08 грудня 2025 року
справа № 381/2108/25
провадження № 22-ц/824/15935/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Сушко Л.П.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції»
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві цивільну справу цивільну справу за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» - Лисенко Дмитра Вячеславовича на рішення Фастівського районного суду Київської області від 25 липня 2025 року під головуванням судді Анапріюк С.П. у справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У квітні 2025 року через систему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» звернулося до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 75652,50 грн та судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 18.12.2023 ТОВ «ФК «Лінеура України» та ОСОБА_1 уклали договір № 4225382 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.
Вказаний договір укладений відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Позивач зазначає, що кредитор виконав свої зобов'язання та надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач взяті на себе зобов'язання не виконала, у зв'язку з чим виникла прострочена заборгованість.
Позивач стверджує, що на підставі укладеного з первісним кредитором договору факторингу він набув права вимоги до відповідача за вказаним правочином.
Оскільки відповідач не погасила заборгованість у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Рішенням Фастівського районного суду Київської області від 25 липня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» - Лисенко Дмитро Вячеславович звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Вимоги обґрунтовані тим, що враховуючи невиконання Позичальником своїх боргових зобов'язань перед Первісним кредитором, 26.07.2024 року ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» на підставі Договору факторингу № 26/07/2024 за плату відступило, а ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» набуло право грошової вимоги до відповідача.
Висновок суду щодо відсутності повного реєстру боржників кількістю 6262, є безпідставним, оскільки дано інформація є конфіденційною та її розголошення може негативно вплинути на діяльність Товариства.
Позивачем було надано Розрахунок заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» За Договором № 4225382 про надання споживчого кредиту від 18.12.2023 року за 131 календарних днів (27.07.2024 - 04.12.2024) підписаний Генеральним директором та скріплений печаткою ТОВ «Українські фінансові операції».
Кошти були перераховані за реквізитами наданим Позичальником, отже надання банківської виписки по рахунку є безпідставною вимогою.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України дана справа розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наданий позивачем договір факторингу не містить інформації про кредитні договори, за якими передається право вимоги, не містить даних про особу-боржника, щодо суми заборгованості та інші необхідні відомості для такого виду договорів.
Суд зазначив, що документ з назвою «Витяг з реєстру боржників» фактично не є витягом з реєстру боржників, оскільки є аркушем паперу, на якому позивач надрукував певну інформацію, яка, на його думку, відповідає інформації, наявній в реєстрі боржників, що є додатком до договору факторингу. Вказаний витяг створений та засвідчений позивачем одноосібно та не містить підпису іншої сторони договору факторингу.
Суд визнав неналежними доказами надані товариством документи з назвою «Розрахунок заборгованості», оскільки вони не є первинним документом, який підтверджує користування кредитом, нарахування процентів відповідно до укладеного договору на умовах, які вказані в позовній заяві, також не відображає інформацію про здійснення чи не здійснення відповідачем будь-яких сплат за кредитним договором.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 18 грудня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 4225382, за умовами якого відповідачу надається кредит у сумі 7700,00 грн на 352 дні, періодичність платежів кожні 16 днів, зі сплатою процентів за користування кредитом за стандартною процентною ставкою 2,50% в день.
Вказаний договір підписано сторонами відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до п.п. 1.5-1 п. 1 договору, орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає 248020,69 % річних за стандартною ставкою.
Відповідно до п.п. 2.1 п. 2 договору, товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 .
26.07.2024 ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» уклали договір факторингу № 26/07/2024.
Відповідно до абзацу другого п.1.1. цього Договору, Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно Додатку №1 та є невід'ємною частиною договору.
На підтвердження факту зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача позивач надав лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (iPay.ua), згідно з відомостями якого 18.12.2023 успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта на суму 7700,00, маска картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua 321440405 призначення платежу - зарахування 7700,00 на карту НОМЕР_2 .
На підтвердження права вимоги до відповідача позивач надав документ з назвою «Витяг з Реєстру боржників від 26.07.2024 до договору факторингу № 26/07/2024 від 26.07.2024».
За твердженням позивача відповідач свої зобов'язання за вказаним договором не виконав, у зв'язку з чим виникла прострочена заборгованість.
На підтвердження розміру заборгованості позивач подав до суду документ з назвою «Розрахунок заборгованості за кредитним договором № 4225382 від 18.12.2023», згідно з відомостями якого заборгованість за кредитним договором не погашена, залишок заборгованості станом на 26.07.2024 складає 50435,00 грн.
Крім того, надав «Розрахунок заборгованості за кредитним договором № 4225382 від 18.12.2023» за 131 календарний день (27.07.2024-04.12.2024), згідно з яким, сума нарахованих процентів за користування грошовими коштами становить 25217,50 грн.
