16 грудня 2025 року м.Київ №320/18669/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві підготувати та направити подання до Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві для повернення 1% пенсійного збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для проведення реєстрації права власності на житло в розмірі: 26 962,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування») особи, які придбали житло вперше, звільняються від сплати збору на обов'язкове пенсійне страхування, у зв'язку з чим позивачем було подано до відповідача заяву про повернення помилково сплачених коштів. Однак, відповідачем було відмовлено в задоволенні зазначеної заяви. Така відмова, на думку позивача, є протиправною та необґрунтованою, а тому вважає, що сплачена позивачем сума збору підлягає поверненню.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.05.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що позивачем не надано документів на підтвердження факту придбання житла вперше, а тому у Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві немає можливості підтвердити наявність передумов для повернення позивачу сплачених коштів страхового збору з операції купівлі-продажу нерухомого майна.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 17.05.2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гапон Т.В., зареєстрованим в реєстрі за №2614, придбано у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Продаж вчинено за 2 696 200,00 грн.
Оскільки податковим агентом при посвідчені Договору купівлі-продажу виступив нотаріус, 17.05.2024 на відповідний бюджетний рахунок було перераховано 26 962,00 грн сплаченого позивачем збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1% від вартості нерухомого майна з операції придбання нерухомого майна згідно з копією квитанції від за квитанцією від 17.05.2025 №69515580.
Відповідно до відомостей витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 13.12.2024 квартира за адресою: АДРЕСА_1 є нерухомим майном, яке було придбане позивачем.
Вважаючи, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачений помилково, позивач звернувся до відповідача із заявою від 11.03.2025 з проханням здійснити подання до територіального управління Державної казначейської служби в м. Києві для повернення позивачу помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для проведення реєстрації права власності на житло у розмірі 26962,00 грн.
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 01.04.2025 №2600-0503-8/57408 на звернення позивача відмовило позивачу у поверненні коштів, мотивуючи це недостатністю доказів придбання майна вперше.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про зобов'язання відповідача вчинити ті дії, від здійснення яких він ухиляється, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 №400/97-ВР (з наступними змінами та доповненнями, в редакції, чинній на час придбання позивачем квартири та сплати збору), платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше (абзац перший). Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України (абзац другий).
Аналогічні норми передбачені пунктом 15-1 «Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, тому числі, зі змінами внесеними постановою від 23.09.2020 №866).
За змістом наведених норм громадянин не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, зокрема, в разі придбавання житла вперше.
На підтвердження придбання житла вперше позивачем додано, серед іншого:
- копію договору купівлі-продажу квартири від 17.05.2024 №2614;
- копію квитанції про сплату збору від 17.05.2024 №69515580;
- довідку про інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 13.12.2024 №408048525 відповідно до якої за позивачем зареєстровано право приватної власності на одну квартиру АДРЕСА_2 ;
- довідка Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 11.12.2024 №7640/1-10/2024/вих/Д-8145-1-09 щодо участі позивача у приватизації;
- довідка Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 17.12.2024 №109-109/Д-1280 щодо участі позивача у приватизації;
- довідка Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 11.12.2024 №102-102/Д-2158-1291.
Підставою для відмови в складенні подання для повернення позивачу 1% збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за придбання квартири слугували добровільна сплата позивачем цього збору під час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу та ненадання доказів придбання квартири вперше.
Отже, для вирішення спору суду необхідно встановити чи придбав позивач квартиру за договором купівлі-продажу від 17.05.2024 №2621 вперше.
Відповідно до пункту 15-2 «Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій» (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 №866, набрала чинності 26.09.2020), збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна не сплачується, якщо:
право власності на житло, отримане фізичною особою в результаті його приватизації, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (підпункт «б»);
особа придбаває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя), та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року) (підпункт «в»);
особа перебуває у черзі на одержання житла, що підтверджується документом, виданим органом, до компетенції якого належить ведення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов (підпункт «г»).
Надаючи тлумачення наведеним нормам та пункту 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» Верховний Суд у постанові від 25.11.2021 справа №280/9714/20 висловив правову позицію, за якою з 26.09.2020 визначено механізм, за умови дотримання якого фізична особа, що придбаває житло вперше, не сплачує збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі нерухомого майна (житла) при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу. В зазначених положеннях деталізовано зміст поняття «придбаває житло вперше», яке необхідно розуміти так, що фізична особа не має та не набувала права власності на житло, в тому числі в результаті приватизації. З огляду на наведене під час вирішення питання чи є операція купівлі-продажу житла об'єктом сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, термін «придбавання майна» треба використовувати як такий, що охоплює (включає) не лише оплатне набуття права власності на певний об'єкт, а і його безоплатну приватизацію.
