18 грудня 2025 року м. Ужгород№ 260/7253/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючої - судді Маєцької Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, в якому просить: 1) Визнати протиправним та скасувати Рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 09.08.2025 р. НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України прийняте уповноваженою особою - начальником 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «« ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) лейтенантом ОСОБА_2 щодо громадянина України ОСОБА_1 .
Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що начальником 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) було прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 09.08.2025 р., у зв'язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, згідно ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими Постановою КМУ № 57 від 27.01.1995 p. Позивач вважає прийняте відносно нього зазначене рішення протиправним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову, оскільки включення позивача до системи "Шлях", як водія ліцензіата, не є безумовною підставою для виїзду за кордон і розгляд питань, що пов'язані із в'їздом чи виїздом осіб в Україну чи за її межі є компетенцію Державної прикордонної служби та її службових осіб, в тому числі прийняття рішень про відмову в перетині державного кордону. Позивач при спробі перетину державного кордону не зміг підтвердити мету поїздки відповідними документами. Таким чином, відповідач вважає, що рішення про відмову у перетині державного кордону України є законним та прийнятим у межах повноважень.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.
Судом встановлено, що 09 серпня 2025 року у міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Ужгород», позивач здійснював перетин державного кордону України. Для підтвердження права на перетин державного кордону позивач надав такі документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; трудовий договір від 14.03.2024 р.; інформацію з системи «Резерв +» про обліковий документ; податкову звітність на підтвердження факту наявності трудових відносин; свідоцтво про реєстрацією транспортного засобу; виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; витяг Державної служби України з безпеки на транспорті; договір на міжнародне перевезення від 15.03.2024 р. № 1503/1; заявку на перевезення вантажу; інформацію про номер EORI.
Рішенням начальника 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) від 09 серпня 2025 року, позивачу відмовлено в перетинанні державного кордону України, у зв'язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, згідно ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою КМУ № 57 від 27.01.1995 року, так як позивач не підтвердив мету слідування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України імперативно установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закону України від 05 листопада 2009 року №1710-VI «Про прикордонний контроль» (далі - Закон №1710-VI).
Прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів (частина перша статті 2 Закону №1710-VI).
Згідно з абзацом першим частини першої статті 3 Закону №1710-VI під час прикордонного контролю посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють свої повноваження в межах, передбачених Конституцією України, цим Законом, Законом України «Про Державну прикордонну службу України», іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України.
Відповідно до частин першої - третьої статті 6 Закону №1710-VI перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.
Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.
Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
Як установлено частиною четвертою статті 6 названого Закону, прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.
Згідно з частинами першою, другою статті 7 Закону №1710-VI паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону. У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
За приписами частини першої статті 14 Закону №1710-VI громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05 червня 2023 року №457 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 червня 2023 року за №1019/40075).
Так у пункті 1 цього рішення зазначаються, з-поміж іншого, підстави для тимчасового обмеження громадянина України у праві виїзду за кордон.
Обґрунтовуючи відмову в перетинанні державного кордону, відповідач у спірному рішенні від 09 серпня 2025 року вказав Закон №389-VІІІ, Закон №2102-ІХ, а також Правила №57.
Статтею 1 Закону №389-VІІІ визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (частина друга статті 2 Закону №2232-XII).
Згідно зі статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Основного Закону.
Пунктом 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ) в Україні було введено воєнний стан із 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідно до пункту 3 цього Указу у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону №389-VІІІ.
Воєнний стан неодноразово продовжувався та діє до цього часу.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що право особи на вільний перетин державного кордону України, тобто вільне залишення території України, може бути обмежено в умовах воєнного стану.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року затверджено Правила №57, які визначають порядок та умови перетинання громадянами України державного кордону.
Відповідач, покликаючись на Правила №57, вказував на не підтвердження позивачем мети поїздки за кордон.
Пунктом 2 Правил №57 установлено, що перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу. У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Натомість пунктами 2-1 2-19 Правил №57 визначено коло осіб, які мають право перетинати державний кордон у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану, умови та перелік підтвердних документів для перетинання громадянами України державного кордону.
У відзиві на позов відповідач цитує приписи пункту 2-9 Правил №57, згідно з яким у разі введення в Україні воєнного стану пропуск через державний кордон водіїв транспортних засобів суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом (далі - ліцензіати), здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за умови виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.
Інформація про водіїв, зазначених в абзаці першому цього пункту, вноситься до відповідної інформаційної системи, адміністратором якої є Укртрансбезпека, на підставі заявки ліцензіата.
Перетин державного кордону здійснюється особою, зазначеною в абзаці першому цього пункту, лише на транспортному засобі, який є засобом провадження господарської діяльності ліцензіата, повна маса якого становить 3500 кілограмів та більше.
Укртрансбезпека проводить перевірку інформації про транспортний засіб на основі даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, та вносить відповідні дані до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки.
