Справа № 524/3598/23 Номер провадження 22-ц/814/1178/25Головуючий у 1-й інстанції Рибалка Ю. В. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
08 грудня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Триголова В.М.
суддів: Дорош А.І., Лобова О.А.
секретар: Горбун К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 08 листопада 2024 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, -
05 червня 2023 року до суду звернувся ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Позов обґрунтував тим, що вони з відповідачем перебувають у зареєстрованому шлюбі з 17.05.1999 року. Шлюбні відносини між ними фактично припинені з січня 2023 року по причині різних характерів, поглядів на життя, на вирішення сімейно-побутових проблем, у сім'ї виникали сварки, суперечки, внаслідок чого були втрачені почуття любові та поваги один до одного. Питання щодо поділу майна на час звернення до суду з цим позовом відсутнє. Від шлюбу мають неповнолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука від 08 листопада 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 - задоволено.
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що зареєстрований 17 травня 1999 року у Крюківському відділі реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції у Полтавській області, актовий запис № 119, - розірвано.
Шлюб вважати розірваним після набрання рішенням законної сили.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений ним судовий збір в розмірі 1 073 грн. 60 коп.
В апеляційному порядку рішення оскаржив відповідач ОСОБА_1 . Скарга мотивована тим , що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права . Зокрема скаржник вказує, що оскільки спір про розірвання шлюбу виник між громадянами України які проживають за межами України , територіальна підсудність мала б визначатись суддею Верховного Суду, у порядку передбаченому ст. 33 ЦПК України.
Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги положення ЗУ «Про міжнародне приватне право» , та винесено рішення , незважаючи на домовленість сторін про перехід на німецьке право за правилами національного українського законодавства.
Також , на думку відповідача , районним судом невірно було встановлено час припинення шлюбно-сімейних відносин подружжя . Апелянт вказує, що даний факт суттєво впливає на вирішення питання розподілу спільного майна/боргів подружжя, відтак, правильність установлення зазначеної обставини є дуже важливою , зважаючи на можливість її використання в подальшому з урахуванням вимог ст.82 ЦПК.
Зважаючи на викладене ОСОБА_1 просить скасувати рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 08 листопада 2024 року та постановити нове про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .
Від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу , в якому позивач вказує, що Верховним Судом вже надано оцінку доказам та законності розгляду справи українським судом. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У справі встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 17 травня 1999 року у Крюківському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції у Полтавській області, актовий запис № 119.
Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Сімейно-шлюбні відносини між ними фактично припинені.
Згідно відомостей Реєстру територіальної громади Автозаводської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 значиться зареєстрованою за адресою АДРЕСА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2024 року визначено підсудність цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу Автозаводському районному суду м.Кременчука Полтавської області.
Згідно з медичною довідкою від 16.10.2024 виданою спеціалістом з гінекології та акушерства Вікторією Єкумс в м. Мюнхен, Німеччина, відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вагітна і перебуває на терміні 7+3 тижні. Очікувана дата пологів 01.06.2025.
До матеріалів справи долучено докази які підтверджують факт перебування позивача та відповідача за межами України, а саме: копія свідоцтва про реєстрацію ОСОБА_1 на території Німеччини (з перекладом), копія довідки з Реєстру громадян, зареєстрованих на території Німеччини за місцем проживання ОСОБА_4 від 18 грудня 2023 року (з перекладом), копія довідки про перебування ОСОБА_2 на консульському обліку в Генеральному консульстві України в Мюнхені з 15 травня 2023 року до 22 жовтня 2024 року та підтвердження сусідів, підписи яких затвердженою управляючою компанією «Еско-Кремінь» про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не проживають за адресою: АДРЕСА_2 .
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що шлюбні стосунки між сторонами припинені остаточно, примирення між сторонами неможливе у силу глибини розриву, втрати почуттів, взаєморозуміння, довіри і поваги, тобто через втрату основних цінностей, необхідних для шлюбу та сім'ї. Тому подальше збереження шлюбу між сторонами недоцільне і є таким, що суперечить їх інтересам.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на слідуюче.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
За змістом ст. 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 7 СК України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя.
