18 грудня 2025 року справа №200/2109/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача - Меламеда Вадима Борисовича на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року у справі № 200/2109/25 (головуючий І інстанції Христофоров А.Б.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд: визнати, що ОСОБА_1 перебуває в ситуації прямої дискримінації, за ознакою раси, етнічного походження та місця проживання, а саме зазнає обмеження порівняно з іншими пенсіонерами в аналогічній ситуації, через виключення її, як представника дискримінованої групи - громадян України, євреїв та неєвреїв, асоційованих з ними, які виїхали на ПМП за кордон в Ізраїль, з кола осіб, яким проводиться індексація, масові перерахунки, доплати і надбавки до пенсії, відповідно до пенсійного законодавства в діючій редакції на момент нарахування до виплати та через застосування до розрахунку її пенсії законодавства не діючого на момент прийняття управлінських актів стосовно перерахунку його пенсії, а дії відповідача, що призвели до цієї дискримінації та до порушення принципу недискримінації - є протиправними; скасувати протокол/розрахунок №057250006033 від 12.08.2024 року.
Зобов'язати відповідача:
- негайно припинити дискримінацію та утриматися від вчинення дій, що призвели до цієї дискримінації та порушення принципу недискримінації, зокрема від виконання протиправних дискримінаційних вказівок Пенсійного фонду стосовно виплати пенсії громадянам виїхавшим на ПМЖ за кордон без автоматичного перерахунку та індексації на момент виплати;
- з метою відновлення законності та захисту публічних інтересів визнати недійсним протокол/розрахунок №057250006033 від 12.08.2024 року, відповідно до ст. 86 Закону України “Про адміністративну процедуру»;
- вжити необхідних заходів для включення позивача до кола осіб, яким відповідач проводить індексацію, автоматичні масові перерахунки, доплати та надбавки до пенсії, відповідно до пенсійного законодавства в редакції, чинній на момент здійснення перерахунку пенсії для фактичної виплати;
- нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за майнову шкоду в сумі 634450 грн (шістсот тридцять чотири тисячі чотириста п'ятдесят гривень.) грн.;
- здійснити перерахунок поточної пенсії позивача та недоотриманої пенсії позивача з 07.10.2009 року відповідно до статей 27, 28 та частин 2, 3 статті 42, пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 01.04.2020 № 251 та від 20 лютого 2019 р. № 124 "Питання проведення індексації пенсій у 2019 році", в чинній редакції на момент виконання судового рішення та здійснити виплату нарахованої пенсії за винятком виплаченої суми компенсації за майнову шкоду та виплачених відповідачем сум пенсій за вказаний період, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів;
- нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за моральну шкоду в сумі 250000 (Двісті п'ятдесят тисяч) грн.;
- здійснити виплату на визначений позивачем банківський рахунок.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що 01.06.1993 року по досягненні пенсійного віку та наявності 34 років страхового стажу, їй була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась їй до виїзду за кордон. 09.01.1996 року позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, після чого виплата пенсії була припинена.
На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19.07.2021 року у справі №200/6937/21 поновлено пенсію з 07 жовтня 2009 року відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на підставі документів наданих позивачем, з компенсацією втрати частини доходів.
Вказує, що відповідач здійснив протиправний розрахунок пенсії позивачки за період з 07.10.2009 року по теперішній час без врахування даних заробітної плати Позивачки, без здійснення автоматичних перерахунків індексації та/або масових перерахунків пенсії та надбавок до пенсії та перерахунків як непрацюючому пенсіонеру, відповідно до ст.27, 28 та ч.2, 3 ст. 42 та пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону 1058-IV та відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 01.04.2020 № 251 та від 20 лютого 2019 р. № 124 "Питання проведення індексації пенсій у 2019 році", в редакції дійсної на момент нарахування до фактичної виплати з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Зазначає, що з листа відповідача від 12.06.2024 та з протоколу розрахунку відповідача №914270329979 від 10.06.2024 доданого до листа позивач дізнався про те, що відповідач своїми діями, запровадив стосовно неї “Окремий порядок відновлення виплати пенсії», відповідно до вказівок пенсійного фонду.
