18 грудня 2025 року справа №200/4844/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Іщенко Ганни Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року по справі №200/4844/25 (суддя І інстанції Волгіна Н.П.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання противоправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не застосування при обчисленні та виплаті позивачу грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) та матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових потреб за періоди служби, а також грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період з 26 січня 2021 року по 20 травня 2023 року показника розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет України станом на 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, на 1 січня 2023 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити позивачу грошове забезпечення, матеріальну допомогу на оздоровлення та вирішення соціально-побутових потреб, а також грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за періоди служби:
з 26 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет України станом на 1 січня 2021 року;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет України станом на 1 січня 2022 року;
з 1 січня 2023 року по 20 травня 2023 року із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет України станом на 1 січня 2023 року, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальниць кого складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
До позову позивачем також було долучено клопотання про поновлення строку звернення до суду, у якому фактично стверджується про не порушення позивачем строку звернення до суду. При цьому у вказаному клопотанні наведено в якості поважних причин: - проходження позивачем військової служби з 26 січня 2021 року по 8 грудня 2023 року; - спір стосується соціальних виплат.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 7 липня 2025 року відкрито провадження у справі; визначено, що за доданими до позову матеріалами позивачем не пропущений строк звернення до суду із даним позовом; призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); запропоновано відповідачу надати суду відзив на позов та докази на підтвердження зазначеного у відзиві; зобов'язано відповідача надати суду додаткові докази.
5 серпня 2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що в провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду знаходиться на розгляді адміністративна справа №160/11726/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 і що матеріали справи містять картки особового рахунку військовослужбовця №7002/ФЕС від 2 жовтня 2023 року та № 7003/ФЕС від 2 жовтня 2023 року, надані позивачу військовою частиною НОМЕР_2 , які містять інформацію про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення за 2022 та 2023 роки. Таким чином, позивач ще з 2 жовтня 2023 року був ознайомлений із сумами нарахованого та виплаченого основних та додаткових видів грошового забезпечення, тому саме з 2 жовтня 2023 року необхідно рахувати строк позовної давності.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року позовну заяву залишено без руху; позивачу встановлений строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня отримання копії даної ухвали шляхом надання суду клопотання про поновлення строку звернення до суду із даним позовом в частині позовних вимог щодо грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року та докази на підтвердження поважності причин пропуску цього строку.
Під час прийняття цієї ухвали суд першої інстанції дійшов висновку про те, що обставини, наведені представником позивача у клопотанні про поновлення строку звернення до суду, жодним чином не свідчать про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду із даним позовом.
23 вересня 2025 року до суду надійшла заява від представника позивача, у якій зазначено, що про своє порушене право позивач дізнався саме з моменту отримання листа відповідача, у червні 2025 року, з позовом звернувся до суду у липні 2025 року, відповідно, встановлений строк звернення до суду, позивачем не пропущений.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог про: - визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не застосування при обчисленні та виплаті позивачу грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) та матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових потреб за періоди служби, а також грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року показника розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет України станом на 1 січня 2022 року, на 1 січня 2023 року (відповідно);
- зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових потреб, а також грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за періоди служби з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет України станом на 1 січня 2022 року та на 1 січня 2023 року (відповідно), шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальниць кого складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, - залишено без розгляду відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 123 КАС України.
Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Судом першої інстанції не було враховано, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням, та з 26 січня 2021 року по 08 грудня 2023 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у складі якої залучався до виконання завдань з протидії збройній агресії з боку російської федерації, що обмежує його можливості щодо вжиття заходів спрямованих на захист його прав. Вказані обставини свідчать про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом його прав з поважних причини та є підставою для поновлення судом строків, встановлених частиною другою ст. 122 КАС України.
Представник позивача також наголошує на тому, що відповідно до законодавства та статуту ЗСУ військовослужбовці не можуть залишати частину за власним бажанням та для вирішення особистих питань. Відповідно, перебування на військовій службі та участь у бойових діях по захисту суверенітету та територіальної цілісності нашої Держави можна вважати об'єктивно непереборною та поважною підставою пропуску строку звернення до суду для відновлення своїх порушених прав.
Окрім того, позивач не є фахівцем в галузі права, а тому не має бути обізнаний в питаннях правильного нарахування грошового забезпечення. До звернення за правовою допомогою позивач вважав, що виплати грошового забезпечення здійснюються належним чином. Відповідно, про можливе порушення своїх прав позивач дізнався 10 квітня 2025 року після звернення за правовою допомогою до фахівців в галузі права. Відповідачу 01 травня 2025 року було направлено заяву про перерахунок грошового забезпечення за період служби з 26.01.2021 по 20.05.2023, на яку у встановлені терміни відповіді не отримав. Лише 16.06.2025, після направлення скарги до Міністерства оборони України , отримано відповідь від відповідача, якою було підтверджено порушення прав позивача. Отже, строк позовної давності слід обраховувати з дня отримання відповіді в/ч - з 16 червня 2025 року.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
За правилами статей 123 та 169 КАС України суд зобов'язаний перевірити дотримання позивачем строків звернення до суду, які передбачені статтею 122 КАС України.
Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За приписами частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
З огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд дійшов правомірного висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Відтак, після 19 липня 2022 року строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, що включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанцій про те, що строк звернення до суду з позовними вимогами щодо перерахунку позивачу грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року обмежений трьома місяцями з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Водночас, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з наступними змінами) карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі) було встановлено з 19 грудня 2020 року.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відтак, строк звернення до суду з позовними вимогами щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року, з урахуванням положень пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, розпочався у позивача 01 липня 2023 року.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач з 26 січня 2021 року зарахований до списків особового складу та всіх видів забезпечення Військової частини НОМЕР_1 , наказом №961 від 08.12.2023 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку із вибуттям до нового місця служби.
