Справа №630/1194/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-сс/818/1523/25 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: запобіжний захід
16 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
-головуючого ОСОБА_2 ,
-суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
-за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові матеріали за апеляційною скаргою підозрюваного ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Люботинського міського суду Харківської області від 17 листопада 2025 року, -
Зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції
Цією ухвалою слідчого судді задоволено клопотання старшого слідчого СВ ВП №2 ХРУП №1 ГУНП в Харківській області та застосовано до підозрюваного ОСОБА_6 , 1986 року народження, запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 15 січня 2026 року включно, та визначено розмір застави, що становить 121 120 (сто двадцять одна тисяча сто двадцять) гривень.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі підозрюваний просить ухвалу слідчого судді скасувати та змінити йому запобіжний захід на домашній арешт у нічний час за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своєї апеляційної скарги підозрюваний посилається на те, що ним не отримано копії клопотання слідчого про обрання йому запобіжного заходу, а також повідомлення про підозру.
Наголошує на необґрунтованості підозри, з посиланням на окремі докази, які впливають на кваліфікацію його дій, а саме: визнає свою вину за ч.2 ст.309, ч.1 ст.310 КК України, оскільки вирощував канабіс для власного вживання та не мав наміру на його збут.
Зазначає, що враховуючи необґрунтованість підозри, суттєво зменшується ризик переховування від органів досудового розслідування та суду (п.1 ч.1 ст.177 КПК України), а ризик незаконного впливу на свідків в даному кримінальному провадженні (п.3 ч.1 ст.177 КПК України) відсутній, оскільки йому незнайомий свідок та він не збирається на нього впливати.
Вважає, що слідчим суддею визначено непомірний для нього розмір застави, який не відповідає законодавству у зв'язку з невірно визначеною кваліфікацією його дій.
Позиції учасників апеляційного провадження
Підозрюваний, будучи повідомленим належним чином про дату, час та місце судового засідання, заяв чи клопотань про особисту участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції не надав.
Прокурор, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, в судове засіданняне з'явився, заяв чи клопотань про відкладення судового засідання не надав.
Тому апеляційний розгляд проведено за їх відсутності.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Згідно ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення слідчого судді першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості підозрюваного переховуватися від органу досудового розслідування чи суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні тяжких злочинів, передбачених ч.2 ст.307 та ч.2 ст.310 КК України, за які може бути призначено максимальне покарання до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна, на що обґрунтовано послався слідчий суддя у своєму рішенні.
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, відповідно до пред'явленої підозри, ОСОБА_6 , підозрюється у вчиненні тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів,на думку колегії суддів у цьому провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків досудового розслідування та судового розгляду, а також неналежне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
За таких обставин, посилання підозрюваного на недоведеністі існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки існування ризиків, в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду, об'єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.
Колегія суддів також погоджується з висновком слідчого судді щодо доведеності існування ризику вчинення підозрюваним іншого кримінального правопорушення чи продовження інкримінованого кримінального правопорушення, оскільки останній, перебуваючи на свободі, може продовжити свою злочинну діяльність, пов'язану з незаконним обігом наркотичних речовин.
Крім того, цей ризик знаходить своє підтвердження в тому, що ОСОБА_6 неодноразово судимий, судимості не погашені, а отже вбачається, що підозрюваний на шлях виправлення не став, є схильним до вчинення кримінальних правопрушень.
Слід відзначити, що в ухвалі слідчим суддею спростовано наявність ризику незаконного впливу на свідків у даному кримінальному провадженні, а тому посилання підозрюваного в цій частині є безпідставними.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів, не зможе забезпечити виконання підозрюваним його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків досудового розслідування.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, слідчий суддя прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що існують ризики, передбачені п.п. 1,5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Стосовно обґрунтованості підозри, суд зазначає, що за змістом п. 1 ч. 1 ст. 276 КПК України повідомлення про підозру обов'язково здійснюється в порядку, передбаченому ст. 278 КПК України у разі затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення.
При цьому в кримінальному процесуальному розумінні існує відмінність між обґрунтованістю та доведеністю висунутої підозри, в тому числі на підставі достатніх, допустимих та достовірних доказів.
Так, у справі «Кавала проти Туреччини» (заява 28749/18, рішення від 10.12.2019) Європейський Суд з прав людини констатував, що не потрібно, щоб особі, яку затримали, в кінцевому рахунку було пред'явлено обвинувачення або представлено перед судом. Метою затримання є подальше розслідування кримінальної справи шляхом підтвердження або зняття підозр, які є підставою для затримання. Таким чином, факти, які викликають підозру, не повинні бути такого ж рівня, як ті, які необхідні для обґрунтування обвинувального вироку або навіть притягнення до відповідальності, що настає на наступному етапі процесу кримінального розслідування.
Разом із тим, "обґрунтованість" підозри, на якій засновується арешт, є важливою частиною гарантії, встановленої у п. 1 (с) ст. 5. Слова "обґрунтована підозра" означають наявність фактів чи відомостей, які б задовольняли об'єктивного спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила правопорушення. Однак те, що може бути визнано "розумним", залежить від усіх обставин. Відповідно, оцінюючи обґрунтованість підозри, необхідно встановити, чи забезпечена сутність гарантії, передбаченої п. 1 (с) ст.5. Отже, повинні існувати факти чи відомості про те, що заарештовану особу обґрунтовано підозрюють у вчиненні передбачуваного злочину.
Термін "обґрунтованість" також означає поріг, який підозра повинна подолати, щоб задовольнити об'єктивного спостерігача щодо ймовірності звинувачень".
Наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення доводиться протоколами допиту свідків у кримінальному провадженні, протоколом обшуку, висновками експертів та іншими зібраними у ході досудового розслідування доказами.
Таким чином, доводи підозрюваного про відсутність обґрунтованої підозри, з посиланням на помилкову кваліфікацію його дій, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки аналіз та оцінка доказів не входить до повноважень слідчого судді та суду апеляційної інстанції під час вирішення питання про обрання чи продовження запобіжного заходу та може бути предметом безпосереднього дослідження в суді першої інстанції під час судового розгляду.
До того ж, сторона захисту наділена можливістю оскаржити пред'явлену підозру в окремому процесуальному порядку та у строки, передбачені чинним КПК України.
Стосовно посилань підозрюваного в апеляційній скарзі на визначення слідчим суддею непомірного для нього розміру застави, то колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне.
Згідно ст.182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст.177 КПК України. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, та не може бути завідомо непомірним для нього.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.182 КПК України, розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до положень ст.182 КПК України, слідчий суддя, з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового стану підозрюваного, наявності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, визначив достатній розмір застави для забезпеченням підозрюваним виконання його обов'язків, передбачених КПК України, відповідно до п.2 ч.5 ст.182 КПК України, саме 40 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення розміру застави.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 та відсутності підстав для скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Люботинського міського суду Харківської області від 17 листопада 2025 року щодо ОСОБА_6 - залишити без змін, а апеляційну скаргу підозрюваного ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: