16 грудня 2025 року м. Київ справа №320/26535/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ДУ "Білоцерківська виправна колонія (№35)" про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ДУ "Білоцерківська виправна колонія (№35)", в якому, з урахуванням уточнень, просить суд:
- визнати протиправними дій відповідача щодо не нарахування та не вплати позивачу додаткової винагороди встановленої ПКМУ №168 від 28.02.2022р., за період проходження служби з 06.03.2022 по 08.07.2022 у розмірі 30 000 грн. пропорційно в розрахунок на місяць;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду установлену ПКМУ №168 від 28.02.2022, за період проходження служби з 06.03.2022 по 08.07.2022 у розмірі до 30 000 грн. пропорційно в розрахунок на місяць, а також компенсацію втрат частини доходів, у зв'язку із порушенням термінів виплати наведеної винагороди згідно ЗУ №2050-3 із одночасною компенсацією сум ПДФО згідно Порядку, затвердженого ПКМУ від 15.01.2004р. №44.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за позовом за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.09.2023 зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ДУ "Білоцерківська виправна колонія (№35)" про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі №260/3564/22 (провадження №Пз/990/4/22).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 клопотання позивача про поновлення провадження у справі №320/26535/23 - задоволено, поновлено провадження у справі №320/26535/23 за позовом ОСОБА_1 до ДУ "Білоцерківська виправна колонія (№35)" про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позивач зазначив, що не отримував виплату додаткової грошової винагороди у розмірі 30000,00 грн на період дії воєнного стану, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби.
Позивач 30.06.2023 звернувся з листом до відповідача з проханням надати інформацію про те, чи видавались відповідачем накази про нарахування та виплату йому додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно, у період з 06.03.2022 по 08.07.2022 роки.
Позивач отримав відповідь відповідача від 07.07.2023 року про те, що особи начальницького складу уповноважених органів з питань пробації у період дії воєнного стану виконували службові обов'язки відповідно до посадових інструкцій, до виконання завдань, передбачених Законом України “Про правовий режим воєнного стану», заходів повноважень, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, не залучалися, а накази про виплату додаткової винагороди Центром апробації не видавалися.
Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом.
До суду від Державної установи "Білоцерківська виправна колонія (№35)" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив, що уряд включаючи у Постанову № 168 право на отримання додаткової винагороди особами рядового і начальницького складу Державної кримінально виконавчої служби, одночасно мав на меті покращення матеріального стану осіб рядового та начальницького складу Державної кримінально виконавчої служби, які беруть участь у відсічі збройної агресії проти України та охороні органів виконання покарань. Відповідач зазначає, що позивач не брав безпосередню участь у бойових діях, не забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, не ніс службу (чергування, наряди тощо). Сам факт проходження служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби в установах, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми "єПідтримка" не є достатнім для виплати вказаної додаткової винагороди, оскільки зазначені суми є додатковою виплатою, що потребує виконання додаткових умов. Жодного наказу директора Центру пробації про залучення позивача для захисту безпеки населення та інтересів держави України на території її проходження служби в уповноваженому органі пробації на час воєнного стану, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64 “Про введення воєнного стану в Україні», не видавалось. Крім цього, відповідач зазначає, що така виплата носить тимчасовий характер (на період дії воєнного стану), та зумовлена виконанням службових обов'язків в обставинах військової агресії російської федерації проти України. У розумінні абзацу другого пункту 1 Постанови № 168 додаткова винагорода є компенсаційною виплатою, та не є видом грошового забезпечення, яке виплачується особам начальницького складу уповноважених органів з питань пробації за період проходження служби в Центрі пробації під час дії воєнного стану. Відповідач також наголошує, що у подальшому до Постанови № 168 неодноразово вносились зміни, зокрема Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 01.07.2022 № 754 “Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168», що набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01 червня 2022 року, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 08.10.2022 № 1146 “Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168», що набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01 вересня 2022 року (далі - Постанова № 1146).
Розглянувши подані документи і матеріали оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач проходив службу в Державній установі «Білоцерківська виправна колонія (№35)» (надалі - ДУ «БВК (№35)») у період з 20.06.2020 по 23.05.2023, на різних посадах у спеціальному званні «капітан внутрішньої служби».
Так, наказом начальника ДУ «БВК (№35)» від 19.06.2020 №830/С-20 лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи Білоцерківської виправної колонії (№35).
Наказом начальника ДУ «БВК (№35) від 23.05.2023 №57/ОС-23 позивача звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України.
Позивач 30.06.2023 звернувся з листом до відповідача з проханням надати інформацію про те, чи видавались відповідачем накази про нарахування та виплату йому додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно, у період з 06.03.2022 по 08.07.2022 роки.
Позивач отримав відповідь з ДУ«Білоцерківська виправна колонія (№35)» від 07.07.2023 року про те, що особи начальницького складу уповноважених органів з питань пробації у період дії воєнного стану виконували службові обов'язки відповідно до посадових інструкцій, до виконання завдань, передбачених Законом України “Про правовий режим воєнного стану», заходів повноважень, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, не залучалися, а накази про виплату додаткової винагороди Центром апробації не видавалися.
Позивач, вважаючи, що йому протиправно не виплачено додаткову винагороду за службу в умовах воєнного стану, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
У зв'язку з військовою агресією росії проти України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на всій території України введений воєнний стан.
Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 “Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03.03.2022 №2105-IX, оголошено про проведення загальної мобілізації.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 “Про введення воєнного стану в Україні» та №69 “Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Згідно з пунктом 5 Постанови №168 вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 №350 до пункту 1 Постанови №168 внесено зміни шляхом доповнення абзацу першого після слів “та поліцейським» словами “а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми “єПідтримка».
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 в абзаці першому пункту 1 Постанови №168 слова і цифри “додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами “додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».
Як зазначено у постановах Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 №350 і від 07.07.2022 №793, ці постанови набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 № 754 “Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168», яка набрала чинності 08.07.2022, внесено зміни до абзацу 1 Постанови № 168, зокрема: слова “які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми “єПідтримка» замінено словами “які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)».
Як зазначено у постанові Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 №754 вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01.06.2022.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 204-р від 06.03.2022 “Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми “єПідтримка» затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми “єПідтримка», де вказана позиція “Київська область».
Частиною першою статті 6 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 №2713-IV (далі - Закон №2713-IV) встановлено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону №2713-IV до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).
Частиною п'ятою статті 23 Закону У Закону №2713-IV обумовлено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України “Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
У частині першій статті 2 Закону України “Про пробацію» від 05.02.2015 №160-VIII (далі - Закон №160-VIII) визначено, що пробація - це система наглядових та соціально-виховних заходів, що застосовуються за рішенням суду та відповідно до закону до засуджених, виконання певних видів кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого; орган пробації - це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері пробації; персонал органу пробації - працівники, які відповідно до повноважень, визначених цим Законом та іншими законами України, виконують завдання пробації.
Частиною першою статті 19 Закону №160-VIII передбачено, що права, обов'язки, відповідальність, правовий та соціальний захист персоналу органу пробації визначаються Законом України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та цим Законом.
Наказом Міністерства юстиції України від 08.12.2020 №4242/5 затверджено Положення про Державну установу “Центр пробації» (далі - Положення), відповідно до пункту 1 якого Центр пробації є неприбутковою державною установою, створеною для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації і безпосереднього спрямування та координації діяльності уповноважених органів з питань пробації, що належить до сфери управління Мін'юсту.
Пунктом 6 Положення передбачено, що у структурі Центру пробації функціонують відокремлені структурні підрозділи (далі - Філії), до складу яких входять уповноважені органи з питань пробації. Філії не є юридичними особами та здійснюють частину делегованих функцій Центру пробації відповідно до мети (цілей), завдань та функцій.
Згідно з пунктом 7 Положення до складу Центру пробації входять працівники, які працюють за трудовим договором, та особи начальницького складу, що були переведені з Державної кримінально-виконавчої служби України.
Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року №925/5 (далі - Порядок №925/5).
Пунктом 3 розділу І Порядку № 925/5 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацом першим пункту 4 розділу І Порядку №925/5 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які займають штатні посади в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах та закладах охорони здоров'я, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Верховним Судом у постанові від 02.11.2023 у справі №160/11851/22 сформовано висновок щодо застосування пункту 1 Постанови №168, який надалі підтримано Верховним Судом й в інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 200/297/23, від 25.01.2024 у справі №520/8343/22, від 21.03.2024 у справі № 160/12980/22, від 28.03.2024 у справі № 480/1364/23, від 25.04.2024 у справі № 160/10532/22.
Зокрема, Верховний Суд у пунктах 41-43 постанови від 02.11.2023 у справі №160/11851/22 висновував щодо значення понять “несення служби» та “проходження служби», а також сформулював висновок щодо їх тотожності.
Окрім того, у вказаній постанові Верховний Суд надав оцінку доводам ДУ “Центр пробації» про те, що право на отримання додаткової винагороди мають лише ті особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які саме несуть службу в органах та установах зазначеної Служби, суд зазначає таке.
Суд дійшов висновку, що у цьому випадку поняття “несення служби», яке зазначено у пункті 1 Постанови № 168, тотожні поняттю “проходження служби». Оскільки, законодавством визначено, що особи рядового і начальницького складу, які мають спеціальні звання проходять службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, немає ніяких підстав вважати, що вони службу не несуть. При цьому відзначив, що положення пункту 1 Постанови №168 не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які беруть участь в оперативних заходах, несуть варту, в тому числі в нічний час, несуть службу у наряді, тощо. Тобто, Постанова № 168 (у редакції постанови від 22 березня 2022 року) не ставить у залежність отримання додаткової винагороди від залучення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби від виконання завдань та заходів, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану.
У справі № 160/12980/22 Верховний Суд відхилив аргументи ДУ “Центр пробації» щодо відмінності терміну “несення служби» від “проходження служби», які були обґрунтовані посиланням на пункт 5 глави 13 розділу ІІІ Порядку №925/5, оскільки розділ ІІІ під назвою “Компенсаційні виплати» містить лише 2 глави, в яких відсутнє поняття “несення служби».
У справі №200/297/23 Верховний Суд констатував безпідставність доводів ДУ “Центр пробації» про те, що за відсутності відповідних наказів командирів (начальників), на підставі яких здійснюється виплата додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168, відсутні і підстави для нарахування та виплати такої винагороди, позаяк, вказане свідчить лише про допущення протиправної бездіяльності, а не про відсутність права у позивача на таку винагороду.
Указана позиція Верховного Суду підтримана у постанові Верховного Суду від 31.10.2024 у справі № 200/4975/22.
Щодо посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2024 у справі № 640/13029/22, суд зазначає наступне.
У справі №640/13029/22 ключовим питанням було те, чи мають право військовослужбовці, відряджені до державних органів, установ та організацій на додаткову винагороду в розмірі 30 000,00 гривень, яка є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців (пункт 2 частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ) відповідно до Постанови № 168.
Оскільки, у справі № 640/13029/22 позивачем є військовослужбовець, відряджений до Національного космічного агентства України із залишенням на військовій службі, суд не вважає правовідносини, які були предметом дослідження подібними із вказаною справою. Оскільки позивач у цій справі проходив службу на посаді начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи Білоцерківської виправної колонії (№35).
Відповідно висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 640/13029/22, що виплата додаткової винагороди в розмірі 30000,00 гривень повинна здійснюватися як стимулювання винятково тим військовослужбовцям ЗСУ, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України стосується саме визначення категорій військовослужбовців, які мають право на таку додаткову винагороду з урахуванням приписів частини 1статті 1 Закону України “Про Збройні Сили України», а саме, що Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Зі змісту листа відповідача від 07.07.2023 №2623-1599-23/22 судом встановлено, що додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ від 28.02.2022 року № 168, позивачу не нараховано та не виплачено.
Ураховуючи, що Київська область (без визначення окремих територіальних громад та населених пунктів) віднесена до адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми “єПідтримка» і позивач у спірний період проходив службу на посаді начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи Білоцерківської виправної колонії (№35), суд висновує, що позивач має право на отримання додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови КМУ №168.
Щодо нарахування та виплати із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі - Порядок №44), суд зазначає наступне.
Так, згідно з пунктом 1 вказаного Порядку, цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених вище норм Порядку №44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Поряд з цим, у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справа № 815/5826/16 (пункт 63) зазначено, що оскільки з позивачем не проведено повного розрахунку за матеріальним забезпеченням, позовні вимоги в цій частині є передчасними.
Отже, після набрання рішенням суду у цій справі законної сили, або у порядку добровільного виконання на відповідача покладається обов'язок виконати рішення суду.
При цьому на відповідача, як податкового агента, законодавством покладено обов'язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією відповідної суми позивачу.
У цьому контексті право на захист є самостійним суб'єктивним правом, яке виникає у суб'єкта лише в момент їх порушення або оспорювання.
Тому захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого факту їх порушень, при цьому суд не здійснює превентивного захисту.
Отже ці позовні вимоги є передчасними і задоволенню не підлягають.
Щодо строків звернення до суду, суд вказує наступне.
Перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд виходить з того, що спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: “Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Однак, приписами частин третьої та п'ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23, а також Верховним Судом у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 року у справі №460/21394/23.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню частково.
За вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При зверненні до суду позивачем сплачено суду судового збору у розмірі 1073,60 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією №39 від 30.03.2023 на суму 1073,60 грн.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено повністю, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1073,60 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 17, 77, 90, 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи “Центр пробації» МЮ України (адреса вул. Юрія Іллєнка, 81, м. Київ, 04050 ЄДРПОУ 41847154) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Державної установи “Центр пробації» Міністерства юстиції України (адреса вул. Юрія Іллєнка, 81, м. Київ, 04050 ЄДРПОУ 41847154) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168, у розмірі 30000 грн, за період з 06 березня 2022 року по 08 липня 2022 року.
3. Зобов'язати Державну установи “Центр пробації» Міністерства юстиції України (вул. Юрія Іллєнка, 81, м. Київ, 04050, код ЄДРПОУ 41847154) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) додаткову винагороду, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168, у розмірі 30000 грн, за період з 06 березня 2022 року по 08 липня 2022 року.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Марич Є.В.