Справа № 638/18636/24 Головуючий І-ї інстанції - Гуменний З.І.
Провадження № 33/818/150/25 Суддя доповідач - Гєрцик Р.В.
Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП
17 грудня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Гєрцика Р.В.
секретаря судового засідання Дєдової Н.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу захисника Санжаревського І.А. на постанову судді Дзержинського районного суду м.Харкова від 18 листопада 2024 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 -
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
Згідно постанови судді, 24.09.2024 року о 01 годині 06 хвилин у м. Харкові по вул. Сумській, 41 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «MERCEDES g1320», державний номер НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, хибка хода, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою Alcotest Drager № 6820 на місці зупинки транспортного засобу та в закладі охорони здоров'я у лікаря-нарколога у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху.
Постановою судді Дзержинського районного суду м.Харкова від 18 листопада 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік та стягнуто судовий збір.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі захисник, з урахуванням змін, просить постанову судді, змінити в частині накладення стягнення та скасувати в частині накладення стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
В обґрунтування заявлених апеляційних вимог захисник посилається на те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходив лікування у зв'язку з пораненням. 23.09.2024 року він отримав наказ командира про виконання військової операції, а тому він діяв у станікрайньої необхідності.
Крім того, зазначає, що суд має право застосувати аналогію права, а саме у відповідності ст.69 КК України не позбавляти ОСОБА_1 права керування транспортними засобами, оскільки він використовує транспортний засіб як військовослужбовець для захисту України
Мотиви суду
Судом апеляційної інстанції неодноразово призначались судові засідання по цій справі.
02.04.2025 року ОСОБА_1 та його захисник Санжаревський І.А. будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились, про причини неявки суду не повідомили. Захисник Бухун Ю.В. подав до суду заяву в якій повідомив, що між ним та ОСОБА_1 було укладено договір про надання правничої допомоги та просив відкласти розгляд справи у зв'язку з необхідністю ознайомитись з матеріалами справи та зайнятістю в іншому судовому засіданні.
04.06.2025 року ОСОБА_1 та його захисник Санжаревський І.А. будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились, про причини неявки суду не повідомили. Захисник Бухун Ю.В. подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з зайнятістю в іншому судовому засіданні.
04.06.2025 року захисник Санжаревський І.А. подав до суду заяву в якій повідомив, що договір про надання правничої допомоги з ОСОБА_1 розірваний.
23.07.2025 року ОСОБА_1 та його захисник Бухун Ю.В. будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились, про причини неявки суду не повідомили.
22.10.2025 року ОСОБА_1 будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив. Захисник Бухун Ю.В. подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю приїхати в судове засідання до м.Харкова з м.Києва та зайнятістю в проведенні оперативно-слідчих дій.
17.12.2025 року захисник Волянюк Д.В. до початку судового засідання подав клопотання в якому повідомив суд про те, що на теперішній час він є захисником Гучка С.О. та просить суд відкласти розгляд справи у зв'язку з необхідністю ознайомитись з матеріалами справи.
17.12.2025 року ОСОБА_1 та його захисник Бухун Ю.В. будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились, про причини неявки суду не повідомили.
Разом з цим, належить врахувати, що саме ОСОБА_1 та його захисники є ініціаторами апеляційного перегляду постанови судді.
Конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії" від 07.07.1989 року).
Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Тойшлер проти Германії" від 04.10.2001 року наголошено, що обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.
У цьому контексті суд також звертає увагу, що апеляційний перегляд здійснюється якраз за апеляційною скаргою особи, яка її подала, та саме вона в першу чергу мала б цікавитися питаннями призначення судових засідань у справі та скорішим вирішенням її справи.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді. (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р.)
Зважаючи на практику Європейського суду з прав людини та з огляду на положення Конвенції щодо обов'язку сторони цікавитися рухом справи, розгляд апеляційної скарги без участі правопорушника та його захисника не є порушенням права особи на доступ до правосуддя, оскільки суд розцінює такі дії як зловживання учасником справи процесуальними правами, що спрямовані на безпідставне затягування та перешкоджання розгляду справи.
