03 грудня 2025 року
справа № 755/913/25
провадження № 22-ц/824/12592/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Сушко Л.П.
при секретарі: Яхно П.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29 квітня 2025 року, постановлене під головуванням судді Марфіної Н.В. за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні приватною власністю шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення, стягнення упущеної вигоди, -
У січні 2025 року ОСОБА_1 через систему поштового зв'язку звернувся до Дніпровського районного суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні приватною власністю шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення, стягнення упущеної вигоди.
Позов мотивовано тим, що 28 вересня 2023 року позивач став переможцем електронних торгів з реалізації майна боржника ОСОБА_2 , а саме, житлової квартири розміщеної за адресою: АДРЕСА_1 щодо стягнення аліментів на утримання дитини, який було проведено державним підприємством «Сетам» (лот534854).
Зберігачем майна у виконавчому провадженні було призначено ОСОБА_2 , яка є дружиною ОСОБА_2 .
Вказує, що 10 жовтня 2023 року, після сплати коштів за майно в сумі зазначеній в протоколі від 28 вересня 2023 року №26305, яка склалась з різниці між ціновою пропозицією та вже сплаченим гарантійним внеском позивачем одержано акт про проведений електронний аукціон.
12 жовтня 2023 року позивач отримав свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів. Відомості про актуальну інформацію про речове право були внесені до Державного реєстру речових прав.
Позивач вказує, що станом на дату звернення з даним позовом відповідач свого обов'язку як зберігача майна, в частині передачі переможцю електронних торгів не виконано.
11 листопада 2023 року позивач отримав витяг з Реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого, станом на дату отримання витягу, в квартирі зареєстровано дві особи з датами народження ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 , що є датами народження стягувача за виконавчим провадженням НОМЕР_1, відповідно до якого було реалізовано майно, та їх спільної з боржником доньки.
Відповідач зареєстрована в іншому житловому приміщенні і, відповідно, належна позивачу квартира не може вважатись її єдиним місцем проживання.
24 січня 2024 року та 20 лютого 2024 року позивач звертався до відповідачки з вимогами про виселення, однак квартиру остання не звільнила.
Факт проживання відповідача за спірною адресою підтверджується відповіддю Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві від 18 вересня 2024 року №176016-2024.
Позивач також вважає, що такими діями відповідач завдала йому збитки у вигляді неотриманої вигоди від передачі спірної квартири в оренду, яка за даними Мінфіну становить 101 926,70 грн.
Позивач просив суд:
- усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні приватною власністю шляхом виселення ОСОБА_2 з належної позивачу квартири розміщеної за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення;
-стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 упущену вигоду у розмірі 101 926,70 грн;
-стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 29 квітня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції невірно визначено правовий статус відповідачки. Суд встановив, що відповідачка є дружиною колишнього власника квартири, та вселилася у квартиру на законних підставах як член його сім'ї. Однак, з моменту переходу права власності на квартиру до апелянта, відповідачка втратила право користування, оскільки її право було похідним від права власності її чоловіка.
Звертає увагу суду, що судом першої інстанції не було встановлено місце реєстрації відповідачки за іншою адресою свідчить про наявність у ОСОБА_2 іншого житлового приміщення.
Зазначає, що судом не було взято до уваги порушення права приватної власності апелянта на квартиру, яка набута ним у порядку визначеному законом. Судом порушено принцип непорушності права власності та розпорядження майном.
Зауважує, що суд також не взяв до уваги те, що кошти сплачені за придбання майна на державних торгах пішли на користь чоловіка відповідачки, а отже і на її користь, оскільки сума сплачена за майно пішла на погашення заборгованості по аліментах члена її сім'ї.
Відмовляючи в задоволенні вимог стягнення упущеної вигоди, суд не врахував, що саме протиправні дії відповідачки є єдиною перешкодою для отримання апелянтом доходу від оренди належному йому майна.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений законом строк до суду не надходив.
В судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги.
