18 грудня 2025 року м. Житомир справа № 240/14535/25
категорія 112010201
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо виплати пенсії з 01 квітня 2025 року з обмеженням максимальним розміром та з урахуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України від 19 листопада 2024 року № 4059-IX "Про Державний бюджет України на 2025 рік" (надалі - Закон № 4059-IX) та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" (надалі - Постанова № 1);
- зобов'язати відповідача виплачувати пенсію з 01 квітня 2025 року без обмеження максимальним розміром та без урахування коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених 46 Закону № 4059-IX та пунктом 1 Постанови № 1, з урахуванням фактично проведених виплат.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року у справі № 7-рп/2016, згідно з яким визнано неконституційними положення другого речення частини сьомої статті 43 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (надалі - Закон № 2262-XII). Покликаючись на низку рішень Верховного Суду, у яких Суд наголошував щодо неприпустимого звуження обсягу соціальних гарантій шляхом внесення змін до законодавства та щодо неможливості обмеження пенсійної виплати військовослужбовців, позивач наполягає на тому, що відповідач без законних на те підстав з 01 квітня 2025 року обмежує його пенсію після її перерахунку максимальним розміром.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, про причини суд не повідомив.
Згідно з частиною сьомою статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Пунктом 2 частини шостої статті 251 КАС України визначено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. За правилами абзацу 2 пункту 5 частини шостої статті 251 КАС України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Аналіз норм Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, у системному зв'язку з положенням пункту 2 частини шостої статті 251 КАС України дає підстави для висновку, що оскільки днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, а сервіс Електронного кабінету ЄСІТС за приписами Положення про ЄСІТС є саме такою адресою, то надсилання процесуальних документів за допомогою підсистем ЄСІТС "Електронний кабінет" та "Електронний суд" є днем вручення судового рішення, за умови отримання відповідного повідомлення про його доставлення (ухвала Верховного Суду від 21 жовтня 2024 року у справі № 420/32853/23).
Відповідно до довідки про доставку електронного листа в матеріалах справи, ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи від 03 червня 2025 року доставлено в Електронний кабінет Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області 03 червня 2025 року о 21:09 год., про що судом отримано повідомлення 04 червня 2025 року о 08:32 год.
Отже, ухвала від 03 червня 2025 року про відкриття провадження у цій справі вважається врученою Головному управлінню Пенсійного фонду України в Житомирській області 04 червня 2025 року.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши доводи позовної заяви, з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши докази у справі суд зазначає про таке.
Суд встановив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та з 20 квітня 1997 року отримує пенсію відповідно до Закону № 2262-ХІІ.
Відповідно до розрахунку пенсії за вислугу років по пенсійній справі ХЗ 55122 станом на 01 травня 2025 року, відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача, за результатами якого підсумок пенсії (з надбавками) склав 29869,39 грн, а з урахуванням максимального розміру пенсії та пониження суми згідно з Постановою № 1 - 23610,00 грн.
На заяву позивача про виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, відповідач листом від 09 травня 2025 року № 21098-19810/М-02/8-0600/25 повідомив про відсутність підстав у виплаті пенсії без застосування обмеження її максимальним розміром, оскільки відповідно до статті 43 Закону № 2262-ХІІ максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. З урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 118 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році", постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року № 168 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році", постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2023 року № 185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році", постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році" розрахунковий розмір пенсії становить 29869,39 грн. Розмір пенсії до виплати з урахуванням максимального розміру пенсії станом на теперішній час становить 23610 грн.
Вирішуючи спір у цій справі суд, насамперед, дослідивши зміст доводів позовної заяви, враховує, що обґрунтовуючи звернення до суду позивач стверджує про неправомірне, на його думку, застосування пенсійним органом до розрахунку спірної пенсійної виплати понижуючих коефіцієнтів за Постановою № 1 та, обираючи спосіб захисту порушеного права, просить суд зобов'язати відповідача виплачувати пенсію з 01 квітня 2025 року без обмеження максимальним розміром та без урахування коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону № 4059-IX та пунктом 1 Постанови № 1.
Разом з тим, суд, вирішуючи спір, згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін та визначити норми матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини, самостійно надавши правову кваліфікацію останніх (таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).
У постанові від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу судів на те, що з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
Велика Палата неодноразово, зокрема й у вищевказаних постановах, зазначала, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Тому, виходячи зі встановлених обставин цієї справи, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з такого.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08 липня 2011 року № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (надалі - Закон № 3668-VI).
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Закону України № 2262-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20 грудня 2016 року.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, яким визнав такими, що не відповідають статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Отже, Конституційним Судом України у Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Отже, норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, натомість суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13 лютого 2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Таке правозастосування відповідає правовій позиції Верховного Суду у постановах від 14 травня 2024 року у справі № 420/7840/21, від 29 травня 2024 року у справі № 560/12853/21, від 18 липня 2024 року у справі № 300/2531/21.
Отже, обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Обираючи ефективний спосіб захисту порушених прав позивача суд доходить висновку, що право позивача на належне пенсійне забезпечення підлягає поновленню шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України виплатити пенсію позивача з 01 квітня 2025 року без обмеження максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум.
При цьому суд зазначає, що позовна вимога зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області виплачувати пенсію з 01 квітня 2025 року без обмеження максимальним розміром, заявлена позивачем щодо правовідносин, які виникли між сторонами спору на 01 квітня 2025 року, за якими судом встановлено порушення прав позивача на належне пенсійне забезпечення, а також щодо правовідносин, які ще не виникли - виплачувати пенсію.
А тому суд зауважує, що судовому захисту підлягають лише порушені права, відтак позовні вимоги, заявлені на майбутнє, не можуть бути захищені у судовому порядку.
Відтак позовні вимоги слід задовольнити частково.
Зважаючи на відсутність понесених позивачем судових витрат у цій адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 КАС України, суд
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) щодо виплати пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01 квітня 2025 року з обмеженням максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 з 01 квітня 2025 року без обмеження максимальним розміром, з урахуванням фактично проведених виплат.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.Г. Приходько
18.12.25