Справа 206/5846/25
Провадження 2-а/206/82/25
18 грудня 2025 року Самарський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді Кушнірчука Р.О.,
при секретареві Глущенко Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
за участю:
представника позивача - адвоката Каряка А.І.,
20 жовтня 2025 року до суду надійшла вказана позовна заява, яка обґрунтована тим, що 12.05.2025 року поліцейським взводу 2 роти 3 батальйону 1 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області ДПП, лейтенантом поліції Пилипенко Назаром Вікторовичем було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 328654. Відповідно до вказаного протоколу 12.05.2025 року приблизно о 17 год. 55 хв. у м. Дніпро, по вул. Сержанта Литвищенка, буд. 13, водій ОСОБА_1 , керуючий транспортним засобом Suzuki Vitara з д. н. НОМЕР_1 перед зміною напрямку руху, поворотом ліворуч скоїла зіткнення з транспортним засобом Mercedes-Benz 312- Спринтер з д. н. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , чим порушила п. 10.1 ПДР за що передбачена адміністративна відповідальність за ст. 124 КУпАП. Одразу після ДТП, а саме 20.05.2025 року ОСОБА_1 , звернулась до УПП в Дніпропетровській області з заявою про складання протоколу про адміністративне правопорушення у відношенні водія ОСОБА_2 , оскільки саме він був винуватим у скоєнні ДТП, однак 21.05.2025 року УПП в Дніпропетровській області відмовило ОСОБА_1 у складанні відносно ОСОБА_2 протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки наче б то адміністративні матеріали складені саме відносно ОСОБА_1 були направлені до Самарського районного суду м. Дніпра. Адміністративні матеріали УПП в Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 направило до Самарського районного суду м. Дніпра, де було розглянуто адміністративну справу № 206/2850/25 про притягнення останньої до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП. 12 вересня 2025 року Самарським районним судом м. Дніпра за результатами розгляду адміністративної справи № 206/2850/25 було винесено постанову про закриття адміністративної справи у зв'язку із відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена за ст. 124 КУпАП. В рамках справи № 206/2850/25 була проведена судова автотехнічна експертиза, яка була призначена постановою Самарського районного суду від 01.07.2025 року. Проведення експертизи доручено експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз. Згідно висновку експерта № 1830-25 від 05.08.2025 року в даній дорожній обстановці дії водія ОСОБА_1 регламентувались п.9.4, п.10.1 ПДР, відповідно до яких, перед початком маневру, вона завчасно подала сигнал повороту та переконалась, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху. Постановою Самарського районного суду м. Дніпра від 12.09.2025 року встановлено, що виходячи з висновку експерта судової автотехнічної експертизи від 05 серпня 2025 року № 1830-25 суд приходить до висновку, що обставини, які викладені у протоколі про адміністративне правопорушення не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, тому у діях ОСОБА_1 , яка перша почала виконувати маневр (поворот) ліворуч та небезпека для її руху виникла внаслідок дій водія автомобіля Mercedes-Benz, який застосував маневр (обгін), відсутній склад адміністративного правопорушення відповідальність, за яке передбачено ст. 124 КУпАП. Тобто судом було підтверджено, що ОСОБА_1 не є винуватою у вказаній ДТП, а навпаки є потерпілою особою. Після встановлення судом обставин невинуватості у ДТП ОСОБА_1 та набрання постанови Самарського районного суду м. Дніпра від 12.09.2025 року законної сили, остання 29.09.2025 року звернулась до УПП в Дніпропетровській області із ще однією заявою про складання у відношенні ОСОБА_2 протоколу про адміністративну відповідальність. 