ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"18" грудня 2025 р. справа № 300/1588/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Болехівського ліце № 2 "Науковий" Болехівської міської ради Івано-Франківської області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
Адвокат Томин Сергій Володимирович, діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до Болехівського ліцею № 2 "Науковий" Болехівської міської ради Івано-Франківської області, за змістом якого просить суд:
- визнати відмову Болехівського ліцею № 2 "Науковий" Болехівської міської ради Івано-Франківської області в наданні публічної інформації за запитом ОСОБА_1 від 20 січня 2025 року протиправною;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути запит позивача та надати обґрунтовану відповідь із застосуванням «трискладового тесту», передбаченого статтею 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 як депутат місцевої ради звернувся відповідно до статті 13 та частини другої статті 14 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», з депутатським зверненням до ліцею № 2 «Науковий» Болехівської міської ради в особі виконуючої обов'язки директора ОСОБА_2 про надання копій наказів про призначення на посади вчителів та технічного персоналу у ліцеї, оскільки у нього виникли певні сумніви щодо ефективності використання бюджетних коштів керівництвом ліцею. У відповідь на запит до листа № 39 від 10.02.2025 в.о. директора Болехівського ліцею № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Тетяною Фрищин з підстав захисту персональних даних надано копії наказів із приховуванням відомостей про працівників, які були призначені на посади у Болехівський ліцей №2 «Науковий» Болехівської міської ради. У зв'язку з тим, що у наданих копіях наказів приховані прізвища працівників, у позивача як депутата місцевої ради відсутні можливості перевірити обґрунтованість працевлаштування осіб та відповідно витрачання бюджетних коштів відповідачем, внаслідок чого, останній звернувся до суду.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.24).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 07.04.2025, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Зокрема, вказав на те, що 20 січня 2025 року позивач, як депутат місцевої ради, відповідно до статті 13 та частини другої статті 14 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», звернувся до Болехівського ліцею № 2 із депутатським зверненням щодо надання копій наказів. При цьому, відповідач наголошує, що ОСОБА_1 звертався саме з депутатським зверненням, а не запитом на публічну інформацію у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації», відтак, на думку відповідача, правове регулювання доступу до публічної інформації не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Також зазначено, що Болехівським ліцеєм № 2 була надана відповідь на депутатське звернення з урахуванням вимог Закону України «Про захист персональних даних» та Закону України «Про статус депутатів місцевих рад». Представник відповідача звернув увагу суду, що відповідно до наведених норм депутатське звернення є вимогою депутата з питань, пов'язаних із його депутатською діяльністю, внаслідок чого, обсяг інформації, яка може бути надана у відповідь, має відповідати вимогам законодавства про захист персональних даних. У зв'язку з цим, відповідач вважає, що надав позивачу ту частину запитуваної інформації, надання якої не порушує законодавство про персональні дані, а тому відповідь є правомірною та такою, що відповідає закону. На підставі викладеного представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с.27-32).
09.04.2025 від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, за змістом якої вказав, що позивач звернувся до відповідача із зверненням про надання інформації про працевлаштування конкретних осіб з метою перевірки обґрунтованості їх прийняття на роботу. Водночас, надання копій наказів, у яких приховані прізвища працівників, перешкоджає позивачу як депутату місцевої ради перевірити законність та обґрунтованість їх прийняття на відповідні посади та, як наслідок, обґрунтованість витрачання бюджетних коштів відповідачем. Таким чином, відповідач відмовив позивачу у наданні анкетних даних (прізвища, імені та по батькові) працевлаштованих осіб, що необхідно розцінювати як відмову у наданні такої інформації (а.с.37-38).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, встановив наступне.
20.01.2025 ОСОБА_1 , відповідно до статті 13 та частини другої статті 14 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», звернувся з депутатським зверненням до ліцею № 2 «Науковий» Болехівської міської ради про надання копій наказів про призначення на посади вчителів та технічного персоналу у ліцеї, оскільки у нього виникли певні сумніви щодо ефективності використання бюджетних коштів керівництвом ліцею (а.с.6-7).
