01 грудня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/4998/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Науменка В.В.
секретаря судового засідання Гловацької М.О.,
за участі:
представника позивача - Щербини А.І.
представника відповідача - Дубового Є.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернарі» (вул. Садова, 1-а, м. Олександрія, Кіровоградська область 28000, ЄДРПОУ 41521749) до Головного управління ДПС у Кіровоградській області (вул. Велика Перспективна, 55, м. Кропивницький, 25006, ЄДРПОУ 43995486) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач, через уповноваженого представника адвоката Щербину А.І., звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області від 24.04.2025 року №00046050703 на суму 2122691,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оспорюване рішення відповідачем винесено безпідставно, висновки відповідача щодо виявлених порушень не відповідають фактичним обставинам, а отже винесене ППР є протиправним.
Ухвалою суду від 25 серпня 2025 року у справі відкрито провадження, вирішено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, сторонам встановлено строки для вчинення процесуальних дій (т. 4 а.с. 198).
Відповідачем до суду 11.08.2025 надано відзив, відповідно до якого позовні вимоги відповідач не визнав, у задоволенні позову просив відмовити. Вказав, що податковим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку господарської діяльності позивача, під час якої встановлено чисельні порушення вимог податкового законодавства, що у подальшому обумовило винесення оспорюваних рішень.
Зазначив, що відповідач діяв виключно у межах своєї компетенції у спосіб та на підставі, визначених законом, а отже спірні рішення винесені правомірно та скасуванню не підлягають (т. 4 а.с. 213-222).
Від позивача 15.08.2025 до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач на задоволенні позову наполягав, а доводи, викладені у відзиві, вважав такими, що не спростовують позовних вимог (т. 5 а.с. 32-43).
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі. Зазначив, що оскаржуване рішення відповідачем прийнято виключно на підставі припущень про нереальність господарських операцій з ПП "Власна Справа". Таких висновків відповідач дійшов виключно на підставі узагальненої податкової інформації, без проведення зустрічних звірок, при чому така інформація здебільшого стосується не зазначеного контрагента, а контрагентів по ланцюгу постачання - тобто третя, четверта, п'ята ланка постачання, до яких позивач взагалі не має жодного відношення, що в свою чергу свідчить про порушення відповідачем принципу індивідуальності юридичної відповідальності. Наполягав, що позивач фактично отримав від ПП "Власна Справа" обумовлену кількість товару (зерна), що підтверджується наданими до суду копіями первинних документів, при чому наголосив, що сам факт отримання спірного зерна, його подальша переробка та реалізація готової продукції відповідачем фактично не заперечується. За отримане зерно позивач сплатив кошти за реквізитами ПП "Власна Справа", що такої позивач підтверджує копіями відповідних платіжних документів, наданих до суду, при чому представник зазначив, що факт оплати відповідачем також не заперечується, відповідні витрати відповідачем зараховано у податковій звітності позивача. Наголосив на протиправності оспорюваного податкового повідомлення-рішення, просив суд визнати його протиправним та скасувати.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у відзиві. Наполягав, що ПП "Власна Справа" не мало можливості поставити позивачу обумовлену кількість зерна, оскільки не є товаровиробником, а задекларована кількість придбаного товару була ним отримана по ланцюгу постачання виключно від ризикових контрагентів, якими допускається підміна номенклатури товару, відповідно, неможливо встановити походження спірного зерна. У задоволенні позову просив відмовити.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши надані сторонами матеріали та з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Зернарі" зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 14.08.2017, основний вид діяльності - 10.61 Виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості; перебуває на обліку як платник податку, є платником ПДВ (т. 1 а.с. 78-87).
Також встановлено, що у період часу з 03 по 23 березня 2025 року відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, за наслідками проведення якої податковим органом складено Акт від 04.04.2025 №3926/11-28-07-03/41521749 (т. 5 а.с. 1-29).
Перевірку проведено на підставі наказу №179-п від 12.02.2025 (т. 4 а.с. 237), повідомлення від 12.02.2025 №114/11-28-07-03/41521749 (т. 4 а.с. 237-зворот), направлень на проведення перевірки від 26.02.2025 №599, №600, №601, №602, №603, №604, №605 (т. 4 а.с. 239-245).
Матеріали справи свідчать про своєчасне повідомлення позивача про проведення перевірки, отримання останнім копій відповідних документів та пред'явлення перевіряючими службових посвідчень та направлень на перевірку.
Відповідно до висновків проведеної перевірки, відображених в Акті від 04.04.2025 №3926/11-28-07-03/41521749, податковим органом виявлено порушення, зокрема:
- п.44.1 ст. 44, пп.134.1.1 п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, п.5, п.6, п.21 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, п.5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 698 153грн., в т.ч. за 4 квартал 2020 року на суму 1 698 153грн;
- пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп.140.4.4 п.140.4 ст.140 Податкового кодексу України, п.18, п.19, п.20 П(С)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом МФУ №318 від 31.12.99 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 32463135 грн., в т.ч. за 4 квартал 2024 року на суму 32 463 135 грн;
- п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 529 322 грн., в т.ч. по періодах: липень 2021 року на суму 111191грн., вересень 2021 року в сумі 23050грн., березень 2022 року на суму16667грн., грудень 2022 року в сумі 295163грн., січень 2023 року в сумі 83251грн.
Згідно матеріалів справи, позивачем 16.04.2025 подано заперечення до Акту перевірки (т. 1 а.с. 181-204), за результатами розгляду яких відповідачем 23.04.2025 прийнято рішення про правомірність висновків, викладених а Акті перевірки (т. 1 а.с. 154-179).
За наслідками виявлених порушень податковим органом винесено низку податкових повідомлень-рішень, з яких позивач не погоджується з ППР від 24.04.2025 №00046050703, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 2122691,00 грн., з яких за основним платежем - 1698153 грн., штрафи - 424538 грн. (т. 4 а.с. 246).
Матеріали справи містять скаргу позивача на ППР від 24.04.2025 №00046050703, подану до ДПС України (т. 1 а.с. 100-140), проте рішенням про результати розгляду скарги від 08.07.2025 №19501/6/99-00-06-01-01-06 зазначене ППР залишено без змін, скаргу платника - без задоволення (т. 1 а.с. 88-96).
Разом з тим, не погоджуючись з таким рішенням контролюючого органу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
За приписами пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Зі змісту статті 16 ПК України, платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
За приписами статті 36 Податкового кодексу України, податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором і є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.
Зі змісту матеріалів справи судом встановлено, що порушення, унаслідок якого винесене оскаржуване ППР, фактично зводяться до віднесення господарських правовідносин між позивачем та ПП "Власна Справа" до нереальних.
Так, згідно матеріалів справи, відповідач ставить під сумнів реальність господарських операцій, проведених за період з серпня по жовтень 2020 року між позивачем та ПП "Власна Справа" щодо отримання позивачем від зазначеного контрагента пшениці на підставі договору купівлі-продажу №1208/03/2020 від 12.08.2020.
Зокрема, серед підстав для віднесення спірних господарських операцій до числа нереальних відповідачем зазначається про відсутність у зазначеного контрагента достатньої кількості трудових та матеріальних ресурсів, порушення таким суб'єктом правил ведення податкового та бухгалтерського обліку, його взаємовідносини з сумнівними контрагентами по ланцюгу постачання продукції, віднесення деяких з перелічених контрагентів у подальшому до числа ризикових, тощо.
Вказаних висновків податковий орган дійшов на підставі аналізу податкової звітності, даних ЄРПН, даних з Державних реєстрів, інших інформаційних та аналітичних баз даних.
Не погоджуючись з такими доводами контролюючого органу, позивач наголошував, що на час здійснення господарських операцій у позивача не було жодних підстав для сумніву у добросовісності свого контрагента. Так, позивач вжив заходів щодо перевірки такого контрагента за відкритими джерелами, отримав копії статутних документів, податкової звітності. Вказаний контрагент на момент існування господарських взаємовідносин з позивачем не був віднесений до ризикових. Пшениця від зазначеного контрагента фактично була отримана на елеватор, що підтверджується відповідними первинними документами, які відповідачем під сумнів не поставлені, нотаріально засвідченими показами осіб, які фактично проводили приймання такого товару, у подальшому зазначена пшениця була перероблена, отримано готову продукцію та здійснено її реалізацію, що відповідачем також під сумнів не ставиться. За отриману позивачем пшеницю позивач здійснив відповідну оплату, що підтверджується наданими первинними документами та відповідачем також не заперечується. Що стосується відносин ПП "Власна Справа" з іншими контрагентами по ланцюгу постачання зазначеного товару, позивач наголошує на відсутності будь-якого відношення до вказаних правовідносин.
Надаючи оцінку таким висновкам податкового органу, суд виходить з наступного.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV).
Відповідно до статті 1 цього Закону, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону N 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Суд також зазначає, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 9 Закону N 996-XIV, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Правилу цієї норми Закону N 996-XIV кореспондує зміст пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 (далі - Положення).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону N 996-XIV та пункту 2.4 Положення первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Як зазначено вище, позивачем надано належним чином оформлені первинні документи, які підтверджують реальність здійснених господарських операцій.
Зокрема, позивачем надано до суду достатню кількість документів, що підтверджують факт отримання позивачем товару від означеного контрагента, факт здійснення оплати за вказаний товар, а також факт подальшого використання позивачем такого товару у господарській діяльності (зберігання, переробка, транспортування, реалізація, тощо).
Відповідач означені факти не заперечував, жодних доказів на їх спростування до суду не надав.
Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону N 996-XIV відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що відповідальність, зокрема, за недостовірність відображених у первинних документах даних покладена саме на ту особу, яка склала та підписала ці документи. Відтак кожен з учасників господарської операції відповідає лише за ті відомості, які до первинного документа вносив він сам.
Таким чином, у приписах частини восьмої статті 9 Закону N 996-XIV знайшов відображення принцип індивідуальної відповідальності платника податків.
Крім цього, відповідно до пункту 112.2 статті 112 ПК України (у редакції Закону N 466-IX) особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
Порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків; чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів; так само невиконання контрагентами своїх податкових обов'язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків, що випливає з правових позицій Верховного Суду, викладених в постановах від 18 грудня 2018 року у справі N 816/1118/17, від 15 січня 2019 року у справі N 809/2918/13-а.
Також сталою є позиція Верховного Суду щодо того, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Такий підхід підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 липня 2022 року у справі №160/3364/19, а також викладено в постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі №804/6909/17, від 21 лютого 2020 року у справі №815/253/16.
Принцип індивідуальної відповідальності платника податків також застосував ЄСПЛ у рішеннях у справах "Бізнес Супорт Центр проти Болгарії", "Булвес АД проти Болгарії", "Інтерсплав проти України", визначивши, що платник податків не може нести відповідальність за зловживання свого контрагента, якщо не буде доведено залученість цього платника до таких зловживань.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022, справа №160/3364/19 дійшла висновків, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов'язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.
Таким чином, сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов'язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.
Застосовуючи зазначені висновки при оцінці оспорюваних господарських операцій, суд дійшов висновку, що позивач підтвердив їх реальність долученими до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій і господарський характер понесених за ними витрат, а саме: копією договору та специфікаціями до нього, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, складськими квитанціями та іншими документами щодо перевірки якості та зберігання зерна пшениці, актами наданих послуг, платіжними інструкціями, виписками по рахунках, податковими накладними, зареєстрованими у встановленому законом порядку, тощо.
Фактичну можливість надання таких послуг мав встановити саме податковий орган, у тому числі - шляхом проведення зустрічної перевірки.
Контролюючим органом, в свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків, не наведено об'єктивних доводів щодо здійснення позивачем спірних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект, тощо.
Суд зазначає, що інформація, що міститься в інформаційних базах даних контролюючих органів, носить інформативний характер та не доводить наявності порушень податкового законодавства добросовісним платником податку. Вказана позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема в постанові від 30 вересня 2021 року у справі №400/1986/19.
Суд крім цього вважає за необхідне звернути увагу на висновок Верховного Суду, висловлений, зокрема, в постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 826/14549/15, від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі №520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі №140/1845/19, згідно з яким відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.
У постанові від 03 вересня 2019 року у справі №810/3790/17 Верховний Суд також вказав, що висновки про відсутність у контрагентів (по «ланцюгу» постачання) трудових та матеріально-технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, наявної в базі даних ДФС, проте податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів Позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.
Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2018 року по справі 815/2946/13-а звертає увагу на те, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Відтак суд погоджується з позицією позивача про те, що висновок податкового органу щодо неможливості отримання товару (зерна пшениці) позивачем від контрагента ПП "Власна Справа", не підкріплений належними доказами, ґрунтується лише на припущеннях податкового органу, які, в свою чергу, базуються на узагальненій податковій інформації без проведення контрольних заходів щодо контрагента позивача та дослідження первинних документів.
Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 19 серпня 2022 року у справі 1740/2194/18.
Отже, аналізуючи встановлені обставини та відповідні їм докази у сукупності, суд дійшов висновку, що спірні господарські операції між позивачем та вищевказаним контрагентом є реальними та підтверджуються долученими позивачем до матеріалів справи доказами.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Встановлені судом обставини свідчать про те, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність оскаржуваних дій та рішень.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
Що стосується стягнення судових витрат, суд зазначає наступне.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до статті 139 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До матеріалів справи додано платіжну інструкцію про сплату судового збору у розмірі 30280,00 грн. (т. 1 а.с. 43), зазначені суми підлягають стягненню на користь позивача.
Доказів понесення сторонами інших судових витрат до суду не надано.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернарі» до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, винесене ГУ ДПС у Кіровоградській області 24.04.2025 №00046050703.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернарі» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 30280,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду у порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО