Україна
Донецький окружний адміністративний суд
18 грудня 2025 року Справа№200/8699/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (адреса 33028, м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, 7, ЄДРПОУ 21084076) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 08.10.2025 № 056750008515 про відмову у призначенні пенсії на підставі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити та виплачувати мені, ОСОБА_1 пенсію згідно ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 27.10.2025, виплативши недоотриману пенсію та зарахувати до загального страхового стажу наступні періоди роботи: - з 01.09.1980 по 21.07.1983; - з 26.07.1983 по 26.04.1984; - з 19.05.1984 по 28.06.1986; - з 04.08.1986 по 16.09.1988; - з 22.09.1988 по 22.08.1990; - з 12.10.1990 по 05.11.1990; - з 25.02.1991 по 22.06.1992; - з 01.07.1992 по 15.07.1993; - з 09.08.1993 по 03.04.1996; - з 11.05.1996 по 11.05.1997; - з 09.06.1997 по 02.07.1998; - з 06.07.1998 по 31.08.2000; - з 01.12.2004 по 05.10.2006; - з 20.10.2006 по 10.12.2011; - з 15.02.2016 по 13.05.2016; - з 17.05.2016 по 16.11.2016; - з 17.11.2016 по 27.11.2019; - з 17.12.2019 по 08.01.2020; - з 17.01.2020 по 07.04.2020; - з 08.04.2020 по 22.11.2020; - з 01.04.2021 по 24.10.2022, всього 32 роки 4 місяці 13 днів.
Ухвалою від 19 листопада 2025 року суд прийняв до розгляду позовну заяву позивача, відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином.
За правилами частини 5 та частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що відмова відповідача у призначенні йому пенсії за віком, а також не зарахування періодів його трудової діяльності до страхового стажу є незаконною та такою, що порушує його право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою суду від 19 листопада 2025 року відповідачу був встановлений п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву або заяви про визнання позову. Відповідач правом на подання відзиву не скористався. Будь-яких заперечень, пояснень, заяв, клопотань не надано. Ухвала суду отримана відповідачем через підсистему Електронний суд 19 листопада 2025 року.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач 30 вересня 2025 року звернувся до органів ПФУ із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В порядку екстериторіальності за його заявою ГУ ПФУ в Рівненській області прийнято рішення від 08.10.2025 № 056750008515, яким йому відмовлено у призначенні пенсії.
Відповідно до спірного рішення відповідача страховий стаж позивача становить 15 років 7 місяців 12 днів.
За доданими документами до страхового стажу відповідачем не зараховано періоди:
- періоди навчання з 01.09.1980 по 21.07.1983 роки, оскільки періоди навчання па території російської федерації;
- період військової служби з 19.05.1984 по 28.06.1986, оскільки наявне виправлення дата демобілізації;
- періоди роботи з 26.07.1983 по 26.04.1984, з 04.08.1986 по 16.09.1988, з 22.09.1988 по 22.08.1990, роки, оскільки періоди роботи на території Туркменістану;
- періоди роботи з 12.10.1990 по 05.11.1990, оскільки періоди робити на території російської федерації;
- періоди роботи з 11.05.1996 по 11.05.1997, оскільки відсутній наказ про звільнення, що є порушенням інструкції ведення трудових книжок;
- періоди роботи з 01.07.1992 по 15.07.1993 року, оскільки запис про звільнення завірений печаткою СРСР.
Спірним рішенням позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового стажу.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058- ІV).
Відповідно до положень статті 5 Закону України № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до статті 1 Закону України №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до приписів статті 26 Закону № 1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Пунктом 1 частини 1 статті 45 Закону № 1058-ІV визначено, що пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відповідно до частини 1 статті 44 Закону № 1058-ІV, призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання в електронній або паперовій формі заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1) затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до положень пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.
Підпунктом 2 пункту 2.2. розділу ІІ Порядку № 22-1 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV).
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно із статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 № 637 (далі - Порядок №637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставах інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.
Тобто, відповідно до наведених приписів законодавства, обов'язок щодо підтвердження трудового стажу на підставі відповідних довідок, покладається на особу, яка звертається із заявою про призначення пенсії, у разу відсутності у неї (особи) трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи.
Щодо не зарахування відповідачем до страхового стажу позивачу періодів навчання з 01.09.1980 по 21.07.1983 роки, оскільки періоди навчання па території російської федерації; періоди роботи з 26.07.1983 по 26.04.1984, з 04.08.1986 по 16.09.1988, з 22.09.1988 по 22.08.1990, роки, оскільки періоди роботи на території Туркменістану; періоди роботи з 12.10.1990 по 05.11.1990, оскільки періоди робити на території російської федерації, суд зазначає наступне.
