-VI в цій частині є загальними і не містять різних підходів до вирішення питання сплати судового збору залежно від юрисдикції, відтак такі висновки повинні бути застосовані і під час вирішення цієї адміністративної справи.
Враховуючи наведене, Суд констатує, що за подання касаційної скарги на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року судовий збір підлягає сплаті.
При цьому Суд зауважує, що сплата судового збору не може вважатись перешкодою в доступі до правосуддя, оскільки право на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов'язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов'язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону №3674-VI (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 4 Закону №3674-VI (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) за подання касаційної скарги на ухвалу суду ставка судового збору становить - один розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що з 01 січня 2025 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб складає 3028,00 грн.
Отже, судовий збір, який ОСОБА_1 необхідно сплатити при поданні касаційної скарги, становить: 3028,00 грн.
Реквізити для сплати судового збору: отримувач коштів: УК у Печер. р-ні/Печерс. р-н/22030102. Номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) UA288999980313151207000026007, код ЄДРПОУ: 37993783, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), Код класифікації доходу бюджету: 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055)". Призначення платежу: *;101;22030102 (код класифікації доходів) ___________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб; реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи; судовий збір за позовом ______________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), ВЕРХОВНИЙ СУД (назва відповідного касаційного суду, де розглядається справа, або Велика Палата Верховного Суду), номер справи, у якій сплачується судовий збір.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу, частиною першою якої передбачено залишення позовної заяви без руху із зазначенням її недоліків, способу та строку для їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи викладене, касаційну скаргу необхідно залишити без руху, встановивши строк, протягом якого заявник має усунути вказані недоліки та надати суду касаційної інстанції документ про сплату судового збору у визначеному законом розмірі.
У випадку неусунення недоліків, касаційна скарга буде повернута скаржнику відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 та частини другої статті 332 КАС України.
Керуючись статтями 169, 248, 327, 329, 330, 359 КАС України, Суд
1. Визнати поважними наведені ОСОБА_1 підстави пропуску строку та поновити строк на касаційне оскарження ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року у справі №280/4284/22.
2. Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року у справі №280/4284/22.
3. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року у справі №280/4284/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду в Полтавській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії залишити без руху.
4. Встановити скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги.
5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді В.М. Кравчук
О.П. Стародуб