ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"18" грудня 2025 р. справа № 300/5376/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Гомельчука С.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Бандура Володимир Олексійович, до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якого діє представник Бандура Володимир Олексійович (далі - представник позивача), звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови в задоволенні рапорту ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у Державній прикордонній службі України відповідно до поданого рапорту 11 квітня 2025 року.
В обґрунтування позовних вимог, представник позивача зазначає, що позивач 11.04.2025 звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", у зв'язку із необхідністю здійснювати догляд за матір'ю, яка є особою з інвалідністю другої групи та потребує постійного стороннього догляду. Однак Військовою частиною НОМЕР_2 було прийнято рішення про відмову у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби у зв'язку із відсутністю документів, які б підтверджували необхідність у сторонньому постійному догляді за матір'ю позивача. На думку представника позивача, вказане рішення є протиправним, адже позивачем до рапорту долучено всі необхідні документи, які вказують на відсутність інших осіб, які б могли б здійснювати догляд за ОСОБА_2 , а також довідку до акту огляду МСЕК, висновок ЛЛК про необхідність стороннього догляду.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
На адресу суду 28.08.2025 від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначив, що до рапорту позивачем не надано жодних первинних документів, що доводять факт відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи. Звернено увагу, що і до позову не надані відповідні документи, а тільки похідні, такі як акт обстеження сімейного стану військовослужбовця та висновок головного спеціаліста, які не можуть встановлювати такі обставини (а також органи, що видали ці документи не мають права перебирати на себе повноваження відповідача щодо оцінки та встановлення певних обставин, що можуть мати значення при звільненні позивача). Крім того, згідно з актом обстеження сімейного стану військовослужбовця та висновком головного спеціаліста, ОСОБА_2 має сестру, і документів, що підтверджували б, що вона не потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько - консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи не надано.
Стверджує, що згідно з довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією, ОСОБА_2 не потребує постійного стороннього догляду. Тобто орган, який встановив інвалідність, не вказавши, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду, встановив факт відсутності необхідності такого догляду.
Представник позивача скористався правом подання відповіді на відзив, яка надійшла на адресу суду 02.09.2025. Зазначає, що відповідно до чинного законодавства факт відсутності інших працездатних осіб, які можуть здійснювати догляд за особою з інвалідністю для звільнення з військової служби, встановлюється на підставі заяви та перевірки, проведеної центрами комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП), з урахуванням документів, що підтверджують інвалідність, потребу в постійному догляді та відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення. Такими документами можуть бути, зокрема висновки МСЕК чи ЛКК, свідоцтва про смерть, рішення суду про визнання безвісно відсутнім, а також довідки з реєстрів. Стверджує, що позивач надав всі наявні в нього докази, які підтверджують його право на звільнення з військової служби. Окрім того, 67-річна сестра ОСОБА_2 є непрацездатною, а тобто особою, яка сама потребує особливої соціальної підтримки, у зв'язку з чим вона не може здійснювати догляд за хворою мамою позивача. Також звернено увагу, що відповідач проігнорував сам факт наявності довідки ЛКК №2558 та необхідності постійного стороннього догляду ОСОБА_2 , що грубо порушує її право на допомогу від сина та унеможливлює виконання позивачем обов'язку з догляду за хворою мамою.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував таке.
11.04.2025 ОСОБА_1 подано командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір'ю - ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, а також відповідно до висновку №2558 від 13.11.2024 має наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (а.с.41-42).
Військова частина НОМЕР_1 листом від 14.05.2025 повідомила про відсутність підстав для звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби, у зв'язку із відсутністю необхідності постійного догляду його матері. Також вказано, що ОСОБА_1 раніше звертався із рапортом від 27.12.2024 №0.5/108990/24-Вн щодо звільнення з військової служби за цими же сімейними обставинами, який був розглянутий на засіданні атестаційної комісії, після чого позивач отримав письмову відповідь за №08/607/25-Вн від 23.01.2025 з роз'ясненням щодо надання додаткових підтверджуючих документів про необхідність здійснення догляду матері. З того часу військовослужбовець необхідних довідок не надав (а.с.46-47).
Також листом від 01.07.2025 Військова частина НОМЕР_1 повідомила про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби, у зв'язку із тим, що не надані документи, які підтверджують відсутність інших осіб (близьких осіб та родичів), які можуть здійснювати постійний догляд за особою (а.с.48).
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач, в інтересах якого діє представник, звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За змістом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
За змістом частин першої, другої статті 17 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частинами першою, другою, третьою статті 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає, зокрема: прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби.
Відповідно до частин першої - третьої статті 2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Згідно з абзацами першим - другим частини першої статті 39 Закону № 2232 призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону № 2232).
Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232.