15.05.1992 набула чинність Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення (далі - Угода). Вказана Угода укладена між наступними державами-учасницями: Азербайджанська Республіка, Російська Федерація, Республіка Білорусь, Республіка Таджикистан, Республіка Вірменія, Туркменистан, Республіка Казахстан, Республіка Узбекистан, Республіка Киргизстан, Україна, Республіка Молдова.
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, чинної на момент трудової діяльності позивача (надалі - Угода), було передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди, яка підписана Україною 13.03.1992, передбачалося, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Відповідно до ст. 6 Угоди, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації (ст. 11 Угоди).
Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалася дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу
Наведені положення вказаних міжнародних угод передбачають правило про те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якого вони проживають.
Відповідно до ст. 13 Угоди, кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Тож Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при визначенні розміру пенсії.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Приписами пункту "в" частини другої статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України" передбачено, що припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов'язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.
Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України "Про міжнародні договори України", припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов'язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов'язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення" зафіксовано факт виходу України з Угоди.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України про те, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано в Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило факт припинення Угоди для України з 19.06.2023.
З огляду на вищеозначені часові рамки дії та припинення дії міжнародного договору суд доходить висновку про те, що денонсація Угоди означає, що вказана Угода припиняє передбачені нею зобов'язання для сторін Угоди лише відносно правовідносин, які слідують за датою набуття денонсації, а не передують цій даті. Суд наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі.
Працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення в Україні. За наявності чинних у період роботи позивача положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді позбавлення її права на зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу.
Тож відповідач безпідставно не зарахував вищенаведені періоди роботи позивача, оскільки Угода, припинила свою дію лише з 19.06.2023.
Трудова книжка позивача містить достатньо інформації на підтвердження його трудової діяльності за спірні періоди, та період навчання, який також підтверджується дипломом позивача.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 11.05.1996 по 11.05.1997, оскільки відсутній наказ про звільнення, що є порушенням інструкції ведення трудових книжок; періоду роботи з 01.07.1992 по 15.07.1993 року, оскільки запис про звільнення завірений печаткою СРСР, періоду військової служби з 19.05.1984 по 28.06.1986, оскільки наявне виправлення дата демобілізації.
Суд зазначає, що обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці НОМЕР_2 вді 27.07.1983, записи зроблені чітко, з посиланням на накази, завірені підписами та печатками, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача. Відсутність посилання на наказ, завірення печаткою СРСР, виправлення у військовому квитку дати демобілізації не спростовує факту трудової діяльності та військової служби позивача відповідно до вчинених в них записів.
Позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок та військового квитка. Формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та військового квитка.
Щодо періодів трудової діяльності позивача з 25.02.1991 по 22.06.1992; - з 09.08.1993 по 03.04.1996; - з 11.05.1996 по 11.05.1997; - з 09.06.1997 по 02.07.1998; - з 06.07.1998 по 31.08.2000; - з 01.12.2004 по 05.10.2006; - з 20.10.2006 по 10.12.2011; - з 15.02.2016 по 13.05.2016; - з 17.05.2016 по 16.11.2016; - з 17.11.2016 по 27.11.2019; - з 17.12.2019 по 08.01.2020; - з 17.01.2020 по 07.04.2020; - з 08.04.2020 по 22.11.2020; - з 01.04.2021 по 24.10.2022, які позивач у позовних вимогах просить зобов'язати зарахувати до страхового стажу, суд зазначає наступне.
Критерій «прийняття рішень, вчинення (не вчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» - за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України: «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».
«На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень: має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
Критерій «прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії» - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо.
Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.
