17 грудня 2025 року справа №200/7426/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Луцик Маргарити Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року по справі №200/7426/25 (суддя І інстанції Духневич О.С.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ), Київського інституту Національної гвардії України про визнання противоправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ), Київського інституту Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30.09.2025 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про визнання причин пропуску строку для звернення до суду поважними та поновлення пропущеного строку в частині позовних вимог за період з 04.08.2023 по 17.10.2024, а саме щодо нарахування та виплати: грошового забезпечення за період з 04.08.2023 по 17.10.2024, грошової допомоги для оздоровлення за 2024 та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 та 2024, з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України», який складав у 2023 - 2684,00 грн. та у 2024 - 3028,00 грн.; грошової компенсації за невикористані дні відпустки в кількості 15 діб за 2022, 45 діб за 2023 та 45 діб за 2024 та невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій тривалістю 140 діб на рік за 2015-2024 виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 17.10.2024; одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний рік служби з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік», який складав 3028,00 грн. - відмовлено. Позовну заяву залишено без руху та надано позивачу 10-ти денний строк з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви у спосіб подання до суду: докази на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві, а саме: (військовий квиток, витяги з наказів) про проходження у період з 01.01.2015 по 28.03.2021 та з 29.03.2021 по 03.08.2023 військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ); уточнення змісту позовних вимог із суб'єктним складом сторони позивача, в якому вказати належного позивача у справі; заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку в частині позовних вимог за період з 04.08.2023 по 17.10.2024 та надати докази поважності причин його пропуску.
14.10.2025 на адресу суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, а саме уточнено зміст позовних вимог із суб'єктним складом сторони позивача та надано докази проходження у період з 01.01.2015 по 28.03.2021 та з 29.03.2021 по 03.08.2023 військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ).
Щодо строку звернення до суду, то представник позивача зазначив, що позивачу письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені при звільненні не було надано, а тому до моменту отримання юридичної консультації адвокатом 19.09.2025, позивач не знав та не міг знати про не нарахування та невиплату грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 17.10.2024.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025року у задоволенні заяви представника позивача - адвоката Луцик Маргарити Володимирівни про поновлення пропущеного строку звернення до суду - відмовлено.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Київського інституту Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог за період з 04.08.2023 по 17.10.2024, а саме щодо вимог:
- визнати протиправною бездіяльність Київського інституту Національної гвардії України, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті за період з 04.08.2023 по 17.10.2024 грошового забезпечення, у тому числі додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;
- зобов'язати Київський інститут Національної гвардії України нарахувати та виплатити грошове забезпечення, у тому числі додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії) за період з 04.08.2023 по 17.10.2024 з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України», який складав у 2023 - 2684,00 грн. та у 2024 - 3028,00 грн. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Київського інституту Національної гвардії України, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті грошової допомоги для оздоровлення за 2024 та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023, 2024 з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України», який складав у 2023 - 2684,00 грн. та 2024 - 3028,00 грн., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військове звання;
- зобов'язати Київський інститут Національної гвардії України перерахувати та виплатити грошову допомогу для оздоровлення за 2024 та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 та 2024 з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України», який складав у 2023 - 2684,00 грн. та 2024 - 3028,00 грн. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військове звання з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Київського інституту Національної гвардії України, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті суми грошової компенсації за невикористані дні відпустки в кількості 15 діб за 2022, 45 діб за 2023 та 45 діб за 2024 та невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій тривалістю 140 діб на рік за 2015-2024 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 17.10.2024, з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік», який складав 3028,00 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військове звання;
- зобов'язати Київський інститут Національної гвардії України перерахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні відпустки в кількості 15 діб за 2022, 45 діб за 2023 та 45 діб за 2024 та невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій тривалістю 140 діб на рік за 2015-2024 виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 17.10.2024, з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік», який складав 3028,00 грн., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Київського інституту Національної гвардії України, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті суми одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний календарний рік, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військове звання та з урахуванням індексації, яку позивач отримував під час проходження служби;
- зобов'язати Київський інститут Національної гвардії України перерахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний рік служби з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік», який складав 3028,00 грн., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військове звання з урахуванням раніше виплачених сум, - повернуто позивачу.
Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач знав про обсяг і характер виплачених йому сум при звільненні ще 17.10.2024, про що свідчить особистий підпис в грошовому атестаті в графі (правильність даних в грошовому атестаті підтверджую). Однак, підпис у грошовому атестаті не є доказом обізнаності про порушення прав. Підпис свідчить лише про факт ознайомлення з документом і отримання його копії, але не підтверджує, що особа могла самостійно встановити правомірність чи неправомірність розрахунків. Позивач не є фахівцем у сфері військового фінансового забезпечення, а визначення законного розміру виплат вимагає спеціальних знань та прав ового аналізу, що виходить за межі звичайного розуміння змісту грошового атестату.
Окрім того, ні у довідці № 89 від 17.10.2024, ні у грошовому атестаті №145 від 17.10.2024 не зазначено, що розміри посадового окладу та окладу за військове звання було визначено шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого з 1 січня 2018 року в розмірі 1762 гривень.
Представник позивача наголошує на тому, що момент, коли позивач дійсно дізнався про порушення своїх прав - 19.09.2025. Саме після отримання юридичної консультації адвокатом позивачу стало відомо, що виплати при звільненні проведено з порушенням вимог законодавства - із застосуванням застарілого прожиткового мінімуму 2018 року, що суперечить Закону «Про Державний бюджет України» на відповідні роки та позиції Верховного Суду (постанова від 02.08.2022 у справі №440/6017/21).
Судом також не враховано, що у даній справі позивач оскаржує бездіяльність Київського інституту Національної гвардії України, яка полягає у непроведенні нарахування та виплати грошового забезпечення у належному розмірі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704 з урахуванням актуального прожиткового мінімуму, яка не припинилась на момент звернення до суду.