За змістом Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат є фахівцем у галузі права, а відтак обізнаний із нормами права.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи, наведені захисником у клопотанні про відкладення розгляду справи, призначеного на 17.12.2025 року, оскільки адвокат в силу своїх професійних прав та обов'язків, які передбачені договором про надання правової допомоги, визначені Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та який є юристом, що надає професійну правову допомогу учасникам правовідносин і якій відомо, що діючим КУпАП чітко встановлено процедуру та строки розгляду апеляційної скарги.
Так, апеляційним судом вже відкладався розгляд справи для ознайомлення захисника Бухуна Ю.В. з матеріалами справи, а також з інших підстав, при цьому захисником жодного разу не було надано апеляційному суду доказів на підтвердження поважності доводів про відкладення судового засідання (довідок про зайнятість захисника в інших судових засіданнях, проведенні слідчих дій у кримінальному провадженні, тощо).
Також, з матеріалів справи вбачається, що угода між ОСОБА_1 та захисником Волянюком Д.О. про надання правничої допомоги була укладено 22.10.2025 року, тобто за 2 місяці до судового засідання. Таким чином, апеляційний суд вважає, що захисник мав можливість завчасно ознайомитись з матеріалами справи та спланувати розклад роботи і бути присутнім в судовому засіданні апеляційного суду з урахуванням того, що розгляд апеляційної скарги неодноразово переносився за клопотанням апелянта та сторонам надавався достатній строк для підготовки до розгляду.
Зважаючи на практику Європейського суду з прав людини та з огляду на положення Конвенції щодо обов'язку сторони цікавитися рухом справи, розгляд апеляційної скарги без участі правопорушника та його захисника не є порушенням права особи на доступ до правосуддя, оскільки суд розцінює такі дії як зловживання учасником справи процесуальними правами, що спрямовані на безпідставне затягування та перешкоджання розгляду справи.
За таких обставин, суд вважає можливим провести апеляційний розгляд справи у відсутність ОСОБА_1 та його захисників. в межах доводів і вимог поданої апеляційної скарги та за наявними у справі відомостями, що також узгоджується з КУпАП.
Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено,що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Як убачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваного рішення, дані вимоги закону при розгляді справи щодо ОСОБА_1 судом виконані. Висновки про винуватість останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, суд обґрунтував низкою доказів, яким дана відповідна оцінка в постанові.
Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Так, п.2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За невиконання вимог пункту 2.5 ПДР України, передбачена відповідальність ст.130 КУпАП.
Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Так, судовим розглядом встановлено, що 24.09.2024 року о 01 годині 06 хвилин у м. Харкові по вул. Сумській, 41 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «MERCEDES g1320», державний номер НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, хибка хода, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою Alcotest Drager № 6820 на місці зупинки транспортного засобу та в закладі охорони здоров'я у лікаря-нарколога у встановленому законом порядку відмовився.
Внаслідок зазначених подій та встановлених фактичних даних працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР № 135596 від 24.09.2024 року.
Крім того, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 окрім протоколу, також підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, а саме:
- оглянутими відомостями відеозапису долученого працівниками поліції до протоколу про адміністративне правопорушення, які беззаперечно доводять зазначені в протоколі подію та обставини правопорушення з боку водія ОСОБА_1 ;
- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 24.09.2024 року, відповідно до якого огляд не проводився, оскільки ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння.
- актом огляду на стан сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, в якому зазначено, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння;
Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Апеляційний суд приймає до уваги те, що захисником в апеляційній скарзі не спростовуються встановлені судом фактичні обставини справи, а саме те, що 24.09.2024 року о 01 годині 06 хвилин у м. Харкові по вул. Сумській, 41 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «MERCEDES g1320», д.н.з. НОМЕР_1 , був зупинений на вимогу працівників поліції та на пропозицію поліцейських пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, а тому такі висновки суду апеляційним судом не перевіряються
Згідно ст.18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.
Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи, тобто відноситься до дискреційних повноважень. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.