Крім того зазначає, що 04.12.2024 року через оператора поштового зв'язку “Укрпошта» позивач отримала лист відповідача від 22.11.2025 року №32011-30540/М-02/8-0500/24 разом із помісячним розрахунком сум пенсій за період з 07.10.2009 по 31.08.2024 року. З листа слідувало, що відповідач здійснив протиправний розрахунок пенсії позивачки за період з 07.10.2009 року по теперішній час без врахування даних заробітної плати позивачки, без здійснення автоматичних перерахунків індексації та/або масових перерахунків пенсії та надбавок до пенсії та перерахунків як непрацюючому пенсіонеру, відповідно до ст.27, 28 та ч.2, 3 ст. 42 та пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону 1058-IV та відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 01.04.2020 № 251 (Далі - “Постанова КМУ № 251») та від 20 лютого 2019 р. № 124 "Питання проведення індексації пенсій у 2019 році" (Далі - “Постанова КМУ № 124»), в редакції дійсної на момент нарахування до фактичної виплати з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Вказує, що громадяни України, євреї та асоційовані з євреями не євреї, що виїхали на місце постійного проживання в Ізраїль та проживають в Ізраїлі, які у зв'язку з виїздом на ПМП в Ізраїль були незаконно позбавлені їх майна, їх державного депозиту - пенсії, та яким була поновлена або яким була призначена пенсія внаслідок скасування дискримінаційних норм Закону № 1058 рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, стикаються з однією і тією ж постійно повторюваною дискримінаційної ситуації - протиправного виключення їх з кола осіб яким відповідач має проводити автоматичні масові перерахунки пенсії.
Зазначає, що відповідно до судового реєстру, саме громадяни України, що виїхали на постійне місце проживання в Ізраїль, складають практичну єдину та найбільшу групу пенсіонерів, які звертаються до судових інстанцій України з приводу відновлення їх пенсій а потім з приводу протиправного виключення їх з кола осіб яким відповідач має проводити автоматичні масових перерахунків пенсії.
Вважає, що для повного відновлення порушеного права позивачки розрахунок збитків має бути здійснений не на день подачі позову, а на день фактичної виплати пенсії на виконання судового рішення, просимо зобов'язати відповідача включити позивача в коло осіб, яким відповідач проводить масові перерахунки та провести перерахунок пенсії з урахуванням ст. 27, 28 та 42 та пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України №1058-IV та постановам Кабінету Міністрів України від 01.04.2020 № 251 та від 20 лютого 2019 р. № 124 "Питання проведення індексації пенсій у 2019 році" в редакції дійсної на момент фактичної виплати на виконання судового рішення, за винятком майнової шкоди на момент подання позову та сплачених сум відповідачем.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року у справі № 200/2109/25 у задоволенні позову - відмовлено.
Предстаник позивача не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність дискримінації, не врахувавши системний та цілеспрямований характер застосування "Окремого порядку" саме до осіб єврейської національності, які виїхали до Ізраїлю, та відсутність об'єктивного й обґрунтованого виправдання для такого відмінного поводження.
Виплата пенсії за застарілим розміром (без належних перерахунків та індексації) призводить до значної втрати реальної вартості пенсії через інфляцію, що є порушенням принципу недискримінації та підриває мету пенсійного забезпечення.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19.07.2021 року, зі змінами відповідно до постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2021 року у справі №200/6937/21 визнане протиправним та скасоване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №81 від 04 грудня 2020 року про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 . Визнані протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області стосовно відмови поновити виплату пенсії ОСОБА_1 . Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зобов'язане поновити та виплатити ОСОБА_1 пенсію, з 07 жовтня 2009 року відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, на підставі документів наданих позивачем, з компенсацією втрати частини доходів.
На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.10.2021 року у справі № 200/6937/21, повторно розглянуто заяву від 29.05.2017 року та з 07.10.2009 року поновлено виплату пенсії.
