18 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 442/7274/25
адміністративне провадження № К/990/49922/25
Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Загороднюк А.Г., перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Богуша Ігоря Михайловича на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 вересня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року у справі № 442/7274/25 за адміністративним позовом Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України до ОСОБА_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними,
Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби звернулось з позовом до громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 вересня 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року, позов задоволено.
Затримано громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, терміном на шість місяців, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
10 листопада 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника відповідача, в якій останній просив скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 вересня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року і ухвалити нове рішення про застосування до відповідача застави у розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб із покладанням обов'язків, передбачених частиною четвертою статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2025 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Богуша Ігоря Михайловича на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 вересня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року у справі № 442/7274/25 за адміністративним позовом Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України до ОСОБА_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними, - повернуто особі, яка її подала.
02 грудня 2025 року до Верховного Суду надійшла вдруге касаційна скарга представника відповідача, в якій останній просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 вересня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року і ухвалити нове рішення про застосування до відповідача застави у розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб із покладанням обов'язків, передбачених частиною четвертою статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.
Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги установлено, що представник скаржника посилається на підпункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження, та зазначає, що судом апеляційної інстанції необґрунтовано відхилене клопотання про витребування, дослідження та огляд доказів, котрі сторона захисту не отримала на подані адвокатські запити (пункт 3 частини другої статті 353 КАС України). Окрім того, представник відповідача стверджує, що суди встановили обставини, що мають істотне значення на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 353 КАС України).
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України.
За результатом аналізу вищенаведеного вбачається, що конструкція вказаних норм КАС України, з урахуванням змін, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, є такою, що посилання на положення пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження судових рішень можливе виключно в сукупності з посиланням на пункти 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
У свою чергу, вимоги положень пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, в сукупності з пунктами 3,4 частини другої статті 353 цього Кодексу та пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України представником не реалізовані, що свідчить про неналежне правове обґрунтування підстави касаційного оскарження спірних судових рішень у розумінні пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права, а вимогами касаційної скарги має бути направлення справи на новий розгляд.
Надання неправильної оцінки наявному в матеріалах справах доказу не є тотожним встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу. Недопустимим доказом в розумінні статті 74 КАС України є доказ, одержаний з порушенням закону.
Таким чином, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що наведене представником обґрунтування не узгоджується із визначеною ним підставою касаційного оскарження судових рішень унормованою пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зазначене свідчить, що представник скаржника формально підійшов до оформлення касаційної скарги та проігнорував висновки Верховного Суду щодо необхідності дотримання законодавчих вимог до змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судового рішення.
Також представник як підставу касаційного оскарження судових рішень зазначає частину третю статті 351 КАС України.
Верховний Суд, звертає увагу представника, що частина третя статті 351 КАС України визначає, в рамках касаційного розгляду справ касаційним судом, підстави для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
Тоді як, підстави для відкриття провадження за касаційною скаргою визначає частина четверта статті 328 КАС України.
Таким чином, посилання скаржника на частину третю статті 351 КАС України, як на підставу для відкриття касаційного провадження, не може бути врахована Судом, оскільки така не передбачена частиною четвертою статті 328 КАС України.
Серед іншого, у касаційній скарзі, представник скаржника посилається на підпункти «б», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та вказує, що відповідач позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями, при розгляді інших справа №442/7287/25, № 380/19187/25, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для відповідача.
Проте, Суд зазначає, що посилання на підпункти пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов'язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справі.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 КАС України,
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Богуша Ігоря Михайловича на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 вересня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року у справі № 442/7274/25 за адміністративним позовом Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України до ОСОБА_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними, - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя: А.Г. Загороднюк