17 грудня 2025 року Справа № 160/27965/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/27965/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
І. ПРОЦЕДУРА
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через підсистему Електронний суд звернулась ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якій, з урахуванням уточнень від 13.10.2025 року, просить суд:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , що полягає у невиплаті грошового забезпечення (основні та додаткові щомісячні види грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 14 березня 2022 року по 17 січня 2023 року, суми грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік та суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року;
зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (основні та додаткові щомісячні види грошового забезпечення) за період з 14 березня 2022 року по 17 січня 2023 року, суми грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік та суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 з урахуванням раніше виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невиплаті грошового забезпечення (основні та додаткові щомісячні види грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 18 січня 2023 року по 19 травня 2023 року, суми грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік та суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови України «Про грошове забезпечення Кабінету Міністрів військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (основні та додаткові види грошового забезпечення) за період з 18 січня 2023 року по 19 травня 2023 року, суми грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік та суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 з урахуванням раніше виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою суду від 02.10.2025 року позовну заяву залишено без руху, з підстав передбачених ст.ст. 122,123, 160,161 КАС України.
Позивачем усунуті недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 20.10.2025 року у задоволенні клопотання представника військової НОМЕР_2 про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено. Відкрито провадження в адміністративній справі №160/27965/25, та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку положень ст. 262 КАС України.
Також ухвалою суду від 20.10.2025 року витребувано у відповідача 1,2 додаткові докази по справі, зокрема:
картки особового рахунку за весь період проходження служби із зазначенням сум нарахованого та сплаченого грошового забезпечення;
довідку за спірний період із зазначенням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який було враховано при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а також при визначенні інших складових грошового забезпечення, за кожний місяць цього періоду;
витяг з наказу про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини;
витяги з наказів про призначення на посади в межах військової частини та встановлення тарифних розрядів;
витяги з наказів про встановлення розміру надбавки за особливості проходження військової служби та премії за спірний період;
довідкову інформацію про те, чи нараховувалась та виплачувалась грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік та 2023 рік та суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік та за 2023 рік;
довідкову інформацію про те, чи нараховувалась та виплачувалась грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023 рік;
розрахунок обчислення виплаченого позивачу грошового забезпечення та інших додаткових видів грошового забезпечення за спірний період із відображенням відомостей про використану при обчисленні розрахункову величину під час розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме про використаний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
відомості/інформацію про виплату позивачеві щомісячних основних, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення за спірний період;
звернення позивача про нарахування та виплати спірного грошового забезпечення;
докази сплати/несплати спірного грошового забезпечення;
листи/відмови відповідача;
інформацію щодо відмови (підстави) у здійсненні виплат спірного грошового забезпечення;
всі наявні докази щодо суті спору.
21.10.2025 року Військова частина НОМЕР_1 подали відзив на позовну заяву позивача.
29.10.2025 року Військова частина НОМЕР_2 подали відзив на позовну заяву позивача.
У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 17.12.2025 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачами, на думку позивача, допущено протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати не у повному обсязі індексацію та грошове забезпечення у спірний період.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 1, Військова частина НОМЕР_1
Від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що як вбачається зі змісту наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.01.2023 року №35 старшого солдата ОСОБА_2 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 12 січня 2023 року №14-РС на посаду РОБІТНИКА ПІДСОБНОГО 1 ВІДДІЛЕННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 2 ВЗВОДУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_1 , який прибув із військової частини НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 , з 18 січня 2023 року зарахувати до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , на всі види забезпечення, на котлове забезпечення з 19 січня 2023 року, встановити посадовий оклад у розмірі 2470 гривень на місяць, 1 тарифний розряд.
При цьому, наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.01.2023 №35, яким встановлено посадовий оклад 2470 гривень Позивачем НЕ ОСКАРЖУВАВСЯ.
У подальшому, зі змісту наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.07.2023 №2 старшого солдата ОСОБА_2 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 12 липня 2023 року №166-РС на посаду ВОДІЯ ВІДДІЛЕННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ВЗВОДУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_1 , який прибув із військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , з 22 липня 2023 року зарахувати до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , на всі види забезпечення, на котлове забезпечення з 23 липня 2023 року і вважати таким, що з 22 липня 2023 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом 2730 гривень на місяць, шпк «солдат», ВОС- 790037А.