Відповідно до пункту 1.7 Статуту Болехівського ліцею № 2 «Науковий» Болехівської міської ради засновником Болехівського ліцею № 2 «Науковий» є Болехівська міська рада та знаходиться у комунальній власності Болехівської територіальної громади.
10.02.2025 відповідач листом за № 39 (а.с.14-15) надав ряд копій документів витребуваних позивачем (а.с.8-13, 16-17).
На думку позивача, у наданих йому копіях наказів відповідачем приховано прізвища працівників, що фактично унеможливлює здійснення ним, як депутатом місцевої ради, контролю за обґрунтованістю прийняття осіб на роботу та правомірністю використання бюджетних коштів. Позивач вказує, що відсутність повних відомостей про працівників позбавляє його можливості реалізувати свої контрольні повноваження, передбачені Законом України «Про статус депутатів місцевих рад». У зв'язку з цим він вважає, що наданою відповіддю йому фактично відмовлено у доступі до витребуваної інформації.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статус депутата місцевої ради визначається Конституцією України, Законом України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002 № 93-IV (далі - Закон України № 93-IV) та іншими законами України.
Депутат сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради (далі - депутат місцевої ради) є представником інтересів територіальної громади села, селища, міста чи їх громад, який відповідно до Конституції України і закону про місцеві вибори обирається на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування на строк, встановлений Конституцією України (частина 1 статті 2 України № 93-IV).
Депутат місцевої ради відповідно до цього Закону наділяється всією повнотою прав, необхідних для забезпечення його реальної участі у діяльності ради та її органів (частина 2 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України № 93-IV при здійсненні депутатських повноважень депутат місцевої ради має також право:
1) на депутатське звернення, депутатський запит, депутатське запитання;
2) на невідкладний прийом;
3) вимагати усунення порушень законності і встановлення правового порядку.
Статтею 13 Закону визначено, що депутатське звернення - викладена в письмовій формі вимога депутата місцевої ради з питань, пов'язаних з його депутатською діяльністю, до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також керівників правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, здійснити певні дії, вжити заходів чи дати офіційне роз'яснення з питань, віднесених до їх компетенції.
Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи, а також керівники правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, до яких звернувся депутат місцевої ради, зобов'язані у десятиденний строк розглянути порушене ним питання та надати йому відповідь, а в разі необхідності додаткового вивчення чи перевірки дати йому відповідь не пізніш як у місячний строк.
Якщо депутатське звернення з об'єктивних причин не може бути розглянуто у встановлений строк, депутату місцевої ради зобов'язані письмово повідомити про це з обґрунтуванням мотивів необхідності продовження строку розгляду.
Депутат місцевої ради може взяти участь у розгляді свого звернення, про що місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, повинні йому повідомити завчасно, але не пізніш як за п'ять календарних днів.
Якщо депутат місцевої ради не задоволений результатами розгляду свого звернення або якщо місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, ухиляються від вирішення порушеного у зверненні питання у встановлений строк, він має право внести депутатський запит відповідно до статті 22 цього Закону.
Згідно статті 15 Закону України № 93-IV депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу у разі виявлення порушення прав та законних інтересів громадян або інших порушень законності має право вимагати припинення порушень, а в необхідних випадках звернутися до відповідних місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також до правоохоронних і контролюючих органів та їх керівників з вимогою вжити заходів щодо припинення порушень законності.
У разі виявлення порушення законності депутат місцевої ради має право на депутатське звернення до керівників відповідних правоохоронних чи контролюючих органів.
Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, об'єднання громадян, керівники підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, до яких звернувся депутат місцевої ради, зобов'язані негайно вжити заходів до усунення порушення, а в разі необхідності - до притягнення винних до відповідальності з наступним інформуванням про це депутата місцевої ради.
У разі невжиття відповідних заходів посадові особи місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та керівники правоохоронних і контролюючих органів, до яких звернувся депутат місцевої ради, несуть адміністративну або кримінальну відповідальність, встановлену законом.
