Справа № 500/5182/25
18 грудня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючої судді Дерех Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державне підприємство "ІНФОРЕСУРС" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (надалі, позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства освіти і науки України (надалі, відповідач, МОН України), в якому просить визнати протиправним рішення Міністерства освіти і науки України щодо відображення в довідці Єдиної державної електронної бази з питань освіти №696977 від 25.08.2025 року інформації про порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" щодо ОСОБА_1 , зобов'язати Міністерство освіти і науки України вжити заходів щодо внесення змін до Єдиної державної електронної бази з питань освіти інформації про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у 2009 році закінчив Борщівську філію Товстенського професійного сільськогосподарського ліцею та отримав диплом кваліфікованого робітника. Просить врахувати, що інших навчальних закладів позивач не закінчував, дипломів про освіту не отримував. Зазначає, що у 2025 році позивач вступив на денну форму навчання до ВСП «Новокаховський фаховий коледж Таврійського державного агротехнологічного університету імені Д. Моторного», для здобуття рівня освіти «молодший фаховий бакалавр». Тобто, на думку позивача, здобуття позивачем початкового (молодший бакалавр) рівня вищої освіти не суперечить вимогам ст. 10 Закону України «Про освіту», що у свою чергу, свідчить, що позивач не порушує послідовність здобуття освіти.
Ухвалою суду від 05.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У відзиві на позовну заяву відповідач проти позову заперечує. Зазначає, що МОН України відповідно до частини другої статті 10 Закону України "Про освіту" та з метою реалізації пункту 62 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, згідно з дорученням Міністра освіти і науки України від 31.05.2024 № 1/34-Д-24 встановлено алгоритм визначення послідовності здобуття освіти, здійснено розроблення технічного опису та забезпечено доопрацювання відповідно до нього програмного забезпечення ЄДЕБО. Листом МОН України від 03.06.2024 №1/9758-24 роз'яснено алгоритм (методику) визначення послідовності здобуття освіти та формування довідки про здобувача освіти на основі даних ЄДЕБО, яку надіслано керівникам закладів освіти. Питання внесення інформації про здобувача освіти до ЄДЕБО належить до компетенції суб'єктів освітньої діяльності. Вважає, що позивач здобуває освіту в непослідовному порядку. Саме тому у довідці, сформованій на підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, у відповідному полі зазначено "Ні, порушує", що відповідає дійсності.
Від представника третьої особи письмових пояснень щодо позову або відзиву до суду не надходило.
Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій підтримав позовні вимоги, просить позов задовольнити повністю.
Судом встановлено, що позивач є студентом денної форми навчання та отримує освіту у ВСП «Новокаховський фаховий коледж Таврійського державного агротехнологічного коледжу ім. Дмитра Моторного».
25.08.2025 року позивач отримав довідку про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти №696977 від 25.08.2025 року в якій було вказано, що позивач порушує послідовність здобуття освіти, визначеної ч. 2 с. 10 Закону України «Про освіту».
28.08.2025 року представник позивача звернувся до відповідача із запитом, в якому просив, зокрема, внести зміни до Єдиної державної електронної бази з питань освіти інформацію про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" щодо ОСОБА_1 ; надати довідку про внесення змін до відомостей у системі ЄДЕБО щодо дотримання послідовності здобуття освіти студентом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
01.09.2025 року на адресу представника позивача надійшла відповідь від відповідача за №3/7224-25 в якій зазначено про відсутність підстав для внесення змін до ЄДЕБО в частині формування відповідної довідки.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою - третьою статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Відповідно до статті 3 Закону України від 05 вересня 2017 року № 2145-VIII «Про освіту» (частини перша та друга) кожен має право на якісну та доступну освіту. Право на освіту включає право здобувати освіту впродовж усього життя, право на доступність освіти, право на безоплатну освіту у випадках і порядку, визначених Конституцією та законами України.
Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих.
Частиною другою статті 10 вказаного Закону встановлено, що рівнями освіти є: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.
За приписами частини другої статті 17 Закону України «Про освіту» вища освіта здобувається на основі повної загальної середньої освіти. Рівні, ступені вищої освіти, порядок, умови, форми та особливості її здобуття визначаються спеціальним законом.
Основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти встановлює Закон України від 01 липня 2014 року № 1556-VII «Про вищу освіту», згідно з визначенням термінів частини першої статті 1 якого (пункти 5, 19) вища освіта - сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти; результати навчання - знання, уміння, навички, способи мислення, погляди, цінності, інші особисті якості, які можна ідентифікувати, спланувати, оцінити і виміряти та які особа здатна продемонструвати після завершення освітньої програми (програмні результати навчання) або окремих освітніх компонентів.
Частина перша статті 4 цього ж Закону передбачає, що кожен має право на вищу освіту. Громадяни України вільні у виборі закладу вищої освіти, форми здобуття вищої освіти і освітньої програми.
Здобувачем вищої освіти у розумінні пункту 1 частин другої статті 61 Закону України «Про вищу освіту» є студент - особа, зарахована до вищого навчального закладу з метою здобуття вищої освіти ступеня молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра.