06.10.2025 року УПП в Дніпропетровській області надало відповідь, де було зазначено, що начеб то складання адміністративного протоколу у відношенні ОСОБА_2 не є можливим, оскільки розгляд вказаних матеріалів працівниками УПП в Дніпропетровській області є закінченим, а матеріали по ДТП направлено до Самарського районного суду м. Дніпра і складені у відношенні ОСОБА_1 . Дана відповідь є необґрунтованою та підтверджує бездіяльність відповідача, оскільки до заяви про складання протоколу про адміністративне правопорушення від 29.09.2025 року, було додано постанову Самарського районного суду м. Дніпра від 12.09.2025 року по справі № 206/2850/25, якою було закрите адміністративне провадження про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення за ст.124 КУпАП, що свідчить що на момент звернення з вказаною заявою відповідач був обізнаний про те, що матеріали адміністративної справи були розглянуті Самарським районним судом м. Дніпра. У даній ситуації позивач позбавлена права на страхове відшкодування збитків заподіяних внаслідок ДТП останній саме через дії водія ОСОБА_2 . Через бездіяльність УПП в Дніпропетровській області щодо не складання відносно водія Mercedes-Benz 312- спринтер з д. н. НОМЕР_2 ОСОБА_2 протоколу про адміністративне правопорушення відповідальність за яке передбачена ст. 124 КУпАП та не направлення його до суду порушуються права позивача на страхове відшкодування збитків. Відповідно до висновку експерта № 3258 від 02.06.2025 року вартість матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля Suzuki Vitara, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_3 , пошкодженого у наслідок від ДТП, становить: 188609,45 грн. 09.10.2025 року ОСОБА_1 направила до Акціонерного Товариства «Національна Акціонерна Страхова Компанія «ОРАНТА» заяву про страхове відшкодування збитків. У вказаній страховій компанії застрахована відповідальність водія ОСОБА_2 відповідно до страхового полісу №227625488 з 11.03.2025 по 10.03.2026 року. ПАТ «НАСК «ОРАНТА» надала відповідь від 14.11.2025 року про те, що розгляд страхової справи наразі призупинено, остаточний розрахунок суми страхового відшкодування не проводився, оскільки ОСОБА_1 не надано весь перелік документів, а також їй необхідно надати пошкоджений транспортний засіб на огляд Страховику.
Бездіяльність посадових осіб Національної поліції, зокрема Департаменту Патрульної Поліції в Дніпропетровській області ДПП щодо не складання протоколу про адміністративне правопорушення по факту ДТП відносно ОСОБА_2 , фактично позбавляє можливості оцінити правомірність його дій, встановити дійсні обставини ДТП та притягнути останнього до відповідальності. Така бездіяльність відповідача порушує право позивача на виплату страхового відшкодування збитків, які були завдані майну позивача внаслідок порушення правил ПДР ОСОБА_2 .
За вказаних обставин, позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Управління Патрульної Поліції в Дніпропетровській області Департаменту Патрульної Поліції щодо не складення протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП, щодо водія транспортного засобу Mercedes-Benz 312- спринтер з д. н. НОМЕР_2 ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов'язати Управління Патрульної Поліції в Дніпропетровській області Департаменту Патрульної Поліції вчинити дії у відповідності до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015 щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стосовно водія транспортного засобу «Mercedes-Benz» 312- спринтер з д. н. НОМЕР_2 ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також зобов'язати Управління Патрульної Поліції в Дніпропетровській області Департаменту Патрульної Поліції скласти протокол про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стосовно водія транспортного засобу «Mercedes-Benz» 312- спринтер з д. н. НОМЕР_2 ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 з подальшим направленням цього протоколу до відповідного суду для розгляду а стягнути з відповідача судові витрати по справі.