Згідно з розрахунку розміру пенсії, розмір пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 року склав: Розмір пенсії за віком (ст.27) (0.00 * 0.45450) 0.00 Доплата до прожиткового мінімуму (ст.28 ч.1. абз.1) (498 грн) 498.00 Загальний розмір пенсії 498.00 Доплата до мінімальної пенсійної виплати (544 грн) 46.00 Місяць підвищення розміру пенсії 01.09.2009 Розмір пенсії з надбавками 544.00.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 22.11.2024 року позивач повідомлений, зокрема, що для визначення середньомісячної заробітної плати, що передбачено ч. 1 ст. 40 Закону №1058, відповідні документи та дані персоніфікованого обліку відсутні. Розмір призначеної пенсії з 01.03.2024 року - 3370,00 грн. На доплату, яка виникла на виконання рішення суду за період з 07.10.2009 по 31.08.2024 в сумі 268688,71 грн. нараховано компенсацію втрати частини доходів у розмірі 109236,49. З метою виконання рішення суду повідомлено про необхідність надання заяви про виплату пенсії через уповноважену банківську установу та порядок подання означеної заяви.
Згідно розрахунку розміру пенсії позивача відповідачем проведено перерахунки, а саме: з 01.03.2019, 01.05.2020, 01.03.2021, 01.03.2022, 01.03.2023, 01.03.2024 - “Індексація заробітку», з 01.07.2019, 01.12.2019, 01.07.2020, 01.12.2020, 01.07.2021, 01.12.2021, 01.07.2022, 01.12.2022, 01.03.2024 “У зв'язку зі зміною прожиткового мінімуму».
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст. 3 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За правилами ч. 1 ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
У позовній заяві позивач просив визнати, що позивач як представник дискримінованої групи громадян України, євреїв та неєвреїв, асоційованих з ними, які виїхали на постійне місце проживання в Ізраїль, перебуває в ситуації забороненої дискримінації у формі прямої дискримінації, по відношенню до інших пенсіонерів, що полягає у виключенні його, всупереч Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з кола осіб, яким проводиться індексація, перерахунок, доплати та надбавки до пенсії, та що дії відповідача, що призвели до цієї дискримінації є протиправними, а також зобов'язати відповідача негайно припинити дискримінацію - включити позивача до кола осіб, яким відповідач проводить індексацію, масові перерахунки та доплати та надбавки до пенсії, відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
Обґрунтовуючи вказану позовну вимогу позивач стверджує, що дії Пенсійного фонду України щодо обмеження виплати індексації, перерахунків, доплат та надбавок до пенсії вчиняються лише відносно євреїв та неєвреїв, асоційованих з ними, які виїхали на постійне місце проживання в Ізраїль, про що свідчить численна практика судів.
Суд не погоджується з таким твердженням позивача, зважаючи на таке.
Організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина визначені Законом України від 06 вересня 2012 року № 5207-VI “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (далі - Закон № 5207-VI).
Статтею 2 цього Закону обумовлено, що законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак: 1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; 2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; 3) повагу до гідності кожної людини; 4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.
Формами дискримінації є: пряма дискримінація; непряма дискримінація; підбурювання до дискримінації (стаття 5).
За наведеним у статті 1 Закону № 5207-VI визначенням, дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
При цьому, не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб (частина третя статті 6 Закону № 5207-VI).
За практикою ЄСПЛ дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі “Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення від 21 лютого 1997 року у справі “Ван Раалте проти Нідерландів») (пункти 48 - 49 рішення від 07 листопада 2013 року у справі “Пічкур проти України», заява № 10441/06).
Аналогічний підхід у своїх рішеннях застосовує й Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац сьомий пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).
Крім того згідно з практикою ЄСПЛ, з метою з'ясування обставин існування дискримінації у конкретній ситуації застосовується триступеневий тест: по-перше, виявлення двох категорій осіб, які є порівнюваними та відмінними, оскільки відповідно до Конвенції, дискримінація передбачає належність людини до певної групи; по-друге, встановлення, чи дійсно члени цих двох груп оцінюються по-різному; і, по-третє, якщо так, то чи для цього є об'єктивні, обґрунтовані підстави.
За твердженнями позивача, з боку Пенсійного фонду України лише щодо євреїв та неєвреїв, асоційованих з ними, які виїхали на постійне місце проживання в Ізраїль наявний дискримінаційний підхід через застосування окремого порядку виплати пенсії.
Суд зазначає, вказані дії Пенсійного фонду України є численними, постійними і стосуються різних категорій пенсіонерів, як євреїв та неєвреїв, асоційованих з ними, які виїхали на постійне місце проживання в Ізраїль, так і інших осіб, які мають право на виплату пенсії. В провадженні окружних адміністративних судів наявні численні справи та рішення, спрямовані на захист прав пенсіонерів, в тому числі через застосування обмежень у виплатах пенсії.
