17 грудня 2025 року Чернігів Справа № 620/13481/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ткаченко О.Є., розглянувши заяву адвоката Прудникової Наталі Георгіївни в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову,
Адвокат Прудникова Наталя Георгіївна в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого протоколом від 19.11.2025 №91.
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого протоколом від 03.12.2025 №53;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.12.2025 про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та прийняти рішення про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону України від 21.10.1993 №3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Разом з позовом представник позивача подала заяву про забезпечення позову, у якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_3 вчиняти дії, пов'язані з: направленням ОСОБА_1 на військово-лікарську комісію для визначення його придатності до військової служби; прийняттям наказу про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправленням його на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби, до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначає, що можлива мобілізація позивача внаслідок невжиття заходів забезпечення позову порушить його права як особи, котра має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також, як наслідок, може змінити статус позивача з військовозобов'язаного на військовослужбовця, що в свою чергу унеможливлює реалізацію права на відстрочку, а також виконання рішення суду у справі.
Відповідно до частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Беручи до уваги положення частини 1 статті 154 КАС України суд дійшов висновку про розгляд заяви про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.
Визначаючись щодо наявності правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суд зважає на таке.
Відповідно до частини 1 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 цієї статті встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Тобто, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа або до якого має бути поданий позов, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Згідно з нормами статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Таким чином, статтею 150 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно із частиною 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).
Із системного аналізу вимог наведених статей вбачається, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, безпосередньо пов'язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.
Поряд з цим, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 по справі №826/10936/18, від 07.04.2020 по справі №826/13413/18.
Розглядаючи та вирішуючи подану заяву, суд зазначає, що вжиття заходів забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може ускладнити або призвести до неможливості виконання судового рішення.
Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику. Таким чином, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно якоїсь із сторін у спорі; їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ'я сторін.
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Водночас будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Адекватність заходів для забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, існування інституту забезпечення позову обумовлено потребою в ефективному юридичному захисті прав та інтересів людини. Ефективне використання інституту забезпечення позову унеможливить порушення права людини, яке, на думку останньої, є порушеним.
Так, частиною 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, зокрема, що військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
З аналізу зазначених норм вбачається, що військовозобов'язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період набувають нового юридичного статусу - військовослужбовці.
При цьому особа, яка має право на відстрочку/бронювання, не повинна підлягати призову на військову службу під час мобілізації.
Позивач вказує, що звернувся до голови Комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як чоловік, на утриманні якого перебуває троє дітей віком до 18 років та в якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів, а також надав необхідні документи до заяви.
Станом на момент звернення із позовом та з цією заявою існують підстави стверджувати, що відповідачем здійснюються заходи щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації, відтак йдеться про зміну його статусу з "військовозобов'язаного" на "військовослужбовця".
Суд бере до уваги висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, згідно з якими процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулась, а визнання процедури протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Таким чином, якщо заявника буде призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період, він набуде нового юридичного статусу - військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, в разі встановлення наявності у нього такого права, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде ухвалено на користь позивача, адже надання відстрочки/бронювання від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, не є можливим.
Фактично, у разі задоволення позову в цій справі, не можливо буде виконати рішення суду, що виключає доцільність існування самого такого позову, оскільки в такому випадку судове провадження не забезпечує ефективний захист потенційно порушеного права, що є неприпустимим.
У той же час, у разі відмови в задоволенні позовних вимог відповідач може невідкладно вчинити дії щодо призову ОСОБА_1 під час мобілізації, на особливий період та відправленням його на військову службу.
Відтак, на думку суду, запропоновані позивачем заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем вимогами.
При цьому суд зауважує, що забезпечення мобілізації в Україні є надважливим завданням у воєнний час, однак, у цьому випадку, мобілізація має становити баланс між приватним інтересом мобілізованого та публічним інтересом держави. Віднайти такий баланс у разі спору можливо лише за наслідками розгляду справи по суті та прийняття відповідного судового рішення.
Вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, визначений заявником не суперечить меті застосування правового інституту забезпечення позову та забезпечить ефективність судового захисту у разі задоволення цього позову. Водночас такий захід забезпечення позову відповідає положенням Кодексу адміністративного судочинства України та не відноситься до переліку заборон щодо забезпечення позову, передбачених цим Кодексом.
Застосовуючи заходи забезпечення позову, судом не розглядається питання правомірності заявлених позовних вимог і наявності обставин, як підстав для задоволення позову. У даному випадку судом встановлюється саме існування спору між сторонами та обрано адекватні заходи забезпечення позову, які будуть діяти до моменту вступу в законну силу судового рішення у справі.
Під час вирішення питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, суд оцінив чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти, та дійшов висновку, що вжиття вказаних заходів забезпечення позову буде мати наслідком виключно збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Водночас, невжиття таких заходів, очевидно, може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 , на захист яких заявлено позов, стане неможливим або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, в тому числі матеріальних.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд згідно частини 1 статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, з огляду на вищезазначені приписи законодавства, суд вважає, що заявником доведено умову застосування заходів забезпечення позову, а саме: що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При цьому, суд звертає увагу, що вжиття такого заходу забезпечення позову не є вирішенням публічного-правового спору по суті без фактичного його розгляду судом.
Таким чином, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням співмірності таких заходів, а також виходячи із принципів справедливості та гуманізму, суд доходить висновку, що заяву про забезпечення позову належить задовольнити.
Керуючись статтями 150, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Заяву адвоката Прудникової Наталі Георгіївни в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.
Заборонити ІНФОРМАЦІЯ_3 вчиняти дії, пов'язані з направленням ОСОБА_1 на військово-лікарську комісію для визначення його придатності до військової служби; прийняттям наказу про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправленням його на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби, до набрання законної сили рішенням суду у справі №620/13481/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Повний текст ухвали складено 17 грудня 2025 року.
Суддя Ольга ТКАЧЕНКО