Суд критично відноситься до доводів захисника про те, що ОСОБА_1 діяв в стані крайньої необхідності, так як він їхав на виконання наказу командира, оскільки з відеозапису, долученого працівниками поліції до матеріалів справи, вбачається, що ОСОБА_1 на місці події не зазначав, що діє у стані крайньої необхідності та не повідомляв працівників поліції про те, що повинен виконати наказ командира, а навпаки з відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 повідомляв поліцейським, що він випив бокал пива та їде додому спати.
Таким чином, зважаючи на конкретні обставини справи, правопорушення, яке вчинив ОСОБА_1 є умисною, суспільно небезпечною дією, а тому зазначені у апеляційній скарзі обставини не можуть вважатись такими, що є підставою для закриття справи у зв'язку з вчиненням дій особою в стані крайньої необхідності.
Як убачається з матеріалів справи, працівниками поліції здійснювалася фіксація події, відеозапис долучено до матеріалів справи.
Відомості, зафіксовані на вказаному відеозаписі, повністю спростовують доводи апелянта та свідчать, що поліцейський діяв з дотриманням вимог ст.266 КУпАП та Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», якою визначено порядок проведення огляду водіїв на стан сп'яніння.
За таких обставин, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об'єктивно зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення.
Поряд з цим, належить взяти до уваги те, що відповідно до ст.267 КУпАП огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, або до суду.
Відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначений вичерпний перелік ознак алкогольного сп'яніння, що узгоджується із тими ознаками, що були виявлені працівниками поліції під час зупинки ОСОБА_1 , а тому апеляційний суд також дійшов висновку, що дії працівників поліції під час складання протоколу відповідали вимогам цієї інструкції та іншим нормативним актам.
З огляду на викладені обставини, на момент зупинки та висловлення пропозиції ОСОБА_1 з боку працівників поліції щодо проходження відповідного огляду на місці або у медичному закладі у водія не було достатніх підстав відмовлятись від такої законної вимоги або ставити її під сумнів, а тому суд апеляційної інстанції вважає, що доказів які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не встановлено їх і при апеляційному перегляді, а тому підстав для скасування постанови судді та закриття справи на підставі п.4 ч.1 ст.247 КУПАП, як на тому наполягає апелянт, апеляційний суд не вбачає.
Перевіряючи доводи захисника про те, що судом може бути застосовано аналогію права, а саме ст. 69 КК України, апеляційний суд звертає увагу на те, що законодавець прямо передбачив відповідальність за ч.1 ст. 130 КУпАП у виді санкції позбавлення права керування транспортним засобом.
Виходячи із системного аналізу зазначених норм, апеляційний суд вважає, що правова природа додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної частини статей 126, 130 КУпАП, і полягає у забороні керувати транспортними засобами.
Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров'я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров'ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.
Підхід щодо неможливості призначення додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі з застосуванням ст.69 КК України, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету стягнення.
Крім того, застосування положень Кримінального кодексу України за аналогією у справах про адміністративні правопорушення є неможливим, оскільки ним регулюються інші суспільні відносини щодо виключного переліку діянь, які є кримінальними правопорушеннями, встановлюються підстави кримінальної відповідальності та передбачаються види покарань та/або заходів безпеки до осіб, котрі вчинили заборонену дію чи бездіяльність.
Відтак, доводи захисника про можливість не накладати на ОСОБА_1 додаткового стягнення (покарання) є безпідставними.
Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Отже, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Відповідно до ст.33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Застосовуючи такий вид адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч.1 ст. 130 КУпАП, як штраф з позбавленням права керування транспортним засобом строком на один рік, суд першої інстанції враховував характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров'я його учасників.
Застосований районним судом до ОСОБА_1 вид та розмір адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п.2.5 Правил дорожнього руху, наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та його винуватості, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,-
Апеляційну скаргу захисника Санжаревського І.А. залишити без задоволення.
Постанову судді Дзержинського районного суду м.Харкова від 18 листопада 2024 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Р.В. Гєрцик