Аналіз зазначених норм закону надає підстави для висновку, що отримавши депутатське звернення, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, об'єднання громадян, керівники підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, до яких звернувся депутат місцевої ради зобов'язані детально розглянути таке звернення, негайно вжити заходів до усунення порушення, про що повідомити депутата, надавши відповідь у встановлені законом строки.
Судом встановлено, що 20.01.2025 ОСОБА_1 , відповідно до статті 13 та частини другої статті 14 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», звернувся з депутатським зверненням до ліцею № 2 «Науковий» Болехівської міської ради про надання копій наказів про призначення на посади вчителів та технічного персоналу у ліцеї, оскільки у мене виникли певні сумніви щодо ефективності використання бюджетних коштів керівництвом ліцею (а.с.6-7).
10.02.2025 відповідач листом за № 39 (а.с.14-15) повідомив ОСОБА_1 , що: «…Затребувана Вами інформація міститься більше ніж на 10 сторінках. Керуючись ч. 2.3 ст. 21 Закону України «Про доступ до публічної інформації», Постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2011 року №740 «Про затвердження граничних норм витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію» в поточній редакції від 28.01.2020 року, наказом по Болехівському ліцею №2 «Науковий» «Про затвердження розміру фактичних норм витрат та Порядку відшкодування витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію у ліцеї», Вам потрібно дати згоду чи відмову про оплату на відшкодування витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію.
4. Відповідно до наказу від 04 січня 2024 року № 02 «Про затвердження розміру фактичних норм витрат та Порядку відшкодування витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію у ліцеї», оплата на відшкодування витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію, здійснюється на рахунок спеціального фонду Болехівського ліцею №2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано- Франківської області у будь-якій фінансовій установі, зручній для запитувача інформації.
5. При згоді на оплату та ґрунтовній відповіді на пункт 2 даного повідомлення, Вам буде надіслано рахунок та суму, яку треба буде оплатити відповідно до кількості сторінок затребуваної інформації».
Тобто, листом від 10.02.2025 за № 39 відповідач не відмовив у наданні запитуваних документів, а повідомив про необхідність дотримання процедури відшкодування витрат на копіювання документів у зв'язку з обсягом запитуваної інформації, що перевищує десять сторінок, з посиланням на норми чинного законодавства та внутрішні нормативні акти закладу, внаслідок чого, такий підхід відповідає вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації» та не свідчить про обмеження доступу до інформації.
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем фактично надано копії запитуваних документів, що спростовує доводи позивача про відмову у задоволенні депутатського звернення.
За таких обставин суд вважає, що дії відповідача були спрямовані на виконання вимог законодавства, а не на перешкоджання реалізації прав позивача. Відсутні правові підстави вважати, що відповідач допустив протиправну бездіяльність або неправомірну відмову у наданні інформації.
Отже, заявлені позовні вимоги в даній частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання відповідача повторно розглянути запит позивача та надати обґрунтовану відповідь із застосуванням «трискладового тесту», передбаченого статтею 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», суд вказує на таке.
Статтею 34 Конституції України встановлено право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відповідно до статті 3 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-XII), основними напрямами державної інформаційної політики є забезпечення доступу кожного до інформації; забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації; створення умов для формування в Україні інформаційного суспільства; забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб'єктів владних повноважень; створення інформаційних систем і мереж інформації, розвиток електронного урядування; постійне оновлення, збагачення та зберігання національних інформаційних ресурсів; забезпечення інформаційної безпеки України; сприяння міжнародній співпраці в інформаційній сфері та входженню України до світового інформаційного простору.
Згідно з положеннями статті 5 Закону № 2657-XII, кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2657-XII, право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов'язком суб'єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення; обов'язком суб'єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.
Згідно зі статтею 20 цього ж Закону, за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації»(далі - Закон № 2939-VI).
Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Положеннями частин 1, 2 та 5 статті 19 Закону № 2939-VI передбачено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Вимогами статті 12 Закону № 2939-VI встановлено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Як зазначив Верховний Суд у складі колегії Касаційного адміністративного суду у постанові по справі № 826/8891/16 від 17.02.2020, аналіз положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» щодо конфіденційної інформації дає підстави виокремити такі її ознаки: встановлювати конфіденційність публічної інформації та визначати порядок її поширення можуть лише фізичні та юридичні особи; суб'єкти владних повноважень не наділені правом відносити інформацію до конфіденційної; публічна інформація не може бути віднесена до конфіденційної у випадках, визначених Законом (частини перша, друга статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації»); у випадках, встановлених законодавством, може не бути обмежено доступ до визначеної інформації, в тому числі й конфіденційної (частин п'ята та шоста статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Отже, можливість віднесення інформації до конфіденційної не слід розуміти як єдину достатню підставу для обмеження доступу до неї.
Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону.
Відповідно до статті 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних вебсайтах в мережі «Інтернет»; на єдиному державному вебпорталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.
Частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений (частина восьма статті 6 Закону № 2939-VI).
Як визначено пунктом 2 частини першої статті 9 Закону № 2939-VI, відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати, зокрема, така інформація, що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень.
Згідно із частинами другою та третьою статті 9 Закону № 2939-VI документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «Для службового користування». Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.
На підставі пункту 2 частини першої статті 10 Закону № 2939-VI кожна особа має право доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається. При цьому відповідно до пункту 1 частини третьої цієї статті розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом.
Як визначено частинами першою, другою статті 19 Закону № 2939-VI, запит на інформацію це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Відповідно ж до частини першої статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, зокрема, в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
Отже, Закон № 2939-VI допускає можливість відмови в задоволенні запиту про надання публічної інформації. Однак визначає критерії, дотримання яких для такої відмови є необхідним.
Важливою ознакою документів, в яких може міститися службова інформація, є, зокрема, те, що вони мають бути пов'язані з процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень (пункт 1 частини першої статті 9 Закону № 2939-VI). При цьому стаття 5 та частина третя статті 9 Закону № 2939-VI у їх взаємозв'язку зобов'язують розпорядників інформації скласти та оприлюднити Перелік відомостей, що становлять службову інформацію.
Так, присвоєння певним документам грифа «Для службового користування» саме по собі не є підставою для відмови в задоволенні запиту на інформацію, що міститься в таких документах. Аналогічно, не може бути відмовлено в доступі до інформації тільки через те, що відповідний вид інформації включено до переліку відомостей, які становлять службову інформацію.
Разом з тим запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статі 6 Закону № 2939-VI.
Вказані правові висновки сформовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.01.2025 у справі № 990/291/24, де Суд також зазначив, що при аналізі відповідних справ ЄСПЛ та вітчизняні суди застосовують «трискладовий тест», щоб визначити, чи було обґрунтованим обмеження в доступі до інформації.
Так, хоча «трискладовий тест» прямо не згадується в українському законодавстві, водночас за усталеною правозастосовчою практикою він є засобом перевірки наявності необхідних умов для обмеження доступу до інформації. Іншими словами, обмеження доступу до публічної інформації без застосування «трискладового тесту» є незаконним і порушує право особи на інформацію. При цьому «трискладовим» тест названо тому, що він передбачає три умови, наявність яких (усіх разом), вимагається для обмеження доступу до інформації.
Для визначення можливості обмеження доступу до інформації застосовується «трискладовий тест» за частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI. Якщо розпорядник інформації встановив, що запитувана інформація є інформацією з обмеженим доступом, такий розпорядник інформації має встановити вид інформації з обмеженим доступом, за якою звернувся запитувач (конфіденційна, таємна або службова).
Наступний крок потрібно визначити, чи запитувана інформація стосується інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, чи можливі заворушення або злочини при наданні доступу до запитуваної інформації, чи в інтересах охорони здоров'я населення може обмежуватись доступ до цієї інформації, чи не постраждає репутація або права інших людей у результаті надання доступу до цієї інформації, чи отримано запитувану інформацію конфіденційно, чи стосується така інформація питання авторитету й неупередженості правосуддя.
Якщо на всі поставлені питання відповідь негативна, розпорядник інформації надає доступ до запитуваної інформації.
