Справа № 636/4181/23 (1-кп/636/483/25) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/2458/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
Провадження № 11-кп/818/2493/25
16 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю захисника ОСОБА_6
обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції у м.Харків кримінальне провадження, внесене 01 лютого 2023 року до ЄРДР за №22023220000000191, за апеляційними скаргами обвинуваченої ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 на ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 20 листопада 2025 року, якою
ОСОБА_8 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.2 ст.111 КК України, продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 18 січня 2026 року без визначення розміру застави,-
ОСОБА_7 , обвинуваченій у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.2 ст.111 КК України, продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 18 січня 2026 року без визначення розміру застави,-
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
В провадженні Чугуївського міського суду Харківської області перебуває на розгляді кримінальне провадження, внесене 01 лютого 2023 року до ЄРДР за №22023220000000191, за обвинуваченням ОСОБА_8 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 28, ч.2 ст.111 КК України.
Під час досудового розслідування щодо обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який в подальшому неодноразово продовжувався ухвалами слідчих суддів та суду.
Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 20 листопада 2025 року обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_7 в порядку, передбаченому ст.331 КПК України, було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів до 18 січня 2026 року, без визначення розміру застави.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Обвинувачена ОСОБА_7 в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 20 листопада 2025 року, якою їй продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, ухвалити нове рішення, яким змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт.
В обґрунтування посилається на те, що прокурором не наведено жодних доказів щодо існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Захисник ОСОБА_6 в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 20 листопада 2025 року, якою ОСОБА_8 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, ухвалити нове рішення, яким обрати щодо нього запобіжний захід у виді домашнього арешту.
В обґрунтування посилається на те, що стороною обвинувачення не доведена обгрунтованість підозри, як і наявність реальних ризиків, визначених ст.177 КПК України.
Вказує, що дана кримінальна справа вже понад два роки не розглядається по суті, а прокурором не вживаються заходи для реалізації завдань кримінального провадження.
Крім того, зазначає, що на час звернення з апеляційною скаргою (21.11.2025 року) до Харківського апеляційного суду, ухвала Чугуївського міського суду Харківської області від 20 листопада 2025 року була недоступна в електронному вигляді, а сторона захисту була позбавлена можливості долучити її копію до матеріалів апеляційної скарги, що порушує право підзахисного на апеляційне оскарження судового рішення у передбачений законом строк.
Позиції інших учасників судового провадження
В судове засідання прокурор не з'явився та надав до суду заяву з проханням апеляційний розгляд провести без його участі. Окрім цього, висловив думку про доцільність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, оскільки ризики, передбачені ст.177 КПК України, які були встановлені раніше, не зменшились, а продовжують існувати, що унеможливлює застосування обвинуваченому більш м'якого запобіжного заходу. А тому просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого без задоволення.
Обвинувачені та захисник в судовому засіданні просили апеляційні скарги задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника та обвинувачених на підтримку апеляційних скарг, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню з огляду на наступне:
Мотиви суду
Відповідно до вимог ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Відповідно до ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
ЄСПЛ наголосив, що пунктом 3 статті 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. Зокрема, ЄСПЛ послався на практику застосування статті 5 Конвенції у рішення «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства». У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи. ЄСПЛ підкреслив, що саме на національні судові органи покладається обов'язок дотримання розумності строків досудового тримання під вартою та встановлення існування вказаного суспільного інтересу з одночасним врахуванням принципу презумпції невинуватості.
Відповідно до вимог ст.331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
При розгляді апеляційних скарг колегія суддів перевіряє дотримання судом першої інстанції вимог ст.177, 183, 184, 197, 199 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Конвенцією покладається обов'язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Статтею 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Як убачається з наданих матеріалів та встановлено судом, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.2 ст.111 КК України, яке відповідно до вимог ст.12 КК України, відноситься до особливо тяжких злочинів, за яке за законом України про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна.
