18 грудня 2025 року м. Житомир справа № 240/15540/25
категорія 102090000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини: ОСОБА_2 до Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради (далі - відповідач, Управління) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, у якому просить:
- визнати протиправними дії Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради щодо відмови у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про зареєстроване після народження на підставі нормативних актів, які діяли на час реєстрації, місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 її неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради внести до реєстру територіальної громади інформації про зареєстроване після народження на підставі нормативних актів, які діяли на час реєстрації, місце проживання її неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Обґрунтувуючи позовні вимоги зазначає, що її неповнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від дня народження постійно проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває у її власності. Факт реєстрації місця проживання підтверджується поквартирною карткою (Форма В) - відповідно до Додатку 2 Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого Наказам МВС від 22.11.2012 № 1077 та Карткою прописки матері, що містить відомості про спільну прописку. Однак, після встановлення нового порядку реєстрації місця проживання Управління протиправно не внесло до реєстру територіальної громади інформацію про вже зареєстроване місце проживання неповнолітнього ОСОБА_2 по причині наявності обтяження на квартиру, тобто фактично позбавила дитину її конституційного права на житло, вільне пересування та вибір місця проживання.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначає про відсутність підстав для внесення до реєстру територіальної громади Житомирської міської ради відомостей про місце реєстрації неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Зокрема вказує, що раніше реєстрація місця проживання неповнолітніх здійснювалась не одночасно з батьками, а на дітей складались окремі картки прописки та проставлялись штампи реєстрації із зазначенням дати прописки та в поквартирну карточку квартири вносились дати реєстрації. ОСОБА_2 дійсно вписаний в картку прописки (Управлінню невідомо ким і якою датою) матері та поквартирну карточку квартири АДРЕСА_2 , але без зазначення дати реєстрації місця проживання.
Зазначає, що твердження позивачки про те, що вона є власником квартири АДРЕСА_2 , не відповідають відомостям Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно яких власником вказаної квартири є ТОВ "ФК "Факторінгс", отже, його згода на реєстрацію місця проживання особи є обов'язковою. Також наголошує, що із заявою відповідно до п.27 Положення №265 позивач не зверталась; питання реєстрації місця проживання управлінням не розглядалось; заява ОСОБА_1 від 07.03.2025 розглянута в порядку Закону України "Про звернення громадян". Тобто, Управлінням не приймалося рішення про відмову у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про зареєстроване після народження місця проживання ОСОБА_2 , а лише надано відповідь на заяву позивача.
Від позивача надійшла відповідь на відзив, у якому зазначає про необгрунтованість відзиву та вважає його таким, що не спростовує вимог її позову, тому просить позовні вимоги повністю задовольнити.
Відповідач надіслав заперечення на відповідь на відзив, у якому вказав, що чинне законодавство передбачає обов'язкове зазначення дати реєстрації місця проживання, яка в даному випадку відсутня і документально не підтверджена. Не вдалося підтвердити цю дату й в результаті звернення до Управління державної міграціної служби України в Житомирській області, оскільки за обліками УДМС в Житомирській області відомостей щодо реєстрації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , також не встановлено. Зазначає, що якби ОСОБА_4 звернувся особисто або через Портал Дія з метою реєстрації свого місця проживання, надав би передбачені законодавством документи, тоді посадова особа органу реєстрації прийняла відповідне рішення про реєстрацію місця проживання.
Також повторно звертає увагу суду, що відмова в розумінні Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» та постанови Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 №5 265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад» Управлінням не надавалась позивачу. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у письмовому провадженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив таке.
З матеріалів справи вбачається, що 07.03.2025 позивач звернулась із заявою до Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради про реєстрацію місця проживання її неповнолітньго сина ОСОБА_2 за місцем реєстрації батьків - АДРЕСА_1 . До заяви додала копію свідоцтва про народження дитини, копії паспортів (сина і матері), копію документа, що підтверджує право проживання, копія договору іпотеки, копії довідок про склад сім'ї та зареєстрованих у приміщенні осіб.