Якщо хоча б на одне з поставлених вище питань є позитивна відповідь розпорядник інформації має визначити, чи не буде розголошенням запитуваної інформації завдана істотна шкода зазначеним інтересам, наявність яких у запитуваній інформації він встановив.
Якщо відповідь на це питання негативна, розпорядник інформації надає запитувачу доступ до зазначеної інформації. Якщо відповідь на це питання позитивна, розпорядник інформації визначає, чи переважає шкода від оприлюднення такої інформації над суспільним інтересом у її отриманні. При позитивній відповіді на питання запитувачу інформації буде відмовлено в наданні доступу до запитуваної інформації. При негативній відповіді розпорядник інформації надає запитувачу доступ до запитуваної інформації.
Тобто в такому разі відбувається зіставлення публічних та приватних інтересів і завданням суду є з'ясування того, який інтерес переважає.
Суд зазначає, що застосування «трискладового тесту», передбаченого частиною другою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VI, є обов'язком розпорядника інформації, а не його правом, і має здійснюватися послідовно та мотивовано.
Водночас, з матеріалів справи встановлено, що відповідач, обмежуючи доступ до запитуваної інформації шляхом надання копій наказів без зазначення прізвищ працівників, не визначив вид інформації з обмеженим доступом, а саме не зазначив, чи є така інформація конфіденційною, таємною або службовою, як того вимагає закон.
Крім того, відповідачем не наведено жодних мотивів, з яких випливало б, що розкриття запитуваної інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, територіальної цілісності чи громадського порядку, спричинити заворушення або злочини, зашкодити охороні здоров'я населення, порушити авторитет чи неупередженість правосуддя, або що така інформація була отримана конфіденційно.
Так само відповідач не обґрунтував, у чому саме полягає можливе порушення прав чи репутації інших осіб у разі надання повної інформації, а також не здійснив оцінки істотності такої шкоди, як це прямо передбачено другим етапом трискладового тесту.
Більше того, відповідач взагалі не здійснив зіставлення публічного та приватного інтересів, не оцінив, чи переважає можлива шкода від оприлюднення інформації над суспільним інтересом у її отриманні, що є завершальним і обов'язковим елементом трискладового тесту.
За таких обставин суд доходить висновку, що обмеження доступу до запитуваної інформації здійснено без дотримання вимог частини другої статті 6 Закону № 2939-VI, носить формальний характер та не ґрунтується на належному правовому обґрунтуванні.
З огляду на встановлені судом обставини, зміст депутатського звернення й відповідь на нього, інформація та документи, які просив позивач, пов'язані з його депутатською діяльністю та віднесені до відання відповідача.
Чинним законодавством не встановлено вичерпного переліку відповідної інформації, необхідної для здійснення депутатом своїх повноважень, як і не встановлено будь-яких обмежень щодо інформації, яка не може надаватись депутату місцевої ради на його звернення.
При цьому, Законом № 93-IV не передбачено обов'язку депутата зазначати у своєму зверненні мету отримання відповідної інформації, як і не передбачено обов'язку щодо подання депутатського запиту після отримання відмови на подане депутатське звернення.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.10.2020 у справі №504/1824/17.
Отже, відповідач фактично не довів правомірність обмеження доступу до інформації, не виконав покладений на нього законом обов'язок щодо мотивованого застосування трискладового тесту та безпідставно обмежив право позивача на отримання інформації.
Суд зазначає, що право на доступ особи до публічної інформації включає в себе право на отримання відповідної інформації, а в даному випадку також позивач, як депутат місцевої ради, має право на отримання довідкових матеріалів та іншої інформації, необхідні для здійснення депутатських повноважень, за своїм депутатським зверненням, внаслідок чого, відповідач, не надавши позивачу повної та обґрунтованої відповіді та інформації по суті його депутатського звернення, вчинив протиправно.
Що стосується посилань відповідача на те, що позивач міг отримати запитувану інформацію шляхом звернення із запитом на публічну інформацію, а не з депутатським зверненням, то суду вважає ці доводи такими, що не впливають на можливість отримання інформації в порядку Закону № 2939-VI.