Виходячи із фактичних обставин пред'явленого ОСОБА_8 та ОСОБА_7 обвинувачення, його специфіки, яке стосується злочину проти основ національної безпеки України, вчиненого в умовах воєнного стану, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого, не є безпідставними висновки суду першої інстанції, що заявлені ризики існують.
В своїй ухвалі слідчий суддя обґрунтовано зазначив, що ризики, передбачені п.1, п.3, п.5 ч.1 ст.177 КПК України до теперішнього часу не зменшилися. Тобто, судом враховані: особистість обвинувачених, обсяг обвинувачення та самі обставини інкримінованого злочину, всі ризики, встановлені під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а також превалювання суспільного інтересу над особистим (приватним) інтересом у даному кримінальному провадженні. Зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, судом зазначено, що запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів не передбачається можливим.
Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні звертає увагу на те, що досудове тримання під вартою не повинно бути обов'язковим для всіх обвинувачених в конкретному злочині без урахування індивідуальних обставин.
Ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови). Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (Сулаоя проти Естонії), § 64) та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Ноймайстер проти Австрії).
У той час як серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення особи (Ідалов проти Росії, Гарицький проти Польщі, Храїді проти Німеччини, Ілійков проти Болгарії).
У своєму Рішенні «Подвезько проти України» № 74297/11 від 12.02.15 року Європейський суд у п. 21 вказує, що аргументи «за» і «проти» звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно, але мають підтверджуватись фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватись, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою.
Положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, прокурор повинен довести, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
На думку сторони обвинувачення, з якою слушно погодився суд першої інстанції, на даний час не зменшилися та продовжують існувати ризики щодо переховування обвинувачених від суду, незаконного впливу на свідків та вчинення іншого кримінального правопорушення.
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Крім цього, відповідно до практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
У рішеннях по справах «Каучор проти Польщі» від 03.02.2009 року, та «Александр Макаров проти Росії» від 12.03.2009 року ЄСПЛ вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою, а врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства. В рішеннях у справах «Маріянчук та інші проти України» ЄСПЛ зауважив, що безпідставне тримання під вартою є виправданим лише за умови наявності суспільного інтересу, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Крім цього, у рішенні по справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року ЄСПЛ зазначив, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи. Обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає суспільному інтересу. Крім того, гарантії того, що підозрюваний, обвинувачений не вчинить інше кримінальне правопорушення, наразі відсутні. Так, обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою спрямоване на забезпечення посилення контролю за місцем перебування останнього, виконання ним процесуальних обов'язків, попередження та своєчасне припинення вчинення незаконного впливу на свідків та вчинення інших кримінальних правопорушень, продовження протиправної діяльності.
Враховуючи наведене, вимоги апеляційних скарг обвинуваченої та захисника щодо відсутності ризиків, передбачених п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, є непереконливими, оскільки судом першої інстанції при розгляді клопотання були повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає, що на даний час продовжують існувати та не зменшилися певні ризики, передбачені п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме те, що обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_7 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, вчиненого в умовах воєнного стану, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна, та у разі обрання більш м'якого запобіжного заходу з огляду на це, у сукупності з даними про їх особи та іншими обставинами кримінального провадження, можуть переховуватись від суду, ухилитись від виконання своїх процесуальних обов'язків. Ці обставини можуть спровокувати останніх на вчинення іншого кримінального правопорушення і втечу, та мають перевагу над їх соціальними характеристиками.
Достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне, в матеріалах справи відсутні і обвинуваченою та захисником апеляційному суду також не надані. А тому доводи апелянтів про незаконність судового рішення є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Колегія суддів ставиться критично до тверджень апелянтів щодо недоведеності ризиків, оскільки відомості, наявні в матеріалах судового провадження, свідчать про протилежне, та об'єктивно спростовують апеляційні доводи про недоведеність ризиків щодо переховування від суду, незаконного впливу на свідків та можливості вчинення іншого кримінального правопорушення.