Ухвалою суду від 24 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Не погодившись із вказаним позовом, відповідач 30 жовтня 2025 року подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що дійсно 12.05.2025 на вул. Сержанта Литвищенка у м. Дніпрі сталася дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортного засобу SUZUKI, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 і транспортного засобу MERCEDES, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Пунктом 1.10 Правил дорожнього руху встановлено, що дорожньо-транспортна пригода - це подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки. Аналогічне за своїм змістом визначення дорожньо-транспортної пригоди наведено в пункті 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відповідно до частини 1 статті 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, є адміністративним правопорушенням. Згідно статті 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення про вчинення адміністративного правопорушення не пізніше 24 годин з моменту виявлення особи, яка його вчинила, уповноваженою на те посадовою особою складається протокол. У розумінні статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення такий протокол є джерелом доказів. Статтею 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи органів Національної поліції. 12.05.2025 інспектором взводу №2 роти №3 батальйону №1 управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції лейтенантом поліції Пилипенком Н.В. за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 328654, згідно якого ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом SUZUKI, номерний знак НОМЕР_1 , перед зміною напрямку руху, в порушення пункту 10.1 Правил дорожнього руху, не переконалася, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, внаслідок чого отримали пошкодження транспортні засоби SUZUKI, номерний знак НОМЕР_1 , і MERCEDES, номерний знак НОМЕР_2 . 12.09.2025 Самарським районним судом м. Дніпра за результатами розгляду такого протоколу постановою у справі № 206/2850/25 ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні такого правопорушення, провадження у справі закрито у зв'язку з відсутністю складу правопорушення. У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що за наведених обставин не складення управлінням патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції протоколу про адміністративне правопорушення за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо іншого учасника дорожньо - транспортної пригоди, ОСОБА_2 , порушує права ОСОБА_1 на отримання від АТ «НАСК «ОРАНТА» страхового відшкодування за фактом настання такої дорожньо-транспортної пригоди як страховим випадком. При цьому ОСОБА_1 посилається на постанову Самарського районного суду м. Дніпра від 12.09.2025 у справі № 206/2850/25, як на підставу необхідності складення такого протоколу щодо ОСОБА_2 як особи, винної у зазначеній дорожньо-транспортній пригоді. Разом з тим у справі № 206/2850/25 судом не розглядалося питання наявності чи відсутності вини ОСОБА_2 у такій дорожньо-транспортній пригоді, тому посилання ОСОБА_1 на дану постанову суду є необґрунтованим і таким, що не доводить необхідності складення відповідного протоколу щодо ОСОБА_2 . Водночас ОСОБА_1 обрано неналежний спосіб захисту. Як випливає зі змісту позовної заяви своїм порушеним правом, яке підлягає судовому захисту в даній справі, ОСОБА_1 визначила право на відшкодування шкоди, завданої її майну ОСОБА_2 в результаті дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, права на отримання страхового відшкодування, передбаченого Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення здійснення виплати за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілих осіб під час використання наземних транспортних засобів в Україні. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована за правилами такого закону шляхом укладення договору обов'язкового страхування цивільно правової відповідальності, що підтверджується страховим полісом № 227625488. Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум та згідно з умовами, зазначеними у внутрішньому договорі страхування, зобов'язаний у встановленому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку здійснити страхову виплату у зв'язку із шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю та/або майну потерпілої особи, або прийняти обґрунтоване рішення про відмову в її здійсненні. У свою чергу статтею 1194 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням). Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. При цьому відшкодування шкоди, завданої внаслідок експлуатації транспортних засобів, регулюється статтями 1187-1188 Цивільного кодексу України. Так, згідно частин 1-2 статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Разом з тим наведені норми не ставлять право потерпілої особи на відшкодування шкоди, завданої її майну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у залежність від притягнення особи, яка завдала таку шкоду, до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху. Більш того, дорожньо-транспортна пригода, за своїм визначенням, наведеним у пункті 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та пункті 1.10 Правил дорожнього руху, не передбачає обов'язкової наявності таких умов як вина її учасника у завданні матеріальних збитків внаслідок такої пригоди чи порушення таким учасником правил дорожнього руху. Натомість частина 1 статті 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлює адміністративну відповідальність саме за порушення особою правил дорожнього руху, внаслідок чого завдані матеріальні збитки, та за обов'язкової наявності вини даної особи у такому порушенні правил дорожнього руху. Таким чином даний спір є спором про право на відшкодування шкоди, завданої майну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, який вирішується в межах цивільного судочинства, а складання протоколу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення з метою притягнення його до адміністративної відповідальності не створить для ОСОБА_1 жодних юридичних прав та обов'язків і не захистить її право на відшкодування такої шкоди, позаяк, з огляду на завдання адміністративного провадження, факт притягнення іншої особи до адміністративної відповідальності не може вплинути на особисті права та інтереси заявника. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.07.2018 у справі № 554/1334/17 (пункт 29), від 14.07.2020 у справі № 363/3888/17 (пункти 54-55) та від у справі № 826/3585/18 (пункти 35-36).
У постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 638/16768/19 звертається увага на те, що відсутність права на позов у матеріальному розумінні спричиняє прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення) від зобов'язаних осіб. Тобто, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19. Отже, суд має встановити належність особі, яка звернулася за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, чи є така особа належним позивачем у справі (наявність права на позов у матеріальному розумінні), чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановлення факту порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, які передбачені законодавством, і чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позову (такий висновок викладений у пункті 7.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 916/3146/17).
Крім того, з 12.05.2025 ОСОБА_1 знала, що адміністративні матеріали за фактом такої події складено поліцейським саме щодо неї, а не ОСОБА_2 , проте з позовом у даній справі щодо зобов'язання управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції скласти протокол про адміністративне правопорушення за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо ОСОБА_2 за фактом такої дорожньо транспортної пригоди ОСОБА_1 звернулася лише 20.10.2025, тобто більш, ніж через 5 місяців. Отже строк звернення до адміністративного суду з позовом у даній справі ОСОБА_1 пропущено.
За вказаних вище обставин, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову.
Також 30 жовтня 2025 року від представника відповідача надійшли додаткові пояснення по справі, в яких він звертає увагу на те, що за змістом розділу IV Кодексу України про адміністративні правопорушення складення протоколу про адміністративне правопорушення є елементом початкової стадії провадження у справі про адміністративне правопорушення, яка полягає у з'ясуванні обставин справи та збиранні доказів. Відтак позовні вимоги ОСОБА_1 зводяться до зобов'язання управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції розпочати провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення за фактом події, яка відбулася більше 5 місяців тому. Разом з тим, відповідно до положень частини 2 статті 38 і статті 221 Кодексу України про правопорушення, адміністративне стягнення за правопорушення, передбачене статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, може бути накладено не пізніш як через 3 місяці з дня вчинення такого правопорушення. Згідно пункту 7 частини 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення у випадку закінчення строків накладення адміністративного стягнення, передбачених статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, провадження у відповідній справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато. Зазначене свідчить про невідповідність позовних вимог ОСОБА_1 імперативним нормам чинного законодавства України.
В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити у повному обсязі, а в подальшому подала заяву про розгляд справи без її участі.
Представник відповідача участь свого представника в судовому засіданні не забезпечив, про час та місце розгляду повідомлений своєчасно та належним чином.
Суд вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали адміністративної справи, враховуючи фактичні обставини справи, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 12.05.2025 року поліцейським взводу 2 роти 3 батальйону 1 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області ДПП, лейтенантом поліції Пилипенко Назаром Вікторовичем було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 328654.
Відповідно до вказаного протоколу 12.05.2025 року приблизно о 17 год. 55 хв. у м. Дніпро, по вул. Сержанта Литвищенка, буд. 13, водій ОСОБА_1 , керуючий транспортним засобом Suzuki Vitara з д. н. НОМЕР_1 перед зміною напрямку руху, поворотом ліворуч скоїла зіткнення з транспортним засобом Mercedes-Benz 312- Спринтер з д. н. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 чим порушила п. 10.1 ПДР за що передбачена адміністративна відповідальність за ст. 124 КУпАП (а.с.9).
20 травня 2025 року ОСОБА_1 , звернулась до УПП в Дніпропетровській області з заявою про складання протоколу про адміністративне правопорушення у відношенні водія ОСОБА_2 (а.с.10 -11).