У відповідь на заяву позивача відповідач листом від 14.03.2025 повідомив про необхідність подання документів під час особистого звернення для реєстрації місця проживання та роз'яснив, що ст. 12 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" передбачає, що орган реєстрації відмовляє у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи у разі, якщо у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання (перебування).
Крім того, листом від 02.05.2025 №10-10/2498/2025 на заяву від 28.04.2025 позивачу відправлено картки її прописки та поквартирні карточки квартири АДРЕСА_2 . Одночасно повідомлено, що наказ МВС України №1077 від 22.11.2012 року «Про затвердження Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів» втратив чинність 26.01.2018 та про те, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_5 не є власником квартири АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , у зв'язку з чим відмовлено у наданні повної інформації про осіб, місце проживання яких зареєстровано в цій квартирі.
Не погодившись з такими діями відповідача і вважаючи їх протиправними, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Питання реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні регулюються Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» №1382-IV від 11.12.2003 р. (далі- Закон №1382-IV), Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» №1871-ІХвід 05.11.2021 р. (далі Закон №1871-ІХ) та Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затверджений постановою Кабінету Міністрів України №265 від 07.02.2022 р. (далі Порядок №265).
Частиною 3 статті 1 Закону №1871-ІХ передбачено, що декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом), про проживання в якому особа повідомила.
В силу застереження ч.1 ст.4 Закону України від 05.11.2021р. №1871-ІХ особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).
Аналогічне положення включено законодавцем до п.4 Порядку №265.
Так, частиною 2 статті 4 Закону №1871-ІХ визначено, що порядок декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття з реєстрації місця проживання, скасування декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), форми декларацій (заяв), що подаються для декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого та зареєстрованого місця проживання (перебування), а також порядок ведення реєстру територіальної громади, надання та передачі інформації з та до такого реєстру визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч.3 ст. 5 Закону №1871-ІХ, задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №1871-ІХ та пунктом 5 Порядку №265 громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні.
Відповідно до частини 6 статті 5 Закону №1871-ІХ, реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за заявою такої особи, поданою в паперовій формі до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг, за адресою житла будь-якої форми власності.
Приписами статті 9 Закону №1871-ІХ регламентовано процедуру реєстрації місця проживання.
Частиною 1 статті 9 Закону №1871-ІХ визначено, що у разі реєстрації місця проживання (перебування) особи під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) подається заява про реєстрацію місця проживання (перебування) за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Реєстрація місця проживання (перебування) особи, зміна її місця проживання (перебування) може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника, що діє на підставі довіреності, посвідченої у встановленому законом порядку (далі - представник).
Згідно з частиною 2 та частиною 3 статті 9 Закону №1871-ІХ, до заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи додаються: 1) паспортний документ особи або довідка про звернення за захистом в Україні, або документ, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними; 2) свідоцтво про народження - для дітей віком до 14 років; 3) документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання (перебування) (відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України); 4) документи, що посвідчують особу законного представника (представника); 5) документи, що підтверджують повноваження особи як законного представника (представника), крім випадків, якщо законними представниками дитини є її батьки чи один із батьків; 6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору; 7) військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
У разі відсутності документів, передбачених пунктом 3 частини другої цієї статті, реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, уповноваженої особи житла.
У разі перебування житла в іпотеці, довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов'язань для реєстрації місця проживання (перебування) подається письмова згода відповідного іпотекодержателя або довірчого власника.
Пунктом 11 ч.1ст. 1 Закону №1871-ІХ визначено, що реєстраційна дія - це внесення органом реєстрації до реєстру територіальної громади відомостей про зареєстроване місце проживання (перебування), зняте з реєстрації місце проживання, задеклароване місце проживання / виключення з реєстру територіальної громади інформації про задеклароване місце проживання, скасування реєстрації місця проживання / зняття з реєстрації місця проживання (перебування) / задекларованого місця проживання / зміненого місця проживання (перебування) з подальшою передачею таких відомостей до відомчої інформаційної системи. Реєстраційна дія є завершеною після отримання органом реєстрації підтвердження про внесення відповідної інформації до відомчої інформаційної системи.
