17 грудня 2025 рокуСправа №160/28926/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо внесення відомостей про порушення правил військового обліку з його боку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та необхідності доставлення до ТЦК та СП, як особу, яка вчинила правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП;
- зобов'язати відповідача виключити відомості про порушення правил військового обліку з його боку та необхідності доставлення до ТЦК та СП, як особу, яка вчинила правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
- зобов'язати відповідача направити до органів Національної поліції повідомлення про відсутність підстав для його адміністративного затримання та доставлення;
- зобов'язати відповідача утриматися від внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей щодо нього без належних правових підстав (факту притягнення до відповідальності).
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що ним до відповідача була направлена заява, якій він просив видалити із Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію про розшук та про порушення ним правил військового обліку, в тому числі запис: «Розшукує ТЦК та СП: порушення військового обліку», причина розшуку: «Не уточнили дані до 16.07.2024», дата початку розшуку: « 30.05.2025 року», «ТЦК та СП 30.05.2025 звернувся до Національної поліції, щоб доставити для складання протоколу. Причина: Не уточнили дані до 16.07.2024» та повідомити Національній поліції про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення. Однак, відповідні на звернення він так і не отримав. При цьому, правила військового обліку він не порушував, ні повісток, ні протоколів, ні постанов щодо притягнення до адміністративної відповідальності щодо нього не складалось. Відтак, відомості про порушення ним правил військового обліку до Єдиного державного реєстру військовозобов'язаних призовників та резервістів внесені безпідставно. Вказане й стало підставою для звернення до суду з позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Витребувано від відповідача належним чином завірені копії відомостей з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів стосовно ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ст.ст.210, 210-1 КУпАП України, інформацію та її документальне підтвердження про те, що стало підставою внесення до інформаційної системи «Оберіг» відомостей про порушення ним правил військового обліку.
На виконання вимог ухвали 28.10.2025 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивач перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 . Так, для районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки законодавцем чітко окреслено заходи забезпечення та порядок здійснення проваджень про адміністративне правопорушення, в наступному порядку: 1) виявлення ознак адміністративного правопорушення; 2) подання звернення до поліції адміністративне затримання та доставлення особи; 3) адміністративне затримання та доставлення особи органами поліції до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки; 4) складення протоколу про адміністративне правопорушення; 5) розгляд справи та винесення постанови (притягнення до відповідальності або закриття провадження). Статус про порушення військового обліку в мобільному додатку «Резерв+» є результатом подання до органів національної поліції електронного звернення E2278577 від 30.05.2025 року відповідно до п.56 Порядку №51487. За таких обставин, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 .
05.09.2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив видалити із Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію про його розшук та про порушення ним правил військового обліку, в тому числі запис: «Розшукує ТЦК та СП: порушення військового обліку», причина розшуку: «Не уточнили дані до 16.07.2024», дата початку розшуку: « 30.05.2025 року», «ТЦК та СП 30.05.2025 звернувся до Національної поліції, щоб доставити для складання протоколу. Причина: Не уточнили дані до 16.07.2024» та повідомити Національній поліції про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення.
Відповідь на вищезазначену заяву позивач не отримував.
Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд доходить наступного.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 р. №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно із частинами першою, третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону №2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Частиною 5 статті 33 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Персонально-якісний облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (частина перша статті 34 Закону №2232-ХІІ).
На виконання частини п'ятої статті 33 Закону №2232-ХІІ Кабінет Міністрів України затвердив Порядок №1487, пунктом 2 якого визначено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» від 16.03.2017 року №1951-VIII (далі - Закон №1951-VIII) єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов'язку (частина перша статті 2 Закону №1951-VIII).
За приписами частин восьмої, дев'ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
З урахуванням зазначеного відповідач є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та повинен забезпечувати актуалізацію його бази даних до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
У свою чергу, пункт 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII передбачає що до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).
Таким чином, до Реєстру вносяться дані саме про притягнення до відповідальності за порушення правил обліку.
Як видно з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивач не був притягнутий до адміністративної відповідальності.
Диспозиція статті 210 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність саме за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку. Відповідно до ч.3 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів - призовники, військовозобов'язані та резервісти за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття або недбале зберігання військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату, притягуються до адміністративної відповідальності згідно із КУпАП.
З огляду на викладене, позивач не був притягнутий відповідачем до адміністративної відповідальності на підставі ч.3 ст.210 КУпАП за порушення правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Оскільки факту притягнення до відповідальності позивача не було, протокол по КУпАП відносно ОСОБА_1 не складався, суд зазначає, що відомості до Реєстру відносно нього внесені безпідставно.
При цьому, як встановлено, факт вчинення позивачем правопорушення передбаченого статтею 210 КУпАП не доведено, оскільки протокол не складався, а тому факт притягнення до відповідальності останнього відсутній.
Оскільки за приписами частини восьмої, дев'ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є, зокрема, районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, відновлення порушених прав позивача належить здійснити шляхом зобов'язання саме відповідача, як орган ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, вчинити певні дії.
Доказів притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку відповідачем не надано.
Підсумовуючи вищенаведене, враховуючи заявлені позовні вимоги, суд доходить висновку про визнання протиправними дій відповідача, які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку позивачем та зобов'язання відповідача виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення позивачем правил військового обліку.
Стосовно позовних вимог щодо зобов'язання відповідача повідомити Національну поліцію про відсутність підстав для позивача адміністративного затримання та доставлення щодо якого надсилалося звернення, суд вказує на таке.
З наведеного у цьому рішенні нормативного регулювання вбачається, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, серед іншого, звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставлення осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку (додаток 20).
Натомість, Національна поліція здійснює адміністративне затримання та доставлення призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також забезпечує внесення до реєстрів та баз (банків) даних, що входять до єдиної інформаційної системи МВС, інформацію про осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, провадження у справах за якими здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
З цього приводу суд зазначає таке.
Відповідно до абз.5 ст.258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), якщо особа не з'явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України підтвердних документів про отримання особою виклику.
Відтак, звернення відповідача до органів Національної поліції для доставлення осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення не знаходить свого логічного обґрунтування та пояснення.
Натомість, постанови на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення відповідачем не складено, що виключає можливість реалізації територіальним центром комплектування та соціальної підтримки права на звернення до органів Національної поліції для доставлення позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
На переконання суду, виключення відомостей про позивача з баз даних Національної поліції має здійснюватися в такому ж порядку, як і включення таких відомостей на підставі відповідного повідомлення від відповідача. Відтак, в цій частині позовні вимоги підлягають також задоволенню.
Проте, заявлена позовна вимога про зобов'язання відповідача утриматися від внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей щодо нього без належних правових підстав (факту притягнення до відповідальності) не підлягає задоволенню судом як передчасна, оскільки захисту підлягає тільки порушене на момент звернення до суду право.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2024 року у справі №990/212/24.
Тобто, у задоволенні решти позовної заяви позивачу слід відмовити.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно із ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем до суду позов подано через підсистему "Електронний суд", а тому в силу положень ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір" позивач мав сплатити 968,96 грн.
Відтак, відповідно до положень ч.1 ст.139 КАС України, суд стягує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму сплаченого судового збору розмірі 484,48 (968,96 грн. : 2).
При цьому надмірно сплачений судовий збір у розмірі 242,24 грн., згідно із положеннями п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" підлягає поверненню за клопотанням позивача.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,
Позовну заяву - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 .
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомити Національну поліцію про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 , щодо якого надсилалося звернення.
У задоволенні решти позовної заяви відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати по справі у розмірі 484,48 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.
Суддя К.С. Кучма