Рівні та ступені вищої освіти визначає стаття 5 Закону України «Про вищу освіту», частина перша якої встановлює, що підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.
Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва.
Особа має право здобувати ступінь бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти (частини друга, четверта статті 5 Закону України «Про вищу освіту»).
За змістом частин першої, другої статті 6 наведеного Закону атестація осіб, які здобувають ступінь молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра, здійснюється екзаменаційною комісією, до складу якої можуть включатися представники роботодавців та їх об'єднань, відповідно до положення про екзаменаційну комісію, затвердженого вченою радою закладу вищої освіти (наукової установи).
Заклад вищої освіти на підставі рішення екзаменаційної комісії присуджує особі, яка успішно виконала освітню програму на певному рівні вищої освіти, відповідний ступінь вищої освіти та присвоює відповідну кваліфікацію.
Норми частин першої, другої, п'ятої та шостої статті 7 Закону України «Про вищу освіту» містять положення про те, що документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію.
Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва.
Невід'ємною частиною диплома молодшого бакалавра, бакалавра, магістра, доктора філософії/доктора мистецтва є додаток до диплома європейського зразка, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України.
Документ про вищу освіту видається закладом вищої освіти лише за акредитованою відповідно до цього Закону освітньою програмою.
Пунктом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» передбачено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також: здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
Пунктом 62 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначено, що здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період подають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, за формою згідно з додатком 9.
За формою довідки про здобувача освіти, наведеної у додатку 9 до вказаного Порядку, у ній зазначається, зокрема, така інформація: на підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» - ТАК/НІ.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач має диплом кваліфікованого робітника, а станом на час розгляду справи здобуває рівень освіти Фаховий молодший бакалавр у Відокремленому структурному підрозділі "Новокаховський фаховий коледж Таврійського державного агротехнічного університету імені Дмитра Моторного" (початок навчання - 01.09.2025, завершення навчання - 30.06.2028), що, на думку суду, не суперечить послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту».
Верховний Суд у постанові від 29.10.2025 у справі №200/5372/24 зазначив, що нормативне визначення поняття «послідовності поточного здобуття освіти» у законі відсутнє, однак зі змісту норм частини другої статті 10 Закону України «Про освіту» розуміється, зокрема, що перший (бакалаврський) рівень вищої освіти є вищим за раніше здобутий особою рівень повної загальної середньої освіти й така послідовність здобуття освіти відповідає положенням зазначеної статті.
При цьому закон передбачає, що особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію, присуджується відповідний ступень вищої освіти, у тому числі бакалавр, та видається документ про вищу освіту, зокрема, диплом бакалавра. З моменту отримання документа про вищу освіту особа вважається такою, що завершила навчання і фактично здобула вищу освіту за відповідним ступенем.
Будь-які докази на підтвердження того, що позивачем отримано документ про вищу освіту, у тому числі за ступенем вищої освіти фаховий молодший бакалавр відповідачем не надано, а в матеріалах справи відсутні.
Тому відмова Міністерства освіти і науки України, яка надана листом у внесенні змін до відомостей, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо позивача є протиправною.
Слід також зазначити, що лист МОН України, на який покликається відповідач у відзиві на позовну заяву, не є нормативно-правовим актом, має лише роз'яснювальний, інформаційний характер і не встановлює правових норм. Норма Закону є нормою прямої дії та має вищу юридичну силу, ніж лист МОН України №1/9758-24 від 03.06.2024. При цьому Верховний Суд неодноразово підкреслював у своїх рішеннях те, що листи міністерств не є нормативно-правовими актами.
Вирішуючи питання щодо способу захисту порушеного права позивача, суд зважає на таке. В ході розгляду справи встановлено, що Міністерство освіти і науки України має повноваження щодо внесення змін до ЄДЕБО про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" щодо позивача.
Так, Положенням про Міністерство освіти і науки України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 630 (далі - Положення № 630), визначено, що Міністерство освіти і науки України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.
МОН України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Згідно з підпунктом 78 пункту 4 Положення № 630 МОН України забезпечує ведення та функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти, інших державних електронних баз та реєстрів, інших інформаційних систем у сфері, що належить до його компетенції.
Відповідно до частини першої статті 74 Закону № 2145-VIII у системі освіти функціонує інтегрована інформаційна система - Єдина державна електронна база з питань освіти (далі - Електронна база або ЄДЕБО).
Порядок функціонування ЄДЕБО визначено Положенням про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України від 08.06.2018 № 620, зареєстрованим Міністерстві юстиції України 05.10.2018 за №1132/32584 (далі Положення №620).
Відповідно до пункту 1 розділу І Положення №620, це Положення розроблено відповідно до статті 74 Закону України "Про освіту" з метою визначення порядку функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі - ЄДЕБО) в галузі освіти як автоматизованої системи збирання, оброблення, зберігання та захисту інформації щодо здобувачів освіти, суб'єктів освітньої діяльності, що формується (створюється) та використовується для забезпечення потреб фізичних та юридичних осіб.
