18 грудня 2025 року
м. Рівне
Справа № 571/15/24
Провадження № 22-ц/4815/1359/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Хилевича С.В., Шимківа С.С.
секретар судового засідання: Хлуд І.П.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 правонаступник - ОСОБА_2
відповідач: ОСОБА_3
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 15 липня 2025 року, ухваленого в складі судді Верзун О.П., повний текст якого складено 25 липня 2025 року, у справі № 571/15/24
У січні 2024 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його внук - ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 . За життя заповіту не складав. Спадкоємців першої черги немає.
22.08.2023 року представник ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_1 звернулася до державного нотаріуса із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, проте нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з пропущеним строком для подання такої заяви і рекомендовано звернутися із заявою до суду.
Посилаючись на ст. 1272 ЦК України, позивач через свого представника звернувся до суду, щоб йому визначили додатковий строк, достатній для прийняття спадщини.
В обґрунтування поважності причини пропуску шестимісячного строку, який сплив 08.06.2023 посилається на незадовільний стан здоров'я позивача ОСОБА_2 .
Враховуючи наведене, позивач просив визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті спадкодавця внука ОСОБА_4 який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 02.08.2024 провадження у справі зупинено на підставі п.1 ч.1 ст. 253 ЦПК України.
Ухвалою Рокитнівського районного суду Рівненської області від 07.04.2025 поновлено провадження у справі та замінено позивача - ОСОБА_2 його правонаступником ОСОБА_1 .
Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 17 липня 2025 року у задоволенні позовних вимог про визначення додаткового строку, достатнього для прийняття заяви про прийняття спадщини - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наведені позивачем обставини не підтверджують існування об'єктивних та непереборних труднощів для реалізації свого права на прийняття спадщини протягом встановленого статтею 1270 ЦК України строку.
В апеляційній скарзі на судове рішення, позивач посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність поважних причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини та не взяв до уваги що через постійну хворобу та потребу у лікуванні і сторонньому догляді позивача, які перешкоджала у прийнятті ним спадщини. Покликається на висновки Верховного Суду з аналогічних правовідносин.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду таким вимогам відповідає.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 24.08.2023 повторно.
22.08.2023 року представник ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_1 звернулася до державного нотаріуса із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, на підставі якої державним нотаріусом заведена спадкова справа за реєстраційним номером 175/2023.
Постановою державного нотаріуса Рокитнівської ДНК Витичак Г.М. від 22.08.2023 було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку з тим, що позивач ОСОБА_2 не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та не подав заяви до нотаріальної контори у шестимісячний строк для прийняття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може спадкоємець, який постійно не проживав на час відкриття спадщини зі спадкодавцем.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 752/11156/18-ц (провадження № 61-14082св20).
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними. (див. постанову Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 545/1231/23).
Оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22, від 10 липня 2024 року у справі № 522/13476/23.
Вирішуючи питання поважності причин пропуску шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються індивідуально в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи (див. постанову Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі № 548/2415/21).
Головною ознакою поважних причин є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини (постанова Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 706/275/22 (провадження № 61-12010св23)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 зазначила, що суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.
У постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 28 березня 2022 року у справі № 750/2158/21 (провадження № 61-753св22) Верховний Суд зазначив, що поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, позивачка посилалась на те, що її батько ОСОБА_2 мав незадовільний стан здоров'я, постійно хворів. На підтвердження вказаних обставин позивачем надано копію медичної документації, з якої вбачається, що позивач звертався до сімейного лікаря щодо поганого самопочуття (зі слів родичів головний біль, запаморочення, біль у серці, ГРВІ), а також проходив амбулаторне лікування з 05.06.2023 року по 09.06.2023 року.
При цьому надані позивачем документи виписка із медичної карти амбулаторного хворого та заключення ЛКК № 814 від 20.10.2023 року проте, що позивач потребує постійного стороннього догляду за віком, довідка про перебування його на амбулаторному лікуванні у сімейного лікаря від 09.06.2023 не свідчать про те, що лікування ОСОБА_2 відбувалось постійно, безперервно від дня смерті спадкодавця 08.12.2022 і до закінчення шестимісячного строку на подання заяви про прийняття спадщини, тобто до 08.06.2023 року і що саме в цей період він потребував постійного стороннього догляду.
Факт перебування на лікуванні в закладі охорони здоров'я у всіх випадках не може вважатися безумовною підставою для визначення додаткового строку. Важливими у цьому аспекті є тривалість стаціонарного лікування та ступінь захворювання.
У постанові від 13 квітня 2022 року у справі № 373/118/20 (провадження № 61-20156св21) Верховний Суд дійшов висновку, що нетривале перебування позивача на амбулаторному, а не стаціонарному лікуванні, не є у розумінні частини третьої статті 1272 ЦК України тими перешкодами, які унеможливлювали звернення позивача до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини як за місцем знаходження спірного майна, так і за місцем свого проживання. Отже, у позивача не було об'єктивних, непереборних, істотних труднощів подати заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 148/2003/20 (провадження № 61-404св22) зазначено, що під час шестимісячного строку, встановленого для подання заяви про прийняття спадщини, позивач перебував на лікарняному 30 календарних днів та 10 календарних днів. Тож суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не був позбавлений можливості в інший час протягом зазначеного шестимісячного строку надіслати поштою до нотаріальної контори заяву (повідомлення, телеграму) про прийняття спадщини. Доказів того, що позивач за станом здоров'я фізично не міг цього зробити до суду не надано.
В даному випадку сам по собі факт наявності у позивача хронічних хвороб не свідчать про об'єктивну неможливість звернення із заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк.
Позивачем не було надано доказів на підтвердження перебування ОСОБА_2 на стаціонарному лікуванні, перебування його у безпорадному стані або необхідності сторонньої допомоги під час шестимісячного строку, тощо.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач не довела, що встановлений законом строк на звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини пропущений її батьком з поважних причин, які в розумінні статті 1272 ЦК України пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами, які б перешкоджали позивачу у встановлений законом шестимісячний строк звернутися до нотаріальної контори.
Не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог і посилання скаржника у апеляційній скарзі на те, що саме лікування хвороб стало підставою для пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки докази на підтвердження вказаних обставин, зокрема про те, що лікування об'єктивно перешкоджало ОСОБА_2 звернутись із заявою про прийняття спадщини, в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Інші доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 15 липня 2025 року залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 18 грудня 2025 року.
Головуючий : Гордійчук С.О.
Судді : Хилевич С.В.
Шимків С.С.