Зі змісту наказу командира військової частини (по стройовій частині) від 21.05.2023 №202 додається Позивачем до позивної заяви, Позивача сержанта ОСОБА_2 , командира взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , відповідно до підпункту «б» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» ЗВІЛЬНЕНО з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) , згідно наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 08 травня 2025 року № 110-РС, вважати таким, що справи та посаду здав, та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 21 травня 2025 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, з котлового забезпечення 22 травня 2025 року.
Виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 486% від посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням з 01 травня по 21 травня 2025 року.
Виплатити на підставі наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 надбавку за вислугу років у розмірі 25% посадового окладу, з урахуванням окладу за військовим званням з 01 травня по 21 травня 2025 року.
Вислуга років у Збройних Силах України на станом на 21 травня 2025 року складає: календарна - 04 роки 01 місяць 08 днів, пільгова - 00 років 00 місяців 00 днів, загальна - 04 роки 01 місяць 08 днів.
Щорічна основна відпустка за 2022 рік не надавалась. Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити грошову компенсацію за 23 доби невикористаної щорічної відпустки за 2022 рік. Щорічна основна відпустка за 2023 рік не надавалась.
Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити грошову компенсацію за 30 діб невикористаної щорічної відпустки за 2023 рік.
Щорічна основна відпустка за 2024 рік використана тривалістю 30 діб. Щорічна основна відпустка за 2025 рік не надавалась.
Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити грошову компенсацію за 30 діб невикористаної щорічної відпустки за 2025 рік.
Щорічна додаткова відпустка як учаснику бойових дій передбачена статтею 162 Закону України “Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту» за 2023, 2024 та 2025 роки не надавалась.
Виплатити компенсацію за 42 доби невикористаної додаткової відпустки за 2023, 2024 та 2025 роки, передбачену статтею 162 Закону України “Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту».
Виплатити на підставі наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 розділу ХХХІІ та постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014р. №460 «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби» одноразову грошову допомогу у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за 37 повних календарних місяців служби, як призваному під час мобілізації на особливий період, з 14.03.2022 року.
Грошову допомогу для оздоровлення за 2025 рік не отримував.
Відповідно до розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 виплатити грошову допомогу для оздоровлення за 2025 рік у розмірі 24093,60 грн.
Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, на підставі Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 та пункту 6 наказу Міністра оборони України від 31 січня 2022 року №30 « Про бюджетну політику МО України» за 2025 рік не отримував.
Вказують про те, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 в період з 18 січня 2023 року по 19 травня 2023 року та відповідно до вище зазначеного отримував всі належні йому виплати у повному обсязі відповідно до чинного законодавства, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача при здійсненні розрахунку його посадового окладу, окладу за військовим званням, всіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення порушені.
ІV. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 2, Військова частина НОМЕР_2
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що відповідно до директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 22 травня 2025 року № Д-321/65/дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2025 році», Директиви Командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України від 22 травня 2025 року № Д-22/ДСК - з 31 липня 2025 року Військова частина НОМЕР_5 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_6 ) розформована.
Умовне найменування та ідентифікаційний код анульовані. Відповідно до наказу Міністерства оборони України від 16.07.1997 «Про затвердження Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 грудня 1997 р. за N 615/2419 - правонаступником Військової частини НОМЕР_4 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_7 ) стає Військова частина НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_8 ).
30.07.2025 року командиром військової частини НОМЕР_4 було видано останній наказ №252 від 30.07.2025 року (по стройовій частині) у п.1 якого зазначено, що відповідно до спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 22 травня 2025 року №Д- 321/65/дск з 30 липня 2025 року військову частину НОМЕР_4 вважати розформованою.
Відповідно до довідки №1271 командира військової частини НОМЕР_2 Військова частина НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_8 ) стає правонаступником Військової частини НОМЕР_4 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_7 ) після її розформування.
Вказують про те, що на момент набрання чинності постановою №704 (01 березня 2018 року) пункт 4 зазначеної постанови викладений у редакції згідно з пунктом 6 постанови №103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Є беззаперечним та не оскаржується військовою частиною той факт, що з 29 січня 2020 року пункт 6 Постанови № 103 (яким пункт 4 постанови №704 викладено у новій редакції) втратив чинність у зв'язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Вказують про те, що однак, даною постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови №704.
Тобто, пункт 6 Постанови №103 втратив чинність 29.01.2020р., проте сама Постанова №704 викладена в редакції Постанови №103, де в пункті 4 зазначено: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» продовжувала функціонувати.
З урахуванням викладеного, ВІДПОВІДАЧ користувався чинною Постановою №704 та вказаною нормою (пунктом 4), яка є обов'язковою для застосування, оскільки іншої на той момент не існувало, а попередня не могла бути відновлена.