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку, шляхом направлення судової повістки в електронному вигляді за допомогою SMS - повідомлення.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка вселилась у спірну квартиру на законних підставах, будучи дружиною колишнього власника спірної квартири. Позивач не надав доказів про те, що ОСОБА_2 здійснює перешкоди у володінні майном. Суд дійшов висновку про те, що позивач не довів наявність іншого жилого приміщення у відповідачки, тому у випадку виселення ОСОБА_2 із спірної квартири, остання буде нести надмірний тягар та не буде дотримано необхідного балансу.
Відмовляючи у стягненні упущеної вигоди, суд виходив з того, що позивач не довів, що саме з причин проживання в спірній квартирі відповідачки потенційний орендар відмовився від послуг позивача.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що відповідно до протоколу проведення електронного аукціону (торгів) від 28 вересня 2023 року № 596305 ОСОБА_1 став переможцем лоту №534854, найменування майна: житлова двокімнатна квартира АДРЕСА_2 , ціна продажу 1 126 766,90 грн. (а. с. 14).
10 жовтня 2023 року начальником Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) затверджено акт про проведення електронного аукціону, відповідно до якого ОСОБА_1 сплатив на рахунок ДВС своєчасно та в повному обсязі грошові кошти в сумі 1 070 428,55 грн. (а. с. 16).
12 жовтня 2023 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лапкевич Т. В. видано свідоцтво, яким посвідчено, що ОСОБА_3 належить на праві власності майно, а саме: квартира житлова двокімнатна квартира АДРЕСА_2 , придбаної за 1 126 766,90 грн. (а. с. 17).
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав 12 жовтня 2023 року ОСОБА_3 зареєстрував право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 18).
За відомостями витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані дві особи 10 січня 2005 року народження та ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 19).
Згідно з інформацією, викладеною у відповіді від 18 вересня 2024 року №176016-2024, Дніпровського управління поліції Головного управління національної поліції в місті Києві Національної поліції України за адресою: АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_2 (а. с. 29).
Згідно із відповіддю №1047830 від 21.01.2025 ОСОБА_2 зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 . (а.с. 34).
24 січня 2024 року та 09 лютого 2024 року позивач направляв на адресу
ОСОБА_2 вимогу про виселення, однак вказана вимога залишилась без належного реагування зі сторони відповідача.
Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємців, ОСОБА_3 зареєстрований як ФОП з видом економічної діяльності, зокрема, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (а. с. 30).
Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на власний розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно зі статтею 156 ЖК УРСР Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку квартири не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї.
У статті 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного його приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі №753/481/15-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, були позбавлені процесуальних гарантій.
Право власності на майно, позивач набув на законних підставах і норми статті 1 протоколу Конвенції здійснюють забезпечення прав позивача, як власника .
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється гідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Одночасно у спірних правовідносинах права позивача, як власника квартири, захищені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. (Велика Палата Верховного Суду у справі від 13.10.2020 № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).
Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У підсумку висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, зводяться до того, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та право на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
У даному випадку спір виник між законним власником квартири, та користувачем цього майна, яка зареєстрована за іншою адресою (а.с. 34) з приводу незаконного користування вказаним житлом після втрати права власності її чоловіком в результаті примусової реалізації квартири на державних торгах як завершального етапу виконання рішення суду, тому є всі підстави вважати, що таке виселення передбачене законом, переслідує легітимну мету, та є необхідним у демократичному суспільстві, а отже не суперечить принципам застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а отже, суд першої інстанції хибно визначив, що відповідач буде нести надмірний тягар та не буде дотримано необхідного принципу співмірності.
Щодо позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 упущеної вигоди.
Згідно з частиною 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належно обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи надані позивачем докази, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів факту завдання їй відповідачкою збитків у вигляді упущеної вигоди через проживання у квартирі, яка належить позивачу.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29 квітня 2025 року скасувати.
Постановити нове рішення наступного змісту.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні приватною власністю шляхом виселення без надання іншого жилого приміщення, стягнення упущеної вигоди - задовольнити частково.
Усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні приватною власністю шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири, розміщеної за адресою : АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
У задоволенні іншої частини позовних вимого відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 15 грудня 2025 року.
Суддя-доповідач
Судді