Справа № 757/44836/25-к Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/8652/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
11 грудня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 42020061350000025 від 15.07.2020,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2025 року задоволено клопотання прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Спеціалізованої екологічної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 .
Накладено арешт на тимчасово вилучене майно із забороною відчуження, користування та розпорядження, яке виявлене та вилучене під час проведення 22.08.2025 обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема на: мобільний телефон iPhone 16 Pro Max ІМЕІ НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , який упаковано в спец пакет PSP 1009512.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу з доповненнями, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що в матеріалах клопотання відсутня інформація та обґрунтування того, що мобільний телефон має ознаки доказу в рамках даного кримінального провадження, а отже відсутні правові підстави для накладення арешту на майно.
Крім того, апелянт зазначає, що стороною обвинувачення клопотання про арешт майна подано з порушенням строків на його подання.
Апелянт наголошує на тому, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22.07.2025 року про обшук не було надано дозвіл на вилучення мобільного телефону.
Апелянт вказує, що сторона обвинувачення не долучила до клопотання про арешт майна постанову про визнання речовим доказом мобільного телефону.
Від прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 надійшли до суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких вона вказує, що ухвала слідчого судді є законною та обґрунтованою, відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника власника майна - адвоката ОСОБА_6 , яка підтримала доводи апеляційної скарги, думку прокурора ОСОБА_8 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України під процесуальним керівництвом Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 42020061350000025 зареєстрованому 15.07.2020 в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за підозрою службових осіб Народицької селищної ради ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та керівників ТОВ «Екоагроферма» ОСОБА_11 , ТОВ «Злагода Базар» та ТОВ «Злагода» ОСОБА_12 , ФГ «Кавецького» ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 197-1 КК України, а також за підозрою ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 28 ч. 4 ст. 267-1 КК України, та за фактами, відповідальність за які передбачена ч. 4 ст. 191, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_12 , перебуваючи на посаді директора ТОВ «Злагода» (ЄДРПОУ 03743894), після самовільного зайняття радіаційно небезпечних земель із кадастровими номерами 1823782400:07:004:0008, 1823786000:04:007:0001, 1823786000:04:006:0001, 1823786000:04:004:0001, 1823782000:04:005:0006, 1823782000:04:005:0004, а також його брат ОСОБА_7 , достовірно знаючи, що вказані земельні ділянки є державною власністю оскільки розташовані в межах зони безумовного (обов'язкового) відселення на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, а ТОВ «Злагода» не має оформленого у встановленому законом порядку права власності на ці земельні ділянки, у невстановлений період часу, але не пізніше 01.05.2021, перебуваючи у Коростенському районі Житомирської області, діючи із корисливим мотивом та бажаючи незаконно збагатитись за рахунок чужого майна, створили організовану групу, тобто стійке об'єднання групи осіб для спільного заняття злочинною діяльністю на тривалий період, а саме вчинення тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень корисливого спрямування на території Житомирської області - заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому організованою групою в особливо великих розмірах, а також легалізації (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом вчиненому організованою групою.
Встановлено, що ОСОБА_7 , який є братом ОСОБА_12 , який є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Злагода» та ТОВ «Злагода Базар» виконував роль організатора, яка полягає в фінансуванні діяльності вказаних СГД (зарахуванні готівкових коштів на рахунки у вигляді фінансової допомоги), контролі господарської діяльності, розподіленні коштів з рахунків, наданні вказівок ОСОБА_12 , легалізації майна отриманого злочинним шляхом (продаж врожаю соняшнику) та подальше його розподілення між іншими учасниками організованої групи.
03.09.2025 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 28 ч. 4 ст. 267-1 КК України.
22.08.2025 на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/33781/25-к від 22.07.2025 проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
За результатами проведеного вказаного обшуку виявлено та вилучено: мобільний телефон iPhone 16 Pro Max ІМЕІ НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , який упаковано в спец пакет PSP 1009512.
22.08.2025 вказаний мобільний телефон було визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
28.10.2025 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва накладено арешт на тимчасово вилучене майно, із забороною відчуження, користування та розпорядження, яке виявлене та вилучене під час проведення 22.08.2025 обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема на: мобільний телефон iPhone 16 Pro Max ІМЕІ НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , який упаковано в спец пакет PSP 1009512.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Згідно з ч. 1 ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп'ютерних даних.
Приписами ч. 5 ст. 237 КПК України визначено, що при проведенні огляду дозволяється вилучення лише речей і документів, які мають значення для кримінального провадження та речей, вилучених з обігу.
Положення ч. 7 ст. 237 КПК України при проведенні огляду уповноважують слідчого, прокурора оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження. При цьому, такі речі та документи, що не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Разом з тим, ч. 2 ст. 168 КПК України передбачає, що тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
У свою чергу, в силу приписів ч. 2 ст. 168 КПК України тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду. Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об'єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на вищевказане майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовими доказами у межах кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту даного майна може призвести до його приховування, пошкодження, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на тимчасово вилучене майно із забороною відчуження, користування та розпорядження, яке виявлене та вилучене під час проведення 22.08.2025 обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема на: мобільний телефон iPhone 16 Pro Max ІМЕІ НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , який упаковано в спец пакет PSP 1009512, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Посилання представника власника майна на невідповідність арештованого майна критеріям речових доказів є безпідставними, оскільки встановлені слідчим суддею фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вилучене майно може містити відомості, які можуть бути використані як докази факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, а отже відповідає ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для його арешту як речових доказів з метою збереження.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.
Так, мобільний телефон ОСОБА_7 та інформація, яка на ньому міститься має суттєве доказове значення, оскільки безпосередньо стосується предмета досудового розслідування. Крім того, на зазначеному мобільному телефоні можуть міститися інші відомості у прихованих папках або у видаленому вигляді (зокрема, листування, фото- та відеофайли, доступ до електронних поштових скриньок, дані про банківські скриньки та криптовалютні гаманці), вилучення та фіксація яких можливі виключно шляхом проведення повного та комплексного комп'ютерно-технічного дослідження.
Отримання такої інформації є необхідним для встановлення всіх обставин кримінального провадження та викриття осіб, причетних до його вчинення.
Таким чином, твердження представника апелянта про безпідставність арешту мобільного телефону відхиляються колегією суддів, з огляду на те, що зазначений пристрій тимчасово вилучено у зв'язку із необхідністю його надання разом з інформацією, що на ньому міститься, для проведення експертного дослідження.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах власника майна чи інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про те, що прокурором було порушено строк подачі клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, відхиляється колегією суддів, з огляду на таке.
Згідно з абз. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України, у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
Так, 23.08.2025 прокурором засобами поштового зв'язку було направлено до суду клопотання про арешт майна у кримінальному провадженні № 42020061350000025 від 15.07.2020, яке ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04.09.2025 повернуто на доопрацювання та встановлено строк 72 години для усунення недоліків.
Таким чином, на переконання колегії суддів, подаючи 06.09.2025 засобами поштового зв'язку клопотання про арешт майна, прокурор дотримався визначеного ч. 5 ст. 171 КПК України строку звернення до слідчого судді із клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, що всупереч доводам апеляційної скарги не є підставою для скасування ухвали слідчого судді та відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
При цьому, колегія суддів зауважує, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку.
У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2025 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_15
Судді:
ОСОБА_16