За висновком Верховного Суду, фізична особа звільняється від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, зокрема, якщо подає нотаріусу заяву про те, що вона не має та не набула права власності на житло, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про відсутність зареєстрованого права власності на житло, а також дані невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду. За умови отримання від фізичної особи таких документів нотаріус на підставі абзацу четвертого пункту 15-3 «Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій» здійснює нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Якщо ж особа не скористалася цим механізмом на стадії посвідчення договору в нотаріуса та помилково сплатила збір, то вона вправі скористатися ним вже після посвідчення нотаріусом договору, подавши відповідному територіальному органу Пенсійного фонду визначені підпунктом «в» пункту 15-2 цього Порядку інформацію та пакет документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, для формування відповідного подання про повернення безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. У разі отримання відмови особа може оскаржити таке рішення до суду.
У спорі, що розглядається, судом установлено сплату позивачем 1 % збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 26962,00 грн. за придбання квартири згідно з договором купівлі-продажу відповідно до квитанції від 17.05.2024 №69515580.
Позивачем до матеріалів справи долучено копію довідки від 11.12.2024 №7640/1-10/2024/вих/Д-8145-1-09, видана Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради, відповідно до якої позивач не брав участь у приватизації житла за адресою: АДРЕСА_3 .
Також, відповідно до наданої позивачем довідки від 17.12.2024 №109-109/Д-1280 видана Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією, відповідно до якої відсутня інформація про використання позивачем права на приватизацію державного житлового фонду за адресою АДРЕСА_4 , оскільки будинок не передано до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації.
Відповідно до довідки від 11.12.2024 №102-102/Д-2158-1291 виданої Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією, відповідно до якої через орган приватизації не проходила передача у власність квартири АДРЕСА_5 з 2009 по червень 2017 року.
Отже, наданими позивачем доказами підтверджується, придбання ним житла вперше, що є підставою для звільнення позивача від сплати 1% збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі квартири за договором від 17.05.2024 №2614.
З огляду на встановлені обставини справи, проаналізовані правове регулювання з урахування висновків Верховного Суду, суд погоджується з доводами позивача про наявність у матеріалах справи достатніх доказів для висновку про придбання ним квартири вперше за договором від 17.05.2024 №2614 та наявність у нього права для звільнення від сплати 1% збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (частина перша); в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (частина друга).
Отже, з урахуванням наведеної норми та положення пункту 15-2 «Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій», суд вважає, що саме на позивача покладається обов'язок подати документи на підтвердження придбання житла вперше.
У відповідності до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії, чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки позивачем документально доведено придбання ним квартири вперше, а будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним квартири вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у позивача права на звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, відповідачем не надано, суд дійшов висновку про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві протиправно не вчинило дій щодо направлення до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві подання про повернення позивачу збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
При цьому, суд зазначає, що у позовній заяві позивач просив суд зобов'язати відповідача повернути позивачу помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 26 962,00 грн, із приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, суд наділений правом вийти за межі позовних вимог під час ухвалення рішення у справі та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача суд уважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладене у листі від 01.04.2025 №2600-0503-8/57408, про відсутність правових підстав для складання подання на повернення збору з операції купівлі-продажу нерухомого майна.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача повернути позивачу збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 26 962,00 грн., сплаченого згідно з квитанцією від 17.05.2024 №69515580, суд зазначає таке.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до пункту 5 Порядку №787 (в чинній редакції) у разі повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДПС та органи Держмитслужби) орган, що контролює справляння надходжень бюджету, засобами системи Казначейства формує подання в електронній формі згідно з додатком 1 до цього Порядку та подає його до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.
Оскільки відповідачем протиправно не було сформовано та направлено до територіального органу Державної казначейської служби України подання про повернення позивачу сплаченої ним суми збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 26 962,00 грн. сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна.
З урахуванням викладеного суд доходить висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач в силу приписів статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення ним інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, суду не надано, судові витрати розподілу та стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладене у листі від 01.04.2025 №2600-0503-8/57408, про відсутність правових підстав для складання щодо ОСОБА_1 подання на повернення збору з операції купівлі-продажу нерухомого майна.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати подання до Головного управління Державної казначейської служби в м. Києві про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 26 962,00 грн, сплаченого відповідно до квитанції від 17.05.2024 №69515580.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.