про повернення позовної заяви
15 грудня 2025 року м. Київ № 320/57116/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Горобцова Я.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом, в якому позивач просить суд:
Скасувати постанову № 4-А3427 начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 від 30.12.2024 року про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у виді штрафу за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Подільського ВДВС у м. Києві про відкриття виконавчого провадження № 78711167 від 14.08.2025 року.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Подільського ВДВС у м. Києві від 14.08.2025 р. про арешт коштів боржника.
Зобов?язати Подільський ВДВС у м. Києві закрити виконавче провадження № 78711167 та зняти арешт із рахунків ОСОБА_1 .
3упинити виконання оскаржуваних постанов до набрання рішенням суду законної сили.
Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, серед іншого, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства, чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Розглянувши позовні вимоги позивача, суд вважає за необхідне повернути її позивачу, виходячи із наступного.
Згідно з частинами першою, третьою, шостою статті 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою. Якщо справа щодо однієї з вимог підсудна окружному адміністративному суду, а щодо іншої вимоги (вимог) - місцевому загальному суду як адміністративному суду, таку справу розглядає окружний адміністративний суд. Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Положенням цієї процесуальної норми кореспондують правила частини першої статті 172 КАС України про те, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Водночас у цій статті в частинах четвертій, п'ятій та шостій встановлено заборони об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких закон встановлює особливості порядку їх розгляду. Зокрема, не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (частина четверта цієї статті), а також щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам (частина п'ята цієї статті).
Поряд з тим закон встановлює умову, за якої суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може (вправі) до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства і тоді, коли розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, буде продовжувати здійснювати суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.
Аналогічна позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.09.2020 року по справі № 420/3956/20, від 02 березня 2023 року у справі №215/3640/22, постанові Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі №383/27/22.
Відповідно до ч.1 ст. 20 Кодексу адміністративного судочинства України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні, зокрема, адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Частиною 1 ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У порядку Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кодексу адміністративного судочинства України подібні спори вирішуються місцевими загальними судами як адміністративними, про що свідчить стала практика розгляду даної категорії спорів Верховним Судом (постанови від 11.12.2019 у справі №554/10966/15-а, від 02.07.2020 у справі №336/4224/16-а, від 07.02.2018 у справі №760/1873/17).
Позивачем оскаржується постанова начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та постанова державного виконавця Подільського ВДВС у м. Києві від 14.08.2025 року про арешт коштів боржника
Приписом ч. 1 ст. 286 КАС України визначено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Пунктом 3 частини 1 статті 288 КУпАП встановлено, що постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено: постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Тобто, розгляд справ з приводу оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення здійснюється місцевим судом загальної юрисдикції в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
Водночас, позивачем заявлені вимоги до державних виконавців щодо скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та про арешт коштів боржника та зобов'язання закрити виконавче провадження.
Суд зазначає, що особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця встановлені статтею 287 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Тобто, якщо законом установлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеною нормою КАС України, відповідні спеціальні норми встановлені Законом України від “Про виконавче провадження» 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), згідно ч. 3 якого: підлягають примусовому виконанню рішення на підставі постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами у передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й рішення інших органів.
При виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів ДВС, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Частиною першою статті 74 вказаного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Частиною другою цієї ж статі передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності державного (приватного) виконавця щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.
Якщо виконанню підлягає рішення іншого органу (не суду) і відсутній спеціальний закон, що передбачає порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів ДВС, у такому випадку вони підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства.
Отже, вимоги щодо скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та про арешт коштів боржника та зобов'язання закрити виконавче провадження підсудні Київському окружному адміністративному суду.
Таким чином, позивачем у даній позовній заяві об'єднано позовні вимоги, щодо яких закон встановлює особливості порядку їх розгляду, що у свою чергу, не відповідає правилам об'єднання позовних вимог, які викладені у статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому відсутня умова, коли розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження у разі роз'єднання позовних вимог, буде продовжувати здійснювати суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 420/3956/20 зазначила, що визначальною умовою для роз'єднання позовних вимог є та обставина, що таке роз'єднання сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства. Зазначений припис спрямований на те, щоб суб'єкт правовідносин міг, із дотриманням принципів адміністративного судочинства та конкретних обставин, скористатися правом на судовий захист. Системний аналіз дає підстави для висновку про те, що суд вправі з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог у самостійне провадження для забезпечення виконання завдань адміністративного судочинства, тобто, зокрема, для своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Проте таке роз'єднання можливе лише у тому випадку, якщо кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду у тому суді, який роз'єднав позовні вимоги.
Отже, враховуючи, що позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог і відсутні підстави для застосування положень ст. 172 КАС України, суд першої інстанції повертає позовну заяву позивачу.
Даний висновок суду щодо неможливості застосування ст. 172 КАС України, що є підставою для повернення адміністративного позову, узгоджується із практикою Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 27.11.2018 №9901/907/18.
Суд роз'яснює позивачу, що відповідно до ч. 8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом із зверненням до суду в частині позовних вимог, які підсудні адміністративній юрисдикції
У відповідності до п.6 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо, зокрема, порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
Суд зазначає, що підстави для застосування положень статті 172 КАС України відсутні.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу.
На підставі наведеного та керуючись статтями 169, 172, 241, 243, 248 КАС України, суддя -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зобов'язання вчинити певні дії - повернути заявнику.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати позивачу, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити позивачу, що згідно частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Суддя Горобцова Я.В.