Статтею 24 СК України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до частини першої статті 55 СК України дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
Положеннями частин третьої, четвертої статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до частини першої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Частиною 3статті 105 СК України визначено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.
Згідно з положеннями ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним з подружжя.
Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (ст. 111 Кодексу).
За приписами ст. 112 Сімейного кодексу України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до статті 112 СК України при розірванні шлюбу за позовом одного з подружжя суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову, бере до уваги наявність малолітніх дітей та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру та бажання зберегти шлюб з відповідачем.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 10, 11 постанови Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21 грудня 2007 року № 11 проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Проаналізувавши наявні у справі докази та обставини справи, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що подальше спільне життя сторін як подружжя та збереження їхнього шлюбу буде суперечити інтересам позивача.
Збереження шлюбу за відсутності згоди одного з подружжя вже являється таким, що буде суперечити його інтересам виходячи з положень ст. 24 СК України.
Оскільки позивач не бажає перебувати у шлюбі з відповідачкою та наполягає на його розірванні, відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що являється неприпустимим.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегією суддів встановлено наступне.
Так, зі справи убачається, що відповідач не заперечує проти розірвання шлюбу , проте вважає що такий має розриватись за законодавством Німеччини, оскільки сторонами нотаріально посвідчено згоду на проведення будь якого шлюбного процесу у німецьких судах , подружжям досягнуто згоди щодо вибору права Федеративної Республіки Німеччини.
Окрім того, скаржник посилається на незастосування судом першої інстанції приписів ст.60 ЗУ «Про міжнародне приватне право» , та як наслідок ухвалення рішення з порушенням норм процесуального права.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:
- хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;
- об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;
- юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Відповідно до статті 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом може бути визначено за угодою сторін.
Так, із наданого відповідачем договору про вибір права та завірення договору кіпівлі-продажу від 03 березня 2022 року вбачається узгодження слідуючих обставин:
«Подружжя яке з'явилося заявило : ми обираємо право Федеративної Республіки Німеччини для всіх наслідків майнових прав нашого подружжя.
Вищезазначений вибір права зроблено відповідно до статті 22 Регламенту Європейської Ради №2016/1103 від 24 червня 2016 р. про реалізацію посиленої співпраці в галузі підвідомчості, застосованого права, визнання та виконання судових рішень з питань майнових прав подружжя з посиланням на той факт , що кожен із нас має визначене місце проживання в Німеччині.»
Колегія суддів зауважує, що Регламент № 2016/1103 регулює питання визначення компетентного суду, застосовного права та визнання і виконання судових рішень щодо режимів майна подружжя. На томість , Регламент № 2016/1103 не охоплює питання існування, дійсності чи визнання шлюбу. Визначення поняття «шлюб» також віднесено до компетенції національного права кожної держави.
Відтак , домовленість між сторонами про застосування права Федеративної Республіки Німеччини стосується майнових прав подружжя. У даній справі сторонами вимоги щодо поділу майна подружжя не заявлялися.
Відповідно до частини другої статті 28 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
З матеріалів справи встановлено , що відповідної домовленості сторонами не досягнуто.
Відповідно до статті 29 ЦПК України підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому статтею 33 цього Кодексу, одноособово.
Тау ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2024 року визначено підсудність цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу Автозаводському районному суду міста Кременчука.
Таким чином доводи апеляційної скарги є неспроможними, оскільки ґрунтуються суто на незгоді відповідача із вирішенням справи про розлучення за правом України, а не Федеративної Республіки Німеччини.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2018 року у справі № 761/33261/16-ц (провадження № 61-33349св18) зроблено висновок по застосуванню статті 111 СК України та вказано, що примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, враховуючи, що сторонам місцевим судом двічі надавався строк для примирення, якого вони так і не досягли, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог є законними і обгрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Наведене свідчить, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦІК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 08 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя: В. М. Триголов
Судді: А.І. Дорош
О.А. Лобов