На виконання ухвали суду про витребування доказів АТ Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» надало відповідь № 20.1.0.0.0/7-250611/42384-БТ, згідно з відомостями якої на ім'я ОСОБА_1 емітована платіжна карта № НОМЕР_3 . Також надано інформацію про фінансовий номер телефону за цією платіжною карткою та рух коштів (виписку) по карті за період з 18.12.2023 по 27.12.2023.
Відповідно до відомостей виписки, 18.12.2025 на рахунок відповідачки зараховано суму коштів у розмірі 7700,00 грн (IPAY_CREDIT_MC1).
За нормою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика, кредит, банківський вклад), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року (далі - Закон № 675-VIII), який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону № 675-VIII (в редакції, чинній на час укладення договору) визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За приписами статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - пункт 12 статті 11 Закону № 675-VIII.
Відповідно до частини 3 статті 11 цього Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами частини 8 статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Статтею 12 Закону № 675-VIII визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону № 675-VIII передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору - пункт 5 частини 1 статті 3 Закону № 675-VIII.
З огляду на вище викладене, у справі, яка переглядається, колегія суддів належної правової оцінки обставин, якими обґрунтовувалися вимоги дійшла висновку про укладення між сторонами кредитного договору № 4225382 шляхом його підписання відповідачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора 89275, а також отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 7 700,00 грн.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позивачем було надано Розрахунок заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» За Договором № 4225382 про надання споживчого кредиту від 18.12.2023 року за 131 календарних днів (27.07.2024 - 04.12.2024) підписаний Генеральним директором та скріплений печаткою ТОВ «Українські фінансові операції» ( а.с. 107-109).
Також наданий Розрахунок заборгованості за Договором №4225382 від 18.12.2023 про надання коштів на умовах споживчого кредиту станом на 26.07.2024 складений Первісним кредитором, підписаний Директором та скріплений печаткою ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (а.с. 98 -99).
Розрахунок заборгованості за договором свідчить про те, що під час дії договору мало місце прострочення сплати позичальником чергових платежів по кредиту та процентів за користування кредитом в рамках укладеного кредитного договору. Загальний розмір заборгованості становить 75 652,50 грн, з яких: 7 700,00 грн - - заборгованість за кредитом; 42 735,00 - заборгованість за нарахованими процентами нараховані первісним кредитором та 25 217,5 грн заборгованість за відсотками нараховані позивачем.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як передбачено частиною 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов'язання до настання строку виконання, визначеного договором.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).
Тобто позичальник 1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та 2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти.
Натомість у позичальника виникає зобов'язання 1) повернути грошові кошти у встановлений строк та 2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вказані висновки Велика Палата Верховного Суду висловила у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16.
За таких обставин, встановивши, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору та обумовлено строк кредитування, а також встановивши належне виконання позикодавцем своїх зобов'язань за договором та неналежне виконання боржником своїх зобов'язань з повернення кредиту, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача тіла кредиту та процентів.
Позивач на підтвердження права вимоги за договором надав договір факторингу, є чинним та правомірним, з огляду на статтю 204 ЦК України та витяг з реєстру права вимоги.
На підтвердження перерахування коштів відповідачу матеріали справи містять довідку про перерахування коштів на платіжну картку відповідача, витягом з реєстру боржників.
У кредитному договорі погодили, що нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, що не суперечить частині першій статті 1048 ЦК України (розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором).
Тобто, нарахування процентів здійснювалося відповідно до погоджених сторонами умов договору.
Беручи до уваги встановлені у цій справі обставини, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог - частина 1 статті 141 ЦПК України.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог - частина 2 статті 141 ЦПК України.
При поданні позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Судовий збір, який підлягав сплаті за подачу апеляційної скарги становить 2 906,88 грн.
З урахуванням того, що за результатами перегляду справи в суді апеляційної інстанції позов підлягає задоволенню, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 5 329,28 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України дана справа є малозначною, тому враховуючи положення ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» - Лисенко Дмитра Вячеславовича задовольнити.
Рішення Фастівського районного суду Київської області від 25 липня 2025 року скасувати.
Постановити нове рішення наступного змісту.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за кредитним договором № 4225382 від 18.12.2023 року у розмірі 75 652,50 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту - 7 700,00 грн, заборгованості за процентами нарахованих первісним кредитором - 42 735 грн, заборгованості за процентами нарахованих ТОВ «Українські фінансові операції» - 25 217,5 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» судовий збір у розмірі 5 329,28 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач
Судді