21 травня 2025 року УПП в Дніпропетровській області відмовило ОСОБА_1 у складанні відносно ОСОБА_2 протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки адміністративні матеріали складені саме відносно ОСОБА_1 були направлені до Самарського районного суду м. Дніпра (а.с.12)
12 вересня 2025 року Самарським районним судом м. Дніпра за результатами розгляду адміністративної справи № 206/2850/25 було винесено постанову про закриття адміністративної справи у зв'язку із відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення відповідальність за яке передбачена за ст. 124 КУпАП.
В рамках даної справи № 206/2850/25 була проведена судова автотехнічна експертиза, яка була призначена постановою Самарського районного суду від 01.07.2025 року (а.с.13-14).
Згідно висновку експерта № 1830-25 від 05.08.2025 року в даній дорожній обстановці дії водія ОСОБА_1 регламентувались п.9.4, п.10.1 ПДР, відповідно до яких, перед початком маневру, вона завчасно подала сигнал повороту та переконалась, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху (а.с.14-17).
Після встановлення судом обставин невинуватості у ДТП ОСОБА_1 та набрання постанови Самарського районного суду м. Дніпра від 12.09.2025 року законної сили, остання 29.09.2025 року звернулась до УПП в Дніпропетровській області із заявою про складання у відношенні ОСОБА_2 протоколу про адміністративну відповідальність (а.с.36-37).
06 жовтня 2025 року УПП в Дніпропетровській області надало відповідь, де було зазначено, що складання адміністративного протоколу у відношенні ОСОБА_2 не є можливим, оскільки розгляд вказаних матеріалів працівниками УПП в Дніпропетровській області є закінчим, а матеріали по ДТП направлено до Самарського районного суду м. Дніпра і складені у відношенні ОСОБА_1 (а.с.37-38).
Вказану відповідь позивач вважає необґрунтованою, оскільки до заяви про складання протоколу про адміністративне правопорушення від 29.09.2025 року, було додано постанову Самарського районного суду м. Дніпра від 12.09.2025 року по справі № 206/2850/25, якою було закрите адміністративне провадження про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення за ст.124 КУпАП, що свідчить що на момент звернення з вказаною заявою відповідач був обізнаний про те, що матеріали адміністративної справи були розглянуті Самарським районним судом м.Дніпра.
Як зазначає позивач, за таких обставин вона позбавлена права на страхове відшкодування збитків заподіяних внаслідок ДТП саме через дії водія ОСОБА_2 .
09 жовтня 2025 року ОСОБА_1 направила до Акціонерного Товариства «Національна Акціонерна Страхова Компанія «ОРАНТА» заяву про страхове відшкодування збитків, оскільки у вказаній страховій компанії застрахована відповідальність водія ОСОБА_2 відповідно до страхового полісу № 227625488 з 11.03.2025 по 10.03.2026 року.
З листа ПАТ «НАСК «ОРАНТА» від 14.11.2025 року вбачається, що розгляд страхової справи наразі призупинено, остаточний розрахунок суми страхового відшкодування не проводився, оскільки ОСОБА_1 не надано весь перелік документів, а також їй необхідно надати пошкоджений транспортний засіб на огляд Страховику.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пункт 7 ч.1 ст.4 КАС України передбачає, що суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За змістом п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб'єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.
Разом з тим, провадження у справах про адміністративне правопорушення, за яке передбачена адміністративна відповідальність, зокрема за ст. 124 КУпАП здійснюється у порядку, передбаченому КУпАП, районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами. Такі справи не підлягають розгляду у позовному провадженні в порядку адміністративного судочинства.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктами 2, 3 статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення, вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень, припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
Відповідно до пункту 1 розділу III Положення про управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції, затвердженого наказом Департаменту патрульної поліції від 07.11.2015 №1/2, УПП у м. Києві ДПП відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, у випадках передбачених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення.
Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлений причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Адміністративне розслідування являє собою адміністративно-процесуальну процедуру, що складається із сукупності адміністративно - процесуальних дій, спрямованих на збирання доказів у справі про адміністративне правопорушення.
