18 грудня 2025 року справа №360/1236/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гаврищук Т.Г., суддів Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 р. у справі №360/1236/25 (головуючий І інстанції Т.І. Чернявська) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, в якому, з урахуванням ухвали від 02 липня 2025 року про повернення позовної заяви в частині позовних вимог просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 з 13 грудня 2024 року раніше призначеної пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити ОСОБА_1 з 13 грудня 2024 року нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком, а також виплатити заборгованість з пенсії, яка утворилась за період її несплати, починаючи з 13 грудня 2024 року, на рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк».
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити ОСОБА_1 з 13 грудня 2024 року нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком, а також виплатити заборгованість з пенсії за віком, що виникла за період її несплати, починаючи з 13 грудня 2024 року на рахунок, відкритий у Акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що з 01.11.2022 відповідно до пункту 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплату пенсії ОСОБА_1 зупинено без прийняття окремого рішення на підставі листа Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях 3 управління (з дислокацією в м. Сєвєродонецьк Луганської області) від 01.11.2022 вихід. № 78/3/5/7-3070 у зв'язку з отриманням інформації з правоохоронних органів, яка потребує уточнення та фізичної ідентифікації отримувача пенсії.
Листом від 04.11.2022 вихід. № 1200-0503-5/24547 Головне управління Пенсійного фонду України в Луганської області повідомило 3 управління Головного управління Служби Безпеки України в Донецькій та Луганській областях, що за результатом розгляду листа від 02.11.2022 №78/3/5/9-8371 виплату пенсії ОСОБА_1 призупинено з 01.11.2022 (копія листа з інформацією щодо позивача додається).
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером, отримує пенсію за віком довічно та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області, про що свідчать пенсійне посвідчення від 23 листопада 2016 року № НОМЕР_1 , видане Пенсійним фондом України, та матеріали пенсійної справи № 909200160757.
Листом від 2 листопада 2022 року № 78/3/5/9-8371 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях повідомило Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області про те, що 3 управлінням Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22017130000000105 від 6 квітня 2022 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 436-2 Кримінального кодексу України. У рамках досудового розслідування вказаного кримінального провадження отримані дані щодо колабораційної діяльності з боку громадян України, а саме ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 . 3 урахуванням викладеного, з метою недопущення фінансування колабораційної діяльності за рахунок соціальних виплат, 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях просило розглянути питання щодо призупинення нарахування пенсійних виплат вищезазначеній громадянці.
На підставі отриманої інформації Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області припинено нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 1 листопада 2022 року.
Листом від 4 листопада 2022 року № 1200-0503-5/24547 Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повідомило 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про те, що за результатами опрацювання наданої інформації листом від 2 листопада 2022 року № 78/3/5/9-8371 щодо недопущення фінансування колабораційної діяльності за рахунок соціальних виплат з боку громадян України, вжито заходів щодо призупинення нарахування пенсійних виплат громадянам, на яких отримана зазначена інформація.
Заявою від 11 січня 2023 року (причини подачі - зміна особистих даних (ПІБ, паспортні дані, РНОКПП) позивач просила виплачувати пенсію через банк: № рахунка: НОМЕР_2 , НОМЕР_3 Філії АТ «Ощадбанк».
На звернення позивача від 4 січня 2023 року, від 12 січня 2023 року, від березня 2023 року, від вересня 2023 року, від серпня 2024 року, від жовтня 2024 року, від грудня 2024 року та від квітня 2025 року щодо поновлення виплати пенсії, відповідач листами від 27 січня 2023 року № 318-34/Л-05/8-1200/23, від 27 січня 2023 року № 325-136/Л-05/8-1200/23, від 30 березня 2023 року № 2046-1963/Л-05/8-1200/23, від 14 вересня 2023 року № 5688-5989/Л-02/8-1200/23, від 16 серпня 2024 року № 5888-5877/Л-02/8-1200/24, від 3 жовтня 2024 року №7370-7213/Л-02/8-1200/24, від 9 грудня 2024 року № 9340-9160/Л-02/8-1200/24 та від 15 квітня 2025 року № 2170-2141/Л-02/8-1200/25 повідомляв позивача про підстави припинення виплати пенсії з 1 листопада 2022 року та порядок відновлення виплати пенсії.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області від 26 червня 2024 року № 190305 про встановлення особи за заявою ОСОБА_1 від 15 квітня 2024 року за результатами проведеного відеоконференцзв'язку 24 травня 2024 року о 15 год. 30 хв. та опрацювання наданих одержувачем документів, відповідей на поставлені запитання в ході відеоконференції особу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (номер пенсійної справи 909200160757) встановлено.
Листами від 31 березня 2023 року № 1200-0503-5/6348, від 15 серпня 2024 року № 1200-0403-5/20967 та від 22 листопада 2024 року № 1200-0403-8/29953 Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області зверталося до 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях та просило надати інформацію щодо підтвердження або спростування причетності позивача до колаборацiйної діяльності з метою вирішення питання щодо поновлення / відмови у виплаті пенсії.
Відповіді на вказані звернення суду не надані.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви №№ 68385/10, 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03, 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Згідно зі статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Статтею 8 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Абзацом першим частини першої статті 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовані питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.
Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV (в редакції, чинної у спірний період) передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
З указаного вбачається, що частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду. Цим переліком передбачена можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Судом встановлено, що припинення виплати пенсії позивачу відбулося без прийняття відповідного рішення на підставі листа 3 управління Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 02 листопада 2022 року № 78/3/5/9-8371 про здійснення досудового розслідування щодо позивача у кримінальному провадженні № 22017130000000105 від 06 квітня 2022 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 436-2 Кримінального кодексу України
Статтею 49 Закону № 1058-IV (в редакції, чинної у спірний період) не передбачено такої підстави для припинення виплати пенсії, як досудове розслідування кримінального провадження.
Отже, право особи на отримання пенсії (у тому числі за минулий час) як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
В рішенні Конституційного Суду України від 8 червня 2022 року № 3-р(II)/2022 зазначено, що конституційний принцип презумпції невинуватості є багатоаспектним, діє на всіх стадіях кримінального провадження та навіть після його завершення, адже сутність цього принципу полягає в тому, що презумпція стосовно непричетності особи до вчинення кримінального правопорушення має універсальний характер, поширюється на всі сфери суспільного життя особи та діє доти, доки її не спростовано належним чином, тобто, за приписами статті 62 Конституції України, у законному порядку й обвинувальним вироком суду. У розумінні зазначених конституційних приписів метою принципу презумпції невинуватості є захист особи, стосовно якої здійснюється/здійснювалось кримінальне провадження, від будь-яких виявлених у зв'язку із цим форм осуду від публічної влади, унаслідок чого піддано сумніву непричетність такої особи до вчинення кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. За частиною першою статті 62 Конституції України лише обвинувальний вирок суду є тим судовим актом, у якому повинна бути встановлена винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, тому інші акти публічної влади не можуть містити жодних позицій щодо винуватості особи, навіть у вигляді припущень стосовно такої винуватості (абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).
Отже, судом встановлено, що відповідачем порушено вимоги частини першої статті 49 Закону № 1058-IV, оскільки позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення та наявності підстав, визначених статтею 49 Закону № 1058-IV.
За наслідками судового розгляду, місцевий суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 р. у справі №360/1236/25 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 р. у справі №360/1236/25 - залишити без змін.
Постанова у повному обсязі складена 18 грудня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук
Судді: А.А. Блохін
І.В. Сіваченко