За загальним правилом, визнання таким, що втратив чинність, нормативного акта чи його скасування не поновлює дію актів, які ним скасовані або визнані такими, що втратили чинність; дія нормативного акта поновлюється шляхом прийняття аналогічного нового акта або нового акта, що містить спеціальну норму про відновлення дії попереднього акта та визначення спеціального порядку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №870 від 06.09.2005р.
Вказують, що станом до 12.05.2023 року в п.4 Постанови №704 будь-яких змін Кабінетом Міністрів України не вносилось, а відтак ПОЗИВАЧ:- безпідставно просить застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року під час розрахунку його посадового окладу за період з 14.03.2022 по 31.12.2022;- безпідставно просить застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2023 року під час розрахунку його посадового окладу за період з 01.01.2023 по 17.01.2023 року.
Прийняття актів Кабінету Міністрів України, внесення до них змін, відновлення їх дії тощо відноситься до виключної компетенції Уряду та не може здійснюватися судом.
Щодо вимоги ПОЗИВАЧА здійснити перерахунок матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, вказують про те, що вимоги ПОЗИВАЧА зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, з урахуванням раніше виплачених сум, то вказана вимога є безпідставною та незаконною так як за час проходження військової служби у складі розформованої військової частини НОМЕР_4 , правонаступником якої є військова частина НОМЕР_2 ПОЗИВАЧ матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік не отримував.
V. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Суд, дослідив матеріали справи, з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 - військовослужбовець, в період з 14 березня 2022 року по 17 січня 2023 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 .
У період з 18 січня 2023 року до 19 травня 2025 року позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21.05.2025 № 202 старшого солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини у зв'язку зі звільненням з військової служби.
Отримавши остаточний розрахунок грошової винагороди, позивач дійшов до висновку про те, що за період із 14 березня 2022 року по 19 травня 2023 року відповідачі невірно обчислювали розмір грошової винагороди, у зв'язку із чим не в повному обсязі виплатили позивачу за вказаний період грошову винагороду у встановленому законом розмірі.
Так, на думку позивача, за період із 14.03.2022 по 19.05.2023 року відповідачі нарахували та виплачували грошове забезпечення (основні та додаткові види грошового забезпечення), грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 2023 роки, грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2023 рік, суми грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки та суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, тобто у розмірі 1762,00 грн., а не станом на 01 січня відповідно календарного року. Позивач звернувся за правовою допомогою до адвоката, який в свою чергу подав адвокатський запит.
У відповідь на адвокатський запит відповідачі повідомили, що Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб' на момент виникнення спірних правовідносин установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 1 січня 2018 року складає 1762 гривень.
У свою чергу, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 р. № 481 "Про скасування підпункту І пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704 внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", відповідно до якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Також, зазначені зміни передбачають, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
Тому, з огляду на вищевикладене, у військової частини немає підстав для перерахунку грошового забезпечення та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за період з 18.01.2023 по 21.05.2025 р.р., виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року та здійснення виплати різниці з урахуванням виплачених сум.
Враховуючи наведене, позивач вважає, що відповідачі протиправно не виплачували йому грошове забезпечення за період із 14.03.20022 року по 19.05.2023 р.р. у встановленому законом розмірі, тому звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
VІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Положеннями Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Проте постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб"(яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Отже, пунктом 4 Постанови № 704 було чітко визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Однак у подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни.
З наведеного слідує, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.
Тобто, з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.
Таким чином, розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, повинно бути визначене шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 420/6572/22.
VІІ. ОЦІНКА СУДУ
Прожитковий мінімум для працездатних осіб щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Статтею 7 Закону України від 07.12.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2018 встановлено у сумі 1 762,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 14.11.2019 №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2020 встановлено у сумі 2102,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2021 встановлено в сумі 2 270,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2022 встановлено в сумі 2 481,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 20223 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2023 встановлено в сумі 2 684,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що дії відповідачів щодо обчислення та виплати грошового забезпечення за спірний період без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня відповідного календарного року, а саме станом на на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року є протиправними.
Крім того, суд звертає увагу, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення, зокрема, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, премії, інших надбавок і доплат, тощо.
А тому відповідача 1,2 слід зобов'язати здійснити перерахунок та виплату спірних грошових виплат, з урахуванням вже виплачених сум.
Водночас, суд враховує, що 12.05.2023 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі - Постанова №481), яка набрала чинності 20.05.2023 та якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини.