Відповідно до пункту 5 розділу І Положення №620 власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, технічним адміністратором державне підприємство Інфоресурс, що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО.
Основні функції уповноважених суб'єктів у ЄДЕБО визначені розділом ІV Положення, зокрема, розпорядник ЄДЕБО, зокрема, вживає організаційних заходів, пов'язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО; використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством; вносить до ЄДЕБО іншу інформацію, визначену законодавством; забезпечує верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначеної підпунктами 1, 2 пункту 8, абзацами п'ятим - сьомим підпункту 1 та підпунктом 4 пункту 9 розділу III цього Положення, що підтверджується накладенням кваліфікованого електронного підпису.
Адміністратор ЄДЕБО забезпечує: функціонування ЄДЕБО у порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; здійснення заходів із технічного і технологічного забезпечення ЄДЕБО, створення, модернізації і супроводження її програмного забезпечення та веб-сайту з інформаційно-пошуковою системою доступу до відкритих даних, що містяться в ЄДЕБО; структурну систематизацію даних, що містяться в ЄДЕБО, відповідно до державних та/або галузевих класифікаторів; взаємодію ЄДЕБО з іншими автоматизованими системами, інформаційними ресурсами та державними реєстрами у випадках та у порядку, визначених законодавством; оброблення, ведення обліку та зберігання в ЄДЕБО замовлень, поданих суб'єктами освітньої діяльності в електронній формі, на формування інформації, що відтворюється в документах про освіту, студентських (учнівських) квитках державного зразка, в порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; оброблення в ЄДЕБО інформації про прийом, відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої та освіти дорослих, в тому числі післядипломної освіти; внесення та верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначена відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО; виконання інших заходів із забезпечення функціонування ЄДЕБО у порядку та обсягах, передбачених відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО.
З огляду на вище встановлені обставини та норми права, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, а технічним адміністратором - Державне підприємство Інфоресурс, що належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України.
Обробка і захист інформації здійснюються в ЄДЕБО відповідно до вимог законодавства у сфері захисту інформації, що перебуває у власності держави.
Таким чином, саме Міністерство освіти і науки України має повноваження щодо внесення змін до ЄДЕБО про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" щодо позивача. Технічний адміністратор ДП "Інфоресурс" лише забезпечує функціонування ЄДЕБО у порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО МОН України.
Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
За таких обставин, на відповідача може бути покладено обов'язок усунути порушення прав позивача шляхом внесення виправлення у записі в ЄДЕБО відомостей про порушення позивачем послідовності здобуття освіти.
Таким чином суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача у відповідності до вимог приписів ч. 1 ст. 139 КАС України.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 10000,00 грн., суд зазначає наступне.
За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021, від 08.02.2022 у справах №640/3098/20 та №160/6762/21, від 18.08.2022 у справі №540/2307/21.
Таким чином, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу суду надано такі документи: Договір про надання правової допомоги від 28.08.2025, Детальний опис витрат адвоката за надану правову допомогу до Договору про надання правової допомоги від 28.08.2025 клієнту ОСОБА_1 , платіжну інструкцію №1.282308863.1 від 28.08.2025, ордер на надання правничої допомоги серії ВТ №1067397.
У відповідності до пункту 3.1 Договору, за правову допомогу, передбачену в п.п. 1.2 Договору, Замовник сплачує адвокату попередньо обумовлену винагороду під час підписання Договору, в повному обсязі в сумі 10000,00 грн.
Разом з тим, суд з урахуванням правового висновку у постановах Верховного Суду від 29.10.2020 (справа №686/5064/20), від 05.03.2021 (справа №200/10801/19-а), від 16.03.2021 (справа №520/12065/19), від 23.12.2021 (справа №280/1361/21) виходить з того, що відшкодуванню підлягають витрати незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених представником відповідача витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, враховуючи зміст та обсяг наданих послуг, суд вважає, що розмір витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем у суді в розмірі 10000 грн, є суттєво завищеним та не є співмірним з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Вказана сума компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу представником відповідача в розмірі 10000,00 грн не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
З урахуванням співмірності та пропорційності витраченого часу, суд вважає, що підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн., що є співмірним зі складністю справи та відповідає принципу справедливості.
За таких обставин суд вважає, що відшкодуванню підлягають судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн, оскільки такий розмір витрат є цілком обґрунтованим, а також співмірний з виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо відображення в Довідці про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти №696977 від 25.08.2025 інформації про порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" щодо ОСОБА_1 .
Зобов'язати Міністерство освіти і науки України внести зміни до Єдиної державної електронної бази з питань освіти про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" щодо ОСОБА_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України на користь ОСОБА_1 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. сплаченого судового збору та 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп. на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено та підписано 18 грудня 2025 року.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Реквізити учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ),
відповідач - Міністерство освіти і науки України (місцезнаходження: просп. Берестейський, 10, м. Київ,01135 код ЄДРПОУ:38621185),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державне підприємство "ІНФОРЕСУРС" (місцезнаходження вул. Довженка Олександра, 3, м. Київ,03057 код ЄДРПОУ 37533381).
Головуюча суддя Дерех Н.В.