Як встановлено судом вище, спірним рішенням відмовлено позивачу в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, водночас, в рішенні не визначені підстави не зарахування відповідачем до страхового стажу позивача періодів трудової діяльності позивача з 25.02.1991 по 22.06.1992; - з 09.08.1993 по 03.04.1996; - з 11.05.1996 по 11.05.1997; - з 09.06.1997 по 02.07.1998; - з 06.07.1998 по 31.08.2000; - з 01.12.2004 по 05.10.2006; - з 20.10.2006 по 10.12.2011; - з 15.02.2016 по 13.05.2016; - з 17.05.2016 по 16.11.2016; - з 17.11.2016 по 27.11.2019; - з 17.12.2019 по 08.01.2020; - з 17.01.2020 по 07.04.2020; - з 08.04.2020 по 22.11.2020; - з 01.04.2021 по 24.10.2022, не зазначено, яких саме документів в підтвердження стажу не надано позивачем за ці періоди, це свідчить про недотримання відповідачем принципів обґрунтованості та добросовісності при прийнятті рішення суб'єкта владних повноважень, дотримання яких перевіряється адміністративним судом відповідно до вимог пунктів 3, 5 частини другої статті 2 КАС України, і недотримання яких є підставою для скасування такого рішення, оскільки позивачу та суду з тексту такого рішення неможливо визначити, з яких саме підстав не зараховані відповідачем до страхового стажу позивача вищенаведені спірні періоди.
З урахуванням наведеного та встановлених обставин, суд приходить висновку, що у даній справі відповідач, як суб'єкт владних повноважень, приймаючи оскаржуване рішення використав повноваження не з метою, з якою це повноваження надано; не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); без дотриманням принципу рівності перед законом, дискримінаційно; без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Оскільки рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях, має бути чітким та зрозумілим, позовні вимоги підлягають захисту шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії та прийняти вмотивоване рішення за наслідками розгляду заяви позивача від 30 вересня 2025 року із визначення підстав для не зарахування до страхового стажу позивача періодів трудової діяльності позивача з 25.02.1991 по 22.06.1992; - з 09.08.1993 по 03.04.1996; - з 11.05.1996 по 11.05.1997; - з 09.06.1997 по 02.07.1998; - з 06.07.1998 по 31.08.2000; - з 01.12.2004 по 05.10.2006; - з 20.10.2006 по 10.12.2011; - з 15.02.2016 по 13.05.2016; - з 17.05.2016 по 16.11.2016; - з 17.11.2016 по 27.11.2019; - з 17.12.2019 по 08.01.2020; - з 17.01.2020 по 07.04.2020; - з 08.04.2020 по 22.11.2020; - з 01.04.2021 по 24.10.2022.
Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання відповідача призначити та виплачувати пенсію суд зазначає наступне.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 7 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року справі № 826/8803/15, від 21 червня 2018 року у справі №274/1717/17, від 14 серпня 2018 року у справі №820/5134/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Суд також враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 806/965/17 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд зазначає, що призначення пенсій та визначення наявності стажу, достатнього для її призначення, перевірка наявності у особи права на пенсію є виключно повноваженнями Пенсійного фонду України.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог позивача частково.
Позивачем був сплачений судовий збір у сумі 968 грн. 96 коп. відповідно до наявної в матеріалах справи квитанції, який підлягає стягненню з відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (адреса 33028, м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, 7, ЄДРПОУ 21084076) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 08.10.2025 № 056750008515 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (адреса 33028, м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, 7, ЄДРПОУ 21084076) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 30 вересня 2025 року про призначення пенсії за віком, зарахувавши до його страхового стажу періоди з 01.09.1980 по 21.07.1983 роки, з 26.07.1983 по 26.04.1984, з 04.08.1986 по 16.09.1988, з 22.09.1988 по 22.08.1990, роки, з 12.10.1990 по 05.11.1990, з 11.05.1996 по 11.05.1997, з 01.07.1992 по 15.07.1993 року, з 19.05.1984 по 28.06.1986.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (адреса 33028, м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, 7, ЄДРПОУ 21084076) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 30 вересня 2025 року про призначення пенсії за віком та прийняти вмотивоване рішення із визначенням підстав для не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів його трудової діяльності з 25.02.1991 по 22.06.1992; - з 09.08.1993 по 03.04.1996; - з 11.05.1996 по 11.05.1997; - з 09.06.1997 по 02.07.1998; - з 06.07.1998 по 31.08.2000; - з 01.12.2004 по 05.10.2006; - з 20.10.2006 по 10.12.2011; - з 15.02.2016 по 13.05.2016; - з 17.05.2016 по 16.11.2016; - з 17.11.2016 по 27.11.2019; - з 17.12.2019 по 08.01.2020; - з 17.01.2020 по 07.04.2020; - з 08.04.2020 по 22.11.2020; - з 01.04.2021 по 24.10.2022.
В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (адреса 33028, м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, 7, ЄДРПОУ 21084076) на користь ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 600 грн. (шістсот гривень).
Рішення ухвалене та повне судове рішення складене 18 грудня 2025 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Смагар