Пунктом 1 Постанови №481 приписано скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Також пунктом 2 указаної Постанови внесено зміну до пункту 4постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Щодо вимоги позивача здійснити перерахунок матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, вказують про те, що вимоги позивача зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, з урахуванням раніше виплачених сум, то вказана вимога є безпідставною та незаконною так як за час проходження військової служби у складі розформованої військової частини НОМЕР_4 , правонаступником якої є військова частина НОМЕР_2 позивача матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік не отримував, тому в цій частині вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо строків звернення, слід зазначити про таке.
Так, 19 липня 2022 року набрав чинності Закон № 2352-ІХ. Підпунктом 18 пункту 1 розділу І цього Закону внесено зміни, зокрема, до статті 233 КЗпП України.
Згідно із частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутись із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк із дня, коли дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Отже, строк звернення до суду з вимогами про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати за період із вересня 2022 року до січня 2023 року сплив. Це є підставою для відмови у видачі судового наказу в цій частині на підставі пункту 5 частини першої статті 165 ЦПК України.
Водночас статтею 43 Конституції України гарантовано право кожному на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Крім іншого, у цій статті зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. А також вказано, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Частиною першою 3 статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Проте частиною першою статті 233 КЗпП України гарантоване Конституцією України право на заробітну плату, право заробляти собі на життя працею було обмежене в частині звернення до суду за захистом установленням часових меж у три місяці, упродовж яких особа може звернутися до суду.
В умовах перманентної затримки у виплаті заробітної плати працівник опиняється у вкрай несправедливому становищі, коли після спливу трьох місяців затримки у виплаті заробітної плати її виплата стає залежною лише від доброї волі роботодавця, а відповідне право працівника вже не може бути захищене судом.
У законодавстві України наявне визначення строку позовної давності. Відповідно до частини першої статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки (частина перша статті 257 ЦПК України).
Отже, гарантоване Конституцією України право на заробітну плату, право заробляти собі на життя працею обмежене строком звернення до суду за захистом тривалістю в три місяці, тоді як звернення до суду за захистом усіх інших цивільних прав обмежено загальною позовною давністю тривалістю в три роки. Також вбачається несправедливим, коли право працівника вимагати сплату заробітної плати в суді обмежене тримісячним строком, тоді як кредитори такого працівника мають право протягом трьох років вимагати в нього сплату цивільних боргів, зокрема комунальних платежів.
У період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні, перебіг позовної давності, визначений Цивільним кодексом України, зупинено на строк дії такого стану (пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу). Водночас гарантоване Конституцією України право на заробітну плату, право заробляти собі на життя працею продовжує бути обмеженим у захисті судом строком у три місяці, що, крім іншого, ставить найманого працівника в нерівні умови з тими громадянами, які заробляють собі на життя шляхом укладення цивільно-правових договорів. У разі порушення умов таких договорів, зокрема в разі несплати другою стороною договору грошових коштів за виконані послуги та роботи, такі громадяни мають в умовах воєнного стану майже необмежене строком право звертатися до суду за захистом своїх порушених прав, тоді як 4 найманий працівник повинен пильно стежити за дотриманням тримісячного строку щодо кожної щомісячної (а можливо, і два рази на місяць) затримки у виплаті заробітної плати.
Також Законом № 2352-ІХ суттєво обмежено передбачене частиною першою статті 234 КЗпП України право суду поновлювати пропущений працівником тримісячний строк для звернення до суду з відповідним позовом.
Згідно із частиною першою статті 234 КЗпП України в разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Отже, до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19 липня 2022 року) КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому в разі пропущення такого строку на законодавчому рівні не передбачено можливості його поновлення (щодо стягнення заборгованості по заробітній платі).
Згідно з КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
У частині першій статті 1 Закону України Про оплату праці, який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття заробітна плата.
Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Усі інші платежі здійснюються роботодавцем після виконання зобов'язань щодо оплати праці (стаття 97 КЗпП України).
Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, установлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі 6 відсутності таких органів представниками, обраними й уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (стаття 115 КЗпП України).
Відповідно до частини сьомої статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
У частині першій статті 55 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю працівник може захистити в суді.
Працівники мають право, зокрема, на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (частина друга статті 2 КЗпП України).
Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012).
Слід зауважити, що частина друга статті 233 КЗпП України до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19 липня 2022 року) передбачала, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Оскільки стаття 22 Конституції України міститься в розділі II Права, свободи та обов'язки людини і громадянина і в ній сформульовано загальну вимогу щодо законодавчого регулювання існуючих прав і свобод, то положення частини третьої цієї статті необхідно тлумачити у взаємозв'язку з положеннями частин першої, другої статті 22, частини першої статті 64, частини першої статті 157 Основного Закону України та розуміти як такі, що поширюються на всі існуючі права і свободи людини, гарантовані Конституцією України.