Адміністративне розслідування проводиться з метою виявлення додаткових обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тобто обставин, які не встановлюються в протоколі і не встановлюються у повному обсязі при попередній перевірці.
В силу вимог частини 1 статті 246 КУпАП, порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідно до статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Згідно приписів статті 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: чи належить до його компетенції розгляд даної справи; чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; чи витребувано необхідні додаткові матеріали; чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою. яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також, працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки. відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
В той же час, дані, що містяться в протоколі, в силу вимог статті 251 КУпАП, є доказами, які підлягають оцінці судом в порядку ст. 252 цього ж кодексу при розгляді справи про адміністративне правопорушення.
Відповідність та законність дій щодо складання протоколу та долучення до матеріалів справи про притягнення до адміністративної відповідальності інших доказів має оцінюватись судом (суддею), в провадженні якого знаходиться матеріал про притягнення особи до адміністративної відповідальності, у сукупності з іншими доказами відповідно до процесуального закону.
Згідно зі статтею 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015, поліцейські складають протоколи про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачені частинами четвертою і сьомою статті 121, частинами третьою і четвертою статті 122, статтями 122-2, 122-4, 122-5, частинами другою і третьою статті 123, статтею 124, частиною четвертою статті 127, статтями 127-1, 130, 139, частиною четвертою статті 140, 188-28 КУпАП.
Розгляд справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху за ст.124 КУпАП здійснюють судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів (ст. 221 КУпАП).
Аналіз викладеного свідчить, що правильність складання протоколів зобов'язаний перевіряти орган, до компетенції якого віднесено розгляд справи про адміністративне правопорушення, в якій протокол є доказом.
Сам по собі протокол фіксує обставини та факти виявлених порушень законодавства та не є рішенням, що створює правові наслідки і не змінює стан суб'єктивних прав, в даному випадку для позивача, оскільки таким рішенням є постанова, яка приймається на підставі протоколу.
Позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Управління Патрульної Поліції в Дніпропетровській області Департаменту Патрульної Поліції щодо не складення протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП, щодо водія транспортного засобу Mercedes-Benz 312- спринтер з д. н. НОМЕР_2 ОСОБА_2 та зобов'язати відповідача вчинити дії у відповідності до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015 щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стосовно водія транспортного засобу «Mercedes-Benz» 312- спринтер з д. н. НОМЕР_2 ОСОБА_2 .
Такі вимоги позивач пов'язує з бездіяльністю відповідача, яка порушує право позивача на виплату страхового відшкодування збитків, які були завдані її майну внаслідок порушення правил ПДР з боку ОСОБА_2 .
Зважаючи на викладене, суд наголошує на тому, що оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху здійснюється ними на виконання покладених на них функцій та завдань, а саме по собі не складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 не породжує правових наслідків для позивача.
Так, частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 2 статті 5 КАС України).
Верховний Суд вважає, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими.
Таким чином, підставами для визнання протиправними дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов'язковою умовою для визнання таких дій/бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено право особи, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.
Разом із тим, розгляд питання щодо зобов'язання відповідача скласти протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та рішення суб'єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, у сукупності з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити порушене право позивача, не відповідає завданням адміністративного судочинства та у подальшому може призвести до виникнення нових судових спорів.
Подібні за змістом висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 07 лютого 2019 року у справі № 640/6550/15-а.
Крім цього, суд звертає увагу на той факт, що у справі № 206/2850/25 судом не розглядалося питання наявності чи відсутності вини ОСОБА_2 у такій дорожньо-транспортній пригоді, тому посилання ОСОБА_1 на дану постанову суду є необґрунтованим і таким, що не доводить необхідності складення відповідного протоколу щодо ОСОБА_2 .
Суд вважає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки як випливає зі змісту позовної заяви своїм порушеним правом, яке підлягає судовому захисту в даній справі, ОСОБА_1 визначила право на відшкодування шкоди, завданої її майну ОСОБА_2 в результаті дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, права на отримання страхового відшкодування, передбаченого Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Разом з цим, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення здійснення виплати за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілих осіб під час використання наземних транспортних засобів в Україні.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована за правилами такого закону шляхом укладення договору обов'язкового страхування цивільно правової відповідальності, що підтверджується страховим полісом № 227625488.