Київський інститут Національної гвардії України надав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
За правилами статей 123 та 169 КАС України суд зобов'язаний перевірити дотримання позивачем строків звернення до суду, які передбачені статтею 122 КАС України.
Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За приписами частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
З огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд дійшов правомірного висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Відтак, після 19 липня 2022 року строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, що включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанцій про те, що строк звернення до суду з позовними вимогами щодо перерахунку позивачу грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року обмежений трьома місяцями з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Водночас, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з наступними змінами) карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі) було встановлено з 19 грудня 2020 року.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відтак, строк звернення до суду з позовними вимогами щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року, з урахуванням положень пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, розпочався у позивача 01 липня 2023 року.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 .
Як встановлено судом, позивач з 04.08.2023 проходив військову службу у Київському інституті Національної гвардії України. З 17.10.2024 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідно до витягу з наказу від 17.10.2024 № 226.
До суду з цією позовною заявою позивач звернувся 25.09.2025.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260).
Пунктом 2 розділу I Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацами п'ятнадцятим та шістнадцятим пункту 2 розділу I Порядку №260 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту).
Відповідно до пункту 8 розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Отже, з дня отримання, грошового забезпечення позивач вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Колегія суддів зазначає, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому позивач мав реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації як обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий розрахунок грошового забезпечення.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, наказом Київського інституту Національної гвардії України від 17.10.2024 №226 припинено ( розірвано) контракт про проходження військової служби та виключено позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Позивачем до позову було долучено грошовий атестат № 145 від 17.10.2024 та довідку № 89 від 17.10.2024 про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премію для призначення пенсії за період з серпня 2023 року по вересень 2024 року, з яких вбачається, що позивачу нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення, а саме:- посадовий оклад - 7190,00 грн.; - оклад за військовим званням - 1480,00 грн.; - надбавка за вислугу років 50% - 4335,00 грн.; - надбавка за особливості проходження служби 50% - 6502,50 грн.; - щомісячна премія 420% - 30198,00 грн.: - матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік - 49705,50 грн.; - допомога для оздоровлення за 2024 рік - 49705,50 грн.; - компенсація за невикористану щорічну відпустку за 15 діб за 2022, 45 діб за 2023 та 45 діб за 2024 - 173 969,25 грн.; - компенсація за невикористану відпустку УБД тривалістю 140 діб за 2015-2024 роки - 231 959,00 грн.; - одноразова грошова допомога при звільненні - 695 877,00 грн.; - підйомна допомога при переміщенні в серпні 2023 року - 49705,50 грн.; - за період з серпня 2023 року по вересень 2024 року нараховано та виплачено додаткове грошове забезпечення (особливості проходження служби в загальному розмірі - 89755,48 грн., премія в загальному розмірі - 413 810,01 грн.).
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зі змісту довідки № 89 від 17.10.2024 та грошового атестату № 145 від 17.10.2024 вбачається, що позивач знав про обсяг і характер виплачених йому сум при звільненні ще 17.10.2024, про що свідчить особистий його підпис в грошовому атестаті в графі (правильність даних в грошовому атестаті підтверджую).
Таким чином, при звернення до суду з позовом 25.09.2025 позивачем було порушено встановлений строк звернення до суду щодо позовних вимог за період з 04.08.2023 по 17.10.2024.
Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно із частинами першої та другої якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Колегія суддів вважає, що поважними причинами пропуску або продовження строку можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається з відповідною заявою, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені позивачем обставини не є поважними та не свідчать про те, що останній не мав реальної, об'єктивної можливості у встановлений законом строк звернутися до суду за захистом своїх прав.
Доводи представника позивача про те, що позивач дізнався про порушення своїх прав 19.09.2025 після отримання юридичної консультації у адвоката, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказана дата свідчить виключно про час, коли позивач почав вчиняти дії направлені на реалізацію свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
В постанові від 06 грудня 2024 року в справі № 400/5432/24 Верховний Суд зазначив: «31.Ураховуючи наведене, Верховний Суд уважає безпідставними посилання касатора на те, що про порушення своїх прав щодо отримання грошового забезпечення в належному розмірі він дізнався лише з листа військової частини НОМЕР_2 від 01.05.2024 №1330, оскільки про розмір виплаченого йому грошового забезпечення він дізнавався щомісячно, і не був позбавлений права під час проходження військової служби на звернення до відповідача про надання йому роз'яснень щодо складових виплаченого йому грошового забезпечення та проведених утримань податку та інших обов'язкових платежів».
Доказів на підтвердження обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача, щоб звернутися з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, позивачем не надано.
Колегія суддів вважає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого. Позивач не був позбавлений права своєчасно звернутися до фахівців щодо отримання юридичної допомоги. Позивач самостійно позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, оскільки нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
На думку суду, самі по собі вказані доводи не впливають на можливість позивача дізнатися про порушення своїх прав у відповідній частині вимог, у тому числі за участю представника, чого позивачем тривалий час не було здійснено, що свідчить про триваючи пасивну поведінку позивача.
Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо неповажності наведених скаржником причин та відсутності підстав для задоволення заяви про поновлення строку звернення до суду.
Колегія суддів також враховує, що Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства, пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії).
Так, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно прийнято ухвалу про відмову у задоволенні клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та повернення частини позовних вимог.
Колегія суддів також зазначає, що відповідно до частини 8 статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції під час розгляду та ухвалення рішення, їм була надана відповідна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанцій норм матеріального права, у апеляційній скарзі не наведено.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.
Керуючись 122, 123, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Луцик Маргарити Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року по справі №200/7426/25 - залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року по справі №200/7426/25 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 17 грудня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук
Судді А.А. Блохін
І.В. Сіваченко