Невиконання відповідачем або виконання у спосіб, не визначений законодавством, судових рішень, які набрали законної сили, не є безумовним свідченням наявності будь-якої форми дискримінації щодо позивача, у тому числі його відношення до осіб єврейської національності.
Будь-яких інших обґрунтувань, крім наявності великої кількості судових рішень, на підтвердження факту дискримінації, не наведено.
Судом, в ході судового розгляду справи, не виявлено дій відповідача, які б відповідали ознакам дискримінації або свідчили про наявність дій, зумовлених належністю позивача до євреїв та неєвреїв, асоційованих з ними, які виїхали на постійне місце проживання в Ізраїль.
Судом встановлено, що позивач отримує пенсію за віком, розмір якої обчислено відповідно до Закону № 1058. Верховний Суд в постанові від 29.09.2020 у справі № 263/14242/17 зазначив, що аналіз ч. 2 ст. 19 Конституції України дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу “заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Призначення пенсії відповідно до Закону № 1058 з урахуванням особистих показників позивача (віку, коефіцієнту заробітку, страхового стажу) не є дискримінацією. Посилання позивача на те, що дискримінаційні дії працівників Пенсійного фонду України порушують його права та інтереси, ґрунтується лише на його припущеннях, а доводи - свідчать про його незгоду з порядком розрахунку розміру пенсії за віком, визначеним Законом № 1058.
Крім того, суд враховує наступне.
На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.10.2021 по справі № 200/6937/21, яке набрало законної сили 27.10.2021 повторно розглянуто заяву від 29.05.2017 та з 07.10.2009 поновлено виплату пенсії.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону №1058 розмір пенсії за віком визначається за формулою П = Зп • Кс, де:
П - розмір пенсії, у гривнях;
Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях;
Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.
Відповідно до статті 40 Закону № 1058 для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Розмір пенсії позивача з 07.10.2009 року склав:
Розмір пенсії за віком (ст.27) (0.00 * 0.45450) 0.00 Доплата до прожиткового мінімуму (ст.28 ч.1. абз.1) (498 грн) 498.00 Загальний розмір пенсії 498.00 Доплата до мінімальної пенсійної виплати (544 грн) 46.00 Місяць підвищення розміру пенсії 01.09.2009 Розмір пенсії з надбавками 544.00.
Судом встановлено, що заробітна плата для обчислення пенсії позивача становить 0, оскільки згідно даних персоніфікованого обліку з 01.07.2000 відомості відсутні, довідки про заробітну плату за період по 30.06.2000 не надавались. При цьому, позивачем та її представником не надано суду жодного документу (доказу) на підтвердження зворотного. В матеріалах справи відсутня будь - яка довідка про заробітну плату позивачки, яку б суд мав можливість оцінити з огляду на належність та допустимість доказів.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону № 1058 мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
За кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більш як на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком, передбаченого абзацом першим цієї частини. Наявний в особи понаднормовий страховий стаж не може бути обмежений.
Відповідно до п. 4-1 розділу Х “Прикінцеві положення» Закону № 1058 для осіб, яким пенсія призначена до набрання чинності Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", крім тих, яким після набрання чинності зазначеним Законом здійснювався перерахунок пенсії з урахуванням заробітної плати за періоди страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії:
мінімальний розмір пенсії за віком, передбачений абзацом першим частини першої статті 28 цього Закону, встановлюється за наявності у чоловіків 25 років, а у жінок 20 років страхового стажу;
збільшення пенсії, передбачене абзацом другим частини першої статті 28 цього Закону, встановлюється за кожний повний рік страхового стажу понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам.
Загальний страховий стаж позивача становить 33 роки 08 місяців 03 дні.
Судом зазначено, що оскільки розмір пенсії за віком відповідно до статті 27 становить 0 - доплата за понаднормовий стаж понад 20 років відсутня.
Відповідно до п. 4-3 розділу Х “Прикінцеві положення» Закону № 1058 пенсії, призначені відповідно до цього Закону до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", з 1 жовтня 2017 року перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 %.