Аналіз наведених норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що до заяви про реєстрацію місця проживання зацікавлена особа повинна приєднати документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі (зокрема, або документи про належність речового права власності на житло, документи про належність права користування житлом, або рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, або рішення суду, яке набрало законної сили, про визнання за особою права користування житлом).
Водночас, як визначено у положеннях статті 12 Закону №1871-ІХ орган реєстрації відмовляє у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи у разі, якщо: 1) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання (перебування); 2) відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не відповідають відомостям у поданих особою документах або даних; 3) особа подала документи або відомості, передбачені цим Законом, не в повному обсязі; 4) у поданих особою документах або відомостях містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними, або строк дії паспортного документа іноземця чи особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, закінчився; 5) за декларуванням або реєстрацією місця проживання (перебування) особи звернулася дитина віком до 14 років або особа, не уповноважена на подання документів; 6) житлу, в якому особа декларує або реєструє своє місце проживання (перебування), не присвоєна адреса у встановленому порядку; 7) за адресою житла, в якому особа декларує або реєструє своє місце проживання (перебування), наявний об'єкт нерухомого майна, який не належить до житла; 8) відомості реєстру територіальної громади щодо задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком до 14 років не відповідають відомостям, наведеним у заяві (декларації), поданій стосовно цієї дитини; 9) дані реєстру територіальної громади щодо задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком від 14 до 18 років не відповідають відомостям, наведеним у заяві (декларації), поданій цією дитиною.
Пункт 41 Постанови №265 визначає, що посадова особа органу реєстрації з метою перевірки належності особі, що подала заяву для реєстрації місця проживання (перебування), відповідного житла на праві власності чи належності власнику (співвласникам), що надали згоду особі для реєстрації місця проживання (перебування), відповідного житла на праві власності, а також з метою перевірки перебування такого житла в іпотеці або довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов'язань використовує відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідно до Порядку доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (Офіційний вісник України, 2016 р., № 2, ст. 108; 2018 р., № 52, ст. 1827).
Відтак, однією із підстав, визначених Законом №1871-ІХ та Порядком №265 для прийняття рішення про відмову у реєстрації місця проживання особи, є наявність відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про обтяження житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання (перебування).
Відповідно до наданої відповідачем Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 станом на 19.06.2025 р. у відповідному реєстрі був наявний запис про обтяження відповідного об'єкта нерухомості, що належало на момент запису ТОВ "ФК"Факторінгс" згідно відомостей з Державного реєстру речових прав за №45866224 від 21.12.2021 р., а саме: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Як вбачається з матеріалів справи, такого дозволу до заяви надано не було, а тому відмова у реєстрації місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 визнається судом правомірною.
Крім того, до відповідної заяви позивачем не надано документ, що підтверджує сплату адміністративного збору.
Наведені обставини не спростовуються наданими до матеріалів справи доказами.
Також суд наголошує, що пунктом 31 Постанови №265 передбачено, що особи, які досягли 14-річного віку, самостійно подають заяву про реєстрацію місця проживання (перебування).
Судом не беруться до уваги твердження позивача у позовній заяві, що реєстрація місця проживання її сина ОСОБА_2 вже відбулась за фактом його проживання від народження за місце прописки батьків, оскільки позивач зверталась до суб'єкта владних повноважень із заявою про реєстрацію такого місця проживання, а не про внесення відомостей про попередньо зареєстроване місце проживання.
При цьому суд не ставить під сумнів право позивача та її неповнолітнього сина на свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні та реєстрації місця проживання (перебування) у квартирі, яка належить власнику.
У наявних правовідносинах, судом не встановлено обставин порушення відповідачем норм Закону та Порядок №265 при прийнятті рішення про відмову у реєстрації місця проживання (перебування).
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що відповідачем правомірно відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України визначено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з ч.2ст.5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З наведеного випливає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
У наявних правовідносинах судом не встановлено обставин порушення прав особи суб'єктом владних повноважень, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, питання розподілу судових витрат не вирішується.
Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради (майдан С.П.Корольова, 4/2, м. Житомир,Житомирський р-н, Житомирська обл.,10014, РНОКПП/ЄДРПОУ: 40392354) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.В. Чернова
18.12.25