Разом з тим, відсутність у обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 судимостей, не перебування їх на обліку у нарколога та психіатра, враховуючи обсяг обвинувачення та самі обставини інкримінованого злочину, не є підставою для змінення обвинуваченим запобіжного заходу на більш м'який, не спростовує правильності прийнятого судом рішення, жодним чином не впливає на його висновки.
Посилання захисника ОСОБА_6 на необгрунтованість підозри не є слушними з огляду на те, що це не входить до повноважень суду апеляційної інстанції на стадії розгляду питання про запобіжний захід.
Доводи захисника про тривале перебування обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою без судового рішення є безпідставними, оскільки, як убачається з матеріалів справи, розгляд кримінального провадження активно відбувається, судові засідання призначаються без великих інтервалів.
Посилаючись на відсутність оскаржуваної ухвали від 20.11.2025 року у електронному доступі, адвокат ОСОБА_6 , вочевидь, має на увазі відсутність такого рішення у ЄДРСР станом на 21.11.2025 року (дата, коли нею було подано апеляційну скаргу).
Як убачається з даних ЄДРСР, які знаходяться у вільному доступі, ухвала від 20.11.2025 року була надіслана Чугуївським міським судом Харківської області до єдиного реєстру того ж дня, зареєстрована 21.11.2025 року, а надання загального доступу до неї забезпечено 24.11.2025 року.
При цьому, слід враховувати, що публікація судових рішень в Єдиному державному реєстрі судових рішень (ЄДРСР) потребує певного часу і не відбувається миттєво.
Згідно з процесуальним законодавством та нормативними актами, що регулюють роботу ЄДРСР, судові рішення мають бути внесені до реєстру не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту.
Саме оприлюднення (надання доступу для пошуку на порталі) відбувається після автоматизованої анонімізації даних, що також займає певний час. Зазвичай цей процес може тривати від кількох годин до кількох днів, залежно від завантаженості системи та складності самого рішення.
Таким чином, існує технологічна та процедурна затримка між моментом проголошення (ухвалення) рішення судом та його появою у публічному доступі в ЄДРСР.
Зважаючи на викладене, доводи захисника щодо порушення прав її підзахисного на апеляційне оскарження судового рішення у передбачений законом строк за наведених підстав не є слушними.
Окрім цього, в своїй ухвалі суд обґрунтовано не визначив розмір застави у даному кримінальному провадженні, виходячи з наступного.
Відповідно до абз.8 ч.4 ст.183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114 -2, 258-258 -6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 -1 Кримінального кодексу України.
Враховуючи, що ОСОБА_8 та ОСОБА_7 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.2 ст.111 КК України, висновки суду щодо не визначення розміру застави в даному випадку є цілком законними та обґрунтованими.
За таких обставин, проаналізувавши доводи сторін, колегія судів приходить до висновку, що враховуючи тяжкість обвинувачення, специфіку і фактичні обставини вчинення злочину, наявна необхідність у збереженні обвинуваченим міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначенням строку у межах 60 днів. Також, відсутні підстави, які б спростовували тих вагомих ризиків, які обґрунтовують подальше їх тримання під вартою, а також те, що менш суворі запобіжні заходи не будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні і зміна або застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених та виключити ризики, пов'язані із звільненням їх з-під варти.
При цьому, слід зауважити, що відповідно до вимог ч.6 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, а саме - тримання під вартою.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , тому колегія суддів погоджується з рішенням суду щодо необхідності задоволення клопотання прокурора в повному обсязі, оскільки суду доведені обставини, які виправдовують обмеження права ОСОБА_8 та ОСОБА_7 на свободу саме в такий спосіб процесуального примусу.
За таких обставин, ухвала суду є законною, обґрунтованою та вмотивованою, відповідає вимогам ст.370, 372 КПК України, практиці ЄСПЛ, а тому підстав для її скасування та обрання іншого виду запобіжного заходу ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , про що йде мова в апеляційних скаргах обвинуваченої та захисника, колегія суддів не вбачає.
Порушень судом вимог кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування ухвали в даному провадженні не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 20 листопада 2025 року про продовження обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 18 січня 2026 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4