За змістом підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232 військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Своєю чергою абзацом 12 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232 передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Отже, однією з підстав для звільнення військовослужбовця (як такого, що висловив своє небажання продовжувати проходження військової служби) з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Суд зауважує, що для звільнення з військової служби саме за такою сімейною обставиною військовослужбовець має довести такі факти:
- наявність в одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю І чи ІІ групи;
- необхідність здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи;
- відсутність в особи з інвалідністю І чи ІІ групи інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею (тобто інші особи, крім військовослужбовця, які можуть здійснювати постійний догляд особи з інвалідністю І чи ІІ групи, відсутні), або інші члени сім'ї особи з інвалідністю І чи ІІ групи першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Отже, лише за умови підтвердження таких взаємопов'язаних між собою обставин військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі абзацу 12 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232.
Як свідчать встановлені у справі обставини, позивач обґрунтовує наявність у нього підстав для звільнення з військової служби необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір'ю, яка згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії №2558 від 13.11.2024 потребує постійного стороннього догляду.
Суд відзначає, що наказом Міністерства оборони України від 23 липня 2024 року № 495, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10 вересня 2024 року за № 1361/42706, внесено зміни до Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170 (далі -Інструкція № 170) (пункт 12.11 розділу XII), яким визначено Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зокрема конкретизовано, що під час подання до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (у разі набуття права на пенсійне забезпечення за вислугою років), документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я:
документи, які підтверджують відповідні родинні зв'язки з цією особою (особами);
один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «;Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді.
Отже, за змістом наведених положень Додатку 19 до Інструкції № 170, документами, які підтверджують потребу особи з інвалідністю І чи ІІ групи в постійному догляді, є (альтернативно): висновок медико-соціальної експертної комісії або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді.
Суд встановив, що ОСОБА_2 є матір'ю позивача, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 12.12.2006 (а.с.17).
Згідно із довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААД № 065678 від 29.10.2024 ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи (а.с.24).
У спірній відмові від 14.05.2025 №08/8581-25-Вих відповідач покликається на те, що позивачем не надано документів, які б підтверджували необхідність здійснення догляду за його матір'ю.
Суд критично оцінює такі покликання відповідача, оскільки до рапорту від 11.04.2025 про звільнення з військової служби позивач додав висновок лікарської консультативної комісії поліклінічного відділу КНП «Лисецька лікарня» від 13.11.2024 №2558, відповідно до якого ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду (а.с.25).
Також, згідно із висновком про наявність порушення функції організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №2558 від 13.11.2024 (за формою 080-4/о), ОСОБА_2 потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (а.с.26).
За висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 21 лютого 2024 року у справі №120/1909/23, поняття "сторонній догляд" не є тотожним поняттю "постійний догляд", позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге, коли надається такий догляд. В свою чергу, поняття "постійний догляд" передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком. При цьому підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено, що підставою для звільнення є саме необхідність здійснення постійного догляду. Крім того, суд зауважує, що абзац 4 підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою або висновок медико-соціальної експертної комісії, або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Отже, висновок лікарської консультативної комісії є одним із альтернативних документів, який відповідно до Додатку 19 до Інструкції № 170 підтверджує потребу особи з інвалідністю І чи ІІ групи в постійному догляді.
Утім жодної правової оцінки вказаному висновку лікарської консультативної комісії поліклінічного відділу КНП «Лисецька лікарня» від 13.11.2024 № 2558 у контексті того, чи є він документом, який підтверджує потребу матері позивача, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, в постійному догляді - відповідач не надав.
Тобто наведений вище висновок безпідставно залишився поза увагою відповідача.
Щодо тверджень відповідача про ненадання позивачем документів, які підтверджують відсутність інших осіб (близьких та родичів), які можуть здійснювати постійний догляд за особою, суд враховує таке.
Як зазначалося судом вище, відповідно до пп. 26 п. 5 Додатку 19 до Інструкції №170 при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини, а саме у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я:
один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
З аналізу вказаної норми вбачається, що конкретного документу, який підтверджує відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості не визначено, однак визначено, що до рапорту обов'язково має бути поданий акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Разом з тим суд зауважує, що необхідний перелік документів повинен бути повним та достатнім для встановлення наявності чи відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості з метою вирішення питання наявності правових підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби відповідно до п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до довідки №19998 від 13.11.2024 про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб за даними Муніципального реєстру Івано-Франківської міської територіальної громади за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_2 (мати позивача) (а.с.23).
Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов від 17.12.2024 ОСОБА_2 - пенсіонерка, інвалід ІІ групи, постійно хворіє, потребує тривалого лікування і стороннього догляду. Син - ОСОБА_1 (до мобілізації на військову службу проживав та зареєстрований разом з матір'ю та здійснював догляд за нею. Інші особи, які б могли здійснювати догляд за ОСОБА_2 , відсутні (а.с.27-28).
З акту обмеження сімейного стану військовослужбовця від 24.03.2025 судом встановлено, що батьки ОСОБА_2 померли, в шлюбі вона не перебуває, інших дітей немає, сестра ОСОБА_3 досягла пенсійного віку, має одного неповнолітнього онука ОСОБА_3 . Інших осіб, які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 , не виявлено (а.с. 31-33).