Звуження змісту й обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є обмеженням їх. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016). Таку саму позицію Конституційний Суд України підтримав і в Рішенні від 22 травня 2018 року № 5р-2018.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод. Але, визначаючи їх, законодавець може лише розширювати, а не звужувати зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх здійснення.
Отже, положення частини третьої статті 22 Конституції України потрібно розуміти так, що під час ухвалення нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їхньої сутності.
На підставі викладеного можна виснувати, що внаслідок унесення змін до статей 233, 234 КЗпП України законодавець, обмеживши право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати строком у три місяці, не надавши при цьому працівникові гарантій розгляду судом питання про поновлення строку на звернення до суду, знизив рівень доступу до суду осіб, які є суб'єктами звернення із заявою про стягнення заборгованості із заробітної плати, чим допустив звуження змісту й обсягу існуючих конституційних прав працівників на звернення до суду з позовом про стягнення належної їм заробітної плати без обмеження будь-яким строком та обмежив їхнє право на судовий захист у тому обсязі, як його гарантовано частиною першою статті 55 Конституції України, чим знівельовано можливість ефективної реалізації права особи на судовий захист.
Враховуючи те, що норма ч.1 ст. 233 КЗпП України не відповідає положенням Конституції України, про що зазначено у Конституційному поданні щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України, то суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.
Окрім того, суд зазначає, що предметом спору у даній справі є не виплата відповідачами позивачу грошового забезпечення у належному розмірі.
Бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.
За загальноприйнятим у теорії права визначенням триваючим вважають правопорушення, яке починається з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, коли винна особа не виконує конкретний покладений на неї обов'язок або виконує його неповністю чи неналежним чином, а потім така бездіяльність триває протягом певного проміжку часу до моменту виконання установлених обов'язків або виявлення правопорушення.
Тобто протиправна бездіяльність не закінчується після спливу законодавчо визначено строку, а продовжує тривати доти, доки не будуть встановлені обставини, які дозволять визначити, чи були дотриманні приписи закону в точному його розумінні.
Строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість суб'єкту владних повноважень уникнути відповідальності. Триваюче право повинно бути захищено, а триваюче порушення - припинено, тобто протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває. В іншому разі суб'єкт владних повноважень отримав би легітимацію з боку держави у формі забезпечення можливості зловживання правом та безкінечне продовження протиправної поведінки з огляду на відсутність дієвого механізму спонукання до виконання обов'язку.
У справі «Лелас проти Хорватії» Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (справа Європейського суду з прав людини «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
За вказаних обставин, доводи відповідача 1 про пропуск позивачем строку звернення з даним позовом до суду є необгрунтованими.
Таким чином, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, зокрема: про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , що полягає у невиплаті грошового забезпечення (основні та додаткові щомісячні види грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 14 березня 2022 року по 17 січня 2023 року, суми грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та зобов'язанняя ВЧ НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (основні та додаткові щомісячні види грошового забезпечення) за період з 14 березня 2022 року по 17 січня 2023 року, суми грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 з урахуванням раніше виплачених сум; про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невиплаті грошового забезпечення (основні та додаткові щомісячні види грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 18 січня 2023 року по 19 травня 2023 року, суми грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік та суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови України «Про грошове забезпечення Кабінету Міністрів військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року та зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (основні та додаткові види грошового забезпечення) за період з 18 січня 2023 року по 19 травня 2023 року, суми грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік та суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 з урахуванням раніше виплачених сум; про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року та зобов'язання ВЧА4348 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 з урахуванням раніше виплачених сум.
VІІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.
Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , що полягає у невиплаті грошового забезпечення (основні та додаткові щомісячні види грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 14 березня 2022 року по 17 січня 2023 року, суми грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (основні та додаткові щомісячні види грошового забезпечення) за період з 14 березня 2022 року по 17 січня 2023 року, суми грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невиплаті грошового забезпечення (основні та додаткові щомісячні види грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 18 січня 2023 року по 19 травня 2023 року, суми грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік та суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови України «Про грошове забезпечення Кабінету Міністрів військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (основні та додаткові види грошового забезпечення) за період з 18 січня 2023 року по 19 травня 2023 року, суми грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік та суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_9 ).
Відповідач 1: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_10 ).
Відповідач 2: Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_11 ).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 17.12.2025 року.
Суддя В.В. Ільков