З розрахунку розміру пенсії позивача вбачається, що з 01.10.2017 проведено індивідуально-масовий перерахунок відповідно до п. 4-3 розділу Х “Прикінцеві положення» Закону № 1058. Розмір пенсії з 01.10.2017 склав: Розмір пенсії за віком (ст.27) (0.00 * 0.33667) 0.00 Доплата до прожиткового мінімуму (ст.28 ч.1. абз.1) (1074 грн) 1074.00 Загальний розмір пенсії 1074.00 Доплата до мінімальної пенсійної виплати (1373 грн) 299.00 Місяць підвищення розміру пенсії 01.10.2017 Розмір пенсії з надбавками 1373.00.
Відповідно до частини 3 статті 42 закону № 1058 тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, обчислений відповідно до статті 28 цього Закону . Перерахунок пенсії проводиться з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімум
З 1 січня 2016 року у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, а також у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік, підвищується розмір пенсії, обчислений відповідно до статті 28 цього Закону (крім пенсіонерів, які працюють (провадять діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування). Перерахунок пенсії проводиться з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму/мінімальної заробітної плати. Пенсіонерам, які працюють (провадять діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), після звільнення з роботи або припинення такої діяльності пенсія перераховується з урахуванням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність/мінімальної заробітної плати, визначених законом на дату звільнення з роботи або припинення такої діяльності.
Враховуючи наведене, суд вважає, що розмір пенсії позивача в період з 01.04.2015 по теперішній час обчислено із розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом України “Про державний бюджет України».
Відповідно до частини 2 статті 42 для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
Розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.
Судом встановлено, що з 01.10.2017 проведено перерахунки пенсії, а саме: з 01.03.2019, 01.05.2020, 01.03.2021, 01.03.2022, 01.03.2023, 01.03.2024 - “Індексація заробітку», з 01.07.2019, 01.12.2019, 01.07.2020, 01.12.2020, 01.07.2021, 01.12.2021, 01.07.2022, 01.12.2022, 01.03.2024 “У зв'язку зі зміною прожиткового мінімуму».
Індексація пенсій здійснюється згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №124 від 20.02.2019 року.
Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні позивача, який застосовувався при обчисленні пенсій у 2017 році - 3764.40 грн, збільшений на коефіцієнт індексації у 2019 році - 1.17 в сумі 4404.35, у 2020 році - 1.11 в сумі 4888,83, у 2021 році - 1.11 в сумі 5426.60, у 2022 році - 1,14 в сумі 6186.32, у 2023 році - 1,197 в сумі 7405,03 грн, у 2024 році - 1.0796 в сумі 7994.47 грн.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір пенсії позивача обчислено згідно діючого законодавства, таким чином позовні вимоги в частині вживання необхідних заходів для включення позивача до кола осіб, яким відповідач проводить індексацію, автоматичні масові перерахунки, доплати та надбавки до пенсії, відповідно до пенсійного законодавства в редакції, чинній на момент здійснення перерахунку пенсії для фактичної виплати задоволенню не підлягають.
Згідно зі статтею 107 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов'язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.
Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК України шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
При вирішенні спору про відшкодування шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Підставою для звернення до суду позивач зазначає статті 1166, 1167 ЦК України та посилається на заподіяну відповідачем матеріальну шкоду, яка полягає у невиплаті перерахунку пенсії на підставі постанови суду.
Оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, тому несплачена позивачу сума пенсії, яка підлягає стягненню на її користь за рішенням суду, не може вважатися майновою шкодою, або збитками в розумінні статей 22, 1166 ЦК України, а є сумою нарахованої пенсії, яка підлягає виплаті позивачу в порядку виконання постанови суду, відтак зазначені норми права не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 13 вересня 2017 року по справі № 344/14628/15-ц.
Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди в сумі 250000 грн, суд враховує наступне.
Згідно з ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Постановою Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Позивачем не надано суду доказів наявності шкоди, або наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, фактів заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди такими, що задоволенню не підлягають.
Слід зазначити, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).
В силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 90 КАС України).
Системний аналіз наведеного вище дає підстави дійти висновку, що дії відповідача правомірні та узгоджуються з вимогами встановленими частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов задоволенню не підлягає.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача - Меламеда Вадима Борисовича на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року у справі № 200/2109/25 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року у справі № 200/2109/25 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 18 грудня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В. Сіваченко