Статтею 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої у особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, виник обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілих осіб.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум та згідно з умовами, зазначеними у внутрішньому договорі страхування, зобов'язаний у встановленому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку здійснити страхову виплату у зв'язку із шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю та/або майну потерпілої особи, або прийняти обґрунтоване рішення про відмову в її здійсненні.
У свою чергу статтею 1194 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).
Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
При цьому відшкодування шкоди, завданої внаслідок експлуатації транспортних засобів, регулюється статтями 1187-1188 Цивільного кодексу України. Так, згідно частин 1-2 статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Разом з тим, наведені норми не ставлять право потерпілої особи на відшкодування шкоди, завданої її майну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у залежність від притягнення особи, яка завдала таку шкоду, до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху.
Більш того, дорожньо-транспортна пригода, за своїм визначенням, наведеним у пункті 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та пункті 1.10 Правил дорожнього руху, не передбачає обов'язкової наявності таких умов як вина її учасника у завданні матеріальних збитків внаслідок такої пригоди чи порушення таким учасником правил дорожнього руху.
Натомість частина 1 статті 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлює адміністративну відповідальність саме за порушення особою правил дорожнього руху, внаслідок чого завдані матеріальні збитки, та за обов'язкової наявності вини даної особи у такому порушенні правил дорожнього руху.
Таким чином даний спір є спором про право на відшкодування шкоди, завданої майну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, який вирішується в межах цивільного судочинства, а складання протоколу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення з метою притягнення його до адміністративної відповідальності не створить для ОСОБА_1 жодних юридичних прав та обов'язків і не захистить її право на відшкодування такої шкоди, позаяк, з огляду на завдання адміністративного провадження, факт притягнення іншої особи до адміністративної відповідальності не може вплинути на особисті права та інтереси заявника.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.07.2018 у справі № 554/1334/17 (пункт 29), від 14.07.2020 у справі № 363/3888/17 (пункти 54-55) та від у справі № 826/3585/18 (пункти 35-36).
Крім того, суд враховує і той факт, що на звернення ОСОБА_1 ПАТ «НАСК «ОРАНТА» надала відповідь від 14.11.2025 року про те, що розгляд страхової справи наразі призупинено, остаточний розрахунок суми страхового відшкодування не проводився, оскільки ОСОБА_1 не надано весь перелік документів, а також їй необхідно надати пошкоджений транспортний засіб на огляд Страховику, отже остання не ставить за умову вирішення вказаного питання наявність постанови суду про визнання винним іншого учасника ДТП.
У постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 638/16768/19 звертається увага на те, що відсутність права на позов у матеріальному розумінні спричиняє прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення) від зобов'язаних осіб. Тобто, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19. Отже, суд має встановити належність особі, яка звернулася за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, чи є така особа належним позивачем у справі (наявність права на позов у матеріальному розумінні), чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановлення факту порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, які передбачені законодавством, і чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позову (такий висновок викладений у пункті 7.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 916/3146/17).
За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 712/7385/17, згідно якого, оскільки дії відповідачів щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують його права, то вони окремо від постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності не оскаржуються.
Оскарження дій відповідача щодо складання/нескладання протоколу про адміністративне правопорушення, а також його скасування в судах взагалі не оскаржується окремо від постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності.
Аналогічна правова позиція також викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 638/3490/18, від 22 січня 2020 року у справі № 2-а/489/7/2016, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.07.2022 у справі №307/3754/21.
Враховуючи викладене, діючи в межах наданих адміністративному суду повноважень, проаналізувавши наведені позивачем доводи, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов є безпідставним, необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 90, 139, 241-246, 286 КАС України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у відповідності до ч. 2 ст. 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя Р.О. Кушнірчук