При цьому, суд вкотре звертає увагу, що Закон України «Про статус депутатів місцевих рад» передбачає що депутатське звернення - викладена в письмовій формі вимога депутата місцевої ради з питань, пов'язаних з його депутатською діяльністю, до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також керівників правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, здійснити певні дії, вжити заходів чи дати офіційне роз'яснення з питань, віднесених до їх компетенції (стаття 13 Закону № 93-IV).
Отже, зазначений Закон має інший предмет регулювання, а його тлумачення в порівнянні з нормами Закону України «Про доступ до публічної інформації» не дозволяє дійти висновку про обмеження особи, яка має статус депутата місцевої ради, в отриманні інформації згідно Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
Відповідно до приписів статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
З метою ефективного захисту порушеного права позивача суд доходить висновку, що належним і адекватним способом захисту у спірних правовідносинах є визнання протиправними дій відповідача, які полягали у ненаданні позивачу обґрунтованої та повної відповіді по суті депутатського звернення № 3/ЛН-0125 від 20.01.2025, а також зобов'язання відповідача повторно розглянути зазначене депутатське звернення з урахуванням правових висновків, викладених у цьому судовому рішенні.
З приводу доводів відповідача щодо неналежності розгляду справи Івано-Франківським окружним адміністративним судом, оскільки останній може бути розпорядником публічної інформації тільки в частині інформації щодо використання бюджетних коштів, суд вказує на таке.
У силу вимог пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Також пунктом 7 частини першої статті 4 КАС визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Судом встановлено, що відповідно до пункту 1.7 Статуту Болехівського ліцею № 2 «Науковий» Болехівської міської ради засновником ліцею є Болехівська міська рада, а сам заклад перебуває у комунальній власності Болехівської міської територіальної громади.
Отже, Болехівський ліцей № 2 «Науковий» є комунальним закладом освіти, що утримується за рахунок коштів місцевого бюджету, здійснює діяльність у сфері публічних інтересів та реалізує делеговані повноваження органу місцевого самоврядування у сфері освіти. У зв'язку з цим ліцей при розгляді депутатських звернень та наданні відповідей на них діє не як рівноправний учасник приватноправових відносин, а як суб'єкт, що виконує публічно-владні управлінські функції.
Суд враховує, що депутат місцевої ради звернувся до відповідача з депутатським зверненням з метою здійснення повноважень, зокрема, щодо перевірки обґрунтованості використання бюджетних коштів комунальним закладом освіти, що прямо пов'язано з реалізацією публічного інтересу та функцій місцевого самоврядування.
За таких обставин спір щодо повноти, обґрунтованості та законності відповіді на депутатське звернення має публічно-правовий характер, відтак, дана справа правомірно віднесена до юрисдикції адміністративних судів, а доводи відповідача про неналежність її розгляду Івано-Франківським окружним адміністративним судом є необґрунтованими.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ, сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач не довів правомірності своїх дій.
На підставі вище викладеного суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, позивач, згідно із квитанцією від 09.03.2025 підтвердив сплату судового збору на суму 968,96 грн., за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір в розмірі 484,48 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Болехівського ліцею № 2 "Науковий" Болехівської міської ради Івано-Франківської області щодо не надання ОСОБА_1 обґрунтованої та повної відповіді по суті депутатського звернення № 3/ЛН-0125 від 20.01.2025.
Зобов'язати Болехівський ліцей № 2 "Науковий" Болехівської міської ради Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 20555042, вул. Гагаріна, 12, м. Болехів, Івано-Франківська область, 77200) повторно розглянути депутатське звернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з урахуванням правових висновків, викладених у цьому судовому рішенні.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Болехівського ліцею № 2 "Науковий" Болехівської міської ради Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 20555042, вул. Гагаріна, 12, м. Болехів, Івано-Франківська область, 77200) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) частину сплаченого судового збору у розмірі 484,48 грн. (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач:
Болехівський ліцей № 2 "Науковий" Болехівської міської ради Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 20555042, вул. Гагаріна, 12, м. Болехів, Івано-Франківська область, 77200).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.