До суду з цією позовною заявою позивач звернувся 01 липня 2025 року.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260).
Пунктом 2 розділу I Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацами п'ятнадцятим та шістнадцятим пункту 2 розділу I Порядку №260 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту).
Відповідно до пункту 8 розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Отже, з дня отримання, грошового забезпечення позивач вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Колегія суддів зазначає, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому позивач мав реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації як обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий розрахунок грошового забезпечення.
В матеріалах справи містяться копії карток особового рахунку військовослужбовця №7002/ФЕС від 2 жовтня 2023 року та № 7003/ФЕС від 2 жовтня 2023 року, надані позивачу військовою частиною НОМЕР_2 , які містять інформацію про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення за 2022 та 2023 роки, зокрема, про розмір посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх додаткових та одноразових видів грошового забезпечення.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що після отримання карток у жовтні 2023 року позивач знав про обсяг і характер виплачених йому сум за спірний період.
Таким чином, при звернення до суду з позовом 01 липня 2025 року позивачем було порушено встановлений строк звернення до суду щодо позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023року.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, наказом Військової частини НОМЕР_1 від 08.12.2023№961 позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку із вибуттям до нового місця служби.
Отже, позивач не був звільнений з військової служби, а був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення для подальшого проходження військової служби.
Відтак, колегія суддів вважає, що під час виключення позивача зі списків особового складу частини у відповідача не виникло обов'язку вручати позивачу письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні у відповідності до вимог частини другої статті 233 КЗпП України, оскільки звільнення з військової служби 08.12.2023 не відбулося.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04.10.2024 у справі №200/1643/24. У цій постанові Верховний Суд також дійшов висновку про те, що дата отримання позивачем повідомлення про розмір нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, направленого відповідачем листом від 16 лютого 2024 року №09/02/118, у відповідь на його заяву, не може слугувати відправною точкою для обчислення строку звернення із спірними вимогами.
Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно із частинами першої та другої якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Колегія суддів вважає, що поважними причинами пропуску або продовження строку можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається з відповідною заявою, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені позивачем у клопотанні про поновлення строку звернення до суду, яке було долучено до позову, обставини не є поважними та не свідчать про те, що останній не мав реальної, об'єктивної можливості у встановлений законом строк звернутися до суду за захистом своїх прав, а тому суд першої інстанції ухвалою від 15 вересня 2025 року правомірно позовну заяву залишено без руху та позивачу встановлений строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня отримання копії даної ухвали шляхом надання суду клопотання про поновлення строку звернення до суду із даним позовом в частині позовних вимог щодо грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року та докази на підтвердження поважності причин пропуску цього строку.
Проходження позивачем військової служби з 26 січня 2021 року по 8 грудня 2023 року жодним чином не свідчить про поважність причин не звернення до суду із даним позовом у період з 9 грудня 2023 року до 1 липня 2025 року.
Доказів про поважність причин не звернення до суду із цим позовом у період з 09 грудня 2023 року до 1 липня 2025 року позивачем не надано.
Доводи позивача про те, що початок перебігу тримісячного строку звернення до суду слід обчислювати саме з 16.06.2025 моменту отримання відповіді на запит адвоката, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказана дата свідчить виключно про час, коли позивач почав вчиняти дії направлені на реалізацію свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру грошового забезпечення, а є лише фактично штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
В постанові від 06 грудня 2024 року в справі № 400/5432/24 Верховний Суд зазначив: «31.Ураховуючи наведене, Верховний Суд уважає безпідставними посилання касатора на те, що про порушення своїх прав щодо отримання грошового забезпечення в належному розмірі він дізнався лише з листа військової частини НОМЕР_2 від 01.05.2024 №1330, оскільки про розмір виплаченого йому грошового забезпечення він дізнавався щомісячно, і не був позбавлений права під час проходження військової служби на звернення до відповідача про надання йому роз'яснень щодо складових виплаченого йому грошового забезпечення та проведених утримань податку та інших обов'язкових платежів».
Доказів на підтвердження обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача, щоб звернутися з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, позивачем не надано.
Колегія суддів вважає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого. Позивач не був позбавлений права своєчасно звернутися до фахівців щодо отримання юридичної допомоги. Позивач самостійно позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, оскільки нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
На думку суду, самі по собі вказані доводи не впливають на можливість позивача дізнатися про порушення своїх прав у відповідній частині вимог, у тому числі за участю представника, чого позивачем тривалий час не було здійснено, що свідчить про триваючи пасивну поведінку позивача.
Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо неповажності наведених скаржником причин та відсутності підстав для задоволення заяви про поновлення строку звернення до суду.
Колегія суддів також враховує, що Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства , пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії).
Так, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Частиною 3 статті 123 КАС України встановлено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 23 вересня 2025 року до суду надійшла заява від представника позивача, у якій зазначено, що початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Позивач наголошував на тому, що про неправильний обрахунок грошового забезпечення він дізнався лише після того, як звернувся за правовою допомогою до адвоката 10 квітня 2025 року та 16 червня 2025 року отримав відповідь на адвокатський запит.
Наведена заява не містить в собі клопотання про поновлення строку звернення до суду, жодних доказів, які б свідчили про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду із даним позовом в частині позовних вимог щодо грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року до заяви не додано.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно прийнято ухвалу від 14 жовтня 2025 року про залишення без розгляду позовної заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції під час розгляду та ухвалення рішення, їм була надана відповідна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанцій норм матеріального права, у апеляційній скарзі не наведено.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.
Керуючись 122, 123, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Іщенко Ганни Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року у справі №200/4844/25 - залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року у справі №200/4844/25 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 18 грудня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук
Судді А.А. Блохін
І.В. Сіваченко