Справа № 560/21444/25
18 грудня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К.
розглянувши заяву про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
18 грудня 2025 року від представника ОСОБА_1 до суду надійшла заява про забезпечення позову, в якій просить:
1. Заборонити ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняти дії щодо переведення позивача до інших військових частин або підрозділів до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
2. Заборонити військовій частині НОМЕР_1 , а також будь-яким іншим військовим частинам та підрозділам: (а) переводити позивача до інших місць дислокації або військових частин; (б) направляти позивача в зону бойових дій; (в) залучати позивача до виконання бойових завдань; (г) направляти позивача на навчання з подальшим направленням у зону бойових дій - до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
3. Заборонити застосовувати до позивача заходи дисциплінарного стягнення за невиконання наказів про переведення або направлення в зону бойових дій до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
В обґрунтування вимог заяви зазначено, що без застосування заходів забезпечення позову виконання рішення суду у разі задоволення позову буде неможливим або значно ускладненим. На переконання представника позивача, оскільки позивач зарахований до військової частини НОМЕР_1 , існує реальна загроза його переведення до іншого підрозділу, направлення в зону бойових дій або участі у бойових завданнях. У такому випадку виконання судового рішення про скасування мобілізації та відновлення його статусу буде фактично неможливим або вимагатиме значних зусиль.
Також представник позивача вважає, що наявні очевидні ознаки протиправності рішень та дій відповідача, а саме: (а) проігноровано законне позивача право на відстрочку як педагогічного працівника закладу фахової передвищої освіти із зайнятістю 1,0 ставки; (б) постанова ВЛК від 12.12.2025 прямо суперечить Свідоцтву про хворобу № 54 від 05.10.2010, яким встановлено його непридатність до служби в мирний час; (в) наявна критична розбіжність між даними паперового військового квитка та електронного реєстру «Оберіг»; (г) допущено численні процедурні порушення: невидача копій рішень, невнесення даних про місце роботи до реєстру.
Окрім того, вважає, що фізичні навантаження, пов'язані з військовою службою (носіння спорядження, тривалі переходи, перебування в стресових умовах), можуть призвести до гострого больового синдрому, парезів кінцівок, порушення функцій тазових органів та інших тяжких неврологічних ускладнень. Направлення в зону бойових дій з такими захворюваннями створює критично високу ймовірність незворотного погіршення стану здоров'я або загибелі.
Заява про забезпечення позову розглянута судом в порядку статті 154 КАС України без повідомлення учасників справи.
За правилами частини 1статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість заяви про забезпечення позову, враховуючи наведені позивачем підстави для вжиття таких заходів, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову.
За приписами частини 1 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини 2 статті 150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За приписами частини 1статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно з частиною 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 30.09.2019 у справі № 420/5553/18 та від 13.07.2023 у справі № 640/16003/22.
Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими (репутаційними, службовими, іншими) наслідками.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 21.09.2023 у справі № 580/244/23.
При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
В контексті наведеного, оцінюючи доводи та аргументи заявника, суд зауважує, що вони не є достатніми та переконливими для висновку про наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими статтями 150-151 КАС України.
Суд зазначає, що 16.12.2025 представник позивача звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
1. Визнати протиправними дії посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо відмови у прийнятті та розгляді документів про право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації 12 грудня 2025 року.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 про мобілізацію ОСОБА_1 від 12.12.2025 року як таке, що прийняте з порушенням вимог законодавства.
3. Визнати протиправним та скасувати рішення про зарахування ОСОБА_1 до складу військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 від 13.12.2025 року.
4. Визнати протиправним висновок військово-лікарської комісії від 12.12.2025 року щодо ОСОБА_1 про визнання його «Придатним» до військової служби як такий, що прийнятий без урахування наявної медичної документації та без належного обґрунтування.
5. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 забезпечити належний розгляд заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації як педагогічному працівнику закладу фахової передвищої освіти.
6. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 внести достовірні дані щодо місця роботи ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних і резервістів «Оберіг».
7. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 забезпечити проведення повторного медичного огляду (ВЛК) ОСОБА_1 з урахуванням наявних медичних документів.
8. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 від проходження військової служби та виключити його зі списків особового складу.
За приписами Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №3543-XII), громадяни України зобов'язані виконувати конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України у період особливого стану.
Особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (ст.1 Закону №1932-XII).
Відповідно до ч.1 ст.22 Закону №1932-XII, громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
За приписами ч.3 ст.22 Закону №1932-XII, під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).
Суд звертає увагу на те, що призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в Україні у зв'язку з введенням Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні воєнного стану, з метою запровадження та виконання заходів зазначеного правового режиму, спрямованих на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, виконання Закону №1932-XII та Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію".
З матеріалів позовної заяви суд встановив, що позивач зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , тому набув статус військовослужбовця.
Проаналізувавши положення Закону №1932-XII та Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII, суд зазначає, що основним розпорядчим актом військового управління є наказ або розпорядження командира (начальника), який відповідно до військових статутів України віддається на правах єдиноначальності командира військової частини (начальника установи), що містить норми, обов'язкові для виконання підлеглим.
Відповідно до ст.6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого наказом від 24.03.1999 № 551-XIV, право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження.
Згідно з п.10 ч.3 ст.151 КАС України, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Таким чином, обравши вказані заходи забезпечення позову, представник позивача фактично просить суд постановити ухвалу про заборону відповідачам приймати накази чи розпорядження щодо позивача, що не узгоджується з п.10 ч.3 ст.151 КАС України.
Крім того, долученими до матеріалів справи та до заяви про забезпечення позову доказами не обґрунтовано очевидну протиправність рішень відповідачів.
Посилання заявника на випадок можливого настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову.
Відтак, застосування запропонованих заявником заходів забезпечення позову може свідчити про передчасний висновок суду про протиправність рішення, дій чи бездіяльності відповідачів, що не узгоджується з метою застосування правового інституту забезпечення позову.
Зазначені обставини можуть бути встановлені виключно під час розгляду по суті справи, предметом якого буде надання судом правової оцінки правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Отже, враховуючи вимоги КАС України, зміст заявлених позовних вимог у взаємозв'язку із заходами забезпечення позову, про які просить представник позивача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для забезпечення позову.
Керуючись статтями 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі №560/21444/25 відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Головуючий суддя В.К. Блонський