18 грудня 2025 року
м. Київ
справа №520/11857/25
адміністративне провадження №К/990/48221/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року
у справі №520/11857/25
за позовом ОСОБА_1
до Вищого антикорупційного суду
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вищого антикорупційного суду, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Вищого антикорупційного суду з нарахування судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 по 30 квітня 2025 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 гривні;
- зобов'язати Вищий антикорупційний суд здійснити нарахування судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 недонарахованої суддівської винагороди за період з 01 по 30 квітня 2025 року, на підставі ч. ч. 2 і 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (3028,00 гривні).
Рішенням Харківського адміністративного суду від 22 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
До Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року у справі №520/11857/25.
Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2025 року вказану касаційну скаргу залишено без руху з наданням скаржнику строку для усунення недоліків, шляхом надання до суду уточненої касаційної, в якій навести передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
На виконання цієї ухвали, скаржник направив до суду заяву про уточнення касаційної скарги, в якій підставою касаційного оскарження судових рішень зазначає пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, в обґрунтування, якого зазначає наступне.
Так, скаржник вважає, що висновок, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24 щодо застосування норм права не є релевантним до правовідносин в цій адміністративній справі, а висновок Верховного Суду щодо правозастосування статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» - відсутній. Уточнює, що за таких обставин і на його переконання, суди попередніх інстанцій неправильно та за відсутності відповідного висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах застосували норму матеріального права, а саме абзац п'ятий статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» щодо встановлення з 1 січня 2025 року прожиткового мінімуму для «працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні», яка не підлягала застосуванню, і не застосували у даному випадку норму абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» щодо встановлення з 1 січня 2025 року прожиткового мінімуму для «працездатних осіб - 3028 гривень», яка підлягала застосуванню, безпідставно врахувавши висновок, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24. Звертає увагу на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права, а саме абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» про встановлення з 1 січня 2025 року прожиткового мінімуму для «працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні» і абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» про встановлення з 1 січня 2025 року прожиткового мінімуму для «працездатних осіб - 3028 гривень» у подібних правовідносинах.
Проаналізувавши вказану скаржником підставу касаційного оскарження Верховний Суд зауважує, що такий довід про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування абзацу п'ятого та абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» у подібних правовідносинах є необґрунтованим і таким, що підлягає відхиленню.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24 сформульовано правовий висновок щодо застосування норми права, а саме абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 гривні.
При цьому, зміст зазначеної норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є ідентичним за правовою конструкцією, предметом регулювання та юридичним значенням відповідній нормі абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», яка також установлює прожитковий мінімум для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у тому ж розмірі - 2102 гривні.
Таким чином, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24, підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки законодавче регулювання є фактично дубльованим, а зміна бюджетного року не призвела до зміни правового змісту відповідної норми.
За таких обставин формування окремого, нового висновку Верховного Суду щодо застосування тотожної норми матеріального права у Законі України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» не є необхідним, оскільки це суперечило б принципам правової визначеності, єдності судової практики та передбачуваності правозастосування.
Отже, посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» не може бути підставою для неврахування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24.
Водночас, зі змісту касаційної скарги встановлено, що позивач вказує про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24.
Наведені скаржником обґрунтування підстав для касаційного оскарження судових рішень, з врахуванням уточненої касаційної скарги, передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, є достатньо мотивованими та потребують перевірки у межах таких доводів.
Водночас, пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини (частина третя статті 12 КАС України).
Аналіз зазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право, за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмета доказування, складу учасників та інших обставин, розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження.
Як вбачається із даних Єдиного державного реєстру судових рішень, суд першої інстанції розглянув справу №520/11857/25 у спрощеному позовному провадженні.
Враховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги про наявність одного з випадків, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
В касаційні скарзі скаржник, посилаючись на підпункт «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, зазначає та обґрунтовує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також має виняткове значення для скаржника.
Таким чином, оскаржуючи судові рішення у справі розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, скаржник у касаційній скарзі наводить підстави, передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, за яких оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції підлягає перегляду в касаційному порядку.
Керуючись статтями 328, 330, 334, 340 КАС України,
1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року у справі №520/11857/25.
2. Встановити десятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття касаційного провадження для подання учасниками справи до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу в письмовій формі, доказів надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи та заперечень щодо поданих заяв та клопотань.
3. Витребувати з Харківського окружного адміністративного суду справу №520/11857/25.
4. Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали разом із копією касаційної скарги та доданих до неї матеріалів.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
А.В. Жук
А.Г. Загороднюк
Ж.М. Мельник-Томенко ,
Судді Верховного Суду