18 грудня 2025 року справа №200/1541/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Гаврищук Т.Г. суддів Блохіна А.А., Гайдара А.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 , Косточки Сергія Олеговича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 р. у справі № 200/1541/25 (головуючий І інстанції Куденков К.О.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправними дії щодо ненарахування і невиплати в період з лютого 2020 року по березень 2023 року грошового забезпечення, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, встановленого, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок і виплату основних та додаткових видів грошового забезпечення та премії в період з лютого 2020 року по березень 2023 року включно, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, що відповідав у цей період займаній посаді та військовому званню позивача згідно з додатками постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням здійснених виплат;
- визнати протиправними дії у ненарахуванні та невиплаті за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704;
- зобов'язати здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань 2020, 2021, 2022, 2023 роки, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням здійснених виплат;
- стягнути середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період 01.10.2024 по 21.10.2024 у розмірі 18 156,6 грн.
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 (десять тисяч) грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з лютого 2020 року по березень 2023 року (включно) грошового забезпечення, а також грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022 роки і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, установленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, установленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, установленого, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату основних та додаткових видів грошового забезпечення, а також грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022 роки і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, ОСОБА_1 за період з лютого 2020 року по березень 2023 року (включно,) на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, установленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, установленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, установленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, що відповідав у цей період займаній посаді та військовому званню позивача згідно з додатками постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнено на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 суму судових витрат у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування доводів зазначає, що згідно з Постановою КМУ № 704 (в редакції Постанови КМУ № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Позиція позивача щодо не застосування військовою частиною при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням, що враховуються для перерахунку його пенсії, такої розрахункової величини як мінімальна заробітна плата, оскільки зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не узгоджуються з пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 №1774-УІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Зміст приміток до Додатків 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.
Оскільки відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо нарахування та виплати грошове забезпечення із розрахунком величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік, то позовна вимога провести компенсацію у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення не підлягає до задоволення.
Представник позивача також не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог, прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.
В обґрунтування доводів зазначає, що в рішенні суд зазначає, що до суду не надано жодних доказів того, що розрахунок з позивачем було проведено через 22 дні (або в інший період із затримкою) після звільнення з військової служби.
Тому суд вважає, що позивачем не доведено, що нараховані під час звільнення суми були виплачені із затримкою. Проте у відповіді на адвокатський запит відповідач сам зазначає, що належне на день звільнення з військової служби грошове забезпечення позивачу було проведено 22.10.2024, вказана відповідь надана до суду першої інстанції.
Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, розглядаючи апеляційні скарги в межах викладених доводів, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України № НОМЕР_2 .
З військового квитка позивача НОМЕР_3 , виданого 13.04.2010, випливає, що позивач проходів військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , зокрема з 26.10.2018.
Відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 30.09.2024 № 278 позивача виключено зі списків особового складу з 30.09.2024 у зв'язку зі звільненням з військової служби в запас.
Листом від 16.02.2025 № 623/1/354 ВЧ НОМЕР_1 повідомила адвоката позивача про те, що розмір прожиткового мінімуму, яким здійснювався розрахунок посадового окладу та окладу за званням позивача у спірні періоди становив 1762,00 грн.
Також до суду надані довідки про основні і додаткові види грошового забезпечення позивача за спірні періоди, з яких випливає, що у 2020 (грудень), 2021 і 2022 роках позивачу виплачувалася допомога на оздоровлення. Також у 2021 році позивачу виплачена матеріальна допомога.
Відомості щодо виплати у періоді з січня по березень 2023 року допомоги на оздоровлення і у 2020, 2022 і 2023 роках матеріальної допомоги - відсутні.
При вирішенні справи суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова № 704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1 та 14 до Постанови № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
Згідно із приміткою 1 Додатку 1 до Постанови № 704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103) до Постанови № 704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 було викладено у новій редакції, а саме: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.
Згідно з Постановою № 704, в редакції Постанови № 103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704.
Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка була чинною до зазначених змін.
При цьому порядок дій, який повинні вчинити, зокрема, відповідач, у зв'язку із втратою чинності положеннями пункту 6 Постанови № 103 та змін до пункту 4 Постанови № 704, не змінився.
Наведена позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 17.12.2019 за результатами розгляду зразкової адміністративної справи №160/8324/19.
Отже, з 30.01.2020 - з наступного дня з дати набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Разом з цим, слід зазначити, що з 30.01.2020 знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 200/3757/20-а.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» визначено, що станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2102,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2270,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2481,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено, що станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2684,00 грн.
Таким чином, враховуючи вищевикладене місцевий суд дійшов правильного висновку, що у період з лютого 2020 року по березень 2023 року грошове забезпечення позивача мало обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, установленого Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік, на 01.01.2021, установленого Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік, на 01.01.2022, установленого Законом України Про Державний бюджет України на 2022, на 01.01.2023, установленого Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік відповідно.
Отже, вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення з лютого 2020 року перерахунку грошового забезпечення, а також всіх інших додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року є законними та підлягають задоволенню.
Стосовно виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період 01.10.2024 по 21.10.2024, суд зазначає наступне.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002р. 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Колегія суддів вважає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.117 Кодексу законів про працю України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення.
Статтею 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Верховний суд у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 дійшов наступних правових висновків: «Аналіз вищенаведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX 19.07.2022р., положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022р. правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022р. підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону №3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022р., підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону №2352-IX).
П.73 Водночас Суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022р., яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.»
Аналогічний висновок висловлено у постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року в справі № 440/6856/22.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивача було звільнено 30.09.2024, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню редакція статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, у редакції, чинній на час спірних правовідносин (далі - Порядок № 100).
Позивача звільнено зі служби 30.09.2024р., відтак, 2 календарними місяцями служби, що передують звільненню, є липень-серпень 2024 року.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 15.12.2025 №623/01-76/993 середньоденне грошове забезпечення на день звільнення (30.09.2025) складає 857,81 грн.
Згідно наданих сторонами довідок про рух коштів, розрахунок з позивачем проведено 22.10.2024 року.
Період прострочення розрахунку з 01.10.2024 по 22.10.2024 (розрахунок з позивачем по грошовому забезпеченню) становить 21 день, що при помноженні на 857,81 грн. складає 18014,01 грн.
Відтак, на користь позивача підлягає стягненню сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 18 014,01 грн..
Щодо судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1453,44 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Частина 1, 3, 6 статті 139 КАС України встановлює, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1453,44 грн.
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення місцевого суду - скасуванню.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 353 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 р. у справі №200/1541/25 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Косточки Сергія Олеговича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 р. у справі № 200/1541/25 - задовольнити.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 р. у справі № 200/1541/25 - в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період 01.10.2024 по 21.10.2024 у розмірі 18 156,6 грн. - скасувати.
Прийняти нове судове рішення в цій частині.
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період 01.10.2024 по 21.10.2024 у розмірі 18 156,6 грн. - задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 18 014,01 грн. (вісімнадцять тисяч чотирнадцять гривень, 01 копійка).
В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 р. у справі № 200/1541/25 - залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1453,44 грн. (одна тисяча чотириста п'ятдесят три гривні 44 копійки).
Повне судове рішення складено 18 грудня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук
Судді А.А. Блохін
А.В. Гайдар