Суд не може взяти до уваги доводи відповідача про те, що позивачем не підтверджено відсутність членів сім'ї першого чи другого ступенів споріднення, оскільки в контексті Закону №2232 поняття «відсутність» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов'язки з догляду через об'єктивні обставини.
У цьому випадку, хоча формально існують інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення - сестра ОСОБА_2 , однак слід враховувати, що ОСОБА_3 досягла пенсійного віку, у розумінні ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є непрацездатною, разом із сестрою не проживає, що є не лише об'єктивними підставами, що унеможливлюють виконання такого обов'язку, а й фактичним підтвердженням відсутності інших осіб, спроможних забезпечити необхідний та належний догляд.
З огляду на це, наявність у матері позивача ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує стороннього догляду, сестри, не може бути достатньою підставою для відмови у звільненні військовослужбовця, оскільки такі члени сім'ї не можуть взяти на себе фактичну опіку і здійснювати необхідний догляд.
Також суд враховує, що відповідачем не надано будь-яких протилежних доказів щодо наявності у ОСОБА_2 інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або що інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення.
Таким чином, з огляду на встановлені обставини, зважаючи на те, що чинним законодавством не визначеного чіткого та достатнього переліку документів, якими може підтверджуватись відсутність чи наявність членів сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості, суд вважає, що в розглядуваному випадку позивач наданими документами підтвердив, що окрім нього, інших членів сім'ї, які спільно проживають та могли здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 немає.
Звільнення військовослужбовця для забезпечення належного догляду за особою з інвалідністю IІ групи у цьому випадку є правомірним також з точки зору дотримання принципів соціальної справедливості та гарантій соціального захисту.
Відмова у звільненні позивача за наявності в нього обов'язку щодо догляду за особою з інвалідністю та відсутністю іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд особі з інвалідністю в ситуації, що склалася, суперечить принципам: державних гарантій соціального захисту (стаття 46 Конституції України); недопущення перешкод у реалізації прав людини (стаття 21 Конституції України); пріоритетності прав осіб з інвалідністю на отримання належного догляду (Закон № 875-XII).
Таким чином, при ухваленні рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби повинно бути забезпечено належний баланс між інтересами держави та правами людини.
Крім того, згідно з процесуальним законодавством, обов'язок доказування належить стороні, яка стверджує обставини, що мають юридичне значення. Оскільки військова частина НОМЕР_1 стверджує, що позивачем не доведено фактів відсутності інших членів сім'ї, вона повинна надати суду докази наявності членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, зазначити конкретних осіб та довести можливість їх участі у здійсненні догляду, однак відповідачем цього зроблено не було.
Відтак, із урахуванням вищенаведеного, суд доходить висновку, що позивач довів факт необхідності здійснення постійного догляду за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, та відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, а отже, й наявність підстав для звільнення із військової служби.
Водночас суд зауважує, що за своєю правовою природою бездіяльність - пасивна форма поведінки особи, що полягає у не вчиненні нею конкретних дій, які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах; так і характеризується свідомим і вольовим актом поведінки особи, в той час, як дії є активною формою поведінки суб'єкта владних повноважень, які виражаються у прийнятті рішень або інших активних формах здійснення наданих повноважень, з урахуванням чого у подальшому виникає публічно-правовий спір.
Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відмова Військової частини НОМЕР_1 у задоволенні рапорту щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» є протиправною.
Що ж стосується позовної вимоги про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у Державній прикордонній службі України згідно поданого рапорту 11 квітня 2025 року, то суд зазначає наступне.
Згідно із частиною 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Правова позиція Верховного Суду щодо застосування статті 245 частини 4 КАС України, а саме, щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 та від 13 жовтня 2022 року у справі №380/13558/21.
Також суд ураховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі №806/965/17 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов'язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
У межах даної справи судом встановлено, що позивач звернувся до командира відповідача з рапортом, у якому просив про звільнення з військової служби на підставі статті 26 частини 4 пункту 4 підпункту «г» Закону України №2232-ХІІ за сімейними обставинами у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю ( ОСОБА_2 ), яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду. До рапорту позивач додав усі документи, які підтверджують вказані обставини. Відповідач повідомив позивачу про те, що його рапорт розглянутий та відсутні правові підстави для його звільнення з військової служби, з урахуванням наданих підтверджуючих документів. Отже, рапорт був розглянутий відповідачем з урахуванням долучених позивачем документів і в його задоволенні відмовлено.
При цьому судом визнано протиправною таку відмову.
За наведеного, з метою повного та ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у Державній прикордонній службі України згідно поданого рапорту 11 квітня 2025 року.
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, позов підлягає до часткового задоволення.
Розподіл судових витрат згідно із ст. 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, згідно із п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у задоволенні рапорту щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) з військової служби у Державній прикордонній службі України згідно поданого рапорту 11 квітня 2025 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Гомельчук С.В.