На одному транспортному засобі державний кордон можуть одночасно перетинати: два водії на вантажному транспортному засобі ліцензіата; три водії на пасажирському транспортному засобі (автобусі) ліцензіата.
Особи, зазначені в абзаці першому цього пункту, можуть безперервно перебувати за кордоном не більше 60 календарних днів з дня перетину державного кордону.
У разі перевищення строків перебування осіб за кордоном, установлених цим пунктом, Укртрансбезпека може припинити доступ відповідного ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки на три місяці.
Рішення про припинення доступу ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки приймається комісією, до складу якої можуть залучатися представники Мінінфраструктури та інших органів державної влади.
Рішення про припинення доступу ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки затверджується наказом Голови Укртрансбезпеки.
Наказ про припинення доступу ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки оприлюднюється наступного дня після його видання на офіційному веб-сайті Укртрансбезпеки та надсилається ліцензіату на електронну адресу (у разі наявності), що міститься в ліцензійній справі.
У разі непідтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, в перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль».
За змістом цього пункту слідує, що в умовах введеного в Україні воєнного стану пропуск через державний кордон водіїв транспортних засобів суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом, здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за умови виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека. У разі непідтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особі у перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону №1710 (у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон), за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону.
Спірне рішення не містить висновків про недостатність, недостовірність чи невідповідність документів, поданих позивачем під час здійснення прикордонного контролю, який діяв на підставі трудового договору від 14 березня 2024 року, укладеного із ОСОБА_3 , який має ліцензію Укртрансбезпеки від 11 березня 2024 року № 131 на міжнародні перевезення вантажів вантажними автомобілями, а в інформаційній системі була наявна інформація про позивача, як водія транспортного засобу, який є засобом провадження господарської діяльності та повна маса якого становить 3500 кг (відповідно до свідоцтва НОМЕР_2 про реєстрацію транспортного засобу).
Крім паспортних документів, позивач пред'явив трудовий договір від 14.03.2024 р., інформацію з системи «Резерв +» про обліковий документ, податкову звітність на підтвердження факту наявності трудових відносин, свідоцтво про реєстрацією транспортного засобу, виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, витяг Державної служби України з безпеки на транспорті, договір на міжнародне перевезення від 15.03.2024 р. № 1503/1, заявку на перевезення вантажу та інформацію про номер EORI.
Спірне рішення не визначає, які документи позивач не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої можливим є реалізація права виїзду за кордон.
Суд не заперечує, що уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з метою оцінки ризиків в ході перевірки документів для встановлення підстав на право перетинання державного кордону України, під час процедури прикордонного контролю, окрім здійснення перевірки документів, мають право проводити опитування осіб, котрі прямують через державний кордон, на предмет обізнаності мети поїздки та її відповідності наданим на паспортний контроль документам.
Проте рішення відповідача не містить правової оцінки поданим позивачем документам на підтвердження підстави для виїзду за кордон, а висновок про не підтвердження мети поїздки за кордон нічим не підкріплений, що вказує на формальність рішення, прийнятого без належних доказів тим доводам, про які вказує відповідач.
У контексті зазначеного суд зауважує, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.
Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб'єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №826/6528/18, від 10 квітня 2020 року у справі №819/330/18, від 10 січня 2020 року у справі №2040/6763/18).
Суд також зазначає, що одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Про обов'язок уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України приймати обґрунтоване рішення про відмову у перетинанні державного кордону вказано в частині першій статті 14 Закону України №1710-VI.
Повертаючись до обставин у цій справі, в оскарженому рішенні про відмову позивачу в перетинанні державного кордону відповідач лише узагальнено покликався на закон України про правовий режим воєнного стану, закон, яким затверджено указ Президента України про введення воєнного стану в Україні, Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Правила №57, проте не зазначив конкретну норму законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України. У рішенні також не вказано на перелік документів, які позивач не подав для перетину кордону, що також свідчить про його необґрунтованість й ставить позивача у невизначене становище.
Аналогічні правові висновки у подібних правовідносинах викладені Верховним Судом у постанові від 12 листопада 2024 року у справі №380/11916/22.
Суд наголошує, що Держприкордонслужба та її посадові особи здійснюють свою діяльність як суб'єкти владних повноважень, а отже їх діяльність має характеризуватись певною послідовністю та передбачуваністю, що зокрема слідує з принципу належного урядування. Тобто, при виконанні своїх функціональних обов'язків посадовим особам Держприкордонслужби належить уникати прийняття формалізованих рішень, що було допущено у спірних правовідносинах.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд резюмує, що рішення відповідача від 09 серпня 2025 року, не відповідає критеріям правомірності рішень суб'єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 КАС України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав про визнання протиправним та скасування спірного рішення від 09.08.2025 року про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновок, що адміністративний позов підлягає до задоволення.
Таким чином, у відповідності до ст. 139 КАС України необхідно стягнути на користь позивача судові витрати у розмірі 1 211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 від 09.08.2025 року, прийняте начальником 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б).
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України судові витрати у